Життя Данила склалось не те, щоб зовсім кепсько, проте й радісним його язик
не повертався назвати. Він виріс в одному Богом забутому селі Федерації
Гаргано. Роботи не було, тому батько, щоб прогодувати сім’ю, крав усе, що
погано лежало. Під час чергової спроби, його схопила поліція. Суд врахував
наявність голодної сім’ї, як пом’якшувальний фактор, тому присудили мінімальний
термін. Вийшовши, він вдався до тижневих запоїв з такими ж, як і він. Мати, як
могла, тягнула господарство, та потім й сама присіла на стакан. В результаті
Данило, ще в підлітковому віці, відчув всі нюанси дорослого життя. Та хлопець
був не з боязких і прийняв виклик долі з високо піднятою головою. Довчившись до
дев’ятого класу, він закинув навчання і закотивши рукави, став допомагати
фермерам сусіднього села. Платили, в основному, харчами, оскільки і їхні справи
йшли не дуже, проте хлопець радів і з того. Все частіше став допомагати з
ремонтом тракторів і комбайнів. Так, в його життя, прийшла техніка. Попри юний
вік, ця справа давалась йому напрочуд добре. У двадцять один він вже був
механіком, і за сумісництвом водієм зі стажем. Часто возив продукти на ринок, а
згодом, йому довірили старенький Камаз. На ньому він від’їздив рік, далі
влаштувався водієм тягача. Перспектив більше, та й зарплата солідна. Так, у
свої двадцять три, він став далекобійником. Маленький, худорлявий хлопчина,
перетворився у справжнього богатиря: метр вісімдесят шість у висоту,
широкоплечий, з невеликим пузом, яке додавало йому більшої грізності, що на
дорогах було важливим фактором. Йому не потрібні були спортзали, адже змалку
натягав стільки заліза і вантажів, що вистачило б на декількох бодібілдерів.
Своїми дужими руками він мог ведмедя завалити. Завжди одна стрижка напівбокс.
Дивлячись на Данила важко було подумати, що йому всього двадцять три, через
зовнішність, його часто плутали з вихідцями з кримінального світу. Та Данилу
було байдуже, головне – дорога попереду й більше замовлень. От-от мала
здійснитись його мрія, про власне житло. Не останню роль у цьому зіграло
чергове замовлення, що отримала фірма. Завдання було просте: забрати вантаж і
перевезти через кордон на територію Суверенітету, в якому саме кипіла війна.
Хтось інший, можливо й відмовився б, та Данилу було байдуже, хоч в саме пекло
везти, лиш би гарно платили. Цього разу йому довірили новенького Mana. Закупивши
необхідне, для неблизької дороги, Данило всівся в крісло й завів сталевого
коня. Ще раз окинувши подвір’я гаража, немов остаточно прощаючись, він натиснув
на газ і попрямував назустріч черговому замовленню.
**************************
При в’їзді в Озерськ хлопця чекала справжня делегація з поліції й
представників місцевої влади. В супроводі кортежу з мигалок, він попрямував до
місцевого готелю. Залишивши біля нього машину, відправився в найкращий номер.
Вже з вікна Данило побачив, як його машина попрямувала у невідомому напрямку.
Директор фірми дав чіткі інструкції, з цього приводу, тому хлопець не особливо
переживав, а направився в душ змивати дорожню пилюку. Оскільки не пив в рейсі,
то після водяних процедур вирішив подивитись величезну плазму. Новини, як
завжди, були про Суверенітет і Атлантіс. Останні готувались до знищення
чергових, на їх думку, терористів. Данило вилаявся подумки й дорікнув владі, що
вона надто м’яка у розв’язанні питання з Суверенітетом. Якби не наявність
стабільної роботи, Данило вже б давно воював у перших рядах так званого
ополчення. Настрої вояки перервав стук у двері. На порозі стояли четверо
бритоголових. Першою думкою, що промайнула в голові Данила була: «Черговий
наїзд з предьявою, що дорога платна». В таких випадках він дзвонив на фірму, а
ті, через кришу, вирішували все. Він вже хотів було попрямувати за телефоном,
та широкі посмішки й дружнє поплескування по плечу, заставило його змінити
плани. Виявилося, що вони прийшли запросити на бенкет, в його честь. Очі Данила
стали квадратними, здивовано кліпаючи, він переводив погляд з одного незнайомця
на іншого. Довелось перепитати, щоб не стати учасником незручної ситуації. Ті
лише щиріше заусміхались.
Робити нічого, швидко вдягнувшись, Данило спустився вниз, де на нього вже чекало
новеньке BMW. Братва повезла спочатку в банк. В хлопця мимоволі промайнула
думка, що вони хочуть пограбувати той, та нові друзі, бачачи вираз його обличчя
віджартувались, що зараз не дев’яності. Все вирішують не кулаки, а голова на
плечах. Знявши готівку, машина відправилась в найдорожчий, за тутешніми
мірками, ресторан. По дорозі Данило сповна насолодився тутешніми краєвидами.
Через наявність підприємства, пов’язаного з переробленням ядерного палива і
виготовленням компонентів ядерної зброї, місто являло собою спрощену версію
колонії. Все життя проходили під ретельним контролем мера і його наближених.
Потрапити в місто було відносно просто, а от покинути важче. Якщо, за час
перебування, перейти дорогу не тим людям, то можна було сміливо зараховувати себе
до числа постійних мешканців. Ніхто не вбивав, ні – таких людей заставляли
відпрацьовувати. І борг цей не мав терміну давності. Дехто знаходив тут
останній спочинок. Для виживання потрібно було працювати на Маяку або входити
до числа місцевих банд, що поділили місто на зони впливу. Місцеві звикли, а для
приїжджих це нагадувало справжню феодальну імперію. Армія і поліція знищували
ще в зародку усі спроби незадоволення.
Данило старався тверезо оцінювати
таку гостинність. Він не якась шишка, щоб до нього проявляли таку турботу. Та
все стало на свої місця, коли всілись за столик в ресторані. Йому пояснили, що
це через його вантаж. Він мав стати одним з водіїв, що везли черговий
гумконвой. Мер наказав якнайкраще прийняти героя. Суперечити ніхто не посмів. Данило
відчував себе справжнім героєм. Нарешті змога послужити «родине». Слово за
словом, чарка за чаркою, і довелось все-таки зрадити принципам. Скованість
переросла в душевні розмови. Офіціантки не мали спокою ні на секунду. Після
чергової пляшки братки побажали жіночої ласки, почавши приставати до
офіціанток. Данило й сам не пас задніх, запускаючи руки в інтимні місця. Та
серед дівчат виявилась особа, що не надто раділа такому бонусу роботи.
Поступово увага компанії переключилась на неї. Її недоступність заводила
чоловіче самолюбство. Не церемонячись чоловіки старались зірвати з неї більше
одягу. Врешті-решт дівчина не витримала і розбила на голові одного з чоловіків
плашку з-під шампанського. Враховуючи міцність подібних пляшок, тому неслабо
дісталось. Довго не думаючи, один з товаришів, який, очевидно, займався боксом,
відправив її в миттєвий нокаут. На шум одразу ж прибіг адміністратор. В
порівнянні з бритоголовими, він виглядав як комаха. Ті вже хотіли було і його
відправити поспати, та той випередив їх, замахавши руками й сказавши, що весь
бенкет за рахунок закладу, а дівчину негайно ж доставлять куди вони скажуть.
Передчуття колективної помсти вгамувало запал братви, проте пити вже ніхто не
хотів. Подарувавши Данилу ключі від BMW, на якому вони приїхали, чоловіки
зробили декілька дзвінків і відправились продовжувати свято. Хлопець же
направився в готель з однією з офіціанток. Алкоголь і гарна компанія поруч,
здатні робити «дивовижні речі».
Данило мчав, як вітер, витискаючи максимум з машини. Патрульні лише
посміхались вслід. Ледь не збивши декілька клієнтів, Данило зупинився перед
самим входом в готель. Швейцар поспішив відчинити двері, спочатку йому, а потім
і його супутниці. Пара вже хотіла було віддатись плотським утіхам, та на заваді
стали звуки, що доносились з багажника. Тверезий Данило навряд би відкрив його,
адже прекрасно усвідомлював, хто власники, а от п’яний дотримувався зовсім
інших законів. Легким ударом, він знову відправив дівчину поспати. Це була та
сама офіціантка з ресторану. Закинувши непритомне тіло собі на плече, він
схопив супутницю за талію і так вони попрямували всередину. Персонал і мешканці
готелю, лише зрідка кидали косі погляди, проте на більше не наважувались.
Можливість вічного спочинку, в якійсь канаві, чи роль дівчини, на плечі Данила,
їх не дуже радували. Поклавши свою ношу на ліжко, Данило замовив по телефону
шампанське й став чекати, коли інша дівчина вийде з душу. За декілька хвилин
йому набридло чекати і він став роздягатись, щоб одразу бути готовим до бою.
Дівчина, на ліжку, мала апетитні форми і він вирішив провести тренування, перед
основним боєм.
Коли на ній залишилась тільки білизна, вона прийшла до тями і, наскільки це
було можливо швидко, підвелась й стала шукати шлях до порятунку. Алкоголь взяв
своє і реакція Данила вже була не тою. Він сонно бурмотів і намагався схопити
дівчину. Та майстерно ухилялась, і врешті-решт наблизилась до заповітного
порятунку, у вигляді дверей, що саме відчинились.
Окинувши швидким поглядом кімнату, офіціант миттєво прикинув, що зайвий на
цьому святі, тому поставивши тацю на землю, поспішив зникнути. Дівчина не
встигла попросити його про допомогу, та й чи допоміг би він... Не довго
роздумуючи, вона кинулась до дверей і схопила шампанське. Трюк з рестораном
повторився тільки з кардинально іншим результатом. Коли зброя була на пів шляху
до цілі, з ванної раптом вийшла інша офіціантка. Мить, і роздався звук падіння
тіла, а слідом по кімнаті розтеклась калюжа крові. Дівчина застигла в ступорі,
все ще не вірячи, що це вона зробила. Коли розум зібрав картину докупи, вона
затулила рота тремтячими руками. Сльози покотились двома струмками, розмазуючи
чорну туш. Вона не надала особливого значення наближенню Данила, якому було
байдуже на бездиханне тіло під ногами. Все, що його цікавило, на той момент, це задовольнити природні
інстинкти.
Вона не пручалась, а навіть отримувала свого роду задоволення. Стрес і шок,
що дівчина зазнала протягом дня, попросту відключили її свідомість, віддавши
тіло у волю зовнішніх чинників. Поступово процес перемістився на ліжко, де вони
й заснули.
**************************
Ранок видався сонячним. Данило прокинувся першим. Покрутившись трохи, він
все ж вирішив підвестись і втамувати сушняк. Здавалось, що вчора пробіг марафон
Сахарою. Побачивши біля себе дівчину й трохи крові на простині, він піднесено
констатував, що вчора вдалося зірвати чиюсь ягідку. З такими думками попрямував
до ванної, та на пів дорозі його чекав «приємний» бонус, у вигляді трупа, в
калюжі, ще не до кінця засохлої крові. Протверезіння пройшло миттєво. Данило
став задкувати назад, ледь не перечепився через поріг. Та, все ж, нерви здали й
після чергового кроку, він впав на сідниці, акурат біля ліжка. Схопившись за
голову руками, він став перебирати в голові спогади про вчорашній день. Все
було настільки туманним, що зрештою, він покинув цей намір. Раптова здогадка
осінила розум. Він кинувся до дівчини, що спала на ліжку. Подив був ще той,
коли там виявилась дівчина з ресторану, яку мали віддати браткам. Немов по
команді вона розплющила очі й втупилась в нього бездумним поглядом. З її
реакції було помітно, що вона знала набагато більше нього, тому Данило, не
гаючи часу, вирішив у вельми своєрідній манері допитати її. Застрибнувши на
ліжко, він став душити її, попутно промовляючи: «Тварь, це ти винна!» Дівчина
не пручалась, такий кінець був кращий за те, що для неї приготували місцеві.
Врешті-решт Данило опам’ятався і відпустив шию дівчини.
-
Не парся, це
я її, – промовила хриплим голосом дівчина.
-
Та йди ти на
хрін, разом з цим клятим містом. Нас же прикінчать, – сівши на край ліжка й
обхопивши голову руками, прошепотів хлопець. – Точно прикінчать.
-
А вчора був
такий сміливий, – презирливо мовила вона.
-
А чого я
парюсь? – проігнорував її слова Данило. – Здам тебе братві та й справ. Це ж ти
її кокнула.
-
Тіш себе
надіями, – підвівшись, дівчина попрямувала у ванну.
Данило роздратовано схопив перше, що попалось під руку, а це була ваза з
квітами, що стояла на тумбочці, біля ліжка, й пожбурив її вслід за дівчиною.
Цілився не у неї, тому зіткнення відбулося зі стіною.
-
Гарна була
ніч, – почувся голос дівчини з ванної.
-
Гори в
пеклі, – огризнувся Данило.
-
Ми вже у
ньому, тільки ти ще цього не зрозумів. – Дівчина недовго приводила себе в
порядок, за декілька хвилини повернулась. Данило не зрушив з місця. – Не кисни,
це я тут вбивця, – нерви дівчини нарешті
здали, вона сіла на протилежний край ліжка й заплакала.
-
Вдягайся, –
раптом видав Данило.
-
Здаси мене?
– крізь сльози промовила вона.
-
Була така
думка на початку, – признався чесно Данило. – Проте на твою радість я відкинув
її.
-
Ну, дякую, –
відрізала дівчина сердито.
-
Дякувати
будеш потім. В тебе є рідні, друзі?
-
Краще одразу
здай…
-
Ясно. Тоді
будемо вибиратись.
-
Схоже, ти ще
не до кінця протверезів, – та її перебив Данило.
-
Якщо хочеш –
можеш залишатись.
-
І який план?
– з недовірою в голосі запитала дівчина.
-
Спровокуємо
невелику диверсію… Керувати машиною вмієш? – та схвально угукнула. – Тоді
піджени беху до входу, а я зроблю решту. І не надумай мене кину…
-
Ти взагалі
за дуру мене маєш?
-
Тоді вперед.
Хоча стій, як хоч тебе звати?
-
Злата, –
відповіла вона вдягаючись. – Данило посміхнувся почувши її ім’я. – Я сказала
щось смішне? – розгубилась дівчина.
-
Забагато
цінного на один день, – жартома відповів Данило, порівнявши її ім’я зі
старовинною назвою золота.
-
Ну, знаєш,
якби не ти, – обурилась Злата.
-
Щось я не
бачив, щоб ти були проти.
-
Подобається,
коли твоя дівчина шлюха? – ретельно поглянула на нього Злата. Подібна реакція
застала Данила зненацька.
-
Ну… –
хлопець знав, що відповісти, проте не наважувався, після тієї ночі
-
Отож-бо, –
переможно виголосила Злата. – Я працювала в тому закладі не так давно, як ця
дівчина, – виправдовувалась Злата.
-
Не хочеться
подібного повторення… – кинув Данило косий погляд на сусідню кімнату.
-
То не
напивайся й не кидайся на дівчат, – сердито мовила Злата.
-
А тобі,
бачу, сподобалось.
-
Хочеш
відправитись до неї? – з усією серйозність мовила Злата. – Вважай вчорашню ніч розрядкою для
нас обох, спробуєш ще раз утнути щось подібне й доведеться виростити очі на
потилиці!
-
Йди по
машину, кілер, – засміявся Данило.
Злата обдарувала його сердитим поглядом, проте було помітно, що з її душі
немов камінь звалився. Час її відсутності Данило використав сповна. В номері
виявився невеликий бар. З його вмісту хлопець наробив коктейлів Молотова. Далі
дістав зі штанів ніж і заходився перерізати дроти протипожежної сигналізації.
Закінчивши з цим, зібрав речі й виглянувши в коридор, чи нікого немає, підпалив
першу пляшку й кинув у свій номер. Заховавшись за рогом він дочекався, коли
пожежу побачать знадвору й повідомлять персоналу. Евакуація готелю проходила
швидко, персонал всіляко допомагав мешканцям зібратись і покинути готель. Попри
усі намагання: штовханини й хаосу було не уникнути. Цим скористався Данило,
вибивши декілька дверей, він закинув всередину інші пляшки, а потім, ніби
нічого й не трапилось, покинув будівлю. Як і було домовлено, Злата чекала біля
входу. Закинувши речі на заднє сидіння, він швидко сів на пасажирське спереду й
машина помчала якомога далі від злощасного місця.
**************************
Машина була надто примітною, тому Данило швидко придумавши план, висадив
Злату в небагатолюдному районі, а сам відправився за фурою. Вона мала добратись
до виїзду з міста й чекати, коли він проїжджатиме поруч. Якщо буде ескорт, як
минулого разу, він придумає причину, щоб зупинитись. Вантаж важливий, тому його
навряд чи хтось буде перевіряти. Хоча, не виняток, що місцеві могли внести
деякі зміни в плани, однак, іншої можливості покинути місто, для Злати, він не
бачив, та й сама дівчина поділяла схожу думки. Про всяк випадок по дорозі
закупили трохи харчів.
Як тільки Данило висадив Злату, йому одразу подзвонили з фірми, щоб
повідомити куди слід під’їхати. Дорогу знайшов через годину розпитувань. На
місці вже чекали знайомі братки, а також декілька священників, що вже правили
службу. Не привертаючи зайвої уваги, Данило приєднався до церемонії. По її
закінченні батюшка виголосив коротку промову, в
якій побажав щасливої дороги водієві. Бритоголові були багатослівнішими,
сипали жартами й розпитували про гарячу ніч, останні підколи стосувались
готелю, який не витримав пристрастей. Данило ввічливо посміхався, часто й сам
віджартовувався. Похмелившись пивком, якого, в нових «друзів», був цілий ящик,
він ще раз перевірив документи й подякувавши за гостинність, сів за руль
тягача.
Цього разу ескорту. На під’їзді до місця зустрічі, він завбачливо подзвонив
й попередив Злату, після чого викинув куплений на цей випадок телефон. Вдавши,
ніби йому захотілось по маленькому, Данило зупинив машину й відправився справляти
потребу. В цей час з кущів, пригинаючись, вийшла Злата й швидко сіла в фуру.
КПП пройшли без проблем, ніхто й не думав їх зупиняти.
-
Ти вирішила
зі мною їхати? – зупинив Данило машину, після п’ятдесяти кілометрів дороги.
Місцевість була суцільним хвойним лісом, серед якого бігла добре асфальтована
дорога – єдина радість в окрузі.
-
Хочеш
висадити тут? – насторожено мовила Злата.
-
Обіцянку я
виконав, далі не наймався з тобою няньчитись.
-
Ти совість
взагалі маєш?!
-
Стрьомно
їхати з бабою, яка може, в будь-який момент, тебе кокнути.
-
Мені що тебе
на колінах просити? – вигукнула Злата. Її становище було дедалі скрутнішим.
-
Завжди можна
знайти компроміс…
-
Хамло, – а
потім подумавши, Злата додала. – Ти серйозно?
-
Грошей у
тебе немає, і фраза: хочеш роздягнути до трусів, не проканає, оскільки я знаю,
що під цими джинсами їх немає, так що…
-
З яким
задоволенням я б прибила тебе. Зробимо це прямо тут? –мовила Злата
почервонівши.
-
А казала не
така. Хотів перевірити наскільки стійкими є принципи людини, в такій ситуації,
і, як виявилось, експеримент був вдалим, – без тіні жартів мовив Данило. – Я не
тварина, щоб займатись цим де попало, тому потерпиш до мотелю, – останнє вже
було жартом.
-
І хочеться
тобі возитись зі мною, здав би та й справ? – скоса поглянула вона на Данила.
-
Далекобійнику
в дорозі сумно, – завівши двигун машини, відповів Данило. – Ти станеш невеликою
розрадою.
-
Секс рабиню
собі знайшов, – констатувала Злата.
-
А навіть і
так, то що? В тебе все одно варіантів небагато. А так: сита і робота завжди є,
– засміявся він.
-
Дякую за
великодушність, – пробурмотіла Злата.
-
Все одно,
рано чи пізно, тебе чекала подібна доля.
Як би гірко не було, проте слова Данила з кожним разом влучали в ціль. Перспективи в Озерську й справді були ще тими. Рано чи пізно, її все одно б взяли, було лише питанням: чи це відбулося відносно добровільно, чи силою. З Данилом в неї був хоч примарний, проте шанс на життя, і класти, що за це доводилось розплачуватись своїм тілом. Хлопець не такий вже поганий, принаймні кращий за тих відморозків з ресторану, та і, як-не-як, він врятував її, а вона вміла цінувати подібне. Жіноча логіка дивна й непередбачувана, тому Злата просто змирилась й стала насолоджуватись краєвидами за вікном.