-
Сідай, –
запропонував Василь, коли його родич попрямував до свого будинку. Велеслав
нехотя прийняв запрошення.
Офіційно Петро був перемовником, довіреною особою олігарха Мертчука.
Завдяки зв’язкам останнього, він без перешкод перетинав лінію фронту. До
обов’язків Петра входили переговори, а інші «додаткові послуги» на непідконтрольній
Суверенітету території, називалися «підробітками». Попри гарну платню, мало хто
наважувався на подібну роботу, тому начальство цінувало подібні кадри,
закриваючи очі на їх «підробітки». А підробітком являлося все: перевезення
пенсій з тої сторони, конвертація грошей, звичайно ж, за власним курсом,
доставка продовольства, а за окрему ціну й вивезення місцевих. Нерідко бойовики
замовляли товар, а він його перевозив через лінію зіткнення.
Петро часто заїжджав в рідні краї, офіційна версія, для відвідування
колишнього дому, а неофіційна – зустріч з Василем, якому всіляко допомагав.
-
Не боїтеся,
що Петра можуть схопити? Може все-таки подумаємо над іншим планом?
-
І боюся, і
хочу цього… – Велеслав здивовано поглянув на чоловіка. – Повіриш, якщо скажу,
що набрид цей світ? – в очах Василя читалось розчарування і смуток.
-
Що ж робити,
іншого у нас немає, – спробував пожартувати хлопець, щоб підбадьорити чоловіка,
хто, як не він, відчував усю його любов на собі.
-
Хто знає, –
затягнувши сигарету, поглянув Василь у вікно. – Може – там краще, – і його
погляд ковзнув вгору.
-
Надто легко,
– посміхнувся Велеслав. – Хочеться ще тут погосподарювати.
-
Легко вам,
молодим. Хоча, яке там легко, – зітхнув чоловік. – Розплачуєтесь за нашу
дурість. Будували, будували й набудували… Розвалили все, що могли. От скажи,
якби в тебе була сила змінити все це, – Василь зробив жест рукою в повітрі. –
Ти б скористався нею?
-
Все залежить
від сили, – вже серйозніше мовив Велеслав. – Вона буває різна. Хтось вбачає її
в грошах, а хтось в червоній кнопці.
-
А в чому ти
вбачаєш силу? – раптом видав Василь, і пильно подивився на Велеслава.
-
У вмінні не
відступати й до кінця використовувати дароване мені Богом, – відповів Велеслав
не вагаючись. – Все в наших силах, та ми чомусь завжди шукаємо легких шляхів.
-
Кажеш: «Все
в твоїх силах»? А як бути з тими по чиїй вині ти тут?
-
Зберу
докази… – та Василь його перебив.
-
Ти ж сам
прекрасно розумієш, що їм нічого не буде.
-
Завжди є
запасний варіант… – голос Велеслава і на секунду не затремтів.
-
А далі що?
Цим ти тільки зіграєш на руку ворогу, – в спокійному тоні мовив Василь.
-
Зате на одну
мерзоту стане менше, – байдуже відповів Велеслав. Аїда стала останнім цвяхом,
що забив труну його душі…
-
Нерівноцінний
обмін, тобі не здається? – похитав головою Василь.
-
А іншого
виходу немає.
-
Вихід є
завжди, потрібно лише правильно сили розраховувати.
-
А вірніше:
дистанцію і погодні умови, – на обличчі Велеслава промайнула тінь посмішки. Від
таких посмішок кидало в холодний піт.
-
Раз так
прагнеш звести курок, то зіграймо в одну гру. Ставки ті ж, однак ворогом, цього
разу, виступлю я, виборець, який привів до влади твоїх справжніх ворогів.
Потрібно боротись з джерелом, щоб перемогти наслідок, – і витягнувши з-під
столу револьвер Василь націлив його на Велеслава, останній лише рота роззявити
з подиву. – Тут одна куля, – і Василь натиснув на спусковий гачок.
Вперше, за весь час, Велеславу стало страшно, проте швидкість подій була
настільки високою, що мозок не встиг видати раціональне пояснення побаченому,
чи виробити протидію. Велеслав застиг на місці з квадратними очима.
Барабан клацнув і покрутився, проте прострілу не відбулося. Велеслав не
знав: радіти цьому чи жаліти, що все не закінчилось. Василь не вагаючись
націлив пістолет на себе. Далі все відбулося наче в уповільненому режимі.
Роздався спалах і куля стала наближатись до своєї цілі. Василь спокійно
повернув голову і схопив кулю правою рукою. Дивлячись на Велеслава можна було
подумати, що у нього зараз очі вилізуть з орбіт.
-
Як тобі
маленький фокус? – спокійно запитав Василь. – В наш час тільки такими фокусами
можна зупинити сліпців, що не бачать дороги в обхід прірви. Думаєш події
навколо є випадковими? Ні, це продукт людей. Ви самі створили своїх монстрів і
наділили їх силою. Силою, що забрала у вас голос, перетворивши на послушне
стадо. Чомусь ти не спробував мене зупинити чи взагалі щось зробити. А чому? Бо
ти змирився, думаєш втратив все в цьому житті? А що таке все? Все – це мить.
Тільки питання, що ти зробиш за цю мить: житимеш, чи будеш німим спостерігачем.
В тебе була і є можливість для змін, тільки ти не хочеш нею скористатись.
-
Важко діяти,
коли тебе сковують ланцюги, – Велеслав нарешті прийшов до тями, якщо так
взагалі можна було сказати після побаченого. – Своїх сил у мене недостатньо, а
покладатись на інших не доводиться.
-
Знаю, тому й
пропоную тобі частинку моєї сили. Ти станеш голосом, що приведе людей до кінця.
Голосом Судного Дня.
-
Кінця? –
здивувався Велеслав. – Хто ти такий?
-
П’ятий
вершник Апокаліпсису, той, хто несе кінець одному й початок іншому.
-
Навіщо тобі
я? – розум Велеслава не встигав за язиком, він немов був спостерігачем у
власному тілі.
-
А навіщо ти
тут? – Ален не відводив погляду від Велеслава, стараючись проник туни в
найпотаємніші коточки його душі. Хлопця це лякало й водночас він відчував
спокій. Якийсь неземний, такий бажаний його серцю спокій.
-
Хотів
врятувати, але не вийшло… – Велеслав понуро опустив голову, а потім з іронією в
голосі додав. – Ти ж не хочеш рятувати?
-
А що ти
розумієш під порятунком?
-
Ну… –
завагався Велеслав.
-
Давай
відповім за тебе, – посміхнувся Ален. – А то на тебе й так багато звалилось. Ти
прагнеш змінити одну подію, один день, одну годину, а я хочу повернути історію
людства в правильне русло. Щоб це зробити мені потрібні помічники. Ви будете
вести людей після мого відходу. Станете опорою для шостого й сьомого вершників.
-
Чому я?
-
Це питання я
задавав собі десятки, а може й сотні разів, після потрапляння на ту сторону, –
посміхнувся Ален. – Ми ті, кого людство обрало своїми лідерами.
-
Тобто є й
інші? – здивування Велеслава поступово переросло у зацікавлення.
-
На цій
стороні вас буде четверо.
-
І що я маю
робити? Що ти мав на увазі під голосом?
-
Будь-які
твої накази чи прохання, одразу ж виконуватимуться. Простіше кажучи, ти
отримаєш беззаперечний контроль над людьми на цій стороні.
-
І що мені
робити? Наказати людям вчинити масове вбивство? – іронічно мовив Велеслав.
-
А це вже ти
маєш визначити сам. Кожен апостол втілить в життя свій сценарій.
-
Апостол? –
на устах Велеслава застигла широка посмішка.
-
Не моя ідея,
проте досить символічно.
-
Не можу не
погодитись. А що буде з дядьком Василем, чи ним від початку був ти?
- Він нічого не згадає, все інше залежить від тебе…