Блокпости окупаційних військ проїхали без перешкод, а от з суверенськими
виникла проблема. Очевидно СБС постаралася, або ті, що за нею стояли. Петра
скрутили й повели в невідому напрямку, а Велеслава повезли на якийсь глухий
хутір. По дорозі, йому навіть очі не зав’язували, оскільки знали, що це дорога
в один кінець. Конвоїрів було троє. Усі років тридцяти, в дорогих брендових
футболках і джинсах. З сонцезахисними окулярами для більшої крутості. Конвой
мовчав і Велеслав не ставив питань, а насолоджувався поїздкою.
Десь за пів години машина зупинилась біля старенького будиночку з ледь
цілим парканом. Навколо не було ні душі. Лише поскрипування відчинених вікон, в
сусідніх будинках, тривожило тутешній спокій. Велеслава завели в будинок і
посадили на єдине ціле крісло. Чому єдине? Бо рештки інших були розкидані по
кімнаті. Очевидно, він був далеко не першим гостем цього місця. Зв’язавши йому
спочатку руки, а потім і ноги, трійця заходилась розкладати на столі
інструменти допиту. Цілком стандартний набір, нічого особливого, з усмішкою на
обличчі констатував хлопець.
-
У тебе є два
варіанти, – звернувся до нього один з трійці. – Або добровільно розповіси, що
встиг дізнатись на тій стороні й помреш швидко, або… – і він кивнув на стіл.
-
Як цікаво, –
засміявся Велеслав. – Проте в мене своє бачення розвитку подій! Ти, – вказав
він на високого брюнета. – Застрелишся сам. Ти, – кивнув він до чоловік
атлетичної статури. – Викопаєш яму й кинеш туди першого, а потім зіллєш з бака
трохи бензину й обіллєш себе і першого, а потім підпалиш. Щодо тебе, – вказав
Велеслав на третього. – Спочатку подзвониш скажеш, що все виконали. Потім підвезеш
мене до найближчого обласного центру, після чого відправишся до замовника й
розберешся з ним і всіма причетними!
Трійця спочатку хотіла засміятись, та з острахом зрозуміла, що тіла не
слухалися їх. Велеслав був беззаперечним володарем ситуації. Хлопець до
останнього не вірив, що та розмова у Василя була реальною. Та тепер сон
перетворився на реальність, реальність, що скоро переверне цей світ з ніг на
голову.
******************
Олександрівськ і не підозрював, яке дійство мало розпочатись за декілька
хвилин. Почалося все з зазивань людей на мітинг. Велеслав ходив по вулицях й
вигукував різні гасла, хоча, насправді – це були прості команди містянам. За
пів години чисельність протестувальників досягла декількох тисяч і вони рушили
на центральну площу міста, де закінчувала споруджуватись трибуна для виступу.
Велеслав поважно пройшов до неї утвореним живим коридором. Жестом руки він
наказав людям заспокоїтись. На площі настала гробова тиша. Якщо прислухатись,
можна було почути биття сердець, що очікували чогось неймовірного, ейфорія і
відчуття невимовної радості загрожували вийти за край і вилитись в хаос, або в
контрольоване стихійне лихо, що знесло б усе, що йому накаже творець.
-
Любі друзі,
товариші й громадяни. Сьогодні історична мить. Саме сьогодні ми почнемо
будувати новий Суверенітет. Без корупції і кумівства. Що стара влада, що нова –
це прогниле до коріння злочинне угрупування. Вони переживають тільки за себе,
за свої статки. Я воював, проливав кров за рідну землю і що отримав у
відповідь? Після тижнів полону, коли кожної миті я прощався з життям? Не
знаєте? Так я вам скажу. Мене хотіли вбити ті, що поклялися захищати. Замість
того, щоб боротись з ворогами, вони прибирають патріотів своєї землі. Вони
кажуть про мир, та мир цей буде на крові наших земляків. Скоро ми, ті, хто воює
за свою землю, станемо зрадниками, а ті, хто розв’язав цю війну, приніс смерть
на нашу землю – героями. Годі це терпіти. Давайте сьогодні й зараза творити
нашу історію. Не перекручену гарганівську, а нашу. Ми самі очистимо свій дім
від сміття. І почати пропоную з цього міста. Даю годину усім корупціонерам і
злодіям, для появи перед народним судом на цій площі.
Натовп захоплено заревів. Журналісти й оператори, що вже встигли
налаштувати апаратуру, роти пороззявляли в передчутті інформаційної бомби.
Відведений чиновникам час народ використав на озброєння. Навіть дітям видавали
зброю, мотивуючи це тим, що це боротьба за їхнє майбутнє.
На гостей не довелось довго чекати. У супроводі дорогих кортежів, машини
чиновників під’їхали до площі. Усі, як на підбір, в дорогих костюмах з
біжутерією за тисячі доларів, платинові годинники, модна стрижка. Один за одним
вони почали виходити через відчинені охоронцями двері й направлятись до
трибуни. По дорозі привітно махали людям, думаючи, що вони черговому
проплаченому мітингу. Вишикувавшись у дві шеренги, стали очікувати, коли їх
запросять виступити.
-
Погляньте на
це стадо овець, – заговорив Велеслав після паузи. – Вони уявили себе пастухами,
та так і не зрозуміють, що загинули вівцями. Мене аж верне від їхнього вигляду.
Ні в кого немає заперечень, щодо вироку? – звернувся Велеслав до натовпу? – Той
відповів заперечним ревом. – Тоді пропоную тому поколінню, у якого вони
планували забрати майбутнє, привести вирок у виконання.
З поміж натовпу вийшло близько п’ятдесяти підлітків різного віку. У руках
вони тримали заряджені пістолети. Чиновники продовжували махати руками й
привітно посміхатись. Один, особливо відважний, навіть спробував підійти, щоб
привітатись на камеру, як він це зазвичай робив. Та цього разу вітання
відбулося з кулею, що миттєво вразила свою ціль. Інші сприйняли це за команду
діяти й навколишній простір розрізали звуки пострілів. Вони звучали настільки
ритмічно, що присутнім здалося, що вони чують справжню симфонію. Крики захоплення
загриміли, як перший весняний грім: несподівано й гучно. Те, що давно
придушувалось всередині, зараз отримало силу вирватись назовні. Люди стали
схожими на звірів. Більше ніхто не зважав на моральні принципи, закони,
придумані правила. Вони віддалися первозданній силі, що кипіла всередині.
Того дня перший апостол офіційно розпочав Судний День.
******************
По всій області вибухнули стихійні мітинги на підтримку народного
президента, як себе називав Велеслав. Люди озброювались і будували барикади. Залишки
поліції і усі наявні на території області військові частини, також перейшли на
бік народного руху. Чинний президент віддав терміновий наказ військовим взяти
область в кільце й нікого не впускати і не випускати. Інцидент, який показали
по усіх каналах країни, був прирівняний до державного перевороту й замаху на
суверенітет і цілісність країни. Політологи робили припущення, а в Офісі
Президента чітко говорили, що це справа рук Федерації Гаргано. Віддати наказ на
штурм поки ніхто не наважувався, тому до повстанців направили делегацію
перемовників. Очолила її молода журналістка з офісу Президента. Дивлячись на
неї було багато запитань, чому саме її обрали, та враховуючи складність
ситуації, усі махнули руками на цей нюанс. Подібну особу легко замінити, а от з
проплаченими слугами народу, напередодні парламентських виборів, було куди
важче. Коли дівчина зайшла в колишню будівлю адміністрації міського голови у
Велеслава перехопило подих. Перед ним стояла Аїда. З плоті й крові, немов й не
було тих пострілів.
-
Вітаю, –
звернулась вона до застиглого Велеслава. – Ви глава народного руху?
Навіть голос був схожий. Велеслав вщипнув себе, щоб перевірити чи не спить.
-
Вийдіть, –
скомандував він іншим членам делегації. Ті слухняно виконали наказ.
-
Фух, –
видихнула дівчина, і за мить змінила вигляд. – Я вже думала, ти ніколи цього не
зробиш. Після Алена ще чомусь дивуєшся? – посміхнулась вона бачачи його
реакцію.
-
То ти…
-
В певній
мірі я твоя старша сестра. Мене звати Адріана, одна з перших апостолів.
-
Він же гово…
-
Це довго
пояснювати, просто прийми, згодом зрозумієш деталі. Одразу уточню, до Землі я
не маю жодного відношення, ну, майже не маю. Я керувала тут усім до вашої
появи. Тепер – це ваше поле битви. Зараз я лише допомагаю корегувати сценарії,
і виступаю посланцем, якщо потрібно.
-
Зараз який
випадок? – зацікавився Велеслав.
-
Повідомлення.
Не дуже сподівайся на Атлантіс. Зараз там працюють наші конкуренти й цілком
можливо, що за допомогою іншого апостола, вони втрутяться у твій сценарій. Це,
звичайно ж, подасться під соусом миру й загального блага, проте не ведись на
це. На виборах ми забезпечимо тобі стовідсоткову явку. Тому – продовжуй
сценарій. Ален вирішив зняти деякі обмеження і дати тобі більше сили. Скажемо
так, з цього моменту твої слова матимуть трохи більше сили. Потренуєшся після
мого відходу, а зараз я передам тобі деякі спогади, щоб ти краще розумів
ситуацію, – і не дочекавшись відповіді, вона за мить опинилась біля Велеслава і
торкнулась його чола.
******************
Після цієї розмови заголовки газет рясніли гучними заголовками. Все більше
людей почало підтримувати народний рух і його лідера. Люди хотіли шоу, яскравих
дій, забуваючи про закони по яких жили до недавнього часу. Бажання
«справедливості» гнало їх все далі, плюючи на прості моральні цінності. Люди
настільки втратили надію на інший вихід, що готові були хоч зараз реалізувати
план Велеслава, хоча, який це план, ніхто не знав.
Влада також не могла діяти, оскільки повстання складалося не з завезених
з-за кордону гарганівських провокаторів, а зі своїх громадян. Та тим ще ударом
по хиткому контролі чинної влади стала заява перемовників, які після розмови з
Велеславом оголосили, що підтримують його й докладуть усіх сил, щоб його справа
жила. Після повернення їх, звичайно ж, заарештували й почали проводити слідчі
дії, та це тільки ще більше підігріло запал повстанців і тих, хто їх
підтримував. Вирішальним фактором, і тим, що переломило хід всього, стало
звернення вбивці двох генералів СБС. Таймер на бомбі показав нулі і роздався
вибух…
Наступне звернення Велеслава адресувалось чинній владі. В ньому йшлося про
бажання стати депутатом і зі своєю партією ввійти в парламент. Звернення не
могло не подіяти, Велеслава і його партію «Народ», внесли в списки. Блокаду
області зняли й країна повернулась до відносно нормального життя, якщо не
вважати того фактору, що передвиборча агітація Велеслава полягала у поїздках
областями й страті корупціонерів, вірніше, вони самі виходили на трибуну, а
Велеслав звертався до їх совісті. Результат був очевидним. Суверенітет сприймав
подібне, як буденність, а світові правові організації і лідери інших країн,
закидали суверенське посольство нотами протестів і обурень.
Паралельно з агітацією, Велеслав не забував про дипломатію. Кожного дня він
приймав представників зарубіжних компаній виробників зброї, укладаючи з ними
контракти на постачання зброї. Суми й об’єми закупівель були такими, що можна
було спокійно розв’язати Третю світову. Та на даному етапі, він лише хотів
підштовхнути до цього.
Трохи оговтавшись олігархи, яким належали усі медіа, почали лити на Велеслава тони бруду. Мовляв, він діє в злочинній групі, використовує заборонені препарати для впливу на свідомості людей. Доходило до того, що йому приписували зв’язки з різними спецслужбами й організаціями. В результаті йому це набридло й він вирішив зібрати прес-конференцію. Всі очікували чергової кари, та Велеслав пішов іншим шляхом, заставивши олігархів в прямому ефірі перерахувати на рахунки різних організацій, фондів і просто в державний бюджет, усі свої гроші, а також оголосити про передачу майна в державне управління. Подібний крок не залишився без оцінки міжнародних партнерів. Образ кровожерливого вбивці поступово зникав, а натомість на світову політичну арену виходив миротворець і меценат. Ситуація була до такої степені абсурдною, що швидко прижилась. У своїй країні його обожнювало населення, боялися до чортиків чиновники, а на міжнародній арені поважали й визнавали як рівного. На парламентських виборах йому вдалося отримати одностайну підтримку. Опоненти або знімали свої кандидатури, або переходили в його партію. З такою підтримкою Велеславу не склало проблем змінити конституцію настільки, щоб президента обирав парламент. Далі слідував очікуваний імпічмент чинному гаранту й обрання Велеслава. Десятки замахів на нього не увінчались успіхом, все завдяки новим здібностям від Алена. Суверенітет процвітав, кожен закон покращував соціальне становище громадян. Чого ще можна прагнути? Та добробут не входив у плани Велеслава. Він не забував про війну. Злість, за байдужість людей на початку його шляху, нікуди не зникла. І Велеслав почав втілювати в життя план, задуманий ще перед виборами. Закони тепер приймались щодо вогнепальної зброї. Активно будувались заводи, а армія приймала на озброєння найновіші зразки зброї. Мілітаризм став основою політики Суверенітету. В країну почали стікатись найманці зі всього світу. Замість регулярної армії, Велеслав створив десятки військових корпорацій, які й займалися війною з Гаргано. Громадянство Суверенітету давало купу бонусів найманцям, тому вони без вагань підписували хитромудро складений контракт. Були іронічно, що фейки гарганівців перетворились на правду, та зробити вони нічого не могли. Велеслав одним тільки словом стримував усі їхні дії. Завершувалися останні приготування.