Невідомо скільки
пройшло часу, коли трансляція відновилась. Тепер події перемістились до міста,
де переховувались вцілілі. Спочатку в атаку пішли нижчі демони й декілька
невідомих істот, очевидно прибули з порталу. Їхню атаку успішно відбили
Серафіель з Михаїлом. Далі битва почала приймати серйозніші обриси. Тепер
демонів підтримали з повітря віверни й крилаті змії Аспіди. Вогняні язики, що
виривалися з пащ Аспідів, вмить спалювали тих, хто траплявся на їхньому шляху.
До них було неможливо наблизитьсь через отруйне дихання, що являлось додатковим
бонусом до і так невразливого тіла. Єдиною їх слабкістю, як не дивно, був
вогонь. Тільки він міг їх вбити чи завдати шкоди.
Тепер вже містянам
довелося долучитись до битви. Хоч вони й не були солдатами, та це не завадило
їм проявити справжню майстерність, в плані тактики. Де неможливо було самотужки
знищити якогось ворога, вони об’єднувались в групи й таким чином здобували
перемогу. Постійно прикриваючи спини одне одного, їм вдалося відтіснити ворога
від стін міста. Та переломний момент настав, коли вдалині почали лунати спалахи
блискавок, символ прибуття Армади. Бія одразу ж завмер, навіть демони, що
підкорялись інстинктам, розуміли, що зараз відбудеться щось масштабне. І не
помились. За декілька хвилин роздався спалах переміщення і на полі бою з’явився
по істині грізний супротивник, а вірніше втілення сили Азаріаса. Прибулі не
були Темними, демонами чи представниками інших рас цього світу, це була армія
солдат створених з біоаури. В неї входило близько дев’яти тисяч піхоти й тисячі
драконів. Враховуючи основний принцип біоаури, який полягав у зв’язку з Іскрою,
чим він сильніший, тим важче поранити чи взагалі щось зробити його власнику, то
зараз вцілілі й Серафіель з Михаїлом, постали перед десятьма тисячами копій
Азаріаса. Він рідко вступав в битви, даючи можливість вислужитись командирам і
рядовим бійцям, та коли це відбувалось, то вороги сповна відчували, чому він
являвся першим серед регіусів. Незважаючи на такий розвиток подій, основний
сюрприз був попереду. За цією армією з’явилися і її ватажки з числа імперської
родини, знаті й Рін з Люцифером, якщо попередні особи надіслали тільки своїх
протеже з біоаури, то останні перебували у плоті.
Немов по команді,
демони й інша нечисть, поспішила покинути недавнє поле бою, звільнивши його для
прибулих. Якщо появу армії Азаріаса і її знатного ескорту, Світлі сприйняли ще
менш-більш спокійно, то Люцифер поряд з Рін, був ще тим потрясінням. Найбільше
це було помітно по обличчях Михаїла і Серафіеля.
Зі зникненням
останнього демона вся ця армія посунула в атаку. На шляху до мурів вони не
жаліли нікого. Немов гігантська скеля, що зараз зрушила з місця, вони крок за
кроком просувалися до своєї меті. Не останню роль відігравав і тиск, що чинила
біоаура на простих Світлих, деякі втрачали свідомість, або й того – замертво
падали, не в змозі нічого протиставити. Серафіель і Михаїл ледве відбивались,
та з кожною секундою і їхні сили танули. Ситуацію змінило раптове переміщення і
дії, що слідували після нього.
Земля була порожня
і темна. Лише Дух Творця ширяв над поверхнею води.
І сказав Творець:
«Хай станеться світло!» І сталося світло.
Творець назвав
світло днем, а темряву – ніччю. І був вечір, і був ранок: день перший.
Сказав Творець:
«Нехай станеться небо, щоб відокремити воду в хмарах від води на землі». І
сталося так. І був вечір, і був ранок: день другий.
Сказав Творець:
«Нехай серед вод з’явиться суходіл».
І назвав Творець
суходіл землею, а зібрання вод – морями.
Сказав Творець:
«Нехай на землі виросте усіляка зелень: трава й дерева».
І сталося так. І
побачив Творець, що це добре. І був вечір, і був ранок: день третій.
Сказав Творець:
«Нехай будуть світила на небі, щоб відокремити день від ночі».
Створив Творець
зірки й два світила велике – для дня і менше – для ночі. Й побачив Творець, що
добре це. І був вечір, і був ранок: день четвертий.
Сказав Творець:
«Нехай у водах народиться життя, і нехай птахи полетять над землею попід
небом». І створив Творець риб, та усі морські істоти, та усіх птахів. І побачив
Творець, що добре це. І був вечір, і був ранок: день п’ятий.
Сказав Творець:
«Нехай земля народить звірів і різних тварин». І сталося так. І побачив
Творець, що це добре. День п’ятий.
Після останніх слів
Алена, в небі, над полем бою, з’явилось п’ять рунних кругів з восьмипроменевою
зіркою в центрі. Навколо неї були прописані надскладні формули. В кожного з
кругів вони були різні. Розлетівшись по полю бою вони утворили щось на зразок
ледь відчутних коливань, що вмить знищили техніку Азаріаса і його ескорту.
Після цього рунні круги розчинились в повітрі, а на небі почали роздаватись
спалахи блискавок, сам вимір тепер немов ожив й навколо почали відбуватися
викривлення простору й різні аномалії.
- Забирайтесь звідси!
– закричав Ален до Михаїла з Серафіелем.
- А як же ти, і що
тут…
- Немає часу на
пояснення, цей вимір скоро перестане існувати! – перебив Ален Михаїла.
- А що з цими? –
вказав Михаїл на Люцифера й Рін, які продовжували бій зі Світлими.
- Люцифер на вас, а
Рін залиште мені!
- Впевнений, що
непотрібна допомога?! – вигукнув Михаїл наостанок.
- Ні! Забирайтеся,
поки не прибуло підкріплення!
Михаїл схвально
кивнув і, створивши декілька копій, йому вдалося розділити Рін і Люцифера, а
потім і оглушити останнього. Схопивши непритомного Люцифера, вони з Серафіелем
і вцілілими Світлими, поспішили зникнути.
- Вирішив
пожертвувати собою заради Світлих? – до Алена повільно наближалась Рін. – Зараз
я сповна віддячу тобі за Дрейкс, – і створивши декілька сфер з темного ефіру,
вона направила їх на Алена. Той ухилився від половини, а інші просто відбив
мечем Війни. – Бачу, та техніка далась тобі непросто, – натякнула вона на п’ять
печатей Творення.
- В тебе також не все
гладко, – мовив Ален насмішкувато, хоча всередині зараз були зовсім інші
емоції. – Втрата пам’яті, роль незначної фігури в партії батька…
- Пам’яті? Про що ти?
– розгубилась Рін.
- Ой, а вони тобі не
сказали? Бідна принцеса, – Ален старався добирати найболючіші слова, щоб
вивести Рін зі стану емоційної рівноваги й пробитися через те, що зробив
Барбатос.
- Я тільки прибула з
батьком й вирішила трохи розважитись, знищивши це нікчемне місто, – мовила вона
презирливо.
- І тебе не
збентежило, що Люцифер на вашій стороні?
- Теж мені новина, це
давно мало статись… – посміхнулась Рін. – Бачу, тобі також не все розповідають.
Ален проігнорував
її докори, зараз він з усіх сил намагався втриматись на ногах. Використання
одразу п’яти печатей давалось взнаки. Рін, схоже, зрозуміла в якому він стані,
тому одразу поспішила використати це на свою користь. Створивши покров Іскри,
вона нав’язала йому ближній бій. Чим більше Ален використовував меч Війни, для
відбиття атак, тим більше це забирало сил. Створивши за спиною шість білих
крил, він переключив функції захисту на них, тим самим отримавши трохи часу на
відпочинок.
Рін очевидно
набридла ця рутинна битва і вона вирішила внести трохи різноманітності.
Створивши навколо себе бойову форму, у вигляді величезного воїна з мечем, вона
заходилась завдавати ударів колосальної сили. Після прямих зіткнень меча з
землею, утворювалась величезні тріщини, в які без проблем можна було скинути
велетнів. Сотні величезних брил розліталися в усіх сторони, попутно змітаючи
все на своєму шляху.
- Третя стадія
вивільнення, порожнеча! – виголосила Рін і впустила свій меч.
Меч став повільно
опускатись на землю, перед безпосереднім зіткненням лезо немов пройшло крізь
невидний портал і за секунду, разом з руків’ям, безслідно зникло. Цей процес
супроводжувався і зникненням всього навколо, в буквальному сенсі цього слова.
Немов художнику не сподобалась картина й він вирішив стерти ескіз. Не
залишилось і найменшої згадки про місто й недавню битву. Та це було тільки
початком. Після таких дій змінився й сам простір навколо. Тепер вони перебували
у місці з якого Ален починав створення моста Творення першого разу. Після
переміщення сюди, Рін витягнула вбік праву руку. Ален очікував, що зараз
з’явиться якась зброя, та його надії справдились тільки наполовину. Зброя не
з’явилась, натомість сама Порожнеча набула стану в’язкої чорної рідини, тієї,
що служила порталом для демонів й іншої нечисті на мості Творення Вести.
Останні не заставили себе довго чекати й почали проходити через створений
портал. Між Рін і Аленом утворилась стіна з демонів.
- Боїшся руки
забруднити?! – вигукнув Ален до Рін.
- Негоже принцесам
тратити час на невідомого кого, – на двох останніх словах Рін особливо
наголосила.
- Що ж, доведеться
переконати тебе в протилежному… – в руці Алена з’явилася чорна коса з потрійним
лезом.
Стукнувши нею всього раз об порожнечу під
ногами, він викликав ледь відчутне коливання, яке вмить знищило орду демонів,
що насувалась на нього. Не гаючи часу, Ален продовжив успіх і використав міраж,
для скасування дії реліквії Рін. Попри деякі побоювання Алена, той все ж спрацював,
закривши портал, їх же перенесло в інше місце, дивлячись на яке Ален
пошкодував, що не залишився в попередньому. Вони перебували на кордоні, тому
самому, про який згадувала Рін перед зустріччю з Барбатосом. Сам кордон являв
собою простір по боках якого було дві величезних стіни з чорного й білого
полум’я. «Як символічно», – виголосив Ален подумки.
В просторі
пролунали ледь відчутні коливання, схоже – це були стражі, які помітили
прибуття непроханих гостей. Ален подумки молився, щоб це були стражі Світлих, а
то його сили вже доходили до нульової відмітки й чергова битва могла стати
останньою. Та, як це вже було прийнято за останній час, очікування втілювалися
у прямо протилежній формі. Це не були стражі Світлих чи це Темних. Поблизу Рін
з’явилась дівчина років двадцяти. Довге біле волосся, що було акуратно зібране
у хвостик на потилиці, спереду два звивисті локони, що надавали її обличчю
дитячого відтінку. Чорне плаття, краї якого розстелились по землі,
підкреслювало струнку фігуру власниці. У вухах сережки з фіолетового аметисту з
легким відтінком чорного кольору. Та найбільше Алена вразили очі. Зіниць в
дівчини було дві, кожна з яких формувала візерунок восьмипроменевої зірки
синього і червоного кольору. Вона привітно посміхнулась до Алена, настільки привітно,
що в нього пробіг холодок по тілу.
- Хто ти? – ледь
вимовив Ален, чим привів в розгубленість Рін, яка не розуміла з ким він
розмовляв.
- Вона мене не
бачить, тому можеш не витрачати час на пояснення, – відповіла дівчина
мелодійним голосом. Алену навіть здалося, що він зараз втратить свідомість,
настільки його тіло відчуло розслаблення й підсвідомий спокій. – А щодо твого
питання, – дівчина на мить задумалась. – Називай мене Тенебріс.
Алена пройняв
настільки великий страх, що він ледь міг думки складати в голові. Його привів
до тями голос Рін.
- Ти від тої техніки
зовсім здоровий глузд втратив, не смій помирати раніше, ніж мій меч пронизить
твоє серце.
- А ви варті одне
одного, – дзвінко засміялась Тенебріс. – Прийми мої вітання, ти зміг
використати техніки рівня Творців. Не думала, що п’ятий вершник буде настільки
сильним, вже не терпиться побачити шостого і сьомого.
- Навіщо тобі все це?
- Гра, – без тіні
прихованих намірів, щиро відповіла дівчина.
- Гра? – перепитав
Ален.
- Тут мало розваг, а
ви чудові екземпляри для спостережень. Ваші емоції, поведінка, закони, які ви
вічно порушуєте заради вищої справедливості. Ви вічно прагнете досконалості,
знайти своє місце у вищому задумі. За цим так кумедно спостерігати, –
засміялась вона.
- Гра значить. Не
боїшся, що тебе можуть обіграти? – всередині Алена страх змінювався
роздратуванням.
- Спробуйте, – і вона
знову дзвінко засміялась. – Давай зараз й перевіримо, – і вона торкнулась плеча
Рін. Немов по команді в руці Рін з’явився її меч і вона попрямувала до Алена,
рухи якого скувала сила Тенебріс.
Від злості й
безсилля він готовий був волосся рвати на голові. Холод сталі відчувався чимраз
сильніше. Тенебріс не приховувала захоплення від видовища, що розгорталось
перед нею. Подумки Ален згадував всі прокльони, що тільки знав, однак це не
особливо допомагало. Перебравши близько сотні варіантів, він врешті вирішив, що
виходу не знайти і просто змирився зі своєю долею й став очікувати кінця.
Між його серцем і
холодною сталлю залишились лічені міліметри.
- Так нецікаво, я
думала зараз буде слізна промова, благання не робити цього. Ви, люди, так
любите театральність, – насупила губи Тенебріс.
- Радий, що хоч в
цьому зміг тобі по максимум віддячити.
- Не будь злюкою,
Ален. Якщо кожен раз, ось так опускатимеш руки, то довго ваша раса не проживе.
- Може – це й на
краще…
Не встиг він
договорити, як холодна сталь пронизила його груди, забарвившись в блакитні
тони. З очей Рін потекли сльози, та вона не змогла нічого промовити. Все, на що
їй вистачило сил, це обійняти його і міцно пригорнути до себе.
- О, це вже краще, –
в голосі Тенебріс не пролунало й нотки жалю чи співчуття. Ці емоції були їй
попросту незнайомі.
Ален ледь перебував
при тямі, останні його сили була направлені на регенерацію, якій заважала реліквія
Рін. З кожною секундою він втрачав все більше життєвої енергії.
Як на довершення і
без того паскудного становища, поруч з’явився Азаріас і Даріус, у супроводі
ескорту охорони, представників яких Алену вже доводилось бачити під час
створення першого моста Творення.
- Рін, а ти що тут
робиш, ви ж мали розібратись зі вцілілими? – звернувся до неї здивований
Даріус.
Азаріас зберігав
мовчання і владно окидав поглядом картину, що постала перед ним. Солдати
ескорту й альфи були красномовнішими, вони одразу опустились на одне коліно,
вітаючи Тенебріс. Азаріас одразу зрозумів причину такої реакції і поспішив
слідувати їх прикладу. Даріус єдиний не усвідомлював, що відбувалося.
- Ваше величносте, –
звернувся Азаріас до Тенебріс, яка все ще перебувала в невидимому для них з
сином стані. – Я прибув засвідчити нашу безмежну відданість вам і представити
нового воїна, який поведе ваші легіони проти Світлих.
Після останніх слів
батька до Даріуса дійшло, що тут відбувалося і він поспішив виправити свою
помилку, також опустившись на коліно.
- Вибачте, ваша
величносте, – промовив Даріус, покірно схиливши голову.
- Мій вірний воїне, –
пролунав голос Тенебріс, яка тепер стала видимою. – Давно не бачились. Твої
перемоги гідні похвали.
- Я не вартий таких
слів, – та було видно, як його сиві брови нахмурились, а на обличчі промайнула
тінь радості.
- Це твій старший
син?
- Так, – гордо
відповів Азаріас.
- Гідний наступник
сили батька, – погляд Тенебріс пройшовся по Даріусу. – Перш ніж ми відправимося
через кордон, я хочу побачити наскільки ти вірний нашій справі, – звернулась
вона до Даріуса.
- Готовий пройти
будь-яке випробування, – не задумуючись ввидав Даріус.
- Чудово, – грайливо
посміхнулась Тенебріс, та погляд свідчив про льодову холодність. – Вбий
Світлого, що посмів кинути мені виклик і зрадницю, що обезчестила ваш славетний
рід.
Даріус ошелешено
подивився на королеву, а потім на батька, та той не подав й тіні емоцій.
- Вона зробила свій
вибір, я дав їй другий шанс, та вона проігнорувала його, – сухо відповів
Азаріас.
В тремтячій руці
Даріуса з’явився меч. Хоч і серце говорило зупинитись, та розум заперечував ці
намагання, тверезо оцінюючи ситуацію. Повільно підійшовши до ледь притомного
Алена й Рін, що перебувала не в кращому стані, він замахнувся, щоб виконати
вирок. Та цього разу холодній сталі не судилось посмакувати крові. На півдорозі
його зупинив інший меч.
- Ваша величносте,
вам не здається, що це пряме порушення договору, – привітно заговорив
незнайомець. В своєму стані Ален ледь міг розгледіти прибулого, та голос
видавався напрочуд знайомим.
- Таратус, – так само
привітно посміхнулася Тенебріс. – Я ж ні в що не втручаюсь, це воля моїх
підданих, – безтурботним тоном відповіла вона.
- Значить ви не
заперечуватимете, якщо я прикінчу цього хлопця? – кивнув він на Даріуса.
- Та як ти смієш! –
вигукнули солдати ескорту й схопились за свої мечі.
Таратус нічого не
відповів, лише кинув на них косий погляді після чого від них не залишилось і
сліду. Азаріас і альфи не наважились поворухнутись, щодо Даріуса, то його
просто паралізував страх і сила новоприбулого.
- А твоя сила все ще
продовжує рости, – засміялась Тенебріс. – Ще не передумав, моя пропозиція
залишається в силі.
- Дякую, та я на
своєму місці.
- Як побажаєш, я вмію
чекати, – підморгнула вона йому. – А щодо іншого, то будемо вважати, що ми
квити. Ти ж не думав, що я хотіла їх вбити, – вказала Тенебріс на Рін і Алена.
- Звичайно, що ні,
але ваші ігри мають властивість заходити далі, ніж це потрібно...
- Таратус, ти злюка.
Та цим ти мені й подобаєшся, хтось інший вже б давно відправився за тими
солдатами, – в ї очах заграли підступні вогники. – Щоб показати, що договір все
ще в силі, я зроблю Алену подарунок, який він заслужив, – останні слова
пролунали з уст вже не такої безтурботної дівчини, а цілком серйозної і
прагматичної особи. Перед Тенебріс сформувався рунний круг з формулою
прикликання реліквії. Мить і в її руках вже була чорна катана з прямокутним
ефесом, що водночас з’єднував руків’я з лезом і захищав руку власника.
- Щедрий подарунок, –
посміхнувся Таратус.
- Все для моїх улюбленців, – і не встигли присутні опам’ятатись, як Рін, Ален, і його нова реліквія, зникли.