«Коли Творець хоче покарати, він забирає розум». А що, як замість Творця
поставити людину? Яку б кару вона придумала для собі подібних? Скільки людей –
стільки й думок. Та у випадку Велеслава думка була лише одна, а саме десята
кара єгипетська. Він, звичайно, не наказував нікому мастити двері кров’ю, все
було куди прагматичніше. В ніч перед втіленням основного задуму, жителі
Суверенітету отримали змогу поспілкуватися з представниками того світу. Хто з
друзями, хто з родичами, а до когось приходили ті, що віддали своє життя за їх
свободу. І якщо у єгиптян померли тільки первонароджені, то в Суверенітету не
стало половини населення. Їхні місця зайняли ті, що не пожаліли найдорожчого,
за свою землю і народ. Всього за одну ніч держава з декількома десятками
мільйонів громадян, перетворилася на силу в декілька мільярдів. І поки весь
світ з роззявленим ротом спостерігав за формуванням найчисельнішої й
наймотивованішої армії світу, в Суверенітет рікою потекло найновіше озброєння.
Компанії бились за контракти, не думаючи, куди ця зброя буде направлена. Всього
три дні знадобилось Велеславу для формування з’єднань і налагодження
інфраструктури. Приводу, для першої атаки, не довелось довго чекати. Його дав
західний сусід Магорія. Велеслава вже давно бісили їх претензії, а зараз був
чудовий шанс розім’яти м’язи перед Гаргано.
Спочатку дипломати висловили ноту протесту Магорському посольству за їхні
незаконні дії, та ті, як завжди, все проігнорували. Тоді Велеславу, як
президенту, не залишалось більш нічого, як відстояти територію своєї держави.
Військам на місцях був даний наказ вбити тогочасних представників магорської
влади, що під виглядом дипломатичної місії агітували місцевих жителів до
відлучення від Суверенітету. Далі, без зволікань, колони військової техніки
направились на захід. Хвилин двадцять знадобилось військам, щоб пройти кордон і
зрівняти прикордонні міста з землею. Тисячі біженців поспіхом покидали свої
домівки й намагались уникнути приготовленого їм кінця. Та у високоточних
балістичних ракет були свої плани на біженців. Два дні знадобилось військам,
щоб провести повну зачистку території. Усі провідні ЗМІ й міжнародні
організації кричали про геноцид і масові розправи. Велеслава поставили в один
ряд з найкривавішими світовими диктаторами, та він лише сміявся з цього, з
почестями прийнявши цей титул.
Врешті-решт світовим лідерам вдалося вмовити його на переговори. Вони мали
відбутися в столиці Варсовії. Світ затамував подих, в очікування результатів
цієї зустрічі. Ніхто й не думав про військовий блок, який створили саме для
протидії подібним загрозам. Люди настільки пройнялись цивілізацією,
толерантністю й іншими поняттями, що перетворились в заручників цих самих
понять. Вони попросту стали чекати, коли десь подіє створена ними система.
На зустріч з Велеславом приїхали найвпливовіші світові лідери, проте
вирішувати важливі питання стало вісім: Суверенітет, Атлантіс, Гаргано, Яматай,
Альбіон, Алеманія, Франкія, Каната. Коли усі повсідались на свої місця, канцлер
Алеманії розпочав.
-
Ми зібралися
тут, щоб обговорити проблему, яка загрожує устрою, що ціною титанічних зусиль
створювали присутні тут країни.
-
Не бачу
жодної проблеми, – мовив Велеслав насмішкувато.
-
Ви знищили
мільйони життів! – обурено вигукнув представник Франкії, після слів
перекладача.
-
Коли мою
державу роздирали всі, кому не лінь, ви не бачили в цьому проблеми, а коли ми
дали відповідь, достойну діянь, це вже проблема? – спокійно відреагував на цей
випад Велеслав.
-
Ми
допомагали вам, – спробував виправдатись представник Алеманії.
-
Чим? Плетучи
за нашими спинами інтриги й продаючи життя моїх співгромадян, – презирливо
мовив Велеслав.
-
Це вже давно
не ваші співгромадяни, а біологічно вирощені солдати, – втрутився в розмову
представник Гаргано.
-
Жертви
пропаганди обізвались, тримайте свої хворі фантазії при собі, – ледь не
сміючись, виголосив Велеслав.
-
Як ти смієш,
шмаркач, ми… – представника Гаргано аж тіпало від злості.
-
Що ти?
Війська введеш, територію відіжмеш? Проходили. Ви наступні.
-
Ви
розумієте, що подібна заява – це пряме оголошення війни? – витер спітніле чоло
представник Атлантісу.
-
А до цього
ми в пісочниці солдатиками грались? – перекладачів кидало в холодний піт після
кожної репліки Велеслава, проте, вони сумлінно виконували свою роботу. – До
цього не було жодної війни? – звернувся він до присутніх.
-
Диму без
вогню не буває, – представник Франкії тонко натякнув на підтримку населенням
Суверенітету окупантів з Гаргано.
-
Наші
громадяни підтримують лише одне – акт раціональної відповіді на посягання на
нашу територію, – в’їдливо відповів Велеслав. – Магорія ж член військового
союзу, ви зобов’язувались її захищати. Чому ж не хочете виконати свої
обов’язки? Чи вони, як і договори з Гаргано, не варті паперу на якому написані?
Ви монополісти. Хочете жити заможно за рахунок інших, перетворивши менш
розвинені країни, в ринки збуту, сировинні придатки. Хвалена демократія – всього лише примарний
образ вибору. Вибору, до якого людей підштовхують, який нав’язують «незалежні
ЗМІ».
-
Ваші слова
просто абсурдні, – обурився представник Альбіону. – Погляньте як живуть країни,
яким ми допомагаємо.
-
Бачу,
кожного дня війна, а спецслужби заробляють мільйони на тіньових контрактах.
Чому б не вкласти мільйони не у війну, а в покращення життя тих територій,
гляди й біженців би не було. Як і Гаргано, вам потрібен ворог, інакше вся суть свободи
зійде нанівець. Люди зрозуміють, що перебувають під тотальним контролем, а всім
керує група людей.
-
Ще ложі
згадайте, – засміявся представник Альбіону. Проте було видно якою штучною була
ця посмішка. Він прекрасно розумів суть слів Велеслава.
-
Давайте
говорити про мир, а не брязкати зброєю, – постарався заспокоїти усіх
представник Яматаю. – Ми тут заради миру.
-
Як сказати,
– посміхнувся Велеслав. – Я тут лише через безкоштовний квиток в цирк.
-
Навіщо так
говорити, – на обличчі яматайця з’явилась легка досада. – Ми цивілізовані люди
й зможемо знайти компроміс.
-
Тобто, ви
взагалі не цінуєте життя тих людей? – зацікавлено поглянув на того Велеслав. –
Я стер з лиця планети цілу країну, а ми обговорюємо, як би списати ці несуттєві
втрати. Давайте знищимо ще декілька, щоб не збиратись зайвий раз.
-
Ви так
прагнете війни? – спокійно запитав представник Атлантіса. Він, як і Велеслав,
відчував себе володарем становища. Армії його країни було що протиставити
будь-якому супротивнику. – Все ваше озброєння – це наше постачання. Не буде їх,
і вашої армії не стане.
-
Спробуйте їх
припинити, в чому проблема? – байдуже мовив Велеслав.
-
Тоді на
цьому пропоную завершити нашу зустріч, – виголосив представник Атлантіса. – Ця
дискусія є марною тратою часу. Я пропоную колегам, від сьогоднішнього дня,
припинити будь-які відносини з Суверенітетом, побачимо наскільки довго вони
зможуть протриматись. Голод не найкращий стимул для солдата.
-
І вам удачі,
– виголосив Велеслав. – Побачимо наскільки вистачить ваших цінностей. А зараз
невеликий подарунок, – і не дочекавшись реакції присутніх, він кивнув
Президенту Гаргано.
Той швидко підвівся з крісла й попрямував до дверей. Розгублена охорона й
перекладач поспішили слідом. Зал, де вони засідали, одразу ж освітили спалахи
камер. Журналісти, немов зграя голодних собак, накинулися на свою жертву.
Жестом руки Президент Гаргано заставив їх зменшити запал, а потім виголосив
промову, від якої у присутніх на зустрічі, щелепи відвисали. Він визнав пряму
агресію своєї країни проти Суверенітету, а також розповів про десятки куплених
політиків, які лобіювали інтереси Гаргано в різних країнах і структурах. Під
кінець зізнання він звернувся до свого охоронця з проханням привести вирок у
виконання. Той, не роздумуючи, спустив гачок. Так почався другий етап плану
Велеслава.
******************
Наступного дня, після переговорів, війська Суверенітету пішли в
широкомасштабний наступ. Окуповані Гаргано території вдалося відвоювати ближче
до вечора. Без керівника, бойовики були, як сліпі кошенята. Вони попросту не
знали, що робити. Особливо завзяті ще чинили супротив на окремих позиціях, та
ці ділянки швидко зрівнювали з землею. Як з Магорією він, звичайно, чинити не
став, це все ж була територія Суверенітету, а от бойовиків і тих, що активно
проливали за них кров – розстрілював без суду й слідства.
Коли війська досягли кордонів Гаргано, Велеслав наказав їм поки зупинитись
і облаштувати позиції. Ворог був ослаблений, але йому ще могли допомогти. Це,
звичайно, не було для Велеслава проблемою, та він вирішив погратись в
стратегію, а точніше, віддячити тим, хто активно прагнув всидіти на двох
стільцях. Франкія перша отримала подарунок. Оскільки вона перебувала на другому
місці, після Атлантісу, за обсягами експлуатації мирного атому, Велеслав,
шляхом диверсій на АЕС, перетворив її, та сусідні території, на справжнє пекло.
Далі він наказав радіації не поширюватись. Таким чином театр майбутніх воєнних
дій отримав завісу. Коли у твій дім приходить лихо, тобі байдуже, що там у
сусіда. Він показав їм, що вічно відсиджуватись й висловлювати стурбованість не
вийде.
Коли все було готове до початку повномасштабного вторгнення, Велеслав
провів останні переговори з Кцитаєм, на яких домовився про другий фронт.
Території його не цікавили, тому усі віддав Кцитаю. Так почалася Третя світова.
Попри погрози Атлантіса, постачання Суверенітету не припинялось ні на секунду.
Армія останніх, крок за кроком, просувалася територією супротивника, залишаючи
після себе випалену землю й гори трупів. Велеслав спеціально не наказував
солдатам Гаргано здаватись. «Нехай відчують усю радість війни, яку несли
іншим», – говорив він в промовах. І от, на третій день повномасштабних боїв,
годинник Судного дня пробив дванадцяту, сотні ядерних вибухів накрили планету.
Жодна з ППО не змогла справитись з такою загрозою.
І відкрились ворота й легіони демонів ступили на землі грішників, несучи їм правосуддя. І праведники стали грішниками, а грішники зайняли місце праведників. І звершився суд першого апостола. І стала вироком печать перша, що викарбувалась в серцях людських, і печать ця – слово. І зайняв він почесне місце серед братів і сестер своїх, й став спостерігати за діяннями своїми.