Сафір прокинувся від шуму, що доносився з коридору. Скільки перебував тут,
проте такого могильного холоду ще не відчував. «Невже Молох?» – промайнула
думка. – Стоп, який к чорту Молох. Як же та розмова? Чи мені наснилось? Тоді
чому я настільки чітко все пам’ятаю, і знаю як користуватися тією силою? Може
перевірити? Але, якщо там Молох… Краще почекати». За роздумами хлопець й не
помітив, як ескорт зупинився біля його камери. Сам Молох зацікавлено його
вивчав.
-
Що за
хлопець? – запитав Молох у жреців.
-
Розхідний
матеріал, – улесливо мовили жреці. – Вам немає потреба тратити на нього час. Ми
вже приготували для вас претендентів.
-
Щось в цьому
хлопцю є, – задумливо мовив Молох. – Приведіть його в мої покої, може й
претенденти не знадобляться.
-
Як накажете,
– виголосили в один голос жреці і процесія тіней рушила далі.
В той момент Сафір боявся навіть дихати. Якби було можливо, то й серце б
зупинив. Навіть без оболонки, аура Молоха вселяла такий жах, що хотілось
голіруч рити землю, лиш би заховатись куди подалі. Суть розмови дійшла до нього
не одразу. А коли це відбулося, він й справді ледь не почав дряпати нігтями
стіни. Коли емоції трохи вщухли, Сафір твердо вирішив, що використає ту силу.
Інакше кінець буде не таким, як він очікував.
*************************
Сафіра привели у чималу залу, освітлену тьмяним світлом свічок. Навіть у
такій формі демони любили розкіш. Колони й підлога були викладені з мармуру. На
стелі красувалися мозаїки з зображенням Молоха, що перемагав людей, позаду яких
стояли ангели. Від входу й до трону, що це трон сумнівів не було, вела доріжка
з дорогого килима. Обабіч доріжки були складені скрині з невідомим вмістом.
Через слабке освітлення, Сафір не одразу помітив письмовий стіл, на якому був
акуратно складений пергамент. «Дивно, навіщо йому папір? Невже мемуари пише?» –
подумав Сафір. Жнеці вийшли, залишивши його наодинці з цим похмурим місцем.
Власника всього цього добра поки не було видно. Він з’явився десь за хвилину,
коли хлопець досхочу насолодився красотами. Поява була доволі театральною.
Спочатку над троном з’явився дим, а потім сформувався чіткий силует трьох
метрового демона. Він дечим нагадав Сафіру розпорядника, що направив його на
шахти. Хоча, тому було далеко до цього велетня.
-
Підійди
ближче, – ласкаво мовив Молох. – Мої гості завжди приходять зі своїми
стільцями, – засміявся Молох, натякнувши на відсутність меблів. – Ти можеш
обрати одну зі скринь.
-
Не варто
турбуватись, я постою, – улесливо мовив Сафір. Подібний тон сподобався Молоху.
-
Знаєш чому я
покликав тебе?
-
Здогадуюсь,
та це завелика честь для мене. Обламати б тобі ті роги за такий подарунок, –
вже подумки виголосив Сафір.
-
В тебе є
потенціал, і я не хочу щоб він пропав. Підійди ближче. Зараз перевіримо, чи
твоє тіло витримає декілька секунд.
Сафір слухняно виконав наказ. З кожним кроком, що наближав його до вірної
смерті, в ньому все більше росла впевненість у правильності своїх дій. «Або
пан, або пропав», – виголосив він подумки і приготувався до бою. Тим часом
Молох злетів зі свого трону й попрямував до Сафіра. Враховуючи його форму, то
мало відбутись щось на зразок вдихання, так би той потрапив в тіло Сафіра.
-
Хроно
матриця, – виголосив Сафір.
Навколо Молоха з’явилося чотири руни з восьмипроменевими зірками всередині
рунного кола. Могутня статура колишнього зама командира п’ятого легіону постала
у всій красі. Хлопцю довелося високо задерти голову, щоб поглянути тому в очі.
Погляд останнього свідчив про відверту розгубленість й нерозуміння подій, що
відбувалися.
-
Нарешті! –
зверхньо виголосив Сафір. – Нарешті я зможу прибрати все це сміття під назвою
демони. Хоча, навіщо прибирати? – походжаючи кімнатою, мовив Сафір. – Я знищу
всю цю кляту систему, яка зробила мене таким, заставила до крові здирати руки
через те, що якісь мудаки придумали низку правил й під них підлаштували два
світи. Побачимо, що тепер скаже цей світ. Ах, ледь не забув, – поглянув він на
Молоха. – Зникни, – і той миттєво
розчинився в повітрі. – Тепер оглянемо наші скарби. Хоча ні, спершу
інструкції, – згадав він передані знання. – А хто це був? – запитав Сафір у
самого себе. – Чому я не пам’ятаю ні його імені, ні як він виглядав? Дивно, –
стиснув він плечима й наклав рунний круг собі на тіло. – Тепер приступимо до
перевірки, – потер він радісно руки.
-
Ваша
світлосте, – раптом почувся голос в Сафіра за спиною.
Той аж здригнувся, з несподіванки, й вже хотів було застосувати часову
магію, та потім передумав. В голову прийшла інша ідея. Та руна давала багато
можливостей і хлопець вирішив не стримуватись. Наклавши ілюзію, він обернувся
до жрець.
-
Що тобі
потрібно? Не бачиш, я зайнятий, – мовив Сафір хриплим голосом.
-
Перепрошую,
– одразу схилив голову той. – Я хотів поцікавитись, чи вам нічого не потрібно?
-
Так, –
пом’якшив тон Сафір. – Я хотів би вибратись назовні.
-
Вибачте, –
розгубився жрець. – Без повного переродження це тіло довго не витримає.
-
Роби, що
наказую, – гаркнув Сафір. – Я краще знаю. Та спершу я хотів би привести себе в
порядок.
-
Як накажете,
– ще нижче схилив голову жрець, ще трохи й він би торкнувся носом землі.
«Так краще, – подумки задоволено виголосив Сафір. – Схоже, пора починати нове життя».