Подорож зайняла дві години. Острів, до якого причалив катер, був фермерським.
Тут Даніела планувала перепочити, зібрати харчів і наочно побачити ситуацію з
вивільнення сили реліквій. Люцифер першим зійшов на берег. Обоє не хотіли
перетинатись, тому попрямували окремо вибраними маршрутами. Перші враження були
приємними. На острові панувала атмосфера дружби, взаєморозуміння й допомоги. У
своїй роботі фермери використовували як останні розробки вчених, так і витвори
власної фантазії. Поряд з тракторами й роботами працювали транспортні літаки й
вертольоти різних моделей і конструкцій. Фермери, що володіли значним запасом
ресурсів або ширшими, ніж інші, знанням, керували процесами за допомогою своїх
Хронік. Ті ж, хто перебував на рівень
нижче, покладалися більше на свою заповзятість, часто працювали поряд зі своїми
творіннями, задаючи кожному працівнику окремі команди.
Прибуттю незнайомки ніхто не здивувався. Острів знаходився найближче до зон
народження, так їх називали місцеві, тому подібні гості не були рідкістю.
Скориставшись своїм привілеями, Даніела створила місцеву валюту й найняла
розкішний номер в готелі. Прийнявши душ і перевдягнувшись, вона замовила обід і
в очікуванні замовлення, вийшла на балкон подихати свіжим повітрям. Пейзажі
були просто чудові, справжній рай, після пекла до цього.
Милуючись навколишньою територію вона помітила суперечку двох людей, один
був місцевим фермером, а інший Люцифер. Останній намагався виторгувати більшу
плату за виконану роботу. Даніела мимоволі посміхнулась. Подібне було краще
тисячі розважальних телепередач. Спостерігаючи дівчина не втрималась і вирішила
пожартувати з колишнього імператора. Знайшовши в Хроніках цього фермера, вона
зробила йому добровільну пожертву в розмірі запрошеної Люцифером оплати, а
потім додала невеликий бонус у вигляді обіду приправленого смачним проносним. Фермер
неабияк здивувався невідомому подарунку, проте довго роздумувати не став і
вручив все Люциферу, який аж світився з радощів. Побачивши успішне завершення
операції, Даніела зайшлась істеричним сміхом, який вдалося вгамувати лише після
повідомлення про доставлення. Витерши сльози, вона відчинила двері й
розплатившись, забрала апетитні страви. Закінчивши з трапезою, вирішила не
додавати офіціантам роботи, а сама відправила на кухню візок з посудом.
Потягнувшись, лягла на ліжко й поринула в царство Морфея, відклавши плануванням
подальших дій на вечір.
**************************
Вечір виявився багатим на події, та про все по черзі. Прокинувшись, Даніела
одразу направилась у ванну, щоб привести себе в порядок. Закінчивши з цим,
вирішила знову відвідати балкон, на свіжому повітрі думалось краще. Відсунувши
скляні двері вона застигла в ступорі. Світ ззовні кардинально відрізнявся від
того, що вона бачила вдень. Острів перетворився на справжнє поле бою. Інвентар
і машини, що служили для обробітку землі, перетворились на зброю. Люди, немов
одержимі, руйнували все на своєму шляху. «Насолоджуватись» спогляданням Даніелі
не дали довго, один з вертольотів направився до готелю. Навіть в нічній темряві
можна було розгледіти наявність бойового озброєння на борту. Не звикла до
подібних ситуацій дівчина не одразу зметикувала, що потрібно робити. Тим часом
ворог випустив декілька ракет, пролунав вибух. Дах і два верхні поверхи
посипались, як доміно. Даніелу так би й поховало під завалами, якби не істота з
крилами, що схопила її за талію і вчасно вивела з зони небезпеки. Незнайомцем
був не хто інший, як Люцифер. Коли вона зрозуміла це, то міцно обійняла його за
шию.
-
Ти не проти
трохи підсобити збивши той вертоліт? – насмішкувато запитав Люцифер.
Після таких слів Даніела ладна була вибухнути сотнями фраз обурення, проте
стрималась, в знак подяки своєму літаючому принцу. Відхиливши голову й
витягнувши вперед праву руку, з якої за мить вилетіло декілька вогняних куль і
направилось в сторону переслідувача, вона збила вертоліт. Вибух, від падіння,
освітив навколишню темряву. На землі стали помітні десятки трупів, а також
пошматовані частини тіл. Повсюди валялась техніка, а в кратерах, від вибухів,
продовжували горіти вогні. На кожну живу істоту сила реліквій діяла по-своєму,
перетворюючи в безмовних рабів.
-
Як нам
покинути острів? – звернувся до неї Люцифер, чим привів до тями.
-
Порт або
повітрям, можна, ще переміститись, проте в такій ситуації не даю стовідсоткової
гарантії, що знайду безпечне місце.
-
Тоді летимо
в порт.
Даніела схвально кивнула. На щастя по дорозі їм більше не трапилось
супротивників, все дійство розгорталось безпосереднього на землі або ближче до
житлових районів. Спустившись на Землю Люцифер відпустив Даніелу й заходився
відв’язувати швартувальний канат.
-
Можеш поспішити?
– звернулась до нього занепокоєна Даніела.
-
Можеш
допомогти, – спробував пожартувати Люцифер, повернувшись до неї обличчям, та
потім зрозумів, що її слова не просте прохання, а цілком реальні переживання,
спричиненні інформацією з Хронік. – Готово, – виголосив він і першим застрибнув
на катер, а потім допоміг Даніелі.
-
Візьми на
себе ручне керування, – скомандувала Даніела.
-
Та що з
тобою? Ми вже покинули острів?
У відповідь вона показала картинку з таймером. На ній був зображений
ядерний вибух.
-
Дістала вже
ця зброя! – виголосив Люцифер сердито, і завівши мотор, направив катер у
відкритий океан.
Даніела, тим часом, створила навколо човна сферичний бар’єр. Покинути
вчасно зону ураження їм не вдалося, тому Люциферу довелося проявити неймовірну
майстерність, оминаючи уламки або ж самі човни. Щогла одного з парусників ледь
перегородила їм дорогу на свободу, та катер вчасно прослизнув, залишивши
пекельні згарища позаду.
Коли острів зник далеко за горизонтом, Даніела нарешті наважилась зняти
захист.
-
І? –
заглушивши двигун, звернувся Люцифер до Даніели.
-
Комусь не
завадило б вибачитись, – насупивши губи й склавши демонстративно руки на
грудях, мовила вона.
-
Погоджуюсь,
той подарунок викликав в мене бурю емоцій, – сердито мовив Люцифер. Даніела
хіхікнула у відповідь. – На цьому оголошую бойову нічию.
-
Впертий
осел, – вже тепліше мовила Даніела.
-
Хто б казав…
-
Ну, знаєш.
-
Вся в
батька, – похитав головою Люцифер. – Як тільки щось стрельне в голову, не
переконаєш в протилежному.
-
Теж мені
подарунок, – відрізала Даніела.
-
Цей
подарунок врятував тобі життя, – нагадав Люцифер.
-
Якось би
справилась, – фиркнула Даніела.
-
Можеш
повернутись, – запропонував Люцифер.
-
Сама
вирішуватиму, що мені робити, – і вона демонстративно відвернула голову.
-
То може
почнеш з нового курсу, ваша величносте? – останні слова прозвучали особливо
в’їдливо.
-
З якою
радістю я б скинула тебе в океан.
-
Не заставляй
жаліти про твій порятунок, – кинув він на неї косий погляд.
-
Створити для
тебе ще один катер? – байдуже мовила Даніела.
-
Краще
космічний корабель, щоб я зумів добратись до Захарія.
-
Хочеш
загинути смертю хоробрих? – занепокоїлась Даніела, та одразу ж приховала
раптові емоції.
-
Краще так,
ніж слухати постійне ниття.
-
Воля твоя… –
і Даніела, скориставшись Хроніками, створила біля них зореліт класу корвет. –
Прошу на борт, – вказала вона на трап, що повільно опускався. – Координати я
завантажила в базу даних корабля.
-
Красно
дякую, – демонстративно вклонився Люцифер, після чого непомітно дістав зі
внутрішньої кишені куплену на острові гранату зі снодійним газом. Витягнувши
запобіжник, він кинув її на землю, а потім швидко затиснув в зубах респіратор,
який за мить оточив його голову напівпрозорою мембраною. Поки розгублена
Даніела старалась зрозуміти, що відбулося, газ почав діяти. Взявши її на руки,
Люцифер направився до корвета.
**************************
Даніела прокинулась десь за годину після подорожі в царство Морфея. Голова
розколювалась і, щоб привести її в порядок, вона скористалась Хроніками.
Роззирнувшись зрозуміла, що перебуває в каюті корвета. Не довго думаючи,
направилась в каюту управління. Люцифер не відволікаючись стежив за панелями.
Даніела думала, що побачивши його вибухне ураганом емоцій, зі злості викине з
корабля, проте на ділі спокійним тоном поставила єдине запитання:
-
Навіщо ти це
зробив?
-
Навіщо? –
немов сам у себе запитав Люцефер, а потім повернувся до неї обличчям. – Щоб
виграти трохи часу.
Даніела поглянула нього здивованим поглядом.
-
Часу для
чого?
-
Щоб
переконати тебе піти…
Вона очікувала на що завгодно, проте не на таку відповідь.
-
Куди к чорту
піти?! – не стрималась Даніела. – Ти зовсім здоровий глузд втратив?!
-
Навпаки –
бачу все чітко і ясно, – а потім, не роздумую, кинув в неї кинджал. За
сантиметр від її чола, той зупинився. – Ось рівень твоєї хваленої сили, – з
усією серйозністю мовив Люцифер. – Якби я хотів тебе вбити, то зміг би зробити
це мінімум три рази. І не говори, що не була готова чи щось в цьому роді. Це не
гра, де можна натиснути на паузу. Перебуваючи на острові я провів невелике
дослідження, в ході якого зрозумів, що й мені подібні, тут не зовсім безсилі, а
найголовніше, я виявив ваші слабкі сторони. Вірніше – це ви самі зробили їх
такими. Ви надто покладаєтесь на Хроніки, а я цим не обмежений. Так,
безсумнівно, ви конструктори цього світу, однак не всесильні.
Кожне слово Люцифера заганяло її в ще більший ступор. Вона не знала що
відповісти, та й чи була відповідь? Тим часам він продовжив.
-
Ален зробив
свій вибір, і тобі пора зробити свій. Хроніки, звичайно, добре, проте твої очі,
в принципі, як й інших апостолів, не бачить істини. Ви й надалі перебуваєте в
первинній реальності.
-
Ти про Вищу
Волю?
-
Я про тінь,
якою ти маєш стати, щоб втілити свою місію. – Хоч Люцифер говорив загадками,
проте Даніела чомусь прекрасно розуміла кожне його слово. – Побачене раніше
дало мені ясно зрозуміти, що ти не приведеш вирок у виконання. Духу не
вистачить опустити меч. Я вже не кажу про момент вибору між Першими й людьми, а
цей момент обов’язково настане. Що тоді робитимеш?
-
Хочеш, щоб я
переклала свій обов’язок на плечі інших?! – сердито вигукнула Даніела. – Інші
апостоли так не зробили!
-
Інші
апостоли не мали що втрачати. Вони знали, що відбудеться переродження. Зможеш
знищити станцію відродження знаючи, що там можуть перебувати твої родичі? –
Люцифер ні на хвилину не зводив від неї погляду.
-
Що ти хочеш
від мене почути? – ледь не благальним тоном мовила вона.
-
Не повіриш,
але нічого. В мене до тебе пропозиція.
-
Пропозиція?
– невпевнено перепитала Даніела.
-
Я стану тим,
хто опускатиме меч, а ти вкладеш в мої руки цей самий меч, сама ж, при цьому,
зробиш так, щоб первинна реальність тебе не бачила.
-
Повторю своє
найперше запитання, – вже суворіше мовила Даніела.
-
А якщо
скажу, що хочу, щоб все пройшло як треба – повіриш?
-
Ні! –
Даніела сама здивувалась, наскільки різко прозвучав її голос.
-
Тоді змінимо
умови угоди: ти даєш мені силу, а натомість, в кінці, я дам відповідь на твоє
запитання.
-
Згодна,
тільки внесу маленьке уточнення, якщо ситуація поверне не туди – я втручусь.
Умова – рівноцінна проханню.
-
Згоден. А
тепер нехай імператор повернеться на трон…
**************************
В Найріті, окрім двох колоній Світлих, налічувалось шість колоній людей, а
також, в Етері були розкидані станції піратів і найманців. Останні й послужили
основою майбутнього плану. Даніела розмістила у відповідних розділах Хронік
оголошення про набір найманців. Заявлена нагорода перевершувала найсміливіші
очікування охочих. На флагманський корабель Люцифера одразу потекли ріки
добровольців. Імператор не перебирав, приймав усіх, після укладення спеціального
контракту. За умовами останнього він зобов’язувався виплатити заявлену
нагороду, а найманці мали беззастережно виконувати будь-який його наказ.
З-поміж найманців, Люцифер обрав найкращих кандидатів і призначив їх
командирами з’єднань, ті ж розподілили обов’язки між капітанами й командами.
Коли приготування були закінчені – розпочався похід. Першою колонією, що
зазнала нападу була Ена. Шість заселених планет дотримувались феодального
устрою, з адміністративними одиницями у вигляді королівств і князівств. Ена, по
суті, являлась фермерською колонією, що підтримувала торговельні зв’язки з
іншими колоніями. В цю систему регулярно залітали транспортні кораблі, щоб
закупити продуктів. Справжня житниця людства. Напад на неї, не розглядався,
адже вона перебувала під захистом колонії Діо – центру всього фінансово обороту
галактики й осередком найбільших ринків зброї. Діо за короткий час виставляла
флот, що усував будь-яку загрозу їхнім інтересам. Траплялися, звичайно,
невеликі рейди піратів, та подібне порівнювалось до укусу комора, якого
прибивали за винагороду.
Саме по причині продовольства Люцифер і вибрав першою ціллю Ену. Флот у
нього був, зброя і гроші також, а от їжа являлась не те щоб проблемою, швидше
фактором, який би породив багато питань, якби Даніела почала створювати все за
допомогою Хронік.
Коли флот увійшов в сонячну систему, йому на перехоплення направилось
всього два патрульних корвети. Останні не встигли навіть сигнал біди відправити
своїм, як тут же були знищені. Розвиваючи успіх, флот Люцифера спочатку знищив
орбітальні захисні супутники, а потім піддав бомбардуванню самі планети, а
точніше, їх системи захисту. Після – почав висаджуватись десант. Фермери не
чинили особливого опору й здавалась на милість переможців. Новоспечена армія Люцифера
відчувала справжній екстаз від такої перемоги, ще день тому вони й повірити не
могли, що захоплять цілу сонячну систему.
Замаскувавши кораблі, Люцифер став очікувати на прибуття сил Діо. Попри
відсутність повідомлень від їх патрульних, фермери все ж надіслали тим
повідомлення за допомогою своїх Хронік. Через самовпевненість, флот Діо не
врахував можливість пастки, думаючи, що це якась група піратів об’єдналась і
зараз мародерствує на планетах. Усвідомлення протилежного прийшло зі спалахами
гармат, що розрізали Етер. Кожної хвилини вибухав черговий корабель Діо. Не
допомогли й розвинені технології. Люцифер наказав залишити один корвет, щоб той
передав повідомлення уряду Діо. В повідомленні йшлося про блокаду Ени, будь-які
кораблі, що спробують прорвати її – будуть знищені. Також, припинялись усі
торговельні зв’язки з іншими колоніями. Ена офіційно оголошувала про
самоізоляцію.
Новини швидко розлетілись Найріті. За декілька годин після вторгнення, не
було жодного куточка Галактики, де б не знали про початок бурі.
-
З води й
одразу в полум’я, – мовила Даніела, що з’явилась на командному мостику флагмана
Люцифера.
-
Нехай
зосередять всі погляди на мені, – посміхнувся Люцифер, відкинувшись на спинку
свого трону. – Класну іграшку ти для мене створила. Я один заміняю цілу
команду.
-
Нейронний
інтерфейс, нічого особливого, – стиснула плечима Даніела. – Тобі не вперше
бачити подібне.
-
Знаю, однак
після Землі з Едемом, відчуваю себе аборигеном, якому дали магічну іграшку.
-
Ще не
передумав? – кинула вона на нього косий погляд.
-
Аніскільки,
– твердо мовив Люцифер. – А тобі, як бачу, не сидиться в істинній реальності? –
хитро посміхнувся він.
-
Хочу
дізнатись відповідь на те питання, – грайливо мовила вона, обійшовши крісло
управління й обпершись на його спинку.
-
Майте терпіння,
ваша величносте.
-
Дурень, –
тепло мовила Даніела і злегка причесала його долонею.
-
Наступного
разу роги виставлю, – пожартував той.
-
Спиляю, як
будеш наставляти, – підморгнула вона йому. – Приймай гостей, – мовила Даніела
на прощання і зникла.
Один з патрульних кораблів повідомив про наближення невідомого корабля
класу лінкор. Зброя і щити були відключені, капітан повідомляв, що вони прибули
на переговори. Люцифер дав команду пропустити капсулу з тим, хто бажав
поговорити.
-
Вам там
зовсім з роботи вийшло? – зайшовши на командний місток, мовив ангел
посміхаючись.
-
Командире, а
роки беруть своє, вже сиві волоски з’явились, – посміхнувся у відповідь
Люцифер, а потім підвівся, щоб привітати гостя.
-
А ти, як
бачу, не змінився, все в п’ятій точці свербить, – і він потиснув тому руку.
Захарія і Люцифер обійнялись на радощах. – Все настільки погано, що ти прибув в
загробний світ? – запитально поглянув на того Захарія.
-
Судний день
надворі, – пожартував Люцифер.
-
То Ален
нарешті наважився?
-
Не те щоб…
Скажемо так, виросло нове покоління.
-
А з цього
місця детальніше, – зацікавлено й водночас стривожено мовив Захарія.
Люцифер створив для них два крісла і запросив Захарія сідати. Коли
співрозмовник зручно вмостився, він розповів про усе, що трапилось після
вигнання Захарії. Останній уважно слухав, лише іноді ставлячи уточнюючі
запитання.
-
Новини ще
ті… – потер бороду Захарія. – А чому самі не створите Ковчег? Саме ж знаєш, що
Першим тільки покажи слабину, вони тут же вчепляться в неї й не відпустять.
-
Саме тому
вона й знаходиться поза первинною реальністю.
-
Я все чую, –
звернулась Даніела до Люцифера на телепатичному рівні.
-
Підслуховувати
негарно, – пожартував Люцифер.
-
Бажаєш
обговорювати мене за спиною? – дорікнула вона йому.
-
І в кого ти
вдалась? – зітхнув він.
-
Вона тут? –
окинув Захарія корабель вивчаючим поглядом.
-
Ага. Передає
привіт.
-
Вам потрібно
було одразу до мене направитись, – на останніх словах Захарія особливо
наголосив.
-
А Світлі
погодяться, якщо знатимуть, що потім доведеться вчинити масове самогубство? Та
й після того, як вони знайшли тут довгоочікуваний мир і спокій, сумніваюсь, що
так просто захочуть покинути все й відправитись за горизонт. На відміну від
тих, хто залишився на Землі, вони пам’ятають.
-
Резонно,
однак, це неминуче, чи хочеш дати їм загинути з думкою, що все було марно? –
запитально поглянув на нього Захарія.
-
Це рішення
за тобою, у мене інше завдання, – сухо мовив Люцифер. – Захочете –
приєднаєтесь, а ні… така вже наша доля. Ви й так вже все вирішили? – і Люцифер
скоса поглянув на Захарія.
-
Рішення маю
властивість змінюватись…
-
Можливо,
проте не в цьому випадку. Якщо обирати між уявною і реальною свободою, я обираю
останню. Якщо не я, то Перші це зроблять, – навів Люцифер останній аргумент.
-
Не можу не
погодитись, проте не забувай, що достатньо знищити станцію…
-
І Серафіеля
з реліквіями, – перебив того Люцифер.
-
Кожен
вільний обирати свою дорогу, – без тіні жалю відповів Захарія.
-
Можливо,
тільки я втомився програвати, поки ви тут насолоджувались спокоєм, ми воювали
одне з одним. Нерозривний цикл вбивств і перероджень…
-
Краще було
загинути від геному? – не стримався Захарія.
-
Хто знає…
Нам потрібно було попросити, а не плести інтриги… – натякнув той на перебування
Алена в Гелактіоні.
-
Можливо й
так, – зітхнув Захарія. – Я почув тебе, а ти зрозумів нашу позицію. Поле бою
розсудить, хто мав рацію.