Час перед балом,
вирішили потратити на навчання Алена, вірніше цим зайнялися дівчата, а Рей
надав перевагу книжкам в бібліотеці. Теа і Еллі навчали його правилам етикету
ельфів, які організовували бал, розповідали на які теми можна заводити розмови,
щоб не виглядати білою вороною. Пояснили, хто ще відвідає захід. Попри війну
між ельфами і відьмаками, на бал були запрошені усі без винятку. Ті, хто були
проти війни, сподівалися, що щось подібне може стати першим кроком на шляху до
миру. Під вечір Алену набридли всі ці лекції і він всіма силами намагався
придумати привід, щоб йому дали спокій. Такий привід з’явився, коли дівчата
згадали про Рін. Настанови змінилися проханнями до Рін з’явитися. Довго не
довелося просити і за декілька хвилин Рін здалася. За Аленом слід простиг вже
після привітань. Зручно вмостившись на даху, він став насолоджуватись вечірнім
небом. Зорі сьогодні були особливо яскравими. Він згадав, як тільки потрапив в
Едем. Тепер ці події виглядали як сон з якого він прокинувся. Ностальгія за
часом, коли все було просто і зрозуміло: то зринала, то знову розбивалася об
стіну обов’язків і відповідальності, що виникли після Ієрихону.
Недалеко пронісся
дирижабль, рекламуючи товари якогось рудоволосого гнома, внизу загорілося
світло кристалів, освітлюючи тісні вулички. На алеях побільшало пар, які
з’являлися з порталів. Дивлячись на їхні радісні обличчя, Ален й сам радів. Не
помітив як до нього приєдналась Рін.
- Ти завжди вмів
знаходити місця для відпочинку, – замріяно сказала вона.
- Ви вже закінчили?
- Дівчата
відпочивають, на них стільки звалилося, особливо на Еллі.
- Я й так дивуюся, що
вона така бадьора після втрати контролю.
- Якщо світло сильне,
то й темрява не така страшна... – процитувала вона Алена.
- Вирішила помститись
за бал?
- Чому, я цілком
серйозно. Ти гарно тоді сказав.
- Вирвалось… – і Ален
відвернув голову вбік, щоб не зустрітись поглядом з Рін.
- Може поговоримо
нарешті? – трохи сердито мовила Рін.
- А є про що?
- Не прикидайся ніби
все нормально.
- Я контролюю свої
емоції, а значить – і силу; ми майже знайшли Магнуса, здається, нічого не забув
– все йде за планом.
- Освіжу твою пам'ять
її звати Адрі.
- Вона зробила свій
вибір, – байдуже мовив Ален.
- А ти?
- А я змирився і
продовжую жити далі. Ти сама бачила її спогади, та й тоді на даху… Я дав їй
можливість вибрати. Тепер не слід про щось жаліти.
- І тебе влаштовує
такий вибір?
- Мільйони людей
влаштовує вибір однієї людини, а одну людину не влаштовує вибір іншої, –
зіронізував Ален.
- А як же… –
натякнула Рін на діалог Алена з Еллі.
- То було сказано в
минулому часі. Було і пройшло… Зараз куди більше важливіших справ.
- Ти згадав ту
розмову, а мені згадалася інша, після Бастіани. Може – слід трохи поборотись.
- Можливо, тільки не
в цьому випадку. У мене було достатньо часу, щоб подумати, і висновки мені не
дуже сподобались.
- Висновки, ти про
що? – розгубилась Рін.
- Пам’ятаєш розмову з
Натаніелем?
- Під час похорону
Діани?
- Так. Він не знав
хто їх врятував.
- Так ви ж
припустили...
- В тім то й справа,
що припустили.
- Думаєш…
- Майже переконаний.
Бакарі, або ті, хто стоять за ним, спланували все заздалегідь. Витончена гра,
мушу зауважити. Швидше за все те, що зараз відбувається з Еллі – це наслідки
спостережень за мною. Про інше, думаю, не слід розповідати. Одна з причин, чому
я хочу дізнатися про події в Діті – це відновлення саме цих події. Бакарі,
швидше за все, врятував її особисто, а з моїми тодішніми здібностями виявити
щось подібне було дитячою грою, просто ці знання заховані на підсвідомому
рівні, як і відновлення контролю.
- Ти не говорив про
це раніше.
- Бо не було сенсу,
поки що одні припущення.
- І що потім? – їхні
погляди нарешті зустрілись.
- А потім – буде
потім, – і Ален обійняв Рін за плече, а вона поклала голову йому на плече. Так
вони просиділи до ранку.
*****************
Настав вечір
наступного дня. Дівчата все металися від Алена до Рін, допомагаючи з нарядами.
Алену вибрали яскравий білий фрак в комплекті з білими туфлями. Враховуючи, що
це бал-маскарад, то дівчата зупинилися на образі такого собі загадково принца,
обличчя якого закривала маска. Що ж до вбрання Рін, то над ним трудилися цілий
день, постійно щось змінюючи і доповнюючи. Коли вона зайшла у вітальну в Алена
перехопило подих від захоплення. Цього разу вона вирішила трохи
проекспериментувати і замість звичних чорних тонів вибрала білу, як молоко
сукню, що яскраво підкреслювала її струнку фігуру. На шиї красувався кулон у
формі серця з блакитним сапфіром, він же прикрашав і сережки у формі
півмісяців. Все це доповнювала елегантна зачіска. Рін зніяковіла від реакції
Алена, але в ситуацію швидко втрутилися дівчата, що схопили застиглого Алена
під руки і підвели до Рін. Рей і Валеріан лише посміхалися осторонь.
- Можна вирушати, –
горда за свою роботу, мовила Еллі.
- Ви також підете з
нами? – здивувався Ален.
- В консульство – ні,
та ніхто не забороняє брати участь у святкуваннях в самому місті. А ці накидки
допоможуть нам заховатися в натовпі, – і Еллі швидким рухом руки створила
формений круг, після чого на них з Теа і Реєм з’явилися накидки з капюшонами.
*****************
Святкування в місті
було в само розпалі. Було трохи дивно спостерігати за подібним, враховуючи
повномасштабну війну двох кланів. Люди танцювали й веселилися. Торговці
пропонували усім бажаючим свої товари. Немалий попит був і на послуги
художників, в яких пари замовляли портрети коханих. Величезна кількість
конкурсів зі щедрими призами.
Дорога до
консульства ельфів зайняла чимало часу. Нарешті показався фасад будівлі.
Попрощавшись з друзями Ален, Рін і Валеріан попрямували всередину. На вході їх
зустріла охорона одягнена в білі костюми з масками звірів на обличчях.
Переглянувши їхні пропуски, вони ввічливо відчинили перед ними двері. Величезна
кількість світла одразу вилилась на них. З несподіванки, Ален примружив очі.
Рін ж навпаки почувалась у своїй стихії. Валеріан шепнувши на вухо Алену, що
він відправляється на пошуки потрібної їм людини, поспішив покинути їх. Заграла
музика і присутні почали формувати пари.
- Можна вас
запросити? – звернувся Ален до Рін.
Рін відповіла
галантним кивком і простягнула рука. Злившись з парами й не помітили, як
захопились і тепер вже були в центрі загальної уваги. Хтось захоплювався їхньою
майстерністю, а хтось не міг не підкреслити чарівної краси Рін. Коли музика
закінчилась, зал вибухнув оплесками. Ален і Рін зніяковіли від такої уваги, але
не втратили самоконтролю і вклонилися на знак подяки за високу похвалу. Після
танців почулися жваві дискусії. Поговорити було про що. Тут зібралися головні
дійові особи подій, що відбувалися ззовні. Нерідко суперечки доходили до бійок,
та запал бунтівників швидко хтось остуджував, і все починалося спочатку.
- Давай подихаємо
свіжим повітрям, – шепнув Ален Рін на вухо. Вона схвально кивнула і вони
попрямували на балкон. – Схоже ти знайшла собі мінімум з десяток шанувальників,
– пожартував Ален.
- Ага, скоро дірки
просвердлять, – байдуже відповіла вона.
- Воно й дивно. Ти
сьогодні неперевершено виглядаєш.
- Дякую, –
посміхнулась Рін. – Це наш перший масштабний похід в люди, після того виміру.
- Нагадує церемонію
призначення командиром.
- Не сумуєш?
- Габріелла краще
справиться, – не задумуючись відповів Ален.
- Не хочеш поговорити
з нею, вона напевно хвилюється?
- Їй і без мене
турбот вистачає. Для цього ще буде час.
Їхню розмову
перервала пара, що також вийшла на балкон. Ельф років сорока, трохи огрядний, в
дорогому камзолі, і ельфійка приблизно такого ж віку, в сукні кольору морських
хвиль. Вони виглядали щасливими, часто посміхалися, та все ж було помітно, що
їх щось гнітило. Алена раптом осінило, він згадав де їх бачив. Даміанос і Мірайн Анастасіадіс – консул ельфів і його дружина,
батьки Еллі. Ален ледь не закашляв з несподіванки. Їхні портрети демонстрували
Еллі і Теа під час навчання. Рін обдарувала його запитальним поглядом.
- Це батьки Еллі, – на телепатичному
рівні відповів Ален.
- І що нам робити? – розгубилась
Рін.
- Не панікуй і поводься
природно, ми тут просто відпочиваємо.
- Легко сказати, –
Ален для правдоподібності обійняв Рін за талію. – Якщо я зараз почервонію, то
тебе приб’ю.
- Як вам свято? – звернувся до них
Даміанос.
- Просто чудове. Господарі
постаралися на славу, – посол обдарував Алена широкою усмішкою.
- Приємно бачити щасливі
закохані пари.
- Ми не… – хотіла було
вимовити Рін, та Ален легенько штовхнув її, і вона не договорила.
- Моя дівчина хоче сказати,
що неможливо описати всього захвату, емоції просто б’ють через край.
- Прийміть мої компліменти,
ви просто прекрасно танцюєте, згадую свою молодість, – задумливо мовив посол,
згадуючи минуле. – Жаль, що тут немає моєї дочки, вона від таких заходів голову
втрачала, – останні слова помітно збентежили Мірайн. Пославшись на
погане самопочуття, вона ввічливо попрощалась зі співрозмовниками і поспішила
покинути їх.
- Ми щось не те сказали? –
здивувався Ален.
- Ні, що ви, це все
переживання за дочку, – поспішив виправити незручне становище консул.
- А що з нею? – вдав
нерозуміння Ален.
- Ви, мабуть, чули про
війну між ельфами і відьмаками?
- Загальні деталі.
- Річ у тім, що син консула
відьмаків вбив нашого старшого сина і викрав мою старшу дочку.
- Тобто вбив і викрав? Без
жодної причини? – вдав Ален обурення.
- Ми хотіли видати Еллі
заміж за представника однієї з королівських сімей Едему, а Рей мав до неї
почуття. Напередодні прибуття делегації Еллі зникла, ми не хотіли розголосу і я
відправив на пошуки найближчих людей.
- Найближчих? – перепитав
Ален.
- Дімітріса – її старшого
брата і Валеріана – мого брата.
Ріна і Ален
переглянулись.
- А що було далі? – намагаючись
вивідати побільше деталей, запитав Ален.
- Коли вони знайшли їх, то
жахнулися від побаченого. Безумство Рея дійшло до
критичної межі, він зв’язав Еллі і вже готовий був покинути межі Нейтральних
Земель. Щоб зберегти честь сім’ї і клану, Дімітріс викликав його на чесну
дуель. Однак цьому трусу невідоме почуття честі, його спільники напали з засідки
й смертельно поранили мого сина, – роздратовано мовив Даміанос. – Під страхом
смерті Валеріану все ж вдалося врятувати мого сина, та Рей і його спільники, не
заспокоїлися і вирішили закінчити почате, вбивши мого сина. Тепер ви знаєте
історію цієї війни, – похнюплено мовив останні слова посол.
- Це частково збігається з
розповіддю Еллі і Рея, – подумки звернувся Ален до Рін. – Але щось мені в словах
посла не дає спокою.
- Можливо те, що в них не
відчувається брехні, він говорить цілком щиро. Їм, як і всім іншим, могли
подати заздалегідь придуману картину, – а потім Рін поспішила
розповісти про здогадку, що спала їй на думку. – Валеріан і Дімітріс, швидше за
все, були у змові, тільки тепер я заплуталась в мотивах їхнього вчинку.
- Почекай секунду, я дещо
придумав. Пане посол, а це правда, що ваш брат є членом Ордену Істини? Моя
дівчина захоплюється їхнім вченням.
Даміанос на секунду
замовк збираючись з думками.
- Це було давно, після
ув’язнення Магнуса орден розпався і невідомо, де зараз його члени.
Говорять, що іноді їх можна зустріти в тавернах.
- Так, а це вже
цікаво. Кого ж тоді він збирається нам показати? – мовив подумки Ален.
- Здається починаю
розуміти. Відчуваєш їх? – подумки мовила Рін.
- Три, забагато, як
для мене одного…
- Вибачте, що
зіпсував вам настрій своїми проблемами, – мовив Даміанос, перериваючи незручне
мовчання.
- Ну що ви, це я про
своє задумався, не завжди доводиться чути такі трагічні історії нерозділеного
кохання. Звісно це не виправдовує його вчинків, та з іншої сторони я розумію
його.
- Можливо ви й праві,
– зітхнув посол.
Розмову перервали
дві вогняні кулі, що на величезній швидкості врізалися в консульство,
зруйнувавши частину колон й перетворивши вікна на сотні шматків. Частину
руйнівної сили все ж вдалося стримати охороні, яка не розгубилась і формувала
бойові шеренги.
- Що за?! – скрикнув
посол, і забувши про Алена й Рін, побіг в зал до переляканих гостей.
- Який план дій? –
запитала Рін.
- Давай швидко
обдумаємо можливі цілі. Високопоставлені гості вельми неоднозначна ціль, надто
багато невинних.
- Провокація? –
припустила Рін.
- Але для кого?
Нападники не рядові солдати.
- Можливо, вони по
твою душу?
- Ви майже вгадали, –
почувся голос Серафіеля. – За час, що мене не було, я встиг дізнатися багато
цікавого.
- Не тягни, – мовила
Рін.
- Вони прагнуть
перешкодити планам Знаті.
- Тепер все стає на
свої місця, їм потрібна Еллі, але звідки вони дізналися? – мовив Ален.
- Валеріан пустив
чутки про її місцезнаходження, – відповів Серафіель.
- Необґрунтована
дурість, хіба що…
- Під шумок хоче викрасти її, – доповнив Серафіель Алена.
– Він розуміє, що проти тебе в нього нуль шансів, тому й вирішив розіграти все
таким чином.
- Хитрий щур, –
роздратовано мовила Рін.
- А вони не
переборщили з ударною групою? Від міста каменя на камені не залишиться, –
поглянув Ален занепокоєно на місто.
- Швидше за все – це
розрахунок на її силу, вони добре пам’ятають твої можливості, – відповів
Серафіель.
- Але вони не знають,
що я з нею?
- Ні, цю деталь він
замовчав, можливо не встиг, або ж думав, що в подібній інформації можуть
засумніватися, через відсутність інформації щодо тебе.
- Значить у нас є
слабка перевага.
- Яку одразу зводять
нанівець твої очі, – поспішила Рін остудити запал Алена.
- Я думав, що вже
довів свою компетентність.
- Три херувими – це
не ельфи-початківці, – стояла на своєму Рін.
- І я непроста
людина, – не здавався Ален.
- Годі сперечатися,
давайте думати над планом бою, – в голосі Серафіеля було помітне занепокоєння.
- Вибач, – мовила
Рін. – Тобі зараз найважче…
- Не важче ніж вам, –
сухо мовив Серафіель.
- А давайте
використаємо це на свою користь, – Алена осінила раптова ідея.
- В тебе з’явився
план? – запитально поглянула на нього Рін.
- Майже, мене давно
цікавило чому ангели вступили у війну.
- Довго думав? – Рін
зрозуміла до чого він хилив.
- Так просто вони не
дадуть нам покинути місто, то чому б не вбити двох зайців одним пострілом?
- Роби, як хочеш, –
врешті здалась Рін, розуміючи, що переконувати його в протилежному – марна
трата часу.
- Раз всі за – я починаю пошуки Еллі. – Ален зосередився. Світ поплив перед очима. Цього разу процес відбувався набагато швидше. Трійця виявилась в будинку Валеріана. Встановивши односторонній зв'язок, Ален повідомив Рею, щоб він якнайшвидше забирав дівчат і знайшов безпечне місце. Рей спочатку розгубився, та потім швидко взяв себе в руки. – А тепер зустрінемо гостей, – виголосив Ален.