Зевс чудово справився з роллю посланця, вже за декілька годин вони отримали
відповідь у вигляді запрошення відвідати Прокляту Вежу. Ліора порадила одразу
переміститись. Сафір дослухався поради й за мить стояв перед входом в
резиденцію Люцифера. Страх, який зник після переродження, зараз повернувся зі
стократною силою. Здавалось, ще трохи, й серце вискочить з грудей.
-
Заспокойся,
маскування діє, тобі немає за що переживати, – заспокоювала його Ліора.
Під маскуванням вона мала на увазі вигляд Бакарі, який він прийняв перед
відправленням. Цей крок вони визнали доцільним, оскільки про його смерть ніхто
не знав. Охорона, що складалась виключно з Мотолу, поспішила відчинити перед
ним масивні дерев’яні двері. Якщо надворі очі сліпили білосніжні будівлі, то та
кількість світла, що зустріла Сафіра після їх відкриття, не йшла в жодне
порівняння. Довелось злегка нахилити голову, щоб не прикривати очі. Зібравши
волю в кулак, він попрямував доріжкою з червоного килима, що, немов маяк,
розстелили від дверей. Острівець надії, зійшовши з якого, гості втрачали
самоконтроль. Принаймні таким Сафір уявляв, в голові, цей шлях.
Не поспішаючи, він став наближатись до трону з найдорожчого дерева,
прикрашеного справжніми черепами. Антураж ще той, проте марку найбільшого
лиходія слід було тримати. Червоні тканини, немов кров, розлились по внутрішній
стороні трону. На спинці й поручнях розміщувалися черепи з коронами зі золота
найвищої проби, прикрашені дорогоцінним камінням.
На троні сидів й байдуже водив вказівним пальцем по одному з черепів, сам
повелитель проклятих земель. Йому було близько тридцяти років. Чорне, злегка
довге волосся, яке було вкорочене зліва й подовжене справа. Подібне створювало
ореол загадковості й суворості. Немов дві сутності перебували в одному тілі.
Одна була лояльна до своїх підданих, а інші карала зі всією суворістю. Його очі
ні на секунду не переставали бути чорними. Округле, ретельно вибрите обличчя.
Розвинена мускулатура. Як і належало його посаді, він носив чорну мантію
монархів, розшиту дорогим камінням і золотими нитками. На ногах туфлі зі шкури
дракона.
Коли Сафір підійшов, Люцифер кинув на нього байдужий погляд.
-
Сподіваюсь –
це варте мого часу? – відлуння надало голосу Люцифера ще більшої грізності.
-
Більш чим, –
Сафір схилив голову в поклоні. Так йому порадила зробити Ліора, щоб дотриматись
усіх тонкощів подібних процедур.
-
Я слухаю.
-
Прошу про
приватну розмову, – Сафір тримався впевнено, часом кидаючи зверхній погляд на
трон імператора. Подібне сильно дратувало Мотолу, однак вони змушені були
пригнічувати емоції, щоб не розгнівити повелителя.
-
Обід
готовий? – звернувся Люцифер до охорони.
-
Так, –
шанобливо схили вони голови.
-
Тоді
поговоримо за трапезою, – і Люцифер різко підвівся.
Охорона тут же зірвалась зі своїх місць і поспішила вишикуватись в бойові
порядки спереду й позаду імператора. Бакарі, разом зі ще одними Мотолу, відвели
роль замикальних. Ззовні здавалось, що цитадель невеликих розмірів, проте
всередині хтось немов використав просторову магію, збільшивши її площу в
десятки, а то й сотні разів. В резиденції ніхто не метушився, не бігав
намагаючись догодити повелителю. Все пересування відбувалося спокійною ходою,
по чітко розмічених маршрутах. Зала, де мав відбутись обід, була вдвоє більша
від тронної. По обидві сторони довжелезного столу розміщувались колони, поміж
які час від часу проходила прислуга. Все було настільки точно розраховано, що
крісла були розташовані акурат між цих колон. Тобто прислуга точно знала, кого
вона обслуговує, і за яким відрізком слід стежити. Попри невелику кількість
гостей, стіл аж вгинався від наїдків. Сафіру ледь слинила не потекла, дивлячись
на все це. Сівши на почесне місце на чолі столу, Люцифер кивну охороні й
прислузі, щоб ті вийшли й не турбували його, поки він не покличе. Ті миттю
виконали розпорядження.
-
Не перестаю
дивуватись твоїй педантичності, – мовила Ліора, що з’явилась на одному з
крісел.
Люцифер закашляв з несподіванки.
-
Ти смерті
моєї хочеш, – жартівливо мовив він. – Не псуй апетиту такою появою.
-
Ну, знаєш! –
демонстративно насупила вона губи.
-
Один нуль на
користь імператора, – засміявся Самуель, також з’явившись на одному з крісел.
-
Я думав – це
жарт, – спантеличено поглянув на них Люцифер.
-
Гарний жарт!
– огризнулась Ліора. – Це з твоєї вини я опинилась на тих клятих колах.
-
Та як ти
смієш так говорити з імператором! – скрикнув Люцифер, і гримнув кулаком по
столу. А потім видихнувши, вже спокійніше додав. – З офіційною частиною
завершили, тепер можна перейти до світських розмов
Сафір дивився на нього квадратними очима, не розуміючи, що тільки що
відбулося.
-
Ну от,
налякав хлопця, – похитала головою Ліора. – Він ще не звик до офіційної
частини.
Люцифер обдарував Сафіра привітною посмішкою.
-
Мої
вибачення, з цими ледарями зовсім забув, що ти новенький і ще не звик. Подібне
було для сторонніх вух, щоб не подумали, що я став добряком, – пояснив Люцифер
жест до цього.
-
Клоун, –
зіронізували Ліора. – Ви шепчіться про своє, а я вип’ю за ваше здоров’я.
-
Алкоголічка,
з ким доводиться працювати, – похитав головою Люцифер, а потім вже радісніше
додав. – Хоча тепер – це твій геморой, терпіння тобі, – звернувся він до
Сафіра.
-
А ще –
здорової печінки, – підтримав Люцифера Самуель.
-
Це
найголовніше, – і обоє засміялись.
-
Дайте хлопцю
спокій, а то відчуваю, що з такими поворотами, йому скоро нове серце
знадобиться, – підтримала Сафіра Ліора.
-
Нічого,
скоро звикне, мені також потрібно пар випустити, а то з цими церемоніями й
дурним регламентом, що регулює кожен крок, скоро в самого дах поїде. До речі,
вітаю з поверненням у світ живих, – звернувся Люцифер до Самуеля.
-
Дякую, сам
не очікував, що все відбудеться подібним чином, – мовив Самуель.
-
І все ж, як
тобі вдалося знешкодити цей клятий аватар і прикінчити Бакарі? – зацікавлено
поглянув Люцифер на Сафіра.
-
Чесно
сказати, я й сам не знаю, – почухав потилицю Сафір. – В Чистилищі щось
відбулося, проте не пам’ятаю, що саме.
-
Та ще
історія… – задумливо мовив Люцифер. – Сила, в тобі, нагадує силу п’ятого,
проте, якщо враховувати, що це тільки невелика частинка, то боюсь уявити, якою
володіє її власник.
-
Ми прибули
не ліричні відступи вислуховувати, – допиваючи чергову чашу, мовила Ліора.
-
З яким
задоволенням я б тебе… – Люцифера перебила Ліора.
-
Прямо на
столі, – грайливо мовила Ліора.
-
Очистив і
відправив до хранителів, – закінчив думку Люцифер.
-
Фу, на тебе,
злюка, – і вона показала язика.
-
Дитина,
чесне слово, – похитав головою Люцифер.
-
Добре, що
тепер її прикликання можна контролювати, – Самуель спідлоба поглянув на
Люцифера. Останній одразу вловив хід його думок, в очах заграли підступні
вогники.
-
Спочатку
общипаю всі пір’я, а потім дещо відріжу, – смакуючи вино, попередила Самуеля
Ліора.
-
І як тебе
Мікаель терпів, – пожартував Люцифер, та по раптовій тиші, що запанувала в
залі, Сафіру стало зрозуміло, що була зачеплена болюча тема.
-
Цікаво, як
вони там? – тихо мовив Самуель.
-
Вибачте, за
незручне запитання, а вони хіба живі, я думав ви єдині вцілілі? – запитання
було можливо не зовсім доречним, проте іншого способу розрядити обстановку,
Сафір не знайшов.
-
Давай
подихаємо свіжим повітрям, – запропонував Люцифер. Сафір схвально кивнув, і
вони вийшли на чималий балкон. Самуель і Ліора залишились на своїх місцях. – Як
тобі місто Гріха? – запитав Люцифер, коли вони вийшли через скляні двері
назовні.
-
Чесно
сказати… не очікував, що в пеклі може бути щось настільки прекрасне, –
посміхнувся Сафір.
-
І я не
думав, що колись стану імператором демонів… – задумливо мовив Люцифер.
-
А хіба не
усі тут… – його перебив Люцифер.
-
Частина,
інша – справжні демони, або Світлі, яких вже не врятувати. Я постарався зробити
для них свій куточок раю, – з сумом в голосі мовив Люцифер. – Твої слова
нагадали мені одну притчу. Одного разу людині пощастило побачити Бога.
Намагаючись дізнатися найважливіше, чоловік попросив: "Господи, я б хотів
побачити Рай і Пекло".
Господь узяв людину за руку й підвів до двох дверей. Відкривши одну, вони
побачили великий круглий стіл з величезною чашею в центрі. Чаша була наповнена
їжею, яка пахла настільки апетитно, що змушувала рот наповнюватися слиною.
Навколо столу сиділи люди, здавалося, що вони були знесилені, хворі або
вмирали від голоду. У кожного до руки була прикріплена ложка з
довгою-довжелезною ручкою. Вони легко могли дістати їжу, але не могли піднести
ложку до рота. Їх нещастя просто вражало.
-
Щойно ти
бачив Пекло, – сказав Господь.
Вони підійшли до других дверей. Відкривши їх вони побачили такий же круглий
величезний стіл, таку ж велику чашу, наповнену смачною їжею. І навіть у людей
навколо столу були точно такі ж ложки. Але усі виглядали задоволеними, ситими й
щасливими.
-
Я не
розумію, – сказав чоловік.
-
Це просто, –
відповів Господь. – Ці навчилися годувати одне одного. Ті ж думають тільки про
себе. Пекло і Рай влаштовані однаково. Різниця – всередині нас.
-
Прості
слова, а скільки сенсу, – повчально мовив Люцифер.
-
Чому б не
відкрити світу свою таємницю? – запитав Сафір.
-
Він поки що
не готовий. На даному етапі люди нагадують осіб за першими дверима, в них все
є, однак допомога ближньому не на першому місці…
-
Тоді, в чому
сенс?
-
Сенс… Сенс у
виживанні, зміні чинників, що спричинили таке становище.
-
А далі що,
чому демони ведуть постійні війни з тими, хто по ідеї, має їх врятувати?
-
Щодо першого
– тільки п’ятому відомо відповідь, а щодо другого… У мене був час
проаналізувати ситуацію, я неодноразово бував в Нульовому вимірі, й висновок,
який зробив з усього – це всього лише сценарії. А ми проходимо репетиції, перед
головним шоу. Боротьба змушує людей розвиватись, не будь нас, вони б знищили
самих себе. Земля – це не спокутування, на вас немає жодної вини, таке рішення
зумовлене Першими. Едем і Земля – два полігони. Другий – боротьба без магії,
назвемо це так, все зводиться до технологій. Це пряма підготовка до зустрічі з
Першими. А перший – магія, переродження і війна з Темними.
-
Магія, віра,
наука, – підсумував Сафір.
-
Саме так.
Нейторі ідеально все спланували. У моєму світі вже були апостоли, тільки ми
дізнались про них в кінці.
-
Тобто, я не
єдиний, – з надією в голосі мовив Сафір.
-
Ні, – заперечно
похитав головою Люцифер. – Поки не знаю, що задумав п’ятий, та раз ти тут, то
гадаю, ви з Даріусом маєте очолити сценарії на цій стороні, – Люцифер
спеціально уникав прямих відповідей, говорячи загадками, тим самим підштовхуючи
Сафіра до приготовленої йому долі. Ален залишив Люциферу куди більше інструкцій
й інформації, ніж розповів Авалон.
-
Хто такий
Даріус? – зацікавлено мовив Сафір, ще не підозрюючи, який сюрприз на нього
чекав.
-
Апостол з
Гелактіону. Він керував величезною кількістю битв, усі його вороги зазнавали
нищівної поразки. Його сила – це подарунок Тенебріс. Саме він причина усіх
перероджень до цього.
-
Стоп.
Виходить…
-
Ти правильно
здогадався, щоб переродження відбулося – цей світ має потонути у крові. У цьому
й полягає наше завдання. Подібно ангелам, ми меч, яким орудує той, кому
призначено стати каталізатором чергового переродження. Інакше вийшов би
нечесний бій, – посміхнувся Люцифер. – Перші не знають про тебе, тому й
намагаються звільнити Даріуса, щоб він запустив чергове переродження, а вони
вже постараються, щоб те пройшло на їхню користь.
-
А як же
п’ятий, хіба він не може зупинити їх?
-
Поки що він
розвивається й не знає про свою справжню силу, однак спроби його усунути вже
відбувалися, благо я знаю про все й можу вжити заходів. Через декілька днів, в
столиці Едему – Ієрихоні, має відбутися чергова спроба. Я хочу, щоб ти усунув
загрозу й почав зміщувати Даріуса.
-
Зміщувати?
-
Зайняв його
місце, – уточнив Люцифер. – Саме ти маєш стати каталізатором.
-
Тобто –
вбивцею, – Сафір скоса поглянув на Люцифера.
Коли сильно чогось бажаєш, і це раптом здійснюється, то виявляється, що
воно й не дуже то потрібно. Саме так сталося з Сафіром. Бувши рабом на шахтах,
він всім єством прагнув на шматки розірвати усіх і кожного, проте, коли така
можливість з’явилась, то виявилось, що не цього він хотів. Спочатку він
змінився завдяки силі шостого, потім Авалон, а тепер завершив процес Люцифер.
-
Такий вже
наш світ, щоб створити щось нове – доводиться вбити старе.
-
Ти так
спокійно про це говориш.
-
«Спокійно»?
– засміявся Люцифер. – Жодної вічності не вистачить, щоб розплатитись за
пролиту мною кров. Це вже п’яте переродження, так що не кисни, а постався до
цього, як до невідворотної події. Ліора, Самуель, – покликав тих Люцифер.
-
Викликали,
шеф? – Ліора вже помітно сп’яніла, на її обличчі був помітний легкий рум’янець.
-
Господи і
чого Архітектор обрала саме тебе, – похитав головою Люцифер.
-
Тому що я ще
та…
-
П’янчуга, –
перебив її Самуель.
-
Поговори
мені, – і вона обійняла Сафір ззаду за талію. – Один Сафір мене розуміє.
-
Ще
відключись тут, – зіронізував Самуель.
-
А було б
непогано. Три чоловіки… – і вона розстебнула верхні ґудзики сорочки Сафіра.
-
Твої вологі
фантазії мало кого тут цікавлять, – глузливо мовив Самуель.
Ліора обернулась настільки різко, що сови позаздрили б такій гнучкості шиї.
Її погляд нагадував горгону, що намагалась перетворити свою жертву на камінь.
-
Ти, пєтушок,
скоро докукурікаєшся.
-
Немає нічого
гіршого чим недо… в... – не встиг Самуель договорити, як Ліора схопила його за
руку й жбурнула з балкона.
-
Ось тобі
горішки, – повернувшись на балконі, мовив Самуель. – Відчуваю – скоро
знадобляться.
-
Запечатати б
тебе знову в те тіло! – огризнулась Ліора.
-
Це тобі за
ті діставання, – скоса поглянув на неї Самуель.
-
Які ми
злопам’ятні, – і Ліора показала йому язика.
-
Не заздрю я
тобі, – похитав головою Люцифер.
-
Це що –
якась змова?! – вигукнула Ліора.
-
Тихше ти. Не
зловживай гостинністю, – виголосив Самуель.
-
Вже встиг
наробити зі страху? – заговорила Ліора глузливо.
-
Тобі
шкідливо пити, – в такій же манері відповів Самуель.
-
Поки ви не
рознесли мені тут усе, – звернувся до них Люцифер. – Хочу повідомити про
невеликі доповнення до плану, що я вже встиг розповісти Сафіру.
-
Доповнення?
– Ліора здивовано повернула голову в сторону Люцифера. – Хоча, дурна моя
голова, чого запитую, раз знаю відповідь, – і вона поправила свою зачіску.
-
І? –
збуджено мовив Люцифер.
-
А якою може
бути відповідь, в даній ситуації? Звичайно – переривай очищення, – Сафір і
Самуель спантеличено переглянулись. – Потім поясню, – побачивши це, мовила
вона.
- Тоді вирішено, а зараз обговоримо деталі майбутнього завдання й плану в цілому, – виголосив Люцифер.