Після Едему їх чекав невеликий сюрприз у вигляді розділення: Люцифер і
Даніела потрапили на невеликий безлюдний острів на березі якого знаходився пірс
з пришвартованими кораблями, а Адрі перемістило в невідоме місце. На острові
панував помірний клімат, зараз, схоже, було літо. Високі крони листяних дерев
створювали приємний затишок, захищаючи від пекучого сонця, що було в зеніті. Не
довго думаючи, Даніела, за допомогою стихії повітря, створила крила й злетівши
вгору, вмостилась на кроні одного грибоподібного дерева, гілки якого
переплелись настільки, що можна було без проблем лежати на верхівці. Приклавши
рук до чола, вона стала роздивлятись навколишню територію. Окрім вищезгаданого
пірса й густого лісу, що розкинувся по усьому периметру острова, не було видно
нічого. Лише добре напруживши зір їй вдалось запримітити дорогу, що вела на
узбережжя. Вона звивалась мов змія, оминаючи густі зарості й скупчення дивних
рослин. Закінчивши з розвідкою вона спустилась вниз, де караулив Люцифер.
-
Дорога,
пірс, купа невідомих рослин і повна відсутність живих, – підсумував він.
-
Ага, –
зітхнула Даніела. – Слідів Адрі не видно.
-
Вона дасть
собі раду, а от що нам робити – це вже питання.
-
Вітаю в
Найріті, – почувся голос в них за спинами.
Даніела і Люцифера рефлекторно повернули голови. Перед ними стояла брюнетка
років тридцяти в червоному платті, що підкреслювало її струнку фігуру. Риси
обличчя, жести, міміка – нагадували чітко відпрацьовані процеси, немов у
робота.
-
Хто ви? –
насторожено запитала Даніела.
-
Архітектор
цього місця, – відповіла незнайомка.
Даніела і Люцифер здивовано переглянулись.
-
Мене
створили для допомоги новоприбулим.
-
Хто створив?
– запитав Люцифер.
-
Люди. Ви
можете отримати детальнішу інформацію відкривши ваші Хроніки, – порадила та.
Даніела не гаючи часу скористалась порадою. І справді, як тільки вона
розгорнула книгу, в ній з’явилися відповідні розділи. Тут була як загальна
інформація, так і карти найближчих континентів. Також, окремим розділом
виділялися останні значні новини цього світу. Хтось немов перемістив інтернет в
Землі в Хроніки.
-
Це місце
спроєктоване так, щоб люди мали змогу навчитись, а вже потім вирушити у майбутню
подорож, – пояснила Архітектор. – Вам обирати ким стати і яку дорогу обрати.
Кораблі на пірсі відвезуть вас у вибране в Хроніках місце, просто задайте мітку
на карті.
-
З нами була
ще одна особа, вона тут? – запитала Даніела.
-
Ні, її
перемістило на окремий острів.
-
Чому тоді ми
тоді потрапили сюди удвох? – звернулась до тої Даніела.
-
Через
правила пов’язаності. Скоро самі все зрозумієте, – ухилилась та від прямої
відповіді. – Якщо виникнуть питання – скористайтесь відповідним розділом у
книзі і я з’явлюсь, – сказавши це Архітектор зникла.
-
Веселий
світ, – зіронізував Люцифер.
-
А по-моєму
цікаво, – посміхнулась Даніела. – Відчуваю себе у грі.
-
Ціною в
життя, – скептично мовив Люцифер. – А тепер просвіти тих, хто грає без чітів.
-
Почнемо з
того, що Перші не приходили в цей світ саме з причини відсутності Хронік. Кожен
процес тут керується ними. Дивись, – і вона показала йому на пункт в книзі під
назвою вогонь. Навпроти його зображення була цифри нуль – п’ять і ще одне
зображення гіллячок. Даніела витягнула вперед праву руку, цілячись на гіллячки,
що лежали на землі. За мить над ними з’явилась руна і вони зникли. Число нуль в
Хроніках перетворилось на п’ять, тобто була зібрана необхідна кількість
матеріалів. Після цього Даніела торкнулась зображення вогню і перед ним виникла
формена руна, яка створила вогнище.
Люцифер подивився на руну спантеличеним поглядом, немов дитина, якій щойно
показали фокус.
-
Ми точно не
всередині Ковчега? – скептично мовив він.
-
Мої Хроніки
не можуть брехати, – серйозно відповіла Даніела.
-
Чим ще
здивуєш?
-
Переміщатись
тут не особливо вдасться, потрібен транспорт, і я не про кораблі на пірсі. Для
подорожей в Етері знадобиться іншого роду транспорт.
-
Дирижабль?
-
Космічний
корабель. Вони набагато швидші й маневреніші, судячи з даних.
-
А що з
адміністративним устроєм цього світу, пошукай дані про Світлих?
-
Так
поглянемо. Є дві сонячні системи, в яких Світлі побудували розвинені імперії.
Їх лідери Мікаель і Захарія.
-
Вижили
значить, – задоволено посміхнувся Люцифер. В той момент з його плечей немов
звалилась гора. – Що означає розвинені? – перепитав Люцифер.
-
Якщо
відкинути моє чітерство, то на цій стороні люди поступово засвоюють знання,
переносячи їх у свої Хроніки. Спеціальні школи, медитації, Архітектори,
навчання в людей, що вже освоїли потрібні знання – способів багато. Іноді самі
Хроніки можуть запропонувати вивчити те чи інше вміння, виконавши певні дії.
От, наприклад, я хочу побудувати будинок. Скерувавши свої думки в Хроніки я
отримаю результат у вигляді шаблону. Зібравши потрібні матеріали й отримавши
необхідні дозволи, якщо це територія якоїсь держави, можна без проблем, за
лічені секунди, розмістити своє творіння. Також, передбачена функція
медитативного проектування. Щось на подобу світу всередині тебе, тільки з
можливістю безпосередньо бачити й керувати фантазією.
-
З цим
більш-менш ясно, проте один нюанс не дає мені спокою: як, чорт забирай, ці двоє
змогли, без Хронік, заснувати тут імперії?
-
Зараз
пошукаю, – і Даніела зосередилась, сторінки стали самі перегортатись в пошуках
потрібної інформації. – Так, поглянемо, – мовила вона по закінченні пошуків. –
Навіть так.
-
Може
поділишся, – мовив сердито Люцифер, якому натерпілось почути відповідь на своє
питання.
-
Як дитина,
чесне слово, – похитала головою Даніела. – Вони створили навколо тих систем
мости Творення.
-
Як Темні на
Альмарісі? – запитально поглянув на неї Люцифер.
-
Так. Не
скажу, що це досконаліша, чи вища форма творення, проте вони змогли
пристосувати її для цього світу.
-
Звідки
стільки сили, це не проста техніка?
-
Іскри, –
припустила Даніела. – Хоча, почекай, і як я не побачила раніше. Розділяючи Ядра
Буття вони отримали нові здібності. Перша – інтерпретація зв'язку з джерелами,
тепер вони мають свої бібліотеки, і друга – модифікований зворотний геном. Вони
стали світлими альфами, тобто можуть керувати Світлими, що разом з ними прибули
на цю сторону. А тепер до твого питання. Енергію дарують самі планети цих
сонячних систем, вони знайшли спосіб як направити її в потрібне місце.
-
Якщо вони
Світлі альфи, то можуть знешкодити початкову версію зворотного геному? – з
надією в голосі запитав Люцифер.
-
Знешкодити
ні, а от подарувати імунітет ще незараженим – так.
-
Виходить нам
потрібно вбити єдину надію Світлих на виживання? – мовив Люцифер скептично.
-
Швидше
врятувати, – перебила його Даніела. – Поглянь. Хоча, постривай, це довго, краще
так, – і вона зробила зі сторінок своїх Хронік щось на подобу екрану з
сенсорним меню, над яким з’явилась голограма з трансляцією прибуття на цю
сторону Серафіеля. На його руках були
реліквії у формі перснів. Люциферу не склало особливих зусиль, щоб
зрозуміти, що це за реліквії.
-
Твою ж мать,
– не стримався Люцифер. – Ой бовдур, ой бовдур, – все повторював він,
походжаючи туди-сюди. – Вони вже почали?
-
Зараз пік
активності. До закінчення будівництва станції відродження залишились лічені
дні. Якщо вірити мої Хронікам, до цього часу процес колонізації цього світу
буде завершено. Єдиними осередками опору стануть імперії Захарії та Мікаеля,
однак проти Перших, що отримають тіла з Хроніками, вони будуть безсилі.
-
І навіщо
йому все це? – вигукнув розлючений Люцифер.
-
Не повіриш,
коли скажу, щоб врятувати, – відповіла Даніела в суворому тоні.
-
Кого він…
трясця його… зібрався рятувати?
-
Свою сім’ю,
– відрізала Даніела. – У них його дочка, – Люцифер подивився на неї
спантеличеним поглядом. – Його пам'ять повернулась подібно спогадам Адрі.
-
Чому Ален не
втрутиться? – видав Люцифер єдине логічне, як йому здавалось, питання.
-
Тепер все в
наших руках.
-
Тоді точно
не бачу логіки. Навіщо рятувати її, якщо ми прийшли всіх вбити?
-
Господи, за
що мені такий тугодум в напарники дістався, – поклала Даніела руку на чоло і
похитала головою. – Як думаєш, де вони взяли її в полон?
-
Чому раніше
не відправили когось з реліквіями? – стояв на своєму Люцифер.
-
Схоже, твої
звивини також омолодились, – зіронізувала вона. – Думаєш Захарія з Мікаелем не
врахували подібних сценаріїв, та й врешті-решт, тут не дурні зібрались, усі все
прекрасно розуміють. Серафіель єдиний міг виграти трохи часу. Зазомбованого
Михаїла одразу б вичислили.
-
Захоплять
цей світ і що далі? Це ж клітка без виходу, а якщо він і є, то вони навряд
зможуть зберегти контроль над тілами після її покидання.
-
Якщо тільки
не збудують ще один корабель для подорожей Сингулярністю. Після перемоги вони
без проблем встановлять зв'язок з Едемом і прокладуть курс спочатку до нього, а
потім вже й за горизонт подій.
-
Значить –
слід перебити їх до моменту точки неповернення, – підсумував Люцифер.
-
Не все так
просто. Ви не зможете повернутись, якщо вилучене ядро залишиться на цій
стороні.
-
Одне? Було ж
два ядра? – напружив пам'ять Люцифер.
-
Ну було, все
це черговий міф Перших, – заперечила Даніела. – Ковчег живило тільки одне ядро,
і назва йому – Едем. Командири легіонів Едему недаремно не могли
використовувати силу ядра Землі.
-
А як же
справжня Земля, вона хіба не має ядра?
-
І тут ми
підійшли до кульмінації. Щоб пройти горизонт нам доведеться дестабілізувати
ядро Едему, або забрати ядро Землі й знищити планету. Без обміну, ядра Едему
вистачить тільки на перехід через горизонт, а далі: остаточна дестабілізація,
вибух і Сингулярні шторми. Поміняти їх місцями, зі зрозумілих причин, ми поки
не можемо. Залишається придумати спосіб, як забрати ядро Землі, при цьому
зберігши Ковчег й самим не загинути.
-
Потрібен
корабель типу Ковчега.
-
В такому
випадку доведеться дати Першим добудувати його, інакше не добратись до Землі,
ми не знаємо її місцеперебування, – мовила Даніела.
-
А у твоїй
чарівній книжці немає підказок?
-
На жаль,
поки не бачу нічого такого, – стиснула Даніела плечима.
-
Як же мене
дістало все це. Там були на грані й тут не краще.
-
Звірятко не
хоче повертатись в будку? – кепкувала з того Даніела.
-
Краще жити в
цьому чортовому Ковчегу, чим повертатись в те пекло! – без тіні жарту відповів
Люцифер. – Все наше життя немов погано поставлена вистава, – зітхнув Люцифер.
-
То зміни
правила, – спокійно заговорила дівчина.
-
Як, коли
навіть Хронік не маю?
-
Поправка,
вони в тебе є, тільки поки недоступні. Це батькові подякуй, – уточнила вона.
-
Як же мене
дістала ваша сімейка! – огризнувся Люцифер зопалу.
-
Чудово, тоді
можеш котитись на всі чотири! – і Даніела демонстративно розвернувшись,
попрямувала в напрямку пірса.
-
Прекрасно,
покинь мене тут, як це зробив твій батько!
Дівчина нічого не відповіла, лише продовжувала мовчки йти вперед, по щоках
покотились поодинокі краплі сліз. Вона не ображалась на слова Люцифера, адже
прекрасно розуміла, що постійне балансування на краю прірви доведе кого
завгодно до зриву. Ні, тут справа в іншому. Розуміння, що вона одна в цьому
світі, нахлинуло, як буря в ясний день. Перші, ангели, демони, що не зовсім
демони, люди, які не можуть знайти своєї дороги, Сингулярність... Вона
поставлена між усім цим, покликана зупинити стихійне лихо, яке невпинно
наближалось. Як бути? Яку дорогу обрати, кому допомогти? Вона людина й водночас
одна з Перших.
За роздумами не помітила, як дійшла до пірса. Не роздумуючи обрала перший-ліпший корабель, ним виявився катер, слід зазначити не з дешевих, на Землі за такий довелось би віддати кругленьку суму. Задавши координати через Хроніки, що тепер мали вигляд швидше комп’ютера, чим книги, вона спустилась в каюту, вже лежачи на ліжку почула кроки, Люцифер обрав місце на палубі. Коли пасажири опинились на борту, корабель відплив.