Як і усі виміри,
певну частину Альмаріса займала вода, а на іншій розташовувалась суша у вигляді одного
материка площею двадцять мільйонів кілометрів квадратних. На ньому проживало
близько трьох мільйонів різних істот з числа Світлих. Альмаріс був одним з
прикордонних світів королівства Астеріас. За негласними домовленостями з
Темними, в подібних регіонах заборонялось розміщувати військові бази, тому ці
світи населяли виключно мирні жителі, які, в разі війни, одразу переміщались в
дальні куточки королівства, свого роду спеціальні виміри-сховища, які захищали
Архітектори.
На материку було
три великих міста з населенням по триста тисяч кожне, інші мешканці проживали в
селищах по менше. Тут не відчувався голод, але відносини між селищами й містами
були побудовані на основі ринкових. Алену згадався Едем і його економіка. Тут
було щось схоже, включаючи й квоти на безкоштовні товари. Попри втрату пам’яті,
ангели все ж зуміли зберегти свій устрій й передати його людям у вигляді
легіонів, Темного Ордену й інших апаратів управління зі всіма їхніми функціями.
Ален і Люцифер
перемістились в невелике селище. Тут були виключно ангели. Побачивши одного з
помічників Захарія вони тут же заметушились, підшукуючи йому і його супутнику
кімнату для відпочинку. Всі прекрасно розуміли, що подібні візити не були
простою випадковістю, а значить щось насувалося. Староста поселення тут же
заходився віддавати розпорядження щодо святкового столу. Люцифер старався викрутитись відмовками, та
ангели були непохитними. Під таким тиском він здався й зайняв запропоноване
йому почесне місце на чолі столу. В розпалі свята почувся стук в двері,
декілька жінок поспішили відчинити й тут же застигли з несподіванки. На порозі
стояли Михаїл і Серафіель. Їхні обличчя прикривали капюшони накидок, але навіть
через них жінки одразу впізнали тих. Захмелілий староста оговтався першим і з
радісними вигуками вітань кинувся до гостей. Михаїл скупо посміхнувся і
подякував за теплий прийом. Розсадивши гостей за столом, старосто заходився
наливати їм вина й припрошувати спробувати місцевих страв. Михаїл з Серафіелем
ввічливо послались на потім й вже хотіли було заговорити до Алена, та той
випередив їх, клацнувши пальцями.
Обриси кімнати в ту
ж хвилину змінилися. Разом з ними змінилися й місцеві жителі, включаючи й тих,
що не брали участі в бенкеті. Замість добрих й привітних ангелів тепер повсюди
походжали перевертні й нижчі демони з кільки сантиметровими кігтями, здатним
вмить розпороти живіт чи роздерти горло. Їхні налиті кров’ю очі випромінювали
гнів на весь світ і бажання швидше втамувати спрагу крові. Якби на той момент в
будинку був хтось інший, йому довелось би непереливки. Їх же чотирьох істоти не
помічали. На відміну від Люцифера на обличчях Михаїла і Серафіеля не читалося
жодних емоцій, вони, немов були готові до подібного або знали, що саме цим все
закінчиться.
Ален кивнув істоті,
що колись була старостою села, а зараз отримала новий облік перевертня, той не
гаючи часу підкорився і разом з іншими вийшов надвір. Сморід сірки, що
залишився після них, був не надто приємним і Ален позбувся від нього повернувши
кімнаті початковий вигляд.
- Хто почне? –
звернувся Люцифер до присутніх, нервово постукуючи пальцями по столі.
- Гостям слово, –
холодно мовив Ален.
- Для початку
дозвольте привітати вас в пастці, яка закрилась, як тільки ми переступили поріг
цього виміру, – іронічно мовив Михаїл. – Ти знав про це, чи все це спонтанне
рішення? – звернувся він до Алена.
- Підозрював, тому й
хотів провести розвідку невеликим загоном.
- Що ще за пастка? –
в голосі Люцифера відчувалися чимраз більші ноти роздратування.
- Та не переживай ти
так, – посміхнувся Серафіель, який єдиний зберіг почуття гумору. – Пробиваючись
сюди ми потрапили на міст Творення, нас атакували істоти Порожнечі, від них ми
ледве ноги внесли, втратили дві сотні солдатів, а так – все норм. Хоча – ні,
забув ще про Весту, ця тварюка заблокувала зворотну дорогу й тепер ми станемо
гладіаторами з ареною в цілий вимір.
- Яким чином ви потрапили
на міст? – запитав Ален в Михаїла.
- Потрапити сюди не
проблема, а от покинути куди важче, – відповів Михаїл. – Перебуваючи на мості
ми бачили тріщину в Бутті, вони намагаються стабілізувати її створивши щось на
зразок арки, з енергії Іскор тутешніх мешканців. Істоти, які ви щойно бачили,
звідти. Свого роду обмін, щоб остаточно не дестабілізувати час і простір
навколо.
- Забрав – віддай
рівноцінне, – про себе мовив Ален.
- Саме так, –
схвально кивнув Михаїл. – Час тут вже тече по-іншому, ви це могли бачити
декілька хвилин тому. Альфам поки що вдається стабілізувати все, та не знаю
наскільки їх вистачить і, що вийде в результаті.
- Вони на мості? –
запитав Ален натякаючи на Весту і її прибічників.
- Так, – відповів
Михаїл. – Безпосередньо на континенті порядком завідують підконтрольні їм
демони.
- Як ви стільки
дізналися, ми всього декілька годин, як прибули сюди? – Люцифер здивовано
поглянув на Михаїла.
- Попади у стільки
часових викривлень, що ми, ще й не таке дізнаєшся, – відповів за Михаїла
Серафіель. – Барбатос, паразит, не забув пасток понаставляти.
- Виходить, ми в
оточенні близько трьох мільйонів демонів різних рангів, без можливості
вибратись, з додатковим бонусом у вигляді Даріуса, який має прибути на
церемонію, – підсумував Ален.
- А чому б не
створити ще один міст Творення, ти ж володієш геномом Перших? – запропонував
Люцифер.
- Біля розриву Буття
– це самогубство, – відповів Ален.
- Згоден з Аленом, я
хоч не володію геномом, та навіть для мене зрозуміло чим це закінчиться, –
виголосив Михаїл.
- І що будемо робити?
– звернувся Люцифер до присутніх. – Скитатись цим виміром, в надії на везіння,
мені не сильно хочеться.
- Попри хаос, я все
ще відчуваю слабкі Іскри Світлих, – мовив Ален.
- Вцілілі? –
занепокоївся Михаїл.
- Схоже на те, –
відповів Ален. – Не можу стверджувати напевно, але по всій видимості, з
частиною Світлих тут проводять експеримент. Астрал Порожнечі проходить якесь
переродження.
- Тобто?! – в один
голос скрикнули Михаїл, Люцифер і Серафіель.
- Регіуси можуть
перетворювати Світлих на Темних? – звернувся Ален до Трійці.
- Так, – невпевнено
відповів Люцифер, все ще не розуміючи до чого вів Ален.
- А тут ви бачили хоч
одного регіуса?
Михаїл потер
бороду, зауваження Алена були більш ніж логічними.
- Щось я втрачаю
хватку, – мовив Михаїл. – Виходить вони винайшли новий спосіб.
- Якщо це
експеримент, то він може й з-під контролю вийти, навіщо наражати на небезпеку
кронпринца? – запитально поглянув на присутніх Люцифер.
- А якщо річ в тому
порталі, що вони хочуть створити, та й не забувайте про розрив Буття, –
заговорив тепер вже Серафіель, вираз його обличчя був вже не таким
безтурботним.
- Щось не клеїться
все це, навіщо перетворювати Світлих в Темних, якщо вони потрібні, як джерела
для відкриття цього порталу? – мовив Люцифер.
- Це ми дізнаємось
тільки після відвертої бесіди з Вестою або одним з тих Альф, – в голосі Алена
пролунали нотки радості від майбутнього знайомства.
- А чому б зараз не
відправитися до розриву? – запропонував Серафіель.
- Якщо є вцілілі, то
наше першочергове завдання переконатися, що з ними. Хоч цей вимір вже слабо
нагадує Альмаріс, який ми знали, та це все ще територія нашого королівства, –
мовив Михаїл.
- Тоді вирішено, –
підсумував Ален. – Та й ці Світлі можуть володіти важливою інформацією.
- Ти зможеш
перемістити нас? – звернувся Михаїл до Алена. – Не хочеться знову блукати
часовими аномаліями.
- Без проблем.