Ален Д. Волкер Авторський Блог (PC): Сутінки богів. Глава 30

За вечір Даніела пережила справжню війну з логікою та встановленими поглядами на будову навколишнього світу. Закінчилося все тим, що вона ледь не спалила кімнату готелю, граючись новими силами. Добре, що Люцифер вчасно вийшов зі стану медитації й усунув наслідки.

- Починаю задаватись питанням, хто з нас тут справжній демон, – пожартував Люцифер після того, як полум’я на ковдрі зникло.

- Ну дякую, – насупила губи Даніела.

- Пожежники подякують, що не довелось їхати на черговий виклик.

Дівчина не втрималась і жбурнула в нього подушку, на півдорозі та розірвалась і пір’я розлетілося по всій кімнаті. Даніела задоволено схрестила руки на грудях. Проте Люцифера був не з тих, хто так просто програвав. Його контраргумент виявився простим, але дієвим. За його спиною з’явились чорні крила, які, легкими помахами, направили все пір’я в сторону дівчини. Спльовуючи чергову порцію пернатого щастя, вона звернулась до Люцифера.

- Може прибереш це?

- Тренуйся, – зловтішно мовив він.

- Хочеш, щоб тут смажениною запахло? Я й так дивуюсь, що власники ще поліцію не викликали.

- Вони б викликали, якби я протипожежну сигналізацію не виключив.

- Молодець, – похвалила того Даніела. – Мені от цікаво, чого ти няньчишся зі мною, хто взагалі були ті люди, що викрали мене?

- Людьми їх важко назвати.

- Ангели? – припустила Даніела.

- Швидко вчишся, – посміхнувся Люцифер.

- І хто ж віддавав накази, – скоса поглянула на нього дівчина.

- Якщо ти про керівника тієї операції, то Михаїл, а от про головних навряд чи захочеш почути.

- Перші, – не вагаючись виголосила Даніела.

- Здогадалась? – здивовано поглянув на неї Люцифер.

- Зробила відповідні висновки зі спогадів батька. Це вони прикриваються іменем мого діда, – вже тихіше прошепотіла вона.

- Маєш чим пишатись, ти справжня принцеса.

- А тобі, як бачу, подобається насміхатись! – мовила вона сердито.

- Ну вибач, що у вас ще та сімейка, – стиснув Люцифер плечима.

- Ти не відповів навіщо тобі все це?

- Повіриш, коли скажу, щоб захистити тебе?

- Не дуже, ти ж був імператором Проклятих Земель, а перед тим замом Захарії, який підпорядковувався Першим.

- Часі були непрості, – пожартував Люцифер.

- А зараз краще? – пильно поглянула на нього Даніела.

- Зараз партія наближається до фіналу і я не хочу бути пішаком, якого обміняють на ціннішу фігуру.

- А чим я тобі допоможу, Перші напевно влаштував справжнє полювання на тебе, взагалі навіщо було потрібне це викрадення? Хоча, стоп – книга.

- Браво, – заплескав Люцифер в долоні. – Їм не хочеться, щоб ти дізналась правду.

- Але чому, для чого це все? – ледь не благально запитала Даніела.

- Чому? – задумливо перепитав Люцифер. – Тому що ти з нового покоління, покоління, що за задумом Алена має відправитись за горизонт подій.

- А ти добре підготувався, – посміхнулась Даніела.

- Події того вимагають.

- Але навіщо було повертати мене сюди?

- Я не настільки добре знаю плани Нейторі, – посміхнувся Люцифер.

- А як сталося, що батько знову опинився тут? – Даніела сама здивувалась спокою з яким поставила запитання.

- Ти.

- Я? – перепитала дівчина.

- Ти, і ця книга. Говорячи сучасною мовою, ти тримаєш в руках носій інформації, вставивши який, в потрібний пристрій, отримаєш підключення до всесвітньої павутини. В нашому ж випадку пристрої – це самі люди, а павутина – істинна реальність, тобто, свого роду контроль над Сингулярністю і світом за горизонтом подій.

- Ти хоч сам зрозумів, що сказав? – скептично поглянула на нього Даніела, все ще не вірячи почутому.

- Вірити, чи ні – твоє право, я лише озвучив добуту інформацію. Ти й сама можеш побачити, що зараз відбувається в первинній реальності. Країни тануть, як сніжинки на сонці.

- Чисто теоретично припустимо, що це правда, книга у мене, що далі? Вбити діда, зруйнувати Ковчег? – з кожним словом тон Даніели підвищувався, останні слова являлись відвертим криком відчаю.

- Далі? – Люцифер кинув на неї косий погляд, а вуста приготувались видати вирок. – Далі – я тебе вб’ю.

- Що, вибач? – насмішкувато запитала Даніела.

- Інакше нам не потрапити в Найріті, – пояснив Люцифер.

- Це ще що за місце? – рефлекторно запитала Даніела.

- Свого роду загробний світ, справжній Едем, якщо тобі буде простіше. Там душі людей остаточно перероджуються. Повертають земну оболонку, тільки з невеликими доповненнями. Це все, що мені відомо.

- Навіщо таке розділення?

- Поняття не маю, – стиснув Люцифер плечима. – Можливо, саме таким чином Сингулярність зберігає баланс, а можливо – причина в іншому, на тій стороні дізнаємось.

- А…

- Не став питань на які у мене немає відповідей, – випередив її Люцифер. – Я не знаю чому, проте одне відомо напевно, що нам потрібно потрапити на ту сторону. Коли апостоли закінчать на Землі, у Перших залишаться тільки одна дорога. Чого я взагалі трачу час на пояснення, коли це ти маєш відповідати на мої запитання.

- Тут сказано, що я маю навчитися, проте чого саме не сказано, мова йде про якісь знання, однак пояснення туманні.

- От бачиш – це ще один привід не зволікати. Тим більше, що гості близько, – і він мимоволі поглянув на двері. – Вибачай, але нерви у мене не залізні, не хочеться ризикувати, – і не дочекавшись реакції Даніели, він вмить перемістився до неї, і встромив створеного меча їй в серце.

**************************

Розум встиг адаптуватись тільки коли вони вже були в космосі. Даніела стала судомно хапати повітря. Люциферу довелось злегка її вщипнути, щоб відчуття переключились на інше. Тільки після цього вона зрозуміла, що звичні уявлення, в даній ситуації, не мають жодного підґрунтя. Вони віддалялись все далі, Люцифер міцно тримав її за руку. Даніела ледь не з роззявленим ротом спостерігала за картинами навколо. Не кожен день доводилось здійснювати подібні подорожі.

- Скоро будемо на місці, – звернувся він до неї.

- А куди ми взагалі прямуємо?

- До входу, – хитро посміхнувся той.

Очі Даніели стали квадратними, коли вона зрозуміла, що той мав на увазі під входом. Вони направлялись до Сонця. Крила Люцифара нагадували сокола, що стрілою летів на свою здобич. Коли до цілі залишались лічені кілометри, Даніелу раптом пройняв страх, він був якимось неприродно сильним, немов на неї зараз тиснув невидимий прес і вона не могла нічого вдіяти, щоб звільнитись.

- Зараз ми в зоні Ковчега, цей страх його робота. При стандартному проходженні люди не відчувають жодних емоцій, оскільки перебувають у свого роду гіпнотичному стані, – пояснив Люцифер.

- Це все створене Першими? – захоплено мовила Даніела.

- Так, – схвально кивнув він головою. – Вони перейняли силу Творців і змогли не тільки створювати Сфери, але утворювати навколо них гравітаційні поля, щоб монстри Тартаруса не поглинули їх. В Сингулярності робити це набагато простіше.

- Виходить ми останні, хто покине Землю? – мовила Даніела.

- В принципі, так. Апостоли не дадуть більше нікому потрапити в Ковчег.

- Хай живе король з королевою… – посміхнулась Даніела.

- Ага, – і собі посміхнувся Люцифер. – Ми на місці.

Вони наблизились максимально близько до поверхні Сонця. Щосекунди біль них вистрілювали фонтани плазми, а яскраве світло дезорієнтувало зір. Не знаючи куди прямувати, можна було довго блукати в пошуках входу. Благо в Даніели був хороший провідник. Люцифер не задумуючись попрямував через плазмові шторми. Уявлення про пекло не йшло в жодне порівняння з цією подорожжю. Поступово картина стала змінюватись, замість пекельної зорі тепер був звичайнісінький коридор, стінки якого були зроблені зі сталі.

- Приготуйся, – звернувся Люцифер до Даніели. – Зараз ми пройдемо внутрішні ворота Едему.

Увага Даніели загострилась до максимуму, вона сподівалась побачити щось незвичайне, містичне, а насправді, вони потрапили в куполоподібну залу, по обидва боки якої розміщувались статуї трьох ангелів. У двох були мечі, а в третього терези.

- Це один з пропускних пунктів, тут розміщується термінал входу в Ковчег. Через Колоса всередині, зараз усі симуляції відключені, інакше ми б побачили, як ці троє судять людей, – пояснив Люцифер.

- Як нам потрапити всередину?

- Доторкнись до терезів, твоя ДНК спрацює ключем.

- Тобто весь твій план полягав у моїй ДНК? – обурилась Даніела.

- Ну вибач, потрібно було скористатись чорною дірою і повідомити наше місцеперебування Першим, що зараз контролюють Ковчег?

Даніела насупила губи, проте нічого не відповіла, мовчки попрямувавши до ангела з Терезами.

**************************

Поява на тій стороні одразу ознаменувалась доленосною зустріччю з Колосом. Даніела ще не усвідомлювала усієї небезпеки, тому поводилась сміливіше, а от Люцифер застиг в ступорі, намагаючись придумати план порятунку. Допомога прийшла звідки її найменше чекали. Спочатку з’явилась Адрі, а за нею слідом Сафір. Останній не став гаяти часу й миттєво створив навколо Колоса поле уповільненого часу.

- У вас декілька секунду, він пристосовується до моєї сили надто швидко, – звернувся Сафір до Люцифера з Даніелою.

- Я переміщу їх, зустрінемось в домовленому місці, – виголосила Адрі і поспішила покласти руки їм на плечі. – Ти що в охоронці записався? – звернулась Адрі до Люцифера, після переміщення на дах цитаделі Бастіани.

- Аналогічне запитання, – сухо мовив той.

- В мене обіцянка перед Рін, – зобразила Адрі невинну посмішку.

- Матір’ю? – ледь не вигукнула збентежена Даніела.

- Так, – схвально кивнула Адрі. – Це я, на прохання Нейторі, пронесла тебе в Ковчег. Хоча про це ти напевно вже читала, – тепло посміхнулась Адрі. – Я не так давно згадала все, тому певною мірою, ми з тобою подібні. Перед відходом, Рін взяла з мене обіцянку допомагати тобі, коли ти почнеш втілювати своє призначення.

- Стоп, тільки зараз дійшло. Якщо я прибула сюди до другого кола, то що я робила весь цей час? – запитала Даніела.

- Спала, спостерігала – називай як хочеш. Все навколо енергія, ми лише надаємо їй форму. У цьому й полягає суть первинної реальності. Ти ж була за її межами, в істинній, там, де енергія немає форми. Це можна порівняти з рухом світлячків в темряві. Саме ця Темрява й набридла Творцям.

- А як все це запустилось? – запитала Даніела зацікавлено.

- Якщо все вірно пам’ятаю, Ален говорив, що досягши певної точки накопичення енергії, первинна реальність має властивість… – Адрі на мить задумалась. – Перезапускатись, це слово найкраще пояснює даний процес. У вашому випадку каталізатором послужило бажання людей, вони прагнули кінця: війнам, бідності, несправедливості. Якщо процес некерований, тобто без втручання пробуджених чи Вищого Розуму, то історія перезапускається, даючи можливість почати все з початку. Зараз відбувається контрольований перезапуск. Апостоли самі чинять волю людей.

- Вбиваючи їх? – уточнила Даніела.

- Так. Якби люди вчинили тотальне знищення своїми руками, то усі б автоматично повернулися до початкової точки. Проте Ален не хотів цього. Його задум полягав у пробудженні певної групи людей, яка поверне все до початку, проте залишить двох людей з числа не пробуджених.

- Короля з королевою, – виголосила Даніела.

- Саме так, – схвально кивнула Адрі. – Тільки їхня смерть може перезапустити все. Вони – це уособлення знань людської цивілізації, їхня сила похитне баланс на тій стороні, стане фактором порядку, в хаосі Буття. Скоро Данило завершить свою роботу й Адам з Євою народяться, а поки наше, тобто твоє завдання, відвідати Найріті, перейняти здібності конструктора, а потім зробити те саме, що робили до тебе інші три апостоли.

- А точніше – вбити усіх, – в голосі Даніели почулись нотки роздратування.

- В Сингулярності немає смерті, є лише зміна форми. До появи Ковчега, Найріті й Земля були поєднанні нерозривним зв’язком. Саме жителі Найріті конструювали середовище землян. Ангели не з повітря взяли всі ті релігії. Це було наслідком побаченого раніше, чи не так? – звернулась Адрі до Люцифера, що мовчки ловив кожне її слово.

- Не дивись так на мене, це все ідеї Михаїла, я білий і пухнастий. Я не винен, що люди самі собі придумали купу всіляких дурниць.

- Можна подумати ти не використовував подібних методів, Проклята Земля не твоя робота? – присоромила його Адрі.

- Давай не будемо мірятись кількістю гріхів, апостол…

- Ну знаєш! – обурилась Адрі.

- Знаю, – кепкував з неї Люцифер.

- Та годі вам, – постаралась Даніела їх заспокоїти. – До недавнього часу я й уявити не могла подібного. Життя – до, здається якимось нереальним.

- Ну, враховуючи мою інформацію про тебе… – натякнув Люцифер про сфабриковані звинувачення проти співробітників і хлопців з якими вона зустрічалась.

- Спочатку четвертую, а потім спалю рештки, – перебила його червона, як помідор, Даніела.

- А я допоможу заховати труп, – підтримала її Адрі.

- Маніячки, – похитав головою Люцифер.

- А чого ти обрав вигляд шкета? – звернулась до нього Адрі.

- Подобався суворий дядько? Вам не догодиш, – стиснув він плечима.