Вітаю, дорогі читачі. От і підійшла до закінчення третя
книга циклу «Хроніки Судного Дня». Сподіваюсь, для вас подорож була настільки ж
цікавою, як і для мене. У мене був приблизний шаблон історії, проте від початку
третьої книги цей шаблон постійно руйнувався, а на його місці творилась зовсім
інша, краща, насиченіша подіями й загадками історія.
Хтось скаже, що історія вийшла сухою, потрібно було краще
розкрити персонажів, їх характери, емоції. Можливо ви й праві, та ніхто не
бачив Творця, проте приписує йому ті чи інші якості... Немає ідеальної схеми
передачі емоцій чи характерів. Можна створити ситуацію і показати, як герої
діятимуть в ній, які рішення прийматимуть, що, власне, я й старався робити. Ви
побачили історію сильних світу цього. Мені не подобаються заїжджені кліше, коли
істот, здатних переписати Всесвіт, перемагає купка людей з «мечами», бо у них
сила духу. Коли історія твориться на такому рівні, в ній немає місця «сентиментам»
і випадковостям. Число жертв – лише цифра, суха статистика. Сильні не плетуть
інтриги, це риса слабких, які не наважуються діяти.
Історія Алена – це історія зміни первинної реальності.
Все, що люди знали, перевернулось з ніг на голову. Живеш собі безтурботно, як
раптом все змінюється, стає іншим, ти розумієш, що зовсім інші сили керують цим
світом. У кожного своя правда і свій шлях до неї... Наступні покоління, що
народяться за горизонтом подій, нестимуть свою правду, і тільки об’єднавши сили
– пізнають істину.
Водночас, я старався донести чітке послання, що все у
наших силах. Ми, і тільки ми, являємось творцями реальності. Наші думки, наші
мрії – це все має властивість і можливість втілитись. Все в наших силах,
потрібно лише захотіти. Реалізувати даровані нам здібності й не надіятись на
сторонні сили.
Герої неодноразово згадували, що вони допомагають
випустити пар. Це також не пусті слова, враховуючи теперішню ситуацію. Ми стали
агресивними, заздрісними, в думках крутяться картини насильства. Ми вважаємо це
нормою, розвитком, до якого підійшли. І це найбільша помилка. Це те саме, що
підвісити над собою меч і думати, що він не впаде, або ми виявимося
невразливими. Якщо людина підносить над чиєюсь головою меч, то утримувати його
в підвішеному стані, довго не зможе, сил не вистачить. Усе вищесказане і
являється нашим Дамокловим мечем, питання тільки, скільки він протримається в
підвішеному стані.
Творіть добро і воно повернеться до вас сторицею.