Вже другий день
вони перебували в вимірі, де знаходився портал на Терру Інкогніту. Ален все
зволікав з проходженням. Причина цьому, з моменту битви в Ієроніні, не
приходила до тями. Теа і Еллі не відходили від неї і Рея, якому також добре
дісталося. За весь час пролунало лише декілька скупих фраз. Ален не хотів ні з
ким розмовляти. Він сердився на самого себе за слабкість.
Так пройшов і третій день. Ввечері четвертого
вирішив нарешті діяти. Для початку – оглянув портал. Його добре охороняв
змішаний загін хранителів: сьомого третього, четвертого легіону і бійців –
Девкаліону, Валькірії і Скваду. Сама він міг пройти без проблем, однак провести
непомітно групу – було неможливо. Тому Ален врешті-решт прийняв рішення
звернутися по допомогу до Натаніеля. Зв'язок через Іскру встановився миттєво.
Натінель не приховував збудження. Весь Едем гудів, як вулик, після подій в
столиці Нейтральних Земель. Смерть трьох херувимів і друга поява вершника Апокілпсису,
не віщувала нічого доброго. Історія обростала новими подробицями, і вже не було
людини, яка б зі страхом не підводила очі в небо, очікуючи чогось страшного.
Ці чутки не пройшли
стороною і Натаніеля. Вислухавши прохання Алена, він одразу погодився, адже –
це була можливість нарешті почути правду. Гості прибули вже через годину. Їх
було четверо. Три чоловіки і одна дівчина, на усіх були командирські плащі.
Розплакавшись, дівчина кинулась обіймати Алена.
- Задушиш, – скупо
посміхнувся Ален.
- Спочатку – так і
хотіла зробити, – насупила вона губи. – Ти при своєму розумі? – дорікнула вона
йому.
- Сам вже не знаю, –
пожартував Ален.
- Де ти був, чому не
зв’язався з нами? – не вгавала Габріелла.
- Давайте
прогуляємось і я все розповім, – звернувся Ален до інших. Ті схвально кивнули у
відповідь.
Ален спеціально
вибрав це місце. Ця невелика стежка вела від їхнього сховища, через густий ліс,
до чималої гірської річки. Сьогодні був повний місяць і її було добре
видно. В цю частину виміру ніхто не
заходив. Хранителі зосередили усі сили навкруг порталу, а «неважливі» зони
перебували під дією захисних технік, або ж в них розмістили величезну кількість
пасток, які спрацьовували по спеціальних принципах. Пройти непоміченими істоти
з силою не могли, а без неї сюди і заходити не було сенсу. Та і якщо комусь би
вдалося пройти – біля порталу чекало декілька десятків тисяч елітних солдат,
готові життя віддати, щоб його захистити. Прибувши сюди Алену довелося
попрацювати, щоб їх не помітили.
- Навіть не знаю з
чого розпочати, – задумливо мовив Ален, прямуючи стежкою.
- Почни з Ієрихону, а
то дотепер не можу зрозуміти, що там відбулося, – порадив Натаніель.
- Ти розповів їм про
мою силу? – запитав Ален.
- Ні. Після всього –
вважав за потрібне мовчати, до твого повернення.
- Тоді почну з
моменту, коли ми відправилися на Землю. По прибутті нас зустріла Кіра, а потім
і Майя. Вони повідомили про зрадника в рядах хранителів. Вірніше, вони думали,
що повідомили. Насправді ж Зевс був маріонеткою, в прямому значенні цього
слова. Ним керував Бакарі. Та про це потім. Разом з даними про зрадника, Кіра
розповіла про природу моєї сили.
- Природу? –
перепитав Драгон.
- Він власник
непросто Волі Творця, – мовив Натаніель.
- Невже вона... Вища
Воля? От що тоді було в порту, – вигукнув спантеличений Драгон.
- Тепер все стає на
свої місця, – мовив Марко. – От Дейчі, а я то думав, що він так ретельно
приховує.
- З вашого дозволу я
продовжу. Дізнавшись про атаку на Ієрихон, ми одразу відправилися назад, та по
прибутті потрапили в пастку. Ілюзія, створена Бакарі за допомогою Зевса, була
настільки реальною, що якби не Вища Воля – не знаю чим би все закінчилось.
- Я пам’ятаю її
активацію, ми з Марком, якраз пробивались через ще не до кінця сформований
бар’єр, – заговорив Натанаіель. – Це була одна з заборонених технік, якщо не
помиляюсь.
- Так, хоча не
розумію, як вона йому вдалася. Архангел мав би давно покинути його, чи я чогось
не знаю? – Ален запитально поглянув на своїх співрозмовників, в надії, що вони
проллють світло на цю подію.
- Все так, якби не одне
але… – мовив Драгон.
- Хочете сказати… –
Ален одразу зрозумів до чого хилить Драгон. – Вже тоді ангели вирішили діяти.
- Поки що це явище не
набуло масовості, та з кожним днем баланс перехилюється.
- Що було далі? – не
стримався Натаніель.
- Вони використали
покров херувимів, та мені вдалося взяти під контроль його силу. Далі бій з
Зевсом, де я зрозумів у чому справа. Ну і… – Ален на секунду замовк, збираючись
з силами. – З’явився сам винуватець торжества.
- По очах бачу, що ти
щось недоговорюєш, – Натаніель був непохитним в своєму прагненні нарешті
дізнатись правду, це позначилось і на його незвичній емоційності, зазвичай він
був холоднокровним і небагатослівним.
Зібравшись з
думками, після секундної мовчанки, Ален продовжив розповідь. Кожне слово
давалось непросто, не кожен день доводилося повідомляти таке.
- В супроводі Адрі...
– Натаніель і Драгон переглянулися. Такого повороту вони явно не очікували. –
Він взяв її в заручниці й погрожував вбити, якщо не виконаю його вимоги.
- Сподіваюсь ти
послав його куди подалі! – не стримував люті Натаніель.
- Майже… Стіна впала
по моїй вині. Вірніше – це я наказав Війні посилити дисбаланс… – після останніх
слів усі завмерли на місці.
- Тобто Війні? Тобто
«стіна впала»? – Натаніель судомно хапав ротом повітря, зараз останні залишки
його холоднокровність зникли без сліду.
- Вони використали
зібрану в Ієрихоні енергію, щоб прикликати другого вершника Апокаліпсису.
Самотужки Бакарі не зміг би і на очі показатися Війні, але я – інша справа.
Тепер ви знаєте про все, що там сталося.
- Ці казки будеш
розказувати комусь іншому, – не стримався Натаніель. – Думаєш я не помітив, що
замінює тобі очі.
Ален завагався, чи розповідати їм, все ж таки
вона була їм не чужою.
- Ален, – тепер вже
стрималась Габріелла.
- Адрі перейшла на
бік Бакарі і встромила кинджал мені в груди, а потім Війна наклав печать на мою Вищу Волю,
тепер вона заблокована, також, я втратив очищення, ставши на один рівень з
жителями Проклятих Земель.
- Якщо це жарт – то
не зовсім вдалий, – мовив зблідлий Натаніель. Обличчя інших випромінювали схожі
емоції.
- Жартів мені й без
цього вистачає, – зіронізував Ален. –
Продовжувати, чи завершимо на цьому?
- Раз почали, то
давайте завершимо, – рішення Натаніеля підтримали й інші.
- Після Ієрихону я
взяв паузу, тренувався, освоював біоауру… Коротше – приводив думки в порядок.
Одного прекрасного дня мені набридла бездіяльність і я вирішив діяти. Я
зв’язався з тобою і події знову закрутилися. Прибувши по твоїй пораді в
Ієронін, я зустрів хлопця і дівчину – представників воюючих кланів. Вони
розповіли дуже цікаву історію, про війну цих кланів, і в обмін на допомогу в
пошуках Магнуса, я погодився їм допомогти.
- Магнуса? –
здивувався Драгон. – Чому одразу не звернулися до мене?
- Ви знаєте де він? –
розгубився Ален.
- Звичайно, ми з
ним товаришуємо з незапам’ятних часів,
його вирок – чиста формальність для мене.
- Минулого не
повернути… – зітхнув Ален.
- А що за історія? –
запитав Марко.
- Про плани Знаті і
Відступників, – відповів Ален.
Згадка про
повстання Знаті заставила Натаніеля і Драгона опустити погляди.
- А конкретніше
можна? – трішки сердито мовила Габріелла, яка єдина не була в курсі усіх
таємниць цієї четвірки.
- Вони прагнуть
відчинити Ворота Істини і впустити в наші виміри силу, яку м’яко кажучи не
зможуть контролювати. Ангели повстали з цієї причини, тільки замість зупинити
одних, вони вирішили знищити усіх. Одні намагаються створити нові, і вберегти
існуючі ключі, а інші – знищують найменшу згадку про них.
- Що ще за ключі? –
запитала Габріела.
- Вища ступінь
еволюції, люди, які шляхом заборонених ритуалів, встановлюють зв'язок з
головним виміром, – відповів Ален.
- Яким ще головним
виміром? – в один голос скрикнули Драгон і Габріелла, Марко з Натаніелем тільки
сильніше зблідли.
- Потім, зараз на це
немає часу. Скажу тільки, що Ворота Істини з’єднують наші виміри з головним. На
Нейтральних Землях мені довелося два рази стримувати цей зв'язок. Перший був
простим, а за другий я дорого заплатив, – і Ален відвернув погляд вбік.
- Тепер зрозуміло,
навіщо херувими атакували столицю Нейтральних Земель, – мовив Натаніель. – Але
як тобі, в теперішньому стані, вдалося вистояти?
- Ніяк, – усі четверо
переглянулись. – Я загинув би там, якби не Війна.
- Маячня якась! –
скрикнув обурено Натаніель. – Спочатку запечатати Волю, а потім, ніби нічого й
не трапилось, ось так просто, прийти.
- А про яку ціну ти
говорив? – Габріелла першою зрозуміла, що цим все не закінчилось.
- Повний розрив
третьої форми з Рін, яка зараз лежить без свідомості в нашому таборі, – і Ален
злегка стиснув руку в кулак.
- Реліквії херувимів.
Не думав, що вони зайдуть настільки далеко, – мовив Драгон. – Це єдина зброя,
яка може розірвати подібний зв'язок. Я так зрозумів, що це Війна стабілізував
її стан? – Ален схвально кивнув. – Простого хранителя подібне лікування би
вбило. Тобі пощастило, що в тебе два ангели, інакше розрив позначився б і на
тобі.
- Одне – краще
іншого, – зітхнув Натаніель. – З такими темпами хранителі можуть залишитися без
своїх ангелів.
- Я більше непокоюсь
за простих людей, – мовила Габріелла. – В будь-якому сценарії на них чекає не
вельми приємна доля.
- Можливо, але це
наслідок їхніх же дій, – відповів Ален.
- Не суди усіх за
вчинок одного, – поспішила заперечити Габріелла.
- Тільки ці «усі»
нічого не зробили зі вчинком одного. Нам завжди подобалося критикувати і
повчати інших, при цьому нічого не роблячи. Ніхто не заставляв їх приєднуватись
до Знаті. Вважаєш, хранителі розжиріли від влади? Тільки запитай себе спочатку,
кому вистачило сил прикликати ангелів? Хто був готовий віддати життя за інших?
Завжди знайдуться незгодні, але не забуваймо, що наш характер формується під
впливом інших. Ми самі породжуємо своїх монстрів. Вони воюють проти Ордену, а
Орден воює на передовій за них. Де логіка? Приєднатися до тих, хто ще вчора
ставив себе на рівні з ангелами, істотами, які прагнуть знищити людство. Де
гарантія, що перемігши, Знать не побажає того самого?
- І що ти пропонуєш?
Здатися і чекати кінця?
- Кожен сам вибирає
свою дорогу.
- Гарне в тебе
рішення, – розсердилась Габріелла.
- Для себе я вже все
вирішив, залишилось тільки здобути необхідну силу, для здійснення задуму…
- Може поділишся? –
Габріелла насупила губи.
- Ще не час.
- Дивлюсь на тебе і
не розумію з ким розмовляю. Ти не думаєш, що твоє рішення також буде хибним?
- Це не мені
вирішувати.
- А кому? –
розгубилась Габріелла.
- Скоро побачиш.
Знаючи все – не цікаво вчитись, – вперше посміхнувся Ален.
- Та ну тебе, – запал
Габріелли поступово стихав.
- Ми можемо чимось
допомогти? – звернувся Драгон до Алена.
- Власне, про це.
Мені б не хотілося «галасу» біля порталу.
- Натяк зрозумів,
якщо це все, то я негайно вирушу до них.
- Я з тобою, –
підртимав Марко Драгона.
- А ми ще ненадовго
складемо Алену компанію, – і Натаніель обмінявся поглядами з Габріеллою, яка
зніяковіло відвела очі. Потиснувши по черзі руку Алена, Марко і Драгон
перемістились.
- І коли ви збиралися
розповісти? – поглянув Алена на них суворо.
- Ти про що? – знову
зніяковіла Габріелла.
- Дорога сестричко, я
завжди бачив, коли ти щось недоговорюєш, а надто, коли це стосується хлопців.
- Ну, ми це… – почав
затинатися Натаніель, було незвично бачити його таким. – Це якось само по собі
вийшло, – почухавши потилицю, мовив він.
- Радий за вас.
- Ти теж гарний: ні
привіту, ні одвіту. Коли ми мали розповісти? – насупила губи Габріелла.
- Хоч на весілля
запросіть, – підколов їх Ален.
- Ну, ми це… –
почервонів Натаніель.
- Та жартую я, хоча,
може й ні…
- Давай пройдемо в ваш табір, а то від суворого Натаніеля нічого не залишиться, – і вона грайливо посміхнулася Натаніелю. – Мені вже не терпиться познайомитись з Рін.