- Що за Нейторі,
Рін?! – закричав Ален безсило.
- Перейди на
внутрішні рівні, так ти зможеш зв’язатися з Деміургом, – почувся голос у нього
за спиною. Коли Ален повернув голову, то не повір власним очам.
- Ти? – мовив Ален
тремтячим голосом. Перед ним стояла не хто інша, як дочка командира третього
легіону Едему Адріана.
- Перейди в Бріа, там
тобі все пояснять. Поспіши, а то з кожною хвилиною робиш Рін тільки гірше.
Ален не став
сперечатись, а мовчки дослухався її поради. Картини Малкут й Іеціри тепер
кардинально відрізнялись від Землі й Едему. Зараз ці виміри буквально кишіли
темною енергією. Світлі немов збожеволіли й не особливо переживали за свої дії,
які призводили до тотальних перетворень на Темних. Тут Ален в повній мірі
зрозумів, що таке зворотний геном і як він впливав на Світлих. Він не був хворобою
чи силою, що заставляла примусово обирати неправильну дорогу. Світлі самі
заплутались у своїх прагненнях. Чим вище вони піднімалися, тим швидшим було
падіння. Високі ідеали були тільки на папері, а на практиці все набувало куди
прагматичніших рис.
Після відкриття
третіх воріт Ален і Рін потрапили в простір весь заповнений сірим туманом. Як
Ален не старався, проте зорієнтуватись не вдавалось, він взагалі не розумів де
вони перебували. Тим часом пульс Рін все більше слабшав. Розуміючи це він,
немов божевільний, крутив головою в пошуках підказок. «А що як?» – раптова
здогадка осінила його розум. Недовго думаючи, Ален почав її втілення. Навколо
них почав формуватися прозорий куб, за мить Ален утворив від нього довгий
коридор, що губився в тумані, проте останній не міг проникнути всередину.
Зробивши це він відчув полегшення, немов кілька тонний вантаж зняли з його
плечей. Прямуючи своїм творінням, Ален нарешті побачив ледь помітне світло.
Воно все наближалось.
Затамувавши подих,
Ален зробив останній крок і опинився в білосніжному залі з мільйонами стелажів
з книгами. Біля них то формувалися, то знову зникали силуети Іскор. Вони з
неприхованим інтересом вивчали зміст книг. Побачивши гостей одна з Іскор
підлетіла ближче й поманила його рукою. Немов зачарований, він попрямував за
нею. Здавалося, що вони пройшли довгі кілометри, та коли він оглянувся, то
побачив не більше декількох десятків метрів. Іскра провела їх до сходів, що
прямували кудись вгору. Кивнувши на них, вона повернулася до вивчення книг.
Переборюючи ступор, Ален крок за кроком, став підніматися нагору. Було напрочуд
легко, немов ступав по хмарках.
Чим вище він
піднімався, тим гучнішим був шум води. Світло поступово тьмяніло, проте не
сказати, щоб було зовсім темно. Сходинки закінчились і Ален завмер на місці.
Картина, що постала перед ним, була воістину захоплюючою. Вони з Рін стояли на
невеликому острові, а вдалині виднівся водоспад, краї якого годі було
розгледіти. Вода у ньому являлась чимось на зразок світлої енергії, що спадала
вниз, об’єднуючись з чорними водами Тартаруса. Від зустрічі двох стихій
утворювалися фіолетові ефірні частинки, які, немов одинокі вогники, блукали
серед безкрайого космічного простору. Якщо траєкторія двох і більше частинок
перетиналась – відбувалося зіткнення, а
на тому місці виникала зоряна карта, після її зникнення формувалася книга, яку
тут же поспішали забрати Іскри, що виникали біля неї.
- Твоя батьківщина за
тим водоспадом, – почувся голос біля них. Ален ледь не підстрибнув з
несподіванки.
- Хто ви? – звернувся
Ален до Іскри, що підлетіла до них. Колір її аури відрізнявся від побачених
раніше, він нагадував фіолетовий ефір, що розмірено горів.
- Називай мене
Деміургом. Можна? – вказав він на Рін. Ален схвально кивнув, після чого її тіло
огорнули ефірні частинки. – Хм…
- Ви можете її
вилікувати? – не стримався Ален. – А то скільки я не намагався, все марно.
- Все залежить від
твого вибору, – голос Деміурга звучав спокійно, а мова чітко виділяла кожне
слово. Як і усі Іскри, він не випромінював жодних емоцій. Повна нейтральність,
що поєднувалася з холодними розрахунками й чітким усвідомленням суті Буття.
- Вибору? –
розгубився Ален. Відчуття безвиході й можливої втрати Рін породжувало в ньому
панічний страх, що з кожною хвилиною брав верх.
- Через особливість
того світу, твоя сила не діє, а моя потребує великої жертви.
- Якої ще жертви? –
мовив Ален благальним тон.
- Зараз в Рін жевріє
нова Іскра, однак те, що вона пережила в Oblivion, залишило свій відбиток, і
тобі належить обрати: врятувати її ціною дитини, чи дати загинути їм обом.
Останні слова
підкосили ноги Алена й він опустився на коліна перед тілом Рін, що застигло
нерухомо в повітрі. Сльози струмками покотились по щоках.
- Вибач… – тихо
прошепотів він і поцілував руку на якій вже встигла засохнути кров.
В голові луною
проносилися слова Деміурга, які час від часу розбавляв вибух гранати й громові
постріли Берети. Ален хотів заперечити… переконував себе, що все це вигадка
підсвідомості, що він все ще перебуває в тому світі, та закривавлене тіло Рін
перед очима, говорило протилежне. Разом з безсиллям приходило й розуміння, що
це не сон і потрібно приймати рішення.
- Роби, що
потрібно... – голос був немов і не його, у вухах задзвеніло після останніх слів
й він ледь не втратив свідомість, та силою волі все ж заставив себе прийти до
тями. «Це було б надто легко...» – виголосив він подумки.
- Я приймаю твоє
рішення і зараз же прикличу в цей світ побратимів.
Ален не відповів,
лише дивився бездумним поглядом на точку, де з’явився портал з якого вийшло
четверо осіб. Три чоловіки й одна жінка, одягнені у чорні костюми. Слідом
відкрився ще один портал і з нього показався Таратус. Свідомість Алена, попри
становище, майже миттєво склала два плюс два. Він вже бачив його перед початком
своєї подорожі на цю сторону, тільки там він був у ролі стража Воріт Істини.
Наступна зустріч відбулася вже на кордоні, це він захистив їх, виступивши проти
Тенебріс.
- Зараз ми їм нічим
не допоможемо, тому пропоную використати цей час на невелику лекцію і
обговорення плану подальших дій, – мовив Таратус, підійшовши до Алена.
- Лекцію? – Ален ледь
видавив з себе слова.
- Так, – і не
дочекавшись реакції опонента, Таратус витягнув вперед праву руку, за мить,
перед нею з’явилась книга.
Розгорнувши її на
першій сторінці він миттєво перемістив їх в невідомий світ. Окрім безкрайого
океану й зоряного неба вгорі, у ньому більше нічого не було. Чиста сторінка,
яка чекала своїх записів.
- Почнемо, –
створивши два крісла, мовив Таратус.
************************
Ален з’явився над
Дрейксом. Системи захисту зреагували майже одразу. Сотні снарядів направились в
його сторону, та він продовжував байдуже спостерігати за метушнею, що слідувала
після пострілів. Вибухи роздавалися то біля нього, то віддаля. Після чергового
вибуху, поруч з ним роздався спалах переміщення.
- Ти закінчила?
- Так, станція
знищила гробницю, а ланцюгова реакція захопила інші світи.
- В такому випадку й
мені пора починати.
- Для мене ще будуть
завдання? – запитала Адрі.
- Зітни сім голів
гідри…
- Вас зрозуміла, – і
вона поспішила зникнути.
Тим часом в руках
Алена з’явилась реліквія одного з вершників Апокаліпсису – лук. «Почнемо», –
виголосив Ален подумки і почав обстріл столиці Ріосар стрілами з блакитного
ефіру. Ален навмисне зменшував силу пострілу, щоб розтягнути мить насолоди. Рятуючись
від смертельної небезпеки, Темні поспіхом покидали місто, що з хвилини на
хвилину ризикувало впасти з небесного моря у земне. Довго не роздумуючи, Ален
змінив зброю на меч, що окутав вогонь Ацилуту. Помах, і могутня в минулому
столиця, розділилась на до і після…
За мить перед
Аленом роздалися три спалахи переміщень. Особи поспішили тут же завдати ударів
ногами, та Ален, не докладаючи особливих зусиль, зумів стримати їхній натиск, а
контратакувавши, відправити в політ на десятки кілометрів.
- Не ховайся, як щур!
– мовив Ален роздратовано, і різким рухом схопив когось в порожнечі. Невідомим
виявився Азаріас. – З яким задоволенням я би прикінчив тебе, та твоє щастя, що
не вбиваю посланців. Приклич альф, нехай вони передадуть послання Тенебріс.
- Все ж прийняв їх
пропозицію, – промовив Азаріас хриплим голосом.
- Зараз це має
хвилювати тебе найменше! Я чекаю!
Азаріас витягнув в
сторону вільну ліву руку. Біля них сформувався портал з якого вийшло вже три
знайомих альфи.
- Мені й одного
вистачить, – і Ален знищив, за допомогою блакитного ефіру, Ахерона й Барбатоса.
– Передай Тенебріс, що я чекаю на неї в Бріа, – звернувся він до Бальтазара.
************************
- Видно комусь важко
даються уроки! – мовила роздратована Тенебріс, з’явившись на острові перед
водоспадами.
- Або ж навпаки,
хтось навчився їх цінувати, – Слідом за Тенебріс з’явилося ще декілька вищих
Темних. – Бачу ти з групою підтримки.
- Доводиться
перестраховуватись, щоб не знищити тебе разом з цим світом.
- А впевнена, що
вдасться? Тартарус стримує тільки цей світ…
Лукава посмішка
з’явилась на обличчі Тенебріс.
- Невже дорога Рін
розповіла про суть тутешніх речей? Даремно я не вбила її тоді.
- Які ж ви усі
великодушні, аж нудить, – процідив Ален крізь зуби.
- Хто б говорив, –
фиркнула Тенебріс. – Ельфи твоя робота?
- Ельфи, Дрейкс,
регіуси… потрібно ж якось стримувати сарану від тотального пожирання. Ви ж
ніякі не Темні, просто Сингулярність по-своєму трактувала ваш вибір.
- Та що ти знаєш! –
вигукнула Тенебріс. – Якби не ви, вічні борці за справедливість, нічого цього б
не було!
- Усі б процвітали й
настала безкінечна золота ера, – зіронізував Ален. – Самій не здається це
тупістю?
Один з вищих вже
було потягнувся до зброї на поясі, та королева зупинила його.
- А що принесли ви у
ці світи: війни, вбивства, гоніння за справедливістю, героїв, що тисячами
знищують незгодних Ви – це хаос, який потрібно зупинити.
- А ви білі й
пухнасті. Якщо не помиляюсь, то зараз саме ваші правлять геноцидом. На початку
було Світло, а ви лише його побічний продукт. З чого Темні вирішили, що саме
їхні методи правильні? Порядкуйте у своїх світах і вам слова ніхто не скаже.
- Ага, «продукт»,
саме ваші дії зробили нас такими. Ми володіли усім й водночас нічим. Це й
називається абсолютною гармонією, а вам захотілося нових вражень, – вигукнула
Тенебріс.
- Раз ви такі
ідеальні, то чому не дотримуєтесь принципу рівноправності, а продовжуєте нести
диктатуру, владу одного? Ти не єдиний розум. Жалюгідна пародія, яка шукає своє
місце у цьому світі. Ви, як сліпці, що не бачать дороги перед собою. Вмієте
породжувати тільки таких же. Сказати в чому істинна причина ваших війн? Це
спроба відчути себе частиною цього світу, відчути те, що намагалися донести до
вас на початку. Вам давали безкоштовний шанс, а ви придумали ціну, яку самі ж
намагаєтесь отримати з тих, хто пропонував. Як паразити, що наївшись досхочу,
вбивають власника.
- Насмішив. А не ви
вічно шукаєте спокою, піднестись вище, осягнути мудрість, відкинути тілесне?
Навіщо цей шлях ідіотів, коли ви й так мали все? Чи прагнете відчути себе
комахами, щоб потім піднятись до «вищої форми»?
- Це саме й про вас
можна сказати. Якщо ви такі святі, то чому зараз не у рідному домі? Можливо
ідіотизм, про який ти говориш, назрівав давно, а вам просто дали можливість
розібратись? Ви, рік за роком, продовжуєте спускати цю можливість в Тартарус?
Вам же ніхто не говорив, що через знищення іншої сторони можна досягти своєї
мети? – Тенебріс з досади прикусила губу. – Хочеш побачити шлях «ідіотів»?
Зараз у тебе є така можливість. Пропоную зіграти у гру, ти ж любиш ігри? – за
спиною Алена, немов з туману, виникли постаті Рін у супроводі усіх Нейторі.
- А я то думаю звідки
корінь росте. Показались нарешті. Ну що ж, раз істоти, що можуть вмить
перебудувати Всесвіт, зупинити все це, хочуть зіграти, я приймаю пропозицію, –
і Тенебріс сіла у спеціально створене крісло.
За мить між Аленом
і Тенебріс з’явилася шахова дошка з розставленими фігурами. І гра
розпочалась...