Війна – складне ремесло й іноді, щоб його осягнути, потрібно віддати життя. Та коли у твоїх руках
знання і досвід мільйонів, то все куди простіше, а надто, коли тобі дарують
безсмертя. Сила Данила полягала саме у цьому. Регенерація за межами людської
уяви, сила, що прирівнювалась до безсмертя. Та враховуючи круті повороти долі,
Ален вирішив подарувати йому ще один невеликий бонус у вигляді можливості
змінювати зовнішність. Данило був усіма й водночас ніким. Очоливши кількасот
мільйонну армію, він став справжнім нічним жахом для Федерації Гаргано. Разом з
силою, він прийняв весь тягар помилок і
гріхів народу, частино якого донедавна був. Тепер він був одночасно суддею і
тим, хто виконував вирок. І суд його був безжалісним. Зброя, пропаганда,
підкуп, привласнювання чужої історії – він воздав за все.
Початок кампанії Гаргано ознаменувався розповсюдження так званих чорних
дощок. Подібні використовував радіонський союз, під час голодомору. Села, де
з’являлись ці дошки, брали в жорстку блокаду, людям заборонялось виїжджати з
цих територій, а харчі примусово вилучались. По суті, людей прирікали на
голодну смерть.
Подібний метод використав і Данило, тільки він не брав у блокаду. Чорна
дошка служила міткою для сили Голоду, одного з вершників Апокаліпсису. В таких
місцевостях харчі миттєво перетворювались на пил. Наступним була інтерпретація
закону про п’ять колосків. Людям заборонялось купляти продукти в магазинах
міст, чи обмінювати з місцевостями, що ще не пали під натиском військ
Суверенітету. В містах дошки не встановлювались, для них Данило придумав куди
витонченішу кару. Оскільки у них було найбільше жителів, то їх перетворювали в
чорнопіджачників. Осіб, що мали кров’ю довести свою відданість новому порядку.
Без необхідного спорядження вони являлись гарматним м’ясом для артилерії
Гаргано. Та Данило не зважав на втрати. Все подавалось під гаслом відродження
радіонського союзу й покарання тих, хто його зруйнував. Сказати, що гарганівці
сковував тваринний страх – це нічого не сказати. Мрія останніх десятиліть
нарешті здійснилась, проте, тут вдалим є вислів: «Бійтесь своїх бажань, вони
мають властивість збуватись». Данило правив рукою справжнього диктатора:
репресії, доноси, постійні страти, стали буденністю. Його прозвали дияволом, не
підозрюючи, що він далеко не найбільша загроза.
Ядерні вибухи нарешті зробили своє і частина демонічної орди прийшла в цей
грішний світ. Демони без розбору вселялись в тіла гарганівців. Попи стали
прославляти іншого Бога, а храми перетворились в борделі й місця розпусти. Хто
прагнув відпущення гріхів – отримував їх в стократ. Данило лише посміхався з
цього й наказував спалювати церкви, а вірянам стинати голови. Чергова порція
рік крові розтеклась Гаргано, забарвлюючи золотаве листя в червоні барви.
Завили люди, підносячи молитовно руки до небес, та не чув їх Творець. Закрилась
твердь небесна хмарами непроглядними й полив чорний дощ. Чорне золото стало ще
однією їхньою карою. Зустрічаючись з будинками й плоттю живою, воно
спалахувало, стираючи найменші згадки про тих.
Здавалось, з’явилась надія, коли Данило пообіцяв помилуванням тим, хто
захоче працювати на землях Суверенітету. Та надія ця була черговими хитрощами,
як тільки люди повилазили зі своїх сховків й наблизились до кордону з
Суверенітетом, їх тут же накрили «Гради». Ніхто вже не кричав, не лились
сльози. Люди з простягнутими руками очікували, коли черговий снаряд розірве
їхнє тіло.
Поступово війська Данила захопили всю Федерацію Гаргано. Хоча, по правді,
на той момент від неї залишилась лише випалена земля й тисячі трупів, що
валялись по дорогах й байраках. Розкидані шматки рук і ніг по деревах, що
«прикрашали» їх немов різдвяні гірлянди. Вцілілі з насолодою смакували ці
рештки, адже інших харчів не було. Людина повернулась до коренів, стала
твариною у всіх розуміннях. Дикою, безжальною, з основним життєвим правилом –
перемагає сильніший. Часто солдати Данила брали вцілілих в раби, робили з них
безвільних іграшок, що за шматок хліба готові були лизати чоботи хазяїв до
блиску. Демони також не відставали, доволі насолоджуючись земними жінками, в
результаті чого ті, на наступний же день народжували справжніх виродків з
козлячими головами й копитами замість ніг.
Зайнявши столицю, Данило видав наказ, що ті, хто будуть доносити про місцеперебування партизан і простих громадян,
отримають невеликі пайки. І здавалось, ось він шанс згуртуватись й дати гідну
відсіч, та сутність, яка звикла грабувати й наживатись на інших, не може
змінитись. Згадавши славні часи справжнього радіонського союзу, вцілілі, почали
здавати одне одного. Довершила картину атака Кцитаю, який давно поглядав на
території Гаргано. Кожен забрав своє: Данило – життя, а Кцитай – території. Так
закінчилась історія Гаргано й зникла перша часова аномалія.
**************************
Данило сидів в кабінеті колишнього Президента Гаргано й схилившись над
картою, розмірковував над подальшими планами, як в кімнату зайшла Злата.
-
Кошмари не
мучать? – пожартувала вона, присівши на одне з крісел.
-
Мої кошмари
кожен день оживають, – сухо відповів Данило. – Скоро посивію з усім цим.
-
Міг і не
погоджуватись…
-
Ніби у мене
був вибір. Краще вже так, ніж перебувати по ту сторону…
-
А ще не так
давно хтось був ярим патріотом, – скоса поглянула на нього дівчина.
-
Ти що – моя
совість? – в сердитому тоні запитав Данило. – Вони не думали про жертви,
відправляючи ту фуру, і я не заморочуюсь. Система побажала змін…
-
Не бурчи,
тобі треба виговоритись, а то й справді дах поїде, – і вона підвівшись,
підійшла до спинки його крісла і обійняла за шию.
-
Відколи ти
стала такою турботливою? – скупо посміхнувся Данило.
-
Надворі
апокаліпсис, потрібно отримувати хоч якесь задоволення, –мовила Злата грайливо.
– До речі, твої солдати зникли, ми тут одні.
-
Виходить –
їхня місія полягала саме у цьому.
-
Схоже, –
байдуже мовила Злата. – Куди далі?
-
Атлантіс,
відкриття Колумбом. Цього разу доведеться зробити все власними руками.
-
І як ми туди
потрапимо, вірніше до самого Атлантіса доберемось без проблем, а от як бути з
часовою аномалією? Колумб же не в наш час зробив відкриття.
-
Часові
аномалії працюють за принципом певних територій. Тобто зараз повністю зникло
декілька країн, але це не помітить Європа чи Атлантіс. Їхня часова лінія
рухається по зовсім іншій траєкторії. Це особливість техніки Сафіри. Він
створив копію оригінальної часової матриці й підключив до неї ті ділянки
планети, де я не працюю. В оригінальному часі зараз немає Гаргано й
Суверенітету, а в копії вони існують й живуть своїм життям. Коли завершу – копії зникнуть й настане один час. Ядерні
вибухи були покликані перевірити цю теорію.
-
Але почекай,
де тоді ділась радіація, вибухи ж пролунали в оригінальній, а якщо ні, то в
копіях зараз не повинно бути життя, чи я щось неправильно зрозуміла?
-
Вони стерті.
Старт ракет мав дві мети: перша – перевірка теорії про часові матриці, друга –
кінець. Якби не вдався перший варіант, я би працював на згарищах другого.
Вибухи послужили ключами, знаком для техніки Сафіра й вона випустила зі своїх
обіймів демонів з ангелами. Поєднання двох світів запустило процес підключення
оригіналу до копій й стирання фактору вибухів, як таких, що не вписуються в
задум Сафіра. Якось так.
-
В мене зараз
голова вибухне від усього цього. Як він взагалі отримав таку силу?
-
Ти грала в
комп’ютерні стратегії?
-
Ну… –
задумалась Злата. – Не пам’ятаю точно.
-
В деяких з
них є прискорення або уповільнення часу. Поєднавши це з можливістю редагування
або створення нових карт, отримаємо здібності Сафіра. Можна сказати, що він, як
адмін у грі. Нові карти наповненні вже не живими людьми, а ботами, штучними
персонажами, що копіюють справжні прототипи.
-
Дикість ще
та, – зітхнула Злата. – Декілька днів тому я й уявити не могла, що живу у
розвиненому віртуальному світі.
-
Життя
непередбачувана штука, – скупо посміхнувся Данило. – А тепер, щодо твого
питання. Я відчуваю де копія, а де оригінал, і можу спокійно між ними
переміщатись.
-
Чітер, –
засміялась Злата.
-
Можна й так
сказати, – і собі повеселішав Данило. – Раз тут справи закінчені – пора
вирушати.
**************************
Вбивши капітана, що мав доставити колоністів в Новий Світ, Данило зайняв
його місце й вони зі Златою відправились в Нову Ізабелу – місто засноване
братом Христофора Колумба – Бартоломео. Саме там за місяць мав відбутись арешт
братів. По щасливому збігу обставин на борту корабля опинилась і особа, що мала
провести цей арешт. Як і з Велеславом, після певного часу здібності Данила
розвились. Тепер він не тільки приймав вигляд певної особи, але й отримував
повний доступ до її знань і спогадів, щодо сили, ще не було можливості
перевірити.
За час подорожі вони з Франсіско Боваділья стали хорошими приятелями, часто
випивали й проводили дискусії з різних питань. Данило попросив Злату підіграти,
в даній виставі, надсилаючи Бовадільї сигнали симпатії, щоб перед підходом до
місця призначення, він зумів перейти до наступної частини плану. Та нехотя
погодилась на таку авантюру. Результату не довелось довго чекати, Боваділья
швидко спокусився красою Злати. Особливого шарму їхньому спілкуванню надавало
те, що Злата прикинулась, що не знає іспанської, хоча добре нею володіла. Все
завдяки дивній книжці, що з’явилась після незрозумілих, для неї, дій Данила.
Він назвав її Хроніки.
Всю дорогу вона тримала Боваділью на відстані й лише коли Еспаньйола
показалась на горизонті, таємно запросила у свою каюту. В той день Данило всіма
силами вдавав заклопотаність, щоб в Бовадільї не виникло підозр. Коли пастка
закрилась, Данило одразу поспішив викрити парочку. Розігрувати сцени ревнощів
ніхто не став, Данило вбив того, а тіло викинув в море. Команді було
повідомлено, що Боваділья прихворів й до моменту сходження на берег не
виходитиме зі своєї каюти. Матроси лише радісно стиснули плечима. Чоловіком він
був не вельми приємним. Докопувався до найменших дрібниць. Подумки усі бажали,
щоб той випадково випав за борт.
Коли корабель пришвартувався в порту, Данило одразу ж прийняв образ
Бовадільї й ніби нічого не трапилось – вийшов зі своєї каюти. На пристані їх
зустрів натовп містян на чолі з Бартоломео Колумбом. У супроводі Злати, Данило
повільно зійшов трапом вниз. Злата повідомила, що капітан корабля, себто її
чоловік, прихворів й побажав поки залишитись на кораблі. Бартоломео не надав
цьому особливого значення, запросивши у свій дім, що знаходився в центрі міста.
Нова Ізабела вражала своєю пригніченою атмосферою. Бруд, відсутність
стабільного постачання їжі. Вирощеного урожаю ледь вистачало для половини
населення. А ще індіанці, яких перетворили на рабів. Завдяки обіцянкам й
дорогим подарункам касикам (вождям племен, що населяли острів), процес
асиміляції проходив без особливих труднощів. Касики отримували землі й титули,
а натомість продавали свій народ. Звичайно, були й ті, що боролися проти
такого, та вони були в меншості.
Наявність рабів звалилась додатковим тягарем на колонію, адже слід було
утримувати і їх. Мовний бар’єр не сприяв збагаченню колоністів. Вони змушені
були працювати поряд зі своїми ж рабами, щоб передати тим потрібні знання.
Через це на облаштування міста залишалось дуже мало часу й воно виглядало, як
найгірші квартали іспанської столиці. Не винятком були й розорені дворяни, що
бродили околицями, в пошуках їжі. Вони заклали касту бідняків в Новому Світі.
Навіть у рабів було краще становище, в порівнянні з ними.
По дорозі Бартоломео все розхвалював їхні з братом успіхи. Данило лише
посміхався і ввічливо кивав у відповідь. Коли процесія підійшла до будинку,
вони зі Златою були приємно вражені від охайності й розкоші резиденції братів
Колумб. Попри скрутне становище, стіл вгинався від різноманітних страв. Данило
всівся праворуч господаря, а Злату посадили ліворуч. Інші місця зайняли
містяни, що відігравали не останню роль в колонії. Хоч вони й старалися
приховати, та певне занепокоєння все ж читалося на їхніх обличчях. Після
нетривалого відлучення Бартоломео, Данило зрозумів у чому справа. Той, хто
прибув провести розслідування, сам опинився на лаві підсудних. Бартоломео
повернувся у супроводі десяти осіб з рушницями на плечах. Останні поспішили
схопити Данила.
-
Що це означає?!
– вдав Данило обурення.
-
Ви
підозрюєтесь у вбивстві капітана корабля на якому приплили, – виголосив
Бартоломео.
-
Мій чоловік
мертвий? – вдаючи відчай Злата прикрила обличчя руками.
-
Цю також
схопити, – звернувся Бартоломео до чоловіків. – Команда клянеться, що саме вона
остання відвідувала каюту чоловіка. Ще й наказала не турбувати його.
Серед присутніх прокотився шепіт. Новини були ще тими, проте й підтримати
Бартоломео ніхто не наважувався. Боваділья був довіреною особою королівської
сім’ї і якби звинувачення не підтвердились, їх усіх чекала шибениця. Однак
нерішучість містян не поділяли особи зі зброєю, вони були на диво спокійними й
рішучими. До Данила не одразу дійшло хто перед ним, та коли зрозумів – половина
рушниць вже була націлена на Злату.
-
Не так
швидко, – похитав пальцем Бартоломео. – У тебе може й швидка регенерація, проте
не у неї. Нам тут надто добре, щоб дозволити все зруйнувати, третій апостол.
-
Як же ви,
пернаті, вже дістали, – мовив Данило. – Знайшли собі нові іграшки?
-
Швидше світ,
де можна почати все з початку, – відповів Бартоломео. – Зайві свідки нам непотрібні, тому цих
прибрати, – кивнув він своїм людям, натякаючи на містян, що налякано кліпали
очима. Коли їхня свідомість нарешті опрацювала побачену й почуту інформацію – було
вже пізно. Криваві калюжі крові забарвили білі скатертини.
-
Що далі? –
звернувся до них Данило.
-
Сам обирай:
смерть цієї мадам або темниця, – хитро посміхнувся Бартоломео.
-
Багата у вас
фантазія, – пожартував Данило.
-
Хочеш, щоб
повісили на груди камінь і скинули в океан?
-
Не боїшся,
що можу вибратись або покликати інших апостолів?
-
Ален
зайнятий, а ті навряд чи можуть переміщатись між аномаліями, а якщо й можуть,
то довго шукатимуть, ми про це потурбуємось, – на вустах Бартоломео і його
товаришів з’явилась лукава посмішка.
-
Добре,
добре, ведіть вже, а то набридло слухати ваші «геніальні» плани.
-
Дани… –
хотіла промовити Злата, та він зупинив її, заперечно похитавши головою, а потім
підморгнув, мовляв, все добре.
**************************
Поява ангелів кардинально змінила плани Данила, однак він зумів швидко
знайти рішення й повернути ситуацію на свою користь. Новий план був не те, щоб
божевільним, проте недалеким від цієї межі. Його втілення почалося з прислуги в
особі молодої дівчини з народу таїно, корінних мешканців острова. Ангел, що
вселився в Бартоломео, звідкись знав, що для прийняття вигляду тієї чи іншої
особи, Данилу потрібно побачити ту хоч раз, враховуючи, що по дорозі вони
бачили не так багато таїно, то перетворитись на них він міг, проте це б одразу
зрозуміла дівчина й нізащо не відкрила камери, оскільки, через свою віру,
вважала підступами злих духів. За інших обставин ідеальний план, та не у
випадку Данила, який наважився перевірити здогадки про копіювання сили. І, як
виявилось, це спрацювало. Копія, звичайно, не могла зрівнятись з оригіналом,
проте цього було достатньо для плану. Як змій-спокусник, він з’явився біля
дівчини під час чергового приносу їжі. Вона встигла лише рота розкрити з
подиву, в її квадратних очах читалися одночасно страх й цікавість. Страх –
перед невідомою силою, що допомогла йому вибратись з камери. Цікавість – його
особою, чому його так боялися ті, хто полонив її народ. Вона розуміла, що це
через його силу, проте й вони були сильні. Дівчина була напрочуд вродливою, якби
не іспанці, вона б знайшла собі гідну пару, однак доля вирішила інакше, звівши
з тим, хто приніс кінець на її землі.
Поки мозок дівчини думав, як вчинити, Данило зробив перший крок. Їхні уста
злились в палкому поцілунку. Дівчина не опиралась, а отримувала насолоду.
Данило не поспішаючи переводив процес все далі, цілуючи й пестячи найчутливіші
зони. Дівчина ледь не прикусила губу, так старалась не подати й звуку, щоб мить
насолоди не перервалась. В пориві екстазу вона побажала змінити позу й
опинитись зверху. Тоді вже Данило здивувався тому, що вона витворяла.
**************************
Коли дівчина покинула темне царство підземелля, Данило ліг на постелену на
підлозі солому. План почав втілюватись, та чи був він радий? Секс був
неперевершеним, можливо найкращим, в його житті, проте з іншого боку, йому було
жаль дівчину. Вона поневолі стала тою, що подарує смерть колоністам і, як
наслідок – своєму народу….
Чекати втілення плану довелось недовго. Через день колоністи стали гинути
від невідомої хвороби, лише у таїно й ангелів, був імунітет. Вулиці міста все
більше застеляли трупи, які не встигали спалювати. Ангели були не дурні й
швидко зрозуміли звідки вітер віє, адже тільки одна особа могла створити
хворобу, яку вони були не в силі вилікувати. Данила привели в будинок
Бартоломео. Туди вже встиг прибути його брат Христофор. Немов на тронах, вони
засідали на своїх кріслах, оточені вірними людьми й Златою, що закували в
кайдани.
-
Здогадуєшся
чому ти тут? – звернувся до нього Бартоломео.
-
Щоб
прикінчити вас, – відповів Данило в жартівливому тоні.
-
Публіка, в
камері, оцінила б такі жарти, – не стримався Бартоломео.
-
Вже, –
натякнув Данило на ту дівчину, що стала розносницею чуми.
Бартоломео з досади стиснув зуби, Христофор був стриманіший в емоціях.
-
Думаю, ми зможемо
домовитись, – натякнув Христофор на Злату.
-
Навряд, –
скептично відповів Данило, а потім звернувся до дівчини. – Вибач сонце, але так
буде краще… Якщо тебе кожен раз братимуть в заручниці, далеко я не просунусь.
-
Розумію,
сподіваюсь – зустрінемось після переродження, – посміхнулась вона, а по щоках
потекли сльози.
Данило не став розтягувати задоволення від цієї миті, і перетворившись на
Велеслава, наказав ангелам вбити свої оболонки, а потім покинути землі
Атлантіса. Таїно ж чекала доля гірша смерті. Вони стали розносниками чуми й
коли хвороба досягла двох континентів, вони померли. Зробивши землі повністю
непридатними не те що для землеробства, взагалі до перебування. Земля діяла
подібно радіації, в болючих муках вбиваючи будь-яке життя. Так закінчилися
спроби підкорити Новий Світ, а з ними зникла ще одна часова аномалія.
**************************
Після Атлантіса на черзі була Європа. Довго роздумувати над планом Данило
не став. Прийнявши вигляд одного з кардиналів хлопець наполіг на терміновій зустрічі
з Папою. Подібне прохання здивувало Папу, проте він все ж погодився прийняти
його в бібліотеці. Коли вони залишились наодинці, Данило не гаючи часу вбив
того, а тіло знищив за допомогою однієї зі стихій. Щоб в охорони не виникло
запитань, де подівся кардинал, Данило, в образі Папи, вийшов перший з
бібліотеки й наказав гвардійцям терміново передати його доручення в
секретаріат. А полягало воно в бажанні звернутися до віруючих усього світу.
Саме доручення не було аж надто дивним. Папа регулярно виголошував щось
подібне, а от терміновість викликала невелике розгублення у гвардійців, проте
суворий погляд Папи привів їх до тями й вони швидко попрямували виконувати
наказ.
День пішов на організацію усього необхідного. Данило витратив цей час на
розробку плану подальших дій. Без Злати все було якесь не таке, та він проганяв
невтішні думки, стараючись зосередитись на поточній ситуації. Він сам обрав цей
шлях, тому слід було йти ним до кінця, яким би він не був.
І ось, він стояв у вікні Апостольського палацу, готовий продемонструвати
людям чудо. Чудо в особі Папи за спиною якого виросли ангельські крила. Данило
повідомив, що на нього зійшла благодать божа і тепер він офіційно став
представником небесної канцелярії на Землі. Папський престол отримав гранітне
підґрунтя для свого існування. Оскільки промову транслювали сотні телеканалів
по усьому світу, то це чудо викликало справжній релігійний фурор. Доходи церков
і релігійних громад виросли в сотні разів. Ватикан завалили дзвінками, а згодом
і від делегацій не було відбою. Найповажніша прибула через день після
оприлюднення чуда. Сорок голів держав покинули свої справи й зібрались у
Климентинській залі. Подія воістину світового значення. Охорони було більше,
чим віруючих перед Папською резиденцією. Попри такий масштаб, весь захід
проходив за закритими дверима. Журналісти з досади нігті кусали, та робити
нічого й вони стали очікувати на прес-конференції після.
Коли усі поважні гості всілись, Данило розпочав.
-
Вітаю
високоповажних гостей.
Його тут же перебила канцлер Алеманії.
-
Облишмо цей
фарс і перейдімо до суті. Ми прекрасно знаємо хто ти, а ти знаєш хто ми.
Данило посміхнувся.
-
До справ,
так до справ, – виголосив він. – Моя ціль – переродження, ваша – повністю
повернути пам'ять. Ми можемо допомогти одне одному. Зараз ви контролюєте цю
частину світу, тобто можете швидко втілити те, заради чого я тут, натомість я
поділюся знаннями. Як вам така пропозиція?
По залі прокотилося перешіптування.
-
Пропозиція
гарна, але де гарантія, що спогади не зникнуть з черговим переродженням? –
запитав представник Альбіону.
-
Перероджень
більше не буде, ми покинемо Ковчег. Вся почута від мене інформація залишиться
при вас. Це переродження не буде схоже на інші. Ви вже й самі це зрозуміли,
оскільки можете вселятись в тіла людей подібно демонам. Це все, що можу
повідомити на даний час.
-
І що
потрібно від нас? – запитав Президент Франкії.
-
Закрити
часову аномалію, – відповів Данило.
-
Тобто –
вбити усіх людей? – уточнив той.
-
Це не зовсім
вбивство, – став пояснювати Данило. – Від початку зародження людства воно у
щось вірило: боги, сили природи… люди завжди підносили щось вище себе. Наділяли
неймовірною силою. Це було потрібно не безпідставно. Люди, як заряджена зброя,
тільки спусковий гачок натиснути. Ми ж, апостоли, зараз займаємось розрядженням
цієї зброї. Щоб вистріливши, вона не знищила все й всіх. Не сколихнула
Сингулярність породивши нових монстрів, як це було з Першими.
-
А тут вже
стає цікаво, – виголосив Президент Франкії.
-
Скажемо так,
ми не вбиваємо людей, а заставляємо направляти їхню енергію на створення нової
оболонки. Якби ми діяли по-іншому, то перебуваючи при тямі, вони б направили
енергію своїх Іскор в зовсім інше русло. Ми не хочемо, щоб люди… назвемо це
відключенням. Щоб люди відключили захисні механізми, які обмежують використання
сили їхніх Іскор, й вчинили в Ковчегу хаос, який, в результаті, став би їхнім
кінцем. Бажання людей ніщо б не стримувало, вони б почали втілювати найменші
забаганки, а нам це непотрібно. Тому все відбувається саме так. А тепер до суті
вашого завдання. Ви маєте усунути цю часову аномалію. Як тільки це відбудеться,
я виконаю свою обіцянку. Для тих, хто вагається, нагадую, що можу зробити це
сам. Подібне займе більше часу, та я наполегливий. А тепер прошу висловити свою
точку зору банальним підняттям рук.
Ангели ретельно зважували кожне його слово. Перспективи були ще тими, проте
й ризики не меншими. Ще раз все обдумавши, вони почали підіймати руки. За –
було тридцять, проти – десять. Таким чином рішення було пройняте й почався
хрестовий похід.
**************************
Еллада розпочала падіння Європи. Першим указом чинного парламенту, стало
тотальне вбивство усіх тварин країни. Далі слідувало спалення грошей, як таких,
що несли розбрат у суспільство. Еллада повністю відмовилась від усіх зовнішніх
зобов’язань, проте, не розробила нової системи всередині країни. Внаслідок
цього виник парадокс у вигляді космічного зростання цін. Люди не мали чим
платити, тому їздили закордон, щоб взяти кредити під заставу власного майна.
Подібні поїздки відбувались під жорстким контролем військових і спецслужб. А
ким же були кредитори? Ними стала сама Еллада, через підставні компанії.
Враховуючи, що ті, хто брали кредити, не мали змоги їх виплачувати, то вони
автоматично втрачали своє майно й перетворювались на рабів. Так повернувся
феодалізм і почали проводитись Олімпійські ігри з призами у вигляді харчів.
Влада забезпечувала тільки військових і їх сім’ї, тому навіть найменша спроба
бунту одразу придушувалась. Не останню роль в діях армії зіграло й те, що у
більшу половину солдатів вселились ангели. Таким чином вони взяли під повний
контроль країну.
Заборонявся імпорт, тому населення країни вимирало у жорстоких голодних
муках. Власне виробництво, хоч і було, проте народ не бачив його продукції. По
території країни стали походжати так звані посланці. Вони агітували за стару
релігію, що саме її зречення й спричинило важке становище Еллади. Хто ще мав
сили й бажання втілювати божевільні ідеї, одразу взяв в руки зброю, по усіх
територіях почалися війни «героїв». Також, за приклад, взяли Геракла і його
дванадцять подвигів. Оскільки міфічних тварин під рукою не було, то їх замінили
прості люди, яких оголосили ворогами героїв. Найсильнішими героями визнавались
ті, що вбили найбільше земляків. Люди боялися з будинків виходити, бо кожної секунди
ризикували нарватись на кулю. Увесь час просте населення проводило за молитвами
олімпійським богам, думаючи, що це їх врятує. В молитовних позах їх і заставали
так звані римські легіони, які підпорядковувались безпосередньо Данилу. Вони
складалися виключно з віруючих, що тисячами приходили до резиденції Папи, щоб
побачити живе чудо.
**************************
Паралельно Елладі свою історію творила Гишпанія. На її території розцвіла
інквізиція. Її члени у всьому звинувачували прогрес і його складові. Завдяки
покровительству тогочасної влади, вчення інквізиторів швидко пустило корені.
Спочатку, їхні дії мали вигляд мирних протестів, на яких вимагали відмовитись
від технологій. Зі зрозумілих причин інша частина населення вважала їх
божевільними й серйозно не сприймали. Все змінилось з початком радикальніших
дій. Інквізитори, під виглядом оренди квартир, приходили на оглядини можливих
варіантів й вбивали власників. Слід зазначити, що будинки підбирали так, щоб
саме власники їх показували. Такі трупи знаходили не так швидко, а коли це
відбувалося, то за інквізиторами й слід простигав. В деяких випадках вони
встигали вбити й сім’ю жертви. Коли все спливало, преса рясніла гучними
заголовками. Одні приписували це сектантам, інші вважали ритуальними вбивствами,
проте одне було незмінним – це страх, що ширився країною. Поліція в’яло
розслідувала подібні злочини, часто й зовсім закривала очі.
Згодом інквізитори порахували такий масштаб надто дрібним і вирішили
перейти на новий рівень. Через зв’язки з верхівкою країни, вони без проблем
запровадили надзвичайний стан і комендантську годину. А, щоб їм ніхто не
заважав чинити суд, вдягли форму правоохоронних органів. Тепер вже ніхто не
переховувався. Порушників комендантської години вбивали на місцях. Частішали
вогнища на площах міст. Інквізитори без церемоній вдирались в будинки й при
виявленні заборонених речей, страчували на місці.
Остаточну крапку, в очищені країни, поставив святий вогонь, названий в
простонародді ядерним вибухом.
**************************
Враховуючи, що під час сценарію Велеслава, інші головні часові матриці були
підключені до його, то деякі події, так і залишились в них, після підключення
до копій. Це, зокрема, катастрофа у Франкії. Ні, люди там не загинули, вони
сповна відчули усю красу мирного атома.
Самі аварії виникли внаслідок пошкодження енергоблоків вибухами,
спричиненими терористами смертниками. Їх відносили до іммігрантів, що перетнули
кордон країни з черговою хвилею з Африки. В результаті терактів було пошкоджено
десять енергоблоків. Кількість вивільненої радіації перевершила Чорнобиль в
десятки разів. Уся територія Франкії перетворилась на зону відчуження. Та не це
було найстрашнішим. Влада допустилась фатальної помилки вважаючи, раз
смертність невисока, то й боятись немає чого. Правда ж полягала у тому, що
Велеслав наказав радіації не поширюватись далі кордонів Франкії.
Після запуску ракет, що несли ядерні заряди і початку діяльності Данила,
ситуація в країні змінилась. Мутації майже миттєво перетворили Франкію на
справжнє пекло, де замість демонів, були самі люди. Кожен день населення
переживало пекельний біль і не в силі його терпіти – чинило самогубство, або в
безумстві вбивало земляків. Та кінець не наставав, пекло повторювалось з дня в
день. Глави інших країн висловлювали стурбованість, проте, окрім посилення
кордонів військовими, нічого не робили. Останнім був даний чіткий наказ:
розстрілювати усіх, хто спробує перетнути кордон зі сторони Франкії. Подібних
дій довелось чекати недовго. Врешті-решт жителі Франкії дійшли висновку, що
їхня земля проклята і її слід покинути. Вони не брали в руки зброю, вони самі
були ходячою зброєю. Крок за кроком, вони просувались все далі. Наводячи
справжній жах на солдатів країн, що старалися їх стримати. Непросто було
прийняти факт, що одного дня поле всіяне трупами, а наступного – ці трупи
оживали. Врешті сусіди придумали протидію. Спочатку вони розстрілювали
мутантів, а потім спеціальна техніка відвозила тіла за кордон. З настанням
нового дня Франкія піддавалась бомбардуванням і обстрілам високоточними
балістичними ракетами. Коли Підприємства не встигали виробляти ракети, було
прийняте рішення використовувати ядерні заряди, радіація все одно не покидала
території Франкії. Черговий світанок ознаменувався десятками ядерних спалахів.
Земля в буквальному сенсі палала від вивільненої сили, яку підсилили вибухи, ще
діючих енергоблоків. Навіть пекло здавалось раєм, в порівнянні з даною
територією.
Спокій жителям Франкії принесли легіони Данила, які цього разу складались
виключно з ангелів. Подібне було вельми символічним.
**************************
Закінчення історії Франкії ознаменувалось початком нової війни на теренах
Європи. Її ініціаторами стали Альбіон і Варсовія, що побажали взяти реванш в
Алеманії. Вірніше, реваншу прагнула Варсовії, Альбіон переслідував трохи інші
цілі. Ангели, що вселились в королівську сім’ю й прем’єр-міністра Альбіону,
стали ширити між народом ідеологію аристократичної вищості над іншими.
Вони – нащадки королів, їхня історія –
це історія лицарства, вони не мають схиляти голови перед всякими алеманцями й
організаціями, які тягнули з них гроші й ресурси? Подібне швидко дало плоди.
Ніхто вже не зважав на здоровий глузд і тверезу оцінку ситуації.
Стримування жителів Франкії дало як
позитивні, так і негативні наслідки для Алеманії. З позитивних – приведена в
бойову готовність армія, а з негативних – виснаження запасів боєприпасів.
Початок війни проходив за повного домінування супротивників. Хоч тривалий
застій позначався і на Варсовії з Альбіоном, проте пропаганда робила своє, і мотивація швидко компенсувала брак досвіду.
Більшу частину флоту Алеманії затопили, ще в портах, альбіонські кораблі.
Вцілілі кораблі, попри усе бажання, не могли надати підтримку наземним
частинам, а тому стали займатись диверсіями. На кордонах зав’язались
повномасштабні бої за участі авіації та артилерії. Данило також не гаяв часу. В
той час, як ангели займались знищенням інших країн материка, він звернувся з
промовою до жителів Варсової, в якій закликав не підтримувати згубної війни.
Віруючих і так залишилось мало, непотрібно проливати ще більше своєї крові. І
як не дивно, його заклик знайшов відгомін в серцях варсовців. Взявши в руки
зброю, тили відправились на передову, зупиняти своїх земляків. Данило на
відмінно використав силу, перетворюючись то на одного впливового варсовця, то
на іншого. Почуття народної справедливості досягло піку, коли армія Данила
побачила передові сили. Замість того, щоб словами переконувати земляків,
тиловики кинулись в атаку й за лічені години перебили своїх же товаришів. Не останню
роль у цьому зіграла печать Війни, силу якої Данило випробував на варсовцях.
Відступаючи, його армія навіть не потурбувалась про загиблих, їх залишили на
полі бою. Після повернення Данило підбурив народ до створення таборів для
незгодних, а також їхніх сімей. Під безжалісну машину миру потрапили й ті, чий
образ приймав Данило. Це була свого роду розвага для нього. Закінчили історію
Варсовії римські легіони. Під гаслом «звільнити віруючих від утисків самих
себе», вони вщент зруйнували країну й вбили усіх жителів.
Тим часом протистояння Альбіону й Алеманії було в самому розпалі. До
застосування ядерної зброї ще не дійшло, оскільки обидві сторони не хотіли
взаємного знищення. Проте подібний паритет тривав на час зайнятості Данила
Варсовієї. Після – він став працювати з Альбіоном. Зробивши декілька
перетворень, він проник у командні центри, звідки мали координуватись запуски
ядерних ракет, перебив охорону й передав необхідні команди на місця запуску.
Все завдяки доступу до пам’яті тих на кого перетворювався. Ядерні гриби накрили
територію Альбіону, повністю знищивши населення.
Частині вцілілих військ Алеманії Данило відвів особливу роль. Він попросив
Адрі й Велеслава надати їм вигляду солдат Другої світової. Емоції сучасних
солдатів Алеманії було важко передати, коли вони побачили своїх предків,
крокуючих на їх окопи. Та це був початком. Ангели очолили другу частину
вистави. Прийнявши образи людей, загиблих від рук алеманців, в роки Другої
світової, вони стали спускатись з неба. Минуле й майбутнє зустрілося
віч-на-віч, щоб врешті вирішити, кому слід заплатити за скоєні гріхи.
Так пала остання країна Європи. З почуттям виконаного обов’язку Данило
повернувся в Апостольський палац, щоб виконати дану ангелам обіцянку.
**************************
Данило вже хотів вирушати до Кцитаю, як гості перешкодили його планам.
Прибулими були Велеслав і Адрі.
-
Група
підтримки? – пожартував Данило, побачивши їх.
-
Можна й так
сказати, – підморгнула йому Адрі.
-
І все ж, –
скоса поглянув на них Данило.
-
Хочемо трохи
повеселитись, четверта пройшла Ворота Істини й ми залишились без роботи, –
відповіла Адрі. – Та й тобі не завадить допомога.
-
Заперечувати
– означало б брехати самому собі, – посміхнувся Данило, а подумки полегшено
зітхнув, він очікував тривожних новин, а все виявилось куди простішим. Чим
ближче він був до кінця, тим сильнішими ставали відчуття тривоги й параної.
Правду кажуть, що завоювати легко, куди важче втримати завойоване. – Перш ніж
вирушимо, хочу дещо запитати, – звернувся Данило до Велеслав. – Вірніше, навіть
не запитати, а порадитись, бо це не дає мені спокою, після Алеманії.
-
Ти про
заміну населення? – Велеслав одразу здогадався до чого хилив Данило.
-
Так. Я думав
повторити твій трюк, та потім усвідомив, що це неможливо. Коли ти його робив,
ви ще нічого не знали про матриці. Я б зрозумів, якби Едем був в зоні доступу,
а так… Навіть з урахуванням запозичень з копій, ти б не набрав стільки людей.
-
Раніше я не надавала цьому особливого значення,
проте зараз, коли ти зачепив цю тему, – задумливо мовила Адрі.
-
Ти на всі
сто впевнений, що я не міг з’єднатись з якоюсь копією? – запитав Велеслав,
присівши на одне з крісел.
-
Ти близько
тридцяти мільйонів поміняв на декілька мільярдів. У нас є п’ять аномалій, а
значить і, плюс-мінус – п’ять копій, а тепер помнож число копій на населення
Суверенітету. Навіть за найгрубішими підрахунками, більше трьохсот мільйонів не
набереться. Матрицю демонів і ангелів в рахунок не беремо, оскільки там людей
не було. За інформацією Алена, в Едемі, крім Колоса і Сафіра, нікого немає.
-
Давайте
зв’яжемось з Аленом, може – це один з його планів? – запропонував Велеслав.
-
Ален, ти
мене чуєш? – звернулась Адрі до того, через Іскру.
-
Так, зараз
створю проекцію біля вас, – його голос звучав збуджено й Адрі зрозуміла, що
зараз вони почують багато цікавого. – Вітаю, – звернувся Ален до Данила. – Нам
ще не випадало можливості познайомитись персонально.
-
Привід ще
той, – скупо посміхнувся Данило.
-
Ваші питання
доречні й головне задані своєчасно, проте я не маю на них відповідей.
-
Весело, –
зітхнула з досади Адрі.
-
Я не казав,
що їх взагалі немає, – пожартував Ален. – Зараз ви познайомитесь з люди…
особою, якій вони відомі. На цьому відкланяюсь, справ багато.
-
Вітаю, –
пролунав голос за спинами Адрі й Велеслава, почувши його, Адрі ледь не
підстрибнула. Данило єдиний зберіг холоднокровність, оскільки був повернутий до
гостя обличчям. Чоловік мав середній зріст, біле волосся, що сягало плечей.
Молочну коротку бороду. На очах невеликі окуляри, що підкреслювали гострий
погляд. Дивлячись йому в очі ви, немов зазирали в безкраю безодню, з якої, щоб
вибратись, потрібно було мати сталеву волю. З одягу біла довга туніка, поверх
якої накинутий такого ж кольору кафтан. Зі взуття сандалі з ремінцями до колін.
За виглядом йому було не більше сорока.
-
Вітаю, –
мовила бліда Адрі. – Хто ви, і як до вас звертатись? – запитала вона перше, що
спало на думку.
-
Називайте
мене Таратус, – привітно посміхнувся той. – Прошу присісти, а то розмова довга,
– звернувся він до Адрі, і за допомогою телепатії підсунув крісло. Та не
помітила, як прийняла його запрошення. – І так, ставте свої питання, –
звернувся він до присутніх.
-
Почнімо з
першого, ви справді той, про кого ми подумали? – запитав Данило.
-
Так, –
ствердно кивнув Таратус.
-
Що ви тут
робите? Чому саме зараз вирішили показатись? – продовжив Данило.
-
Чому саме
зараз? – задумався Таратус. – Давайте почнемо з самого початку…
**************************
Вдвох робота просувалась куди швидше. Велеслав зайнявся зміщення імператора
Яматаю й підпорядкування собі парламенту з міністрами, а Данило працював
безпосередньо в Кцитаю. Останній аж кишів демонами. Їм вже непотрібно було
чекати для асиміляції. Захоплення тіл відбувалось в лічені хвилини. Люди, що не
«вшанувались» честю стати вмістилищами демонів, ставали їх рабами.
Втілення плану переродження на цих територіях, Данило з Велеславом вирішили
провести в декілька етапів. Перший полягав у підкоренні Яматаю, військові
можливості якого могли без проблем позмагатись з кцитайськими. Ставши
імператор, Велеслав, всупереч чинному законодавству, запропонував внести
поправки до конституції. Парламент одразу його підтримав. Переконавши населення
в необхідності цих кроків, він розпочав підготовку до війни. Промисловість
швидко перелаштувалась й почався масовий випуск зброї й техніки.
У цей час Данило зайнявся диверсіями всередині Кцитаю. Після розповіді
Таратуса, він першим зрозумів, що таке первинна реальність і як нею керувати.
По суті, він отримав майже ті самі здібності, що й Ален. Він став тінню, що
нашіптувала правду. Коли настав час прямого зіткнення двох держав, цей голос
очолив революцію всередині Кцитаю. Самовпевненість демонів зіграла з ними злий
жарт. Покладаючись виключно на свою силу, вони не стали використовувати
головний козир у вигляді ядерної зброї. Хоча, спробуй вони це зробити, і їх одразу
б зупинили, та поки до того не дійшло.
Само собою війська Яматаю зазнавали величезних втрат на початку. Бойові дії
поступово переносились на їх територію. Міста горіли як картонні. В одному з
міст число жертв кривавої різанини, серед мирного населення, досягло сотень
тисяч, проте, це не зламало дух яматайців. Віра у те, що вони знищують
справжніх демонів, додавала сил. Щоб трохи зрівняти шанси, Велеслав став
створювати ефірні кола. Коли якась зі сторін йшла в наступ, та ділянка бралась
в коло й запалювався блакитний ефір. Подібне зменшувало запал демонів. Щоб
уникати подібних ділянок, все частіше стала використовуватись авіація у вигляді
літаків і крилатих демонів. Подібне являлось справжнім святом для ППО, що ні на
хвилину не знало спочинку.
Нова фаза війни настала з оголошенням Велеславом правди про походження
демонів. Почалося справжнє полювання на відьом всередині Кцитаю. Данило, не
гаючи часу, скористався цим і підняв бунт. Тисячі незадоволених заполонили
вулиці столиці. Люди озброювались чим могли. Влада одразу ж кинула проти них
танки й важку техніку. Полем бою стали хмарочоси, парковки, магазини, банки,
навіть каналізаційні системи. Щоб додати видовища, Данило підняв навколо
столиці ефірне коло. Серед демонів настала справжня паніка, адже вони прекрасно
знали який принцип його дії і, що потрібно, щоб воно зникло.
Коло, також, стало сигналом діяти для демонів, які вважали себе
перетвореними ангелами. Хаос – був м’яким поясненням того, що там відбувалося.
Вцілілі альфи, що на той час керували Кцитаєм, запросили переговори. На чолі
колони з танків й тисяч маршируючих демонів, вони в’їхали на центральну площу
столиці. Виявилось, що домовлятись вони зовсім не хотіли. Столицю, і усю
територію Кцитаю з Яматаєм, одразу накрили ядерні вибухи. Промова Велеслава
підказала їм рішення. Раз неможливо перемогти, то не слід залишати
супротивникам, тобто ангелам, можливостей взяти реванш за горизонтом подій.
Альфи вважали, що зможуть покинути Сингулярність на Ковчегу. З перетвореними
ангелами планували розібратись вже після. Їхню впевненість не поділяли Велеслав
з Данилом. Після вибухів, небеса Азії прорізали промені техніки покрову Судного
дня. Данилу довелось зменшити їх силу, щоб не пробити ядро планети.
На кратерах і згарищах, завершилась історія колись могутнього континенту.
**************************
В останню аномалію їм не дозволили втрутитись. Вони стали глядачами у
«кінотеатрі» під назвою внутрішні виміри. Саме вони відкрили правду льодового й
пустельного континентів. Африка й Антарктида. Почалося все з Антарктиди, вона ж
Атлантида. Перша спроба молодого імператора Люцифера співіснувати зі своїм
минулим народом. Демони побудували на території Атлантиди воістину дивовижну
імперію. Через силу, її жителів стали називати атлантами (титанами). Світлі владики
з темними крилами. В тогочасній столиці – Атлантісі, зосередились усі наукові
досягнення. Хоч пам'ять десанту й була змінена, однак, про технології Перших
Люцифер ще пам’ятав, і через свій контроль зумів передати іншим. Атланти не
бажали домінування, проте їхня сила манила. Особливо яскраво це проявилось
збоку ангелів, що заснували свою державу зі столицею – Вавилоном.
Хоч ангели й втратили пам'ять, проте відгомін минулого залишився глибоко
всередині й час від часу давав про себе знати. Технологічно Вавилон перебував
на нижчому рівні, проте ангели брали кількістю і хитрістю. Спочатку, вони
завоювали африканські народи. Потім стали насаджувати між ними різного роду
релігії. Як результат – з’явились вірування про Ра, Анубіса, Осіріса й інших
богів. Сотні диких племен стали поклонятися тотемам і силам природи, проводити
ритуали й просити покровительства богів. Враховуючи, що представниками цих
племен були люди, вони швидко наділили стигми придуманих ідолів необхідною
силою. Результати перевершували усі очікування, тому ангели стали з подвійним
завзяттям придумувати нові релігії і сіяти їх між завойованими народами. Так,
здалася Азія, а згодом і аналог тогочасної Європи.
Атланти не бажали війни, однак усвідомлювали загрозу, що насувалась на них.
Контрзаходам стало навчання племен грамоті й наукам. Поступово люди почали
розуміти сили природи й не підносили їх до рангу чогось божественного. Ангели
втрачали колишню силу. Щоб не зазнати остаточної поразки, вони заклали
фундамент наймасштабнішого будівництва, яке тільки бачило людство. Викравши
технології летючих міст (для того, щоб мати де перечекати потоп), вони стали
будувати Вавилонську вежу, реліквію, яка зібравши їхню силу, затопила б
континенти. Вціліти мала тільки одна сім’я. З неї ангели планували виростити
майбутніх відданих рабів.
Та їхній план здійснився тільки наполовину. Непросто усвідомити, що твої
боги прагнуть тебе вбити... Люди, хоч і зі сторонньою допомогою, проте
зрозуміли, що їм приготували. Тоді Земля вперше відчула Сингулярні коливання.
Тисячі молитов злинули в небо, і воно почуло їх...
Десятки метеоритів направились в сторону Землі. Якби це був Етер Гелактіону
– метеорити не завдали б жодної шкоди корпусу Ковчега, який оточував Землю,
проте в Сингулярності все було по-іншому. Так утворились Ворота Істини – прохід
в Гелактіон, через який потім і проникли Перші.
Ангели й демони були знищені, а точніше – відправились в Найріті, однак, на пів дорозі їх перехопив Ковчег під автономним управлінням, в системі якого стався збій. Усі новоприбулі з Гелактіону, в його розумінні, стали розносниками зворотного геному, а тому їх слід було відгородити від людей, для цього він помістив їх в свого роду карантин. Так вони отримали нову форму. Люди також стали заручниками Ковчега, оскільки змушені були проходити схожу ізоляцію, щоб показати, що незаражені, її закінченням ставала смерть і подальша подорож в Найріті. Так став формуватися новий світ під назвою Едем.