Ален Д. Волкер Авторський Блог (PC): Ігри королів. Глава 6

З першими променями сонця Ален, Теа, Рей і Еллі зібралися в дорогу. Зустріч зі Знаттю і ельфами остаточно розставила всі крапки, і показала в якому напрямку слід рухатися. Пошуки Магнуса стали першочерговим завданням. Першим етапом стали відвідини столиці Нейтральних Земель Ієроніна. Перемістившись на околицю, вони без поспіху попрямували вулицями, направляючись до дядька Еллі. Місто вражало своєю красою. Алену згадались слова Адрі про те, що Едем далеко попереду в технологічному плані. Спочатку він сприймав це як жарт, та потрапивши в це місце зрозумів, що потрібно переглянути своє почуття гумору. Високі будинки-хмарочоси. Скляні багатоповерхові вежі на яких за допомогою кристалів транслювалось щось на зразок реклами, а також детальна карта міста для гостей. Трохи менші кам’яні будинки з акуратно підстриженими газонами й викладеними з ювелірною точністю доріжками. Десятки таверн, готелів, ресторанів, крамниць з яких виходили задоволені клієнти. Весь цей архітектурний ансамбль розміщувався у вигляді так званих ярусів, як зі захисними стінами Ієрихона. Кожен сектор мав свої особливості і знаходився на певному рівні. Серед містян переважаючу більшість становили ельфи й гноми, але також не мало було і людей з велетнями. Попри гармонію і добробут, неможливо було не помітити косих поглядів ельфів, як тільки вони бачили відьмаків, і навпаки. Чим далі вони просувалися, тим більше змінювалась картина. Вежі розступалися, а на їхньому місці, як гриби, з-під землі виростали прекрасні зелені алеї з фонтанами й галереями мармурових скульптур. Подекуди траплялися невеликі мармурові підвищення у формі круга з висіченими рунами. Як Еллі пояснювала – це були портали для простих людей за допомогою яких ті могли переміщатися по місту. Всі процеси контролювала Рада Магістрів. Для переміщення між містами чи континентами, слід було запросити дозволу в ради, і в разі схвалення – претенденти відвідували спеціальні центри для зовнішніх переміщень. Ієронін був поза політикою. Якщо потрібно, в ньому збиралися делегації для переговорів, але наражати його на прямий конфлікт було заборонено сотнями законів і правил. Для рівності, в столиці збудували чотири консульства, відповідно до кількості кланів. Вони й формували законодавчі й виконавчі органи столиці й Нейтральних Земель в цілому. До складу цих консульств і входили сім’ї кланів. Найвпливовіші – вибирали консула (главу клану) і його помічників, далі: згідно з квот і впливу – призначали й формували інші інституції. Система кардинально відрізнялася від семи королівств, та попри це вона тримала в залізній хватці порядок на Нейтральній Землі.

Алену вдалося лише здалека помилуватися красою і величчю консульств, які простягалися на тисячі квадратних метрів. В повітрі проносилися дирижаблі. Їхньою особливістю було те, що як і більшість технологій в цьому світі, вони використовували природну енергію: збираючи природні частинки й надаючи їм необхідну форми і якості, за допомогою властивостей різних мінералів. В декого з жителів Ален помітив саморобні крила за спиною. Еллі пояснила, що це теракси – саморобні крила з надлегкого матеріалу, в який помістили спеціальні мінерали, для збору частинок стихії повітря. Завдяки такому процесу їхні власники могли літати.

Не помітили, як дійшли до пункту призначення. Це був чималий будинок, архітектурний стиль якого відносився до часів Риму. Пройшовши склепіння з мармурових колон, вони зайшли всередину. Будинок виглядав пустим. Господар, очевидно, не часто перебував дома.

- Він точно в Ієроніні? – запитав Рей в Еллі, яка помітно зблідла. Здавалося, що тільки підтримка Рея тримала її на ногах.

- Він не пропустить бал-маскарад. Теа, будь така ласкава, натисни на он той синій кристал, – вказала Еллі на одну з колон.

Кристал засвітився синім світлом, а за хвилину почулися кроки і голос чоловіка.

- Вже йду! – Коли він підійшов ближче і побачив гостей, то спантеличено застиг на місці. – Еллі? Звідки… Тобто, як… Тебе весь клан розшукує.

- Хто б сумнівався, – огризнувся Рей, після чого отримав легкого стусана від Еллі.

- Ти… Твоє щастя, що я член Ордену Істини!

- Стара пісня про головне, даремно прийшли, – відрізав Рей.

- Заспокойся, якби я вважала, що тут нам загрожуватиме небезпека, то ніколи б не прийшла, – ніжно мовила Еллі. – Дядьку, вислухай нас, а потім чини, як вважаєш за потрібне. Я прийму будь-яке рішення.

- Я завжди захоплювався твоєю розсудливістю, – посміхнувся чоловік, а потім вже суворіше додав. – Прошу за мною, а то по-твоєму стані видно, що вам нелегко прийшлося.

Рей допоміг Еллі пройти в сусідню кімнату, де вона зручно вмостилась на дивані, інші зайняли крісла.

- Ерік! – покликав дядько Еллі. Біля них з’явився гном років сорока.

- Вітаю, панове, леді. Слухаю, сер.

- Принеси чогось поїсти і найкращого вина. Тут хоч і не відчувається голод, та відновити сили нашим гостям не завадить. – Ерік схвально кивнув і зник.

- Він ще й досі з тобою? – здивувалась Еллі.

- За стільки років він став мені як рідний, та і це його природа, домовий не може не доглядати за будинками. Вперше доводиться бачити? – бачачи легке здивування Алена, запитав чоловік.

- Вживу – так.

- Тоді вам пощастило побачити одного з найкращих представників цієї раси, – з гордістю мовив чоловік, а потім вже бадьоріше додав. – Де мої манери, я й досі не представився – Валеріан старший магістр Ради Магістрів. – Ален кинув косий погляд на Еллі, мовляв, що йому говорити, чи називати справжнє ім’я? Побачивши це Валеріан поспішив заспокоїти Алена. – Не турбуйтеся, юначе, жодне почуте слово не покине ці стіни.

- Дядьку, перш ніж як слід представити Алена, я розповімо про причину по якій ми тут.

- Як побажаєш, хоча не розумію, чому така таємничість, він ж не злочинець якийсь, – і його погляд знову впав на Рей, той це помітив і демонстративно повернув голову.

- Повір, на те є причини. А тепер слухай уважно, – і Еллі розповіла про всі пережиті події, від моменту забороненого ритуалу.

Валеріан, очевидно, не знав правди, це було видно з його реакції. Від спокійного і галантного джентльмена не залишилось і сліду. Коли Еллі наблизилась до кінця, він підскочив зі свого місця і став нервово походжати кімнатою.

- Нечувано, це просто нечувано! – вигукнув Валеріан по закінченні. – Вони геть з глузду з’їхали, я маю повідомити Раду Магістрів, – а потім перервав свій монолог і різко повернувся до Алена. – Почекайте, якщо слух мене не підвів, то ти самотужки відновив контроль, але це неможливо. Навіть, якщо й припустити, що ти той самий Ален, колишній командир сьомого, то ти б не зміг використати руни, фантомний бар’єр і зв'язок з Іскрою – одночасно. Довелось би вибирати. Навіть з двома ангелами це неможливо ти, попросту, втратив би контроль шляхом розривання зв’язку з ангелами, в результаті переключення свідомості і підсвідомості на Іскру. Ще й зовнішній рівень.

- Тому-то я й розповіла тобі спочатку всю хронологію подій. Ален не просто власник Волі, він володіє Вищою Волею.

Запанувала тиша.

- Тобто… Почекай секунду… Мій слух точно мене підводить…

- Ти правильно почув, – ствердно кивнула Еллі.

- Значить – тоді ми відчули твою силу, – мовив Валеріан Захоплено.

- Тоді? – розгубилась Еллі.

- Відголоски битви в Ієрихоні пройшлися і по наших землях. Сказати, що Рада була налякана – це нічого не сказати. Але чому стільки часу про тебе не було нічого відомо?

- Так було потрібно… – ухилився Ален від прямої відповіді.

- Розумію... Це просто… Я словами не можу передати емоцій. Орден Істини, членом якого я є, був би в захваті дізнайся, що вся наша титанічна робота не була марною.

- А можна детальніше? – мовила Еллі.

- Це непросто пояснити…

- Вірніше – не для сторонніх, – Еллі одразу зрозуміла натяк Валеріана.

- Не ображайся племіннице, – тепло мовив Валеріан, – але подібне не для простих смертних.

- Нам потрібен ваш лідер, ви можете підказати, де його знайти? – заговорив Ален.

- Магнус? – здивовано поглянув Валеріан на Алена. – Я думав, його ім’я вже давно забули, після… – остання згадка помітно розсердила його.

- Раз ви знаєте про фантомний бар’єр, то вже напевно здогадалися від кого я почув це ім’я.

- Це неважко, він один відкрито виступив проти вироку, – скупо посміхнувся Валеріан.

- Терра Інкогніта, – зітхнув Ален.

- Вона сама, – ствердно кивнув Валеріан.

- А що за вирок? – запитала Теа.

- Він хотів змінити цей світ, але його методи не знайшли підтримки... Він сам про все розповість, якщо, звісно, побажає, щоб його знайшли.

- І як це розуміти? – мовила Еллі.

- Я знав про це ще на початку, але тим не менш, ми тут, – відповів Ален.

- Я давно його не бачив, а єдиний, хто хоч якось може описати його теперішнього – знаходиться дале… – раптом, Валеріан замовк, очевидно згадавши важливу деталь. – Бал! – скрикнув Валеріан. – Як же я про нього забув. Він точно буде там.

- Але ми не запрошені, – невпевнено мовила Еллі.

- Ти недооцінюєш свого дядька, – посміхнувся Валеріан. – Залишилось вирішити хто піде.

- Я одразу відпадаю, – мовив Рей.

- Як би мені не хотілось побувати там, проте мені, як і Рею, дорога туди закрита, – з гіркотою в голосі заговорила Еллі.

- А я мушу стежити за станом Еллі, – мовила Теа.

- Що ж, залишились тільки ви, Ален, але вам потрібна пара, – підсумував Валеріан.

Ален злегка почервонів, а Теа і Еллі хіхікнули.

- Я вже не можу дочекатись цього моменту, ви будите чудовою парою, – підколола його Теа.

- Ха-ха-ха, бачу, вам дуже весело, – огризнувся Ален, вловивши хід їхніх думок. – Хотів би я побачити тебе, Теа, на цьому балу, – тепер вже Теа почервоніла як помідор. – В самої сміливості як кіт наплакав, – на обличчі Алена застигла задоволена гримаса, останні слова влучили точно в ціль.

- Вибачте, що втручаюсь, але можна трохи серйозності, це дуже важливий захід, потрібно викластись на всі сто, – суворо мовив Валеріан.

- Тоді в мене немає вибору, – зітхнув Ален вголос, а подумки добавив. – Рін, знаю, що тобі це подобається не більше ніж мені, але…

- Ні, ні, і ще раз – ні! – було відчутно, як її голос помітно тремтів, тільки тоді він не надав цьому особливого значення.

- Ну і завдання вони мені підкинули. І ніщо тебе не переконає?

- Ні! – твердо мовила Рін.

- Це потрібно для нашого завдання, – спробував Ален здалеку підійти.

- Ні.

- Добре, створю дівчину з аури… – Рін не стрималась і зайшлась істеричним сміхом.

- Я хочу це бачити.

- До чого я докотився, – зітхнув Ален подумки.

- А я не проти побачити вас в таких ролях, – почувся голос Серафіель.

- І цей туди ж, – постаралась сказати сердито Рін, але вийшло зовсім навпаки.