В таборі паладинів було сум’яття. Вже другий день з передової не надходило
жодних новин. Усі спроби зв’язатись закінчувалися смертями посланців. Без нових
наказів командири дотримувались старого плану й наказали утримувати чинні
позиції. Подібну думку поділяли не усі, тому спалахи дезертирства частішали з
кожною годиною. Хранителі зневірялись в ордені й переходили на сторону Знаті,
сила якої досягла феноменальних масштабів, з початку Другої Великої Війни. Їхні
сили контролювали королівства: Адір, Дірім і Ієрихон. Враховуючи їхнє
розташування, то кращого годі було бажати, адже – це безперервне поповнення
війська людьми, що приходили з Землі. Аделайс і Керіан – зайняли прокляті
легіони. Хранителі були майже повністю витіснені з материкової частини Едему.
Їхніми основними форпостами стали королівства Терріан і Ферагон. Однак, майже,
не означає повністю.
Північна частина королівства Керіан, що виходила до океану, все ще
перебували під їхнім контролем. Сам тут і розгорнулись найгарячіші бої. Знать
уклала тимчасовий союз з демонами, прагнучи остаточно розділити материк і
витіснити хранителів. З кожною хвилиною їхні війська все щільніше закривали
пастку. Їм протистояли змішані сили сьомого, третього й четвертого легіонів.
Бойові втрати хранителів вимірювалися тисячами, і чекати підкріплення не
доводилось.
Тим ще деморалізуючим фактором були ангели, що затіяли свою гру. Вони не
підтримували жодну сторону, а просто, серед ночі, робили несподівані атаки на
будь-який табір, викошуючи ряди сонних супротивників. Подібне зіграло на руку
хранителям, адже Знать змушена була кинути більше сил на боротьбу з ангелами,
які стали головними їхніми ворогами. Вони навіть не припускали можливості
короткочасного союзу чи миру з ними. Тільки цілковита перемога.
Паладини, про яких йшла мова на початку, охороняли порти й берегову лінію
від можливих ударів з моря. На їх території також розміщувалися госпіталі до
яких кожного дня прибували сотні поранених. Їм надавали першу допомогу, а потім
відправляли за океан. Відсутність інформації з передової й постійне очікування
нападу з моря, руйнували й без того нестабільну психіку солдатів. Окрім
дезертирства, частішали випадки самогубств і неконтрольованих нападів агресії,
які закінчувалися в кращому випадку, невеликими шрамами, а в гіршому – черговими могилами.
Біля одного з наметів сидів сержант і записував добровольців на чергове
самогубство, так вже встигли прозвати спроби зв’язатися з командуванням на
передовій. Охочих, звісно ж, не було, тому сержант задрімав в очікуванні. Його
розбудило шарудіння накидки. Розплющивши очі, він сонно подивився на
незнайомця, що закрив своєю постаттю сонце.
-
Слухаю, –
буркнув він під ніс.
-
Я хотів би
записатись добровольцем, – відповів незнайомець.
Сержант ліниво зміряв старого з ніг до голови. Тінь посмішки промайнула на
його вустах.
-
Хочете
швидше покинути цей грішний світ? – в насмішкуватому тоні запитав він.
-
Швидше з
користю використати останні дні, – в такому ж тоні відповів старий. – Нехай
молоді ще поживуть.
-
Що ж, не
бачу перешкод. На подібних самопожертвах зараз й тримається фронт, – і він
різко підвівся зі свого місця. – Ось послання, що потрібно доставити, – і
сержант простягнув згорток паперу, на якому була печать сьомого. Коли старий заховав
його під мантію, він простягнув йому на прощання руку. – Бажаю удачі,
сподіваюсь, вам вдасться заспокоїти душі ваших попередників.
Незнайомець потиснув руку, і кивнувши, попрямував до хранителів, що мали
перемістити його якомога ближче до лінії імовірного фронту.
******************
Лотар, так звали старого, з’явився на березі річки Артейн. По обидва її
береги розкинувся густий листяний ліс, через що було незвично темно в цю пору
дня. Не виявивши слідів союзників, він попрямував вздовж берега. Перед
відправленням його проінструктували як слід чинити і куди міг переміститись
фронт, тому не гаючи часу, Лотар дослухався до озвучених раніше порад. Перші
хвилини, після прибуття, пройшли у відносному спокої та, як тільки він
спустився трохи нижче по течії, то тут же натрапив на патруль Знаті. Через
герби з зображенням Іскри, що тримала в одній руці меч, а в іншій щит, їх важко
було сплутати з кимось іншим. Без зволікань вони оточили Лотара й направили на нього
вістря своїх мечів. В патрулі було близько двадцяти солдатів, не усі володіли
силою, проте їх було достатньо, щоб відкинути думки про бій чи втечу. До Лотара
звернувся худорлявий хлопець років двадцяти восьми.
-
Хто ти, й що
робиш так близько до фронту?! – вигукнув він.
-
Значить
фронт недалеко, – пробурмотів Лотар під ніс, а вголос додав. – Я заблукав.
-
За дурнів
нас маєш?! – вигукнув хлопець, і кивнув товаришам, щоб ті обшукали незнайомця.
Лотар не опирався. Послання знайшли майже одразу. Реакція на зміст була
очікуваною. Йому тут же зв’язали руки біоаурою і повели кудись вглиб лісу. Як
виявилось пізніше – це був невеликий табір, що складався з декількох наметів,
біля яких були акуратно поскладані клітки з голубами. Хлопець, що перед тим
спілкувався з Лотаром, по всій видимості був головним, оскільки по прибутті
заходився писати доповідну, яку після – прикріпив до ноги одного з голубів і
відпустив на волю. Закінчивши з цим, він наказав прив’язати Лотара до
найближчого дерева. Коли наказ виконали, хлопець наказав двом чоловікам
залишитись охороняти полоненого, а решті повернутись до патрулювання.
До вечора Лотара ніхто не турбував, а з настанням темряви, очевидно саме
стільки часу знадобилось на відповіді зі штабу, патруль в повному складі
повернувся до табору, й оточивши Лотара, почав допит. Вірніше, говорив лише
командир, інші мовчки слухали й тільки зрідка кивали головами.
-
Звідки ти
прибув і скільки осіб в групі? – звернувся до Лотара хлопець.
-
Такий
молодий, а вже стільки злості, – похитав головою Лотар.
-
Все завдяки
вам, – презирливо мовив хлопець. – Стільки мирного населення вбили. Дай
відповідь на запитання, а то у нас є методи розв’язувати язики. У цьому вже
переконались твої попередники. – і хлопець лукаво посміхнувся.
-
За що ви
воюєте? – запитав Лотар, чим ввів присутніх в легкий ступор.
-
За мир і
свободу, – відрізав командир патруля.
-
Дивне у вас
бачення миру? – Лотар зміряв допитливим поглядом свого співрозмовника. – І
скільки коштує ваш мир? Тисячі життів, мільйони? Чи, може, у підпорядкуванні
демонам ви бачите свободу? Де ваша свобода?
-
Вона прийде
зі смертю останнього хранителя! – презирливо мовив хлопець.
-
Тобто особи,
які до того мали вас за пусте місце, достойні стати на чолі нового світу?
Особи, що змовились з демонами й зараз вбивають тих, хто тисячі років захищав
вас від Проклятої Землі?
-
До чого ці
ідеологічні дискусії? – вже стриманіше запитав хлопець.
-
Просто хочу
зрозуміти за що помру.
-
Вперше
зустрічаю людину, яка відправилась на таке важливе завдання з подібними
думками. Схоже ваш бойовий дух не на найвищому рівні, – і він засміявся, його
підтримали товариші. – Коли перестаєш бачити сенс в боротьбі, то й боротьба
стає безрезультатною.
-
От тому я і
запитую: за що ви боретесь? Поки що переді мною група сліпців, яким показали
шлях до прірви і вони з гордістю крокують їй назустріч.
-
Куди ж нам
до всезнайок хранителів, – сплюнувши на землю, мовив хлопець. – Де ж ваші
пернаті покровителі? Ах, так. Як же я забув, вони зайняті вирізанням усіх, хто
попадеться їм під руку. Вони також за справедливість і мир. Тільки у нас різне
його розуміння. Ми не хотіли війни, не руйнували Стіну, ми хотіли просто жити,
– останні слова прозвучали з нотою відчаю в голосі. – Ви заставили нас взяти в
руки зброю й оборонятися проти своїх «захисників». Це не ми сліпі, а ви, вас
засліпила власна сила. Покладаючись виключно на неї, ви забули про тих, кого
мали захищати. Забули, що ви щит, а не меч. Взявши в руки останній, ви
перестали бути одними з нас.
-
Виходить
демони стали для вас ближчими? Ангели чинять це зі всіма без винятку. Хто вам
дав право розділяти людей? Може це ви засліплені блиском сталі?
-
Ви лише
використовуєте чуже, а у…
-
Що у вас? –
перебив співрозмовника Лотар. – У вас є зв'язок з Іскрою, самим Творцем? Хоч
хтось бачив його, чи спілкувався безпосередньо? Звідки ви взяли, що знаєте про
його плани?
-
Тепер вже
знаємо… – виголосив хлопець урочисто, він був радий, що розмова зайшле в це
русло.
-
Обдаровані,
– вловивши хід думок хлопця, скептично похитав головою Лотар. – Копія, що
прагне зайняти місце оригіналу.
-
Так де ж цей
оригінал? Чому не покажеться, коли так потрібний? Ми більше не хочемо довіряти
свою долю комусь.
-
Саме тому
беззастережно вірите обдарованим на чолі з Бакарі? – скептично мовив Лотар.
-
Бакарі
геній, який випередив свій час! – в очах хлопця читалась сліпа покірність. –
Він завжди боровся за простий народ. Він прагнув справедливості, однак
проклятий орден його не зрозумів.
-
І тому він
прикликав вершника, який ледь не знищив весь Едем? Гарна справедливість, і
головне «майже безкоштовна». Чи він просто
помилився? – насмішкувато мовив Лотар, а хлопець з досади прикусив губу.
– Так хто ж нас не бачить? Як же Сім Кіл? Спишете на грішників? Очистили світ, подумаєш.
Чи згадаємо Терру Інкогніту? Щось забагато помилок, як на одну людину.
-
Все це
заради вищого блага! – вигукнув хлопець.
-
А що це?
Вище благо? Як воно виглядає? Що для тебе це благо?
-
Я хочу бути
вільним.
-
Вільним від
чого? Друзів, сім’ї, бажання їсти, від світу навкруги?... Якщо останнє, то ти
ще більший вбивця, ніж інші, бо одразу хочеш загубити все створене. Чи ти
думаєш, що тільки твій світ має право на існування? А як же інші? Едем – це
сукупність втілених бажань. Тут немає: моє, чи твоє. Це світ – створений нами
усіма. Якщо хочеш бути по-справжньому вільним – доведеться вбити усіх, щоб
тільки твоя реальність існувала. Але, що тоді, тобі буде цікаво жити на самоті?
-
Бачу
завербувати тебе не вдасться, тому ми виконаємо свій обов’язок.
-
Згоден.
Іншого вибору я також не бачу, – і Лотар спокійно піднявся й попрямував повз
застиглих в ступорі солдатів.
******************
З першими променями сонця Лотар нарешті добрався до хранителів. Вечір
видався напрочуд багатим на зустрічі. Після першого патруля він зустрів ще з
десяток інших, та всюди, немов мантра, лунали одні й ті ж слова, тому він
вирішив завершити «свій експеримент».
Хранителів в буквальному сенсі затиснули в кліщі. Не допомагала й
присутність трьох командирів. Хоча, можливо, завдяки їм, ця армія ще не пала.
Сотні поранених кричали від болю в нашвидкуруч натягнутих наметах. Не менше
лежало під якоюсь брилою чи обгорілим стовбуром дерева. Дехто знайшов останнє
пристановище біля подібних місць. Нікому було допомогти такій кількості людей.
Найбільш відчайдушні давали собі раду самі, створюючи за допомогою
підконтрольних стихій, подобу відірваних кінцівок й так продовжували бій.
Нестерпний сморід від напівзогнилих тіл, розносився повсюди. Усіх, хто не
переносив подібне, або бачив вперше – одразу виривало. Гнітюча атмосфера смерті
й відчаю панувала повсюди. Підсвідомо ці люди змирилися зі своєю долею і
прагнули тільки одного – дорожче продати свої життя.
Чим далі Лотар просувався, тим більше сивий туман покривав місцевість. Це
був дим від вогнищ на яких спалювали тих, кого не змогли поховати в інший
спосіб. Мов тіні, навколо вогнищ стояли хранителі й мовчки проводжали в останню
дорогу товаришів.
Лотара не покидало дивне відчуття пустоти... І згодом він зрозумів в чому
справа. Доповівши одному з лейтенантів про ціль прибуття, він дізнався від того
про суть тутешніх справа. Інформація була ще тою… Виявилося, що вночі усі
ангели покинули хранителів і відправились до своїх. Табір насолоджувався
останніми хвилинами життя. Відступати не було можливості та й сенсу.
Лейтенант поплескав Лотара по плечу й подякувавши за такий шлях – порадив витратити останні хвилини на
власний розсуд. Лотар дослухався поради й зайняв місце в передніх лавах.
Фінальна битва мала відбутися на Касодріанській рівнині. Саме сюди хранителів
відтіснили війська Знаті й демонів. Для переважаючих сил ворога кращого місця,
щоб завдати вирішального удару – годі бажати. Ті з хранителів, що володіли
контролем біоаури, старилися по максимум використати відведений їм час, щоб
створити хоч якусь подобу укріплень. Робота відволікала від суворої реальності
й давала примарний образ надії, що все немарно і станеться чудо. Ближче до
обіду почулися сурми й земля задрижала від тупоту ніг демонів, згодом до них
приєдналися й людські. Пастка остаточно закрилась. Щоб подражнити для хранителів
демонстративно відкрили лівий і правий фланги.
Мовляв, ось ваш шанс на порятунок, пробуйте, якщо духу вистачить.
Знесилені, вкриті брудом і засохлою кров’ю, в подертих лахміттях, хранителі
шикувалися в бойові порядки. Було символічно, що оборону проти демонів, очолили
Габріела і Марко, а проти Знаті виступив Драгон. Перші сутички були швидше
насмішкою зі сторони демонів, які кадили вогняні кулі в сторону укріплень
хранителів. Ніхто не пропонував здатись чи провести переговори. В цій битві не
мало бути полонених. Хранителям з силою наказали поки не вступати в бій,
зціпивши зуби вони підкорились наказу. Досхочу награвшись командири проклятих
легіонів, а їх тут налічувалось аж чотири, віддали наказ повітряним ескадрильям
прорідити лави хранителів. Знать же не поспішала вступати в повноцінний бій.
Як тільки чорна хмара закрила сонце, тут же роздалися викрики драконів. Усі
почали здивовано повертати голови, шукаючи джерело. Демони й Знать швидко
обмінялась послами, та на превеликий
подив – це не допомогло виявити джерело. Розвідка обох таборів безсило
металась в прагненні дати відповідь на питання, що зараз було у кожного на
устах. Тим часом винуватці свята показалися самі. Близько десяти драконів з
біоаури кружляли над полем бою. Через демонів, що частково закрили сонце, ніхто
й не помітив напівпрозорих істот. Не останню роль в цьому зіграла й сила їх
творця… Та, як виявилося – це був початок дійства. З появою драконів затремтіла
земля. Величезне військо займало відкриті фланги. Думаючи, що з них знущаються
примітивними ілюзіями, командири темних вирішили провчити нахаб. Відкликавши
ескадрильї, двоє з них направилися назустріч хранителям, оскільки вважали, що
це їх рук справа. Хранителі нервово стискали зброю й готувалися до неминучого.
Наперед вийшли Марко й Габріела. Командири виступили проти командирів. Хоча, за
теперішніх обставин, це виглядало як побиття немовлят. Без ангелів їхній
контроль біоаури не міг зрівнятися з силою командирів темних. Вони й самі це
прекрасно розуміли, та відступити – означало показати слабкість, а цього аж
ніяк не можна було допустити. Їхні люди все ще вірили в них. Коли між
супротивниками залишилось близько двадцяти метрів, на небі показалась сотні
гігантських вогняних метеоритів, що на величезній швидкості неслись до землі. Демони
й Знать, не гаючи часу виставили захисні бар’єри, а хранителі беззахисно
спостерігали, як кінець наближався до них. Дракони, що до цього кружляли над
полем бою, видавши протяжний крик, розвернулись в напрямку несподіваної
загрози. З їхніх пащ вирвалось полум’я, що вмить спопелило метеорити.
Скориставшись відволіканням Марко й Габріели, командири темних вирішили завдати
підступного удару. Їхні мечі вже були в сантиметрах від горла супротивників, як
раптом, перед ними виникла постать невідомого чоловіка, що вмить розламав леза
їхніх реліквій, а потім легким порухом рук втоптав в землю тіла. Не зволікаючи,
він схопив їх за голови й пожбурив в напрямку війська демонів. На полі бою
настала гробова тиша.
-
Слухай мій
голос, Едем, до тебе звертається той, хто приніс Судний день в цей світ! –
виголосив Ален, знявши маскування. – Я – колишній командир сьомого легіону,
п’ятий вершник апокаліпсису й чинний власник Вищої Волі, говорю вам, що від
сьогодні, на території Едему усі війни припиняються. Будь-який непослух
каратиметься смертю. Ви пролили достатньо крові. Ваша доля тепер
вирішуватиметься на Землі.
******************
За два дні до вищезгаданих подій, вимір вершників. Портал закрився і Ален
опинився у вже знайомій кімнаті. Саме звідси він відправився в Гелактіон. Попри
розрахунки вершників, час повернення був значно довший декількох секунд.
Остаточно оговтавшись від переміщення, він попрямував шукати живих. У вітальні
й інших кімнатах, нікого не виявилось. Мимоволі поглянувши на руки – згадав про
печаті й вирішив не зволікати, часу було обмаль.
Вершники не заставили себе довго чекати. Тільки-но почувши повідомлення,
одразу перемістились у вітальню. По виразах їхніх облич було видно, що вони
згоряли від нетерпіння.
-
Значить
одразу до справ, – жартома мовив Ален, поглянувши на них. – Прошу
влаштовуватись зручніше, а то розмова буде довгою, – вказав він рукою на
крісла. – Побажання, щодо початкової точки будуть?
-
Навіть не
знаю… – задумливо мовила Смерть. – Тут найменша деталь є важливою.
-
Тоді почну з
того, що, як ви вже напевно відчули: я, і мої сили, трохи змінилися.
-
«Трохи» – це
м’яко сказано, – заклавши ногу на ногу, мовив Війна. – Це нагадує наш
теперішній стан, однак, ти ще не завершив свій цикл.
-
Наслідок
об’єднання з групою осіб під назвою Нейторі. Рін також одна з них, – пояснив
Ален. – Формально, я знаходжусь на тій стороні.
-
Цікавий
поворот, – потер бороду Хаос. – І хто вони такі? Це ангели, демони?
-
Нащадки
Творців і вищих Темних.
-
Весело, –
зблід Війна. – Чому ж ми тоді не відчуваємо її сили? Де вона взагалі?
-
Почну з
сили. Через зраду одного з Нейторі Рін довелося пожертвувати частиною своєї
сили, щоб зупинити його. Саме Нейторі причетні до створення нашого світу. Це
був необхідний крок, щоб врятувати Світлих в Гелактіоні, виростити силу, тобто
нас, яка б змогла зупинити Темних з Гелактіону і Перших. Щоб ми краще розуміли
одне одного, зараз я поділюся з вами частиною спогадів з тієї сторони. Я оберу
головні, щоб зекономити час, – і Ален по черзі торкнувся вершників.
Спочатку їхня реакція нагадувала щось на зразок ейфорії, коли вона пройшла,
настала стадія легкої дезорієнтації. Хоч Ален й мінімізував вплив своїх емоцій
в спогадах, проте їхні власні мали не гірший ефект.
-
Тепер до
питання про саму Рін. З моїх спогадів ви вже знаєте, що все, що нас оточує,
знаходиться в світі під назвою Сингулярність. Час і простір в ній не являються
якимись конкретними величинами і значеннями. Тобто, якщо мати необхідні знання
і силу, можна запросто змінити хід історії й часових ліній. Вища Воля одна з цих
сил, та зараз не про неї. Зрада Азаріаса, і дії Рін, спричинили два кола
п’ятого циклу. За першого – справжній я не знав жодних ангелів і демонів. А
зустріч з Рін відбулася за зовсім інших обставин... Та незважаючи на це, ціль у
мене була одна – потрапити на ту сторону. Що, власне, й відбулося з невеликою
групою людей. Так з’явилась перша колонія.
Рін знала, що Сингулірність перезапустить все, тому вона вдалася до
невеликих хитрощів з Хроніками Буття. В результаті прагнення і думки людей
поєдналися, створивши версію Алена, яку ви бачите перед собою. Так друге коло,
п’ятого циклу, отримало нового-старого лідера, який і не підозрював про свою
місію.
Далі Тенебріс злили потрібну інформацію. Азаріас, сам того не підозрюючи,
виступив чудовим свідком і прикриттям реальних планів Нейторі. Після почутого
від Азаріаса Тенебріс би точно не відстала від людей, вбачаючи в них основну
загрозу. А так ми отримали необхідний час для створення плацдарму. Ну, а далі,
ви вже знаєте. Справжні Ален і Рін час від часу корегували сценарії, а з появою
зворотного геному – вирішили затіяти велику гру й завершити цикл. Так я
перейшов за горизонт подій і став рухатись до гри з Тенебріс, а Рін,
використовуючи аватари, направляла мене. Перед грою ми, зі справжнім Аленом,
помінялися місцями: я повернувся сюди, а він розпочав гру з Тенебріс.
-
Виходить: за
будь-якого розвитку – війни і знищення нам не уникнути? – заговорила першою
Смерть.
-
Я б не був
таким скептичним у висновках, – посміхнувся Ален. – У нас є козирі на будь-який
з можливих сценаріїв. Перші – грізні суперники, але їхня зброя технології.
Тенебріс не буде перешкоджати нам до закінчення циклів, а з регіусами реально
справитись, особливо зараз, коли на нашій стороні сила Нейторі. Та й Перші не
будуть стояти в стороні, а значить ми отримуємо як ворога, так і союзника. І не
забувайте про повний доступ до бібліотек Бріа. Там зберігаються колосальні
знання.
-
Якщо вже
мова зайшла про силу, то ти маєш знати, – заговорив Голод, який до того уважно
слухав. – Повстання ангелів дійшло до критичної межі. З дня на день вони
планують покинути хранителів.
-
Навіть, якщо
ми зуміємо навести порядок серед людей, не думаю, що вони повернуться, –
склавши руки на грудях, заговорив Війна.
-
Я взагалі не
розумію їх логіки, – мовила Смерть роздратовано.
-
Може – це
через те, що вони нічого не пам’ятають? – спробував виправдати їх Хаос.
-
Ой, я тебе
прошу, – махнула рукою Смерть. – Поведінку щурів неможливо змінити.
-
Але для
виживання нам потрібна їх сила, – не здавався Хаос.
-
Підтримую, –
мовив Війна. – Тут вже не суть в особистих образах, ми не зможемо зосередити
весь фронт на собі, та ще й цей зворотний геном, він небезпечний для людей? –
звернувся він до Алена.
-
На цій
стороні – ні, а після – у нас є план, – мовив Ален, а потім перевів тему
розмови на інше. – Скоро до нас завітають представники Перших, ми маємо їх
гідно зустріти.
-
То який у
нас план? – звернувся Війна до Алена.
-
Для
виживання, в майбутній війні, нам потрібні командири, які допоможуть шостому й
сьомому вершнику.
-
Тобто –
апостоли? – уточнив Війна.
-
Так. Моя
мета втілити задум Нейторі й виростити майбутніх апостолів на цій стороні. Три
країни Землі стануть середовищами де дорослішатимуть й навчатимуться апостоли,
четвертий же відправиться в Найріті. Досвід жителів цієї сторони стане
невід’ємною частиною світогляду апостолів. Однак, правило невтручання не
пошириться на ангелів і демонів.
-
А як бути з
Даріусом і Адріаною? – запитала Смерть. – Перший точно не сидітиме склавши
руки.
-
Може
повернути йому пам'ять? – запропонував Хаос.
-
Поки не
вважаю доцільним, – відповів Ален. – Вони візьмуть участь в моєму задумі.
-
А нам що
робити? – звернувся Голод до Алена.
- Охороняйте Едем. Інше залиште мені.