Міст зник і Ален
знову стояв на березі моря. Недалеко щось обговорювали Люцифер і Серафіель,
помітивши його прибуття вони кинулися до нього з розпитуваннями, очевидно
Серафіель розповів тому про їхні пригоди. Ален, пославшись на виснаження, після
всього, попросив переміститись по швидше в табір повстанців. Як їм не хотілось
почути все з перших уст, та довелось підкоритись проханню Алена. Захарія дав
чіткі вказівки Люциферу, та й, попри все, вони чудово розуміли звідки щойно
прибув Ален.
Через заходи
безпеки, Люцифер зробив дві зупинки, одна з них була у вже знайомому Алену
таборі. Його, по всій видимості, покидали поспіхом, не виняток, що це було
зумовлено діями Рін під час їхньої втечі. Після останнього переміщення вони
опинились в іншому вимірі. Він на сімдесят відсотків складався з води, а
тридцять процентів суші були розкидані у вигляді невеликих островів на них і
проживали повстанці. Люцифер перемістив їх на найбільший, де знаходилась
резиденція Захарія. Весь острів оточували сильні бар’єри й десятки ілюзій.
Тільки вони ступили на берег, як їх одразу відрізав від реального світу один з
бар’єрів. Вони опинились в невеликій кімнаті без вікон і дверей. Стіни були
розписані надскладними рунними формулами. Серфіель і Люцифер сприйняли подібні
заходи, як належне, підійшовши до однієї з рун, вони змінили її формулу. В
одній зі стін показалися двері. Не роздумуючи, вони попрямували до них, Ален
слідував їхньому прикладу. На тій стороні виявилось величезне місто з сотнями
будинків й шумними вулицями. По останніх походжали найрізноманітніші істоти,
від ангелів, до ельфів, звіроподібних і гномів. Усі привітно посміхались одне
одному й ввічливо бажали хорошого дня. Дивлячись на них важко було сказати, що
по ту сторону йде кривава війна, покликана перетворити їх в рабів.
Люцифер, недовго
роздумуючи, поклав руку на плече Алену і Серафіелю, після чого вони одразу
перемістились в резиденцію. Остання являла собою чималу цитадель, оточену
двадцяти метровою стіною й близько тридцятьма вежами по периметру. На стіні
розміщувався постійний гарнізон, який змінювався раз в декілька годин, точного
часу ніхто не знав, все залежало від командирів, свого роду заходи безпеки, щоб заплутати можливих
розвідників. Крім солдат на стіні, острів і саме місто, патрулювало ще декілька
тисяч регулярних з’єднань, які не брали участі в операціях ззовні, подібних
захопленню Рін.
По прибутті, Алена
і його нових друзів, зустріла варта цитаделі. Вона повідомила, що Захарія
очікує на них в залі для нарад. Не гаючи часу вони попрямували туди.
Захарія аж сяяв від
радості, побачивши Серафіеля живим, схоже вони були добрими друзями. Після усіх
вітань і радісних обіймів, Захарія в дружньому тоні наказав їм йти відпочивати,
а Алена запросив сідати на одне з крісел.
- Після побаченого
наполягати на твоєму відпочинку марна справа, тому питай, – Захарія з ювелірною
точністю зараз описав стан Ален й той рій думок, що прагнув вирватись назовні.
- Що це за місце, та
й…
- Ти очікував на
пошарпані накриття, зморених від тисячних битв істот і відчай… а в результаті
потрапив в квітуче місто, повне життєрадісних Світлих, які й не підозрюють про
війну ззовні, – посміхнувся Захарія.
- Приблизно так…
- Ми не розв’язували
громадянську війну, не прагнемо скинути чинних регіусів, ми – це окремі
королівства, які захищають свою територію, свій устрій і свободу. Ми повстали
проти загарбницької війни Армади й інших регіусів, яким все мало влади. На
початку історії Гелактіону ми жили не те щоб в мирі, але дотримувались
нейтральності. Тобто справи Темних нас не обходили, а вони не втручались в
наші. Війна Темних з Темними, чи навпаки – будь ласка. Все інше – табу. Та цей
хисткий міст похитнувся з приходом до влади Азаріаса і його нащадків.
- Вони порушили
баланс сила?
- Саме так, досі ще
не було настільки сильного геному Перших. Утворивши тимчасовий альянс,
чотирнадцять регіусів напали на Світлих. Ціною семи королівств нам вдалося дати
відсіч й встановити хиткий баланс. Вірніше, вибач, не так висловився. Щоб не
заплутувати тебе сформулюю речення по-іншому. Ціною семи королівств і головами
чотирьох регіусів. Ті, що тепер зайняли їхнє місце, слабші за своїх
попередників, що зумовило косі погляди на їхні території решти союзників. Щоб
не втрати тільки отриману владу, нові регіуси спішно вийшли з альянсу й почали
укріпляти свої території і поповнювати війська. Інші Темні також задумались й
вирішили не воювати на два фронти, а дочекатись слушної нагоди й розправитись
або з нами, або зі своїми минулими союзниками.
- Ті королівства, що
пали, відійшли під протекторат Ріосар?
- Більшість, іншу
частину розділили шакали, – з презирством в голосі мовив Захарія. – Вимір, в
якому ми перебуваємо, це столиця мого королівства Астеріас. Сам вимір, для
зручності, також назвали іменем королівства.
- Стоп, Гелактіон…
- Головний з вимірів
Темних, в ньому розміщується столиця Ріосар – Дрейкс, і ще близько двадцяти
окремих провінцій, що за розмірами іноді перевершують деякі окремі королівства
Темних. Гелактіон – центр усіх Темних, джерело їхньої сили. Там проживають
десятки рас і найрізноманітніших істот. Не виняток становлять і Світлі, та вони
там, в основному, в одній ролі, а якщо й трапляються винятки, то вони бажають
заховатись в найпотаємніші куточки Тріксіонського лісу. Кожною провінцією керує
або член імператорської сім’ї, або альфи.
- Так, а з цього
місця детальніше, що ще за альфи?
- Породження
Порожнечі істоти, що являються свого роду пращурами демонів, вершина їхньої
еволюції.
- Тобто не всі демони
являються не до кінця перетвореними Світлими?
- Так. Як ти
пам’ятаєш: Світлих заражають Порожнечею. Це груба робота і її результати
відповідні. Та, якщо заглянути на сторінки нашої історії, то в них йдеться, що
після створення джерел, в наш світ проникли творіння Порожнечі, вони не були
настільки досконалі, як Темні, та схоже, це й непотрібно було. Вони мали стати
ідеальною зброю, в руках Темних, задля досягнення кінцевої мети.
- Армія для
командирів, – припустив Ален.
- Можна й так
сказати. Ці істоти дуже сильні й варті сотень рядових бійців, якщо й не тисячі.
Вони одні з небагатьох, здатні черпати енергію темного джерела, тобто
Гелактіону. Хоча, в цьому черпанні, є один нюанс.
- Вони не мають
доступу до енергії Іскри, – припустив Ален.
- В десятку, ти
швидко вчишся, – посміхнувся Захарія. – Вони самі свого роду Іскри. Це складно
пояснити простими термінами, потрібно побачити на власні очі. До речі про очі.
- Ми називаємо цю
силу Вища Воля, – Ален одразу зрозумів
натяк Захарія. – Вони відкрились мені разом з іншими бонусами. З їх допомогою я
можу зазирнути за грань дозволеного, або перебудувати світ навколо себе за
власним бажанням.
- Так, а тепер ти
мене зацікавив. Ці перетворення не будуть ілюзіями?
- Ні, все буде
абсолютно реальним. Можу показати на прикладі цієї зали.
- Повірю на слово, ця
зала дорога нашому королівству, – пожартував Захарія. – Не зрозумій
неправильно, але навіщо вам подібна сила, у вас же немає тих Темних, що у нас,
а з демонами, навіть, якщо вони й перероджуються, можна справитись іншими
засобами.
- Ми – стражі,
істоти, що слідкують за переродженнями людства.
- Стражі, тобто – вас
декілька? – мовив Захарія збуджено. – І що ще за переродження?
- Не знаю чи можна
говорити, тут все-таки минуле, – завагався Ален.
- Використай загальні
терміни, – Захарії натерпілось почути відповідь.
- Раз ти спілкуєшся з
ним, то думаю, це не суперечитиме правилам… У нас відбувається цикл з семи
еволюційних етапів. У кожного етапу є свій страж, який володіє Вищою Волею.
Кожен раз люди стають на шлях ближче до тієї форми, якою були Перші. Я п’ятий
страж, всього буде сім, після чого цикл завершиться. Закінченням кожного етапу
до мене, являлась війна з одним з нащадків Азаріаса і його армією демонів, яка
прагнула розірвати цикл. В результаті – смерть людства і ув’язненням того
нащадка.
- Тобто смерть, як же
тоді…
- Страж запускав
процес відродження і так з’являлась нова
форма, яка розвивалась далі, аж до наступного власника Вищої Волі.
- Хм, тепер ясно,
чому ти тут… – Ален запитально поглянув на Захарія. – Може проти Азаріас тобі
ще забракне досвіду, але от з його нащадками ти вже точно стоїш на одному, а
може вже й вищому рівні. Хоча Даріус і Рін – це справжні монстри, навіть їхній
батько іноді виглядає блідою тінню на їхньому фоні, та вони ще не пройшли
ритуалу пробудження. Їм пророкують велике майбутнє.
- Ритуалу?
- Мені відомі тільки
загальні деталі. Пам’ятаєш місце, куди ти потрапив на початку того переміщення?
- Порожнеча?
- Саме так, ми
перебували там в ролі Творців, створюючи новий світ з нічого. А вони, під час
цього ритуалу, проходять крізь цю Пустоту. Знаю, як це звучить, та іншого
пояснення я не маю.
- Цікавенький ритуал.
І коли вони мають його пройти?
- В простих Темних це
відбувається після першого двадцятку, а от в знаті все трохи складніше.
- Щось мені здається,
що скоро ми станемо свідками цього ритуалу.
- Подорож була не
такою простою?
- Ти знав?
- На заваді іноді
стають втілення Порожнечі, але для нас вони не становлять особливої загрози, в
основному – образи тварин. Я не розповідав, щоб ти зайвий раз не нервував. Ти й
так робив це вперше. Тільки ті, хто володіють темною енергією, можуть побачити їх.
- Істоти, яких я
бачив, не нагадували звірів, швидше людей.
Останні слова ввели
Захарія в легкий ступор.
- Тобто людей? –
перепитав ще раз Захарія, не вірячи власним вухам.
- Вони говорили, що я
увірвався на кордон, також знали, що я п’ятий.
Запанувала мовчанка,
Захарія обдумував почуте.
- Схоже, твої очі
бачать далі, ніж ти думаєш, – задумливо мовив Захарія. – Я поняття не маю, що
то було, і раз така ситуація, то думаю – найкращим виходом буде не
користуватися тим переміщенням, принаймні поки не з’ясуємо все. Я повідомлю іншим командирам.
- До речі про них.
- У нас стосунки не
такі напружені, як у Темних, але свої підводні камені є. Смерть семи з нас, не
пройшла безслідно. Хтось винить себе, хтось – інших. На війні не обійтись без
жертв, та підсвідомості важко з цим змиритись. Ми погодились співпрацювати, але
аж надто тісних зв’язків немає. Кожен діє на свій страх і ризик. Як і Темні, ми
зайнялися нарощуванням сил й побудові нових баз по вимірах.
- Баз, а хіба
переміщення не зводять все нанівець?
- Ти про те, як ви
потрапили сюди? – посміхнувся Захарія. – Скажемо так, відкривши в собі геном,
ми отримали силу подібну твоїй. Ми можемо перебудовувати виміри по власному
бажанні, при цьому використавши мінімум власної енергії.
- Джерела?
- Так. У кожного
світу, як ти знаєш, є своє джерело, яке з’єднується з головним виміром, в
нашому випадку – це Ядра Буття.
- Геалактіон і Едем?
- Абсолютно вірно.
Доступу до Ядер у нас поки що немає, та проміжні ланки ми вже навчилися
контролювати. Кожне джерело – це величезна бібліотека й водночас: схема, план…
– називай як хочеш, з керування того, що створили за допомогою їх енергії.
Відкривши геном, ми отримала ключ до цієї бібліотеки й тепер можемо закривати
або обмежувати доступ до ділянки, яку контролюємо ми.
- То чому ж ви не
закриєтесь від Темних? Вимірів ж тисячі.
- От тут ми й
підійшли до особливостей Армади. Їхні кораблі здатні прориватись крізь подібний
захист. Не спорю, що й проти цього є свої контрзаходи, але тим не менш, самого
факту не заперечиш.
- І, яким чином, це
досягається?
- Архітектори. Вони –
це сила подібна реліквіям, особлива енергія, яка прикликається в цей світ з
невідомих нам куточків Буття. Особисто ти ще не зустрічав їх, але напевно чув
голос під час полону в Дрейксі.
- Було таке, я не
надав цьому особливо значення, сприйнявши за якийсь бар’єр.
- Архітектори – це
свого роду міні-версія джерела, тільки більш мобільніша й практичніша. В
більшості випадків вони нагадують істот без крил.
- Типу людей, на
зразок мене?
- В принципі – так.
Таких Архітекторів не так багато, але вони – це ударна міць Армади, вони
прокладають шлях для інших кораблів. Цитадель, в якій ми знаходимось,
спроектована Архітектором, він же й керує цим виміром, що унеможливлює поки що
прорив ворога. Щоб обійти його захист потрібен час, якого в них немає, – мовив
Захарія з гордістю.
- З цим розібрались.
Останнє запитання – реліквії.
- Основна зброя цього
світу, без неї ти труп. Прикликається спеціальною рунною формулою. Ти створюєш
формену руну, задаєш стандартну формулу, а потім додаєш енергію Іскри й
запускаєш алгоритм. Формула починає змінюватись й підбирати реліквію відповідну
твоїй силі. Якби в Гелактіоні у нас було більше часу, ти міг би спробувати
прикликати свою. Хоча, раз ми вже почали цю розмову, то подібне можна зробити й
зараз. По-твоєму погляді сміливо припускаю, що зараз ти прагнеш цього куди
більше, ніж відпочинку.
- Збрешу, якщо скажу,
що це не так, – посміхнувся Ален. – Спокуса надто велика. Та й своє – завжди
ближче. Не доведеться зайвий раз придумувати пояснення, та й було б краще, якби
сила тих чотирьох реліквій не вивільнялась в цьому світі.
- Розумію… – схвально
кивнув Захарія. – Якщо ти готовий, можна зробити це прямо зараз?
- Вибачте, що
відволікаю, – почувся голос у дверях.
Ален і Захарія злегка
розгубились, почувши його. Ведучи діалог вони забули про світ навколо. На
порозі стояла особа в білосніжних обладунках з чотирма крилами за спиною.
Обличчя не було видно, та цей голос він не забуде ніколи. Перед Аленом був
херувим, з яким вони бились в Ієроніні. Якби не Вища Воля… Та Ален швидко
прогнав цю думку й став спокійно слухати доповідь.
- Пусте, ми вже
закінчували, – Захарія привітно посміхнувся йому у відповідь.
- Розвідка доповідає
про підвищену активність в одному з прикордонних вимірів.
- Вторгнення?
- Не схоже, ми
вагались, чи посилати загін, якщо нічого серйозного, то це може стати непотрібним приводом.
- Я дам відповідь за
декілька хвилин, – і Захарія кинув косий погляд на Алена, даючи зрозуміти, що
він хоче обговорити з ним дане питання.
Віддавши честь, як
це робили хранителі, херувим поспішив покинути їх.
- Я так зрозумів, ти
хочеш, щоб я відправився в невелику подорож?
- Від тебе важко щось
приховати, – посміхнувся Захарія. – Не наполягатиму, рішення за тобою. Тобі ж
потрібно якось побачити всі сторони цього світу?
- Доведетьсь
відкласти створення реліквії, – зітхнув Ален.
- Чому ж, – здивовано
поглянув на нього Захарія. – Я покажу тобі формулу, коли буде вільна хвилинка
самотужки запустиш процес. Для тебе це не викличе жодних проблем.
- В принципі – це
навіть краще, – мовив Ален піднесено.
- Є побажання, щодо
членів групи?
- Довірюсь твоєму
вибору.
*****************
Збори тривали
недовго. Крім Алена, в групі було ще троє осіб. Двоє незнайомі, прості ангели,
а от третім був Люцифер. На цій стороні їхня співпраця вже входила в звичку.
Вимір, в який вони відправились, був пристанищем простих фермерів з числа
Темних. Вони виживали продаючи свою продукцію у виміри, де відчувався голод.
Ален з помітним подивом спостерігав за їхньою роботою на полях. Здавалося така
могутня раса, а її представники гнули спину, як сотні захоплених ними Світлих.
Та й голод, чому б не вибрати перспективніше місце? Схоже, навіть у «великих»
були свої недоліки.
Щоб не привертати
зайвої уваги, використавши стихії, Ален провів розвідку місцевості з безпечної
відстані. Чисельні військові загони Темних справді перебували на материку,
проводячи тренування вкупі з лаштуванням масштабних укріплень. Та все це
нагадувало не більше, чим рутинні будні військових, ніщо не свідчило про
повномасштабне вторгнення, та й кораблів в бухтах було не так багато, в
основному риболовецькі човни, що наводило на питання: чи хтось ціленаправлено
дезінформував розвідку, чи вони бачать тільки те, що їм показують?
- Що робитимемо? – звернувся
Люцифер до Алена.
- Я думав ти в нас
командир? – пожартував Ален.
- Якщо об’єктивно
зважити всі фактори, то навіть безмозгий визначив би, хто тут головний, – без
тіні іронії, відповів він.
- Краще б ти
заперечив, а то ідея, яку хочу озвучити, може не сильно вам сподобатись.
- Якщо виживу після
цього, то готовий вислухати, – відповів Люцифер в напівжартівливій формі.
Йому починав
подобатись Ален і його непередбачувані, а іноді й зовсім безумні вчинки.
Особливо після Дрейкса. Навіть найбільші відчайдухи не ризикнули би провернути
подібну операцію.
- Перш ніж почну,
радив би вам перечекати в безпечному місці, – звернувся Ален до інших двох. –
Якщо щось піде не так, ви повідомите Захарія.
Ті схвально кивнули
й зникли тієї ж секунди.
- Високо ж ти цінуєш
моє життя, – зіронізував Люцифер.
- Краще так, ніж
зайві два, – відповів Ален вже без посмішок.
- То який план?
- Зараз побачиш, – і
Ален перемістив їх в саме серце табору Темних.
Люцифер лише рота
встиг роззявити, як їх оточило близько ста Темних. Вони одразу впізнали одного
з замів Захарії. В передчутті чималої нагороди, в них хижо заблищали очі.
- Що ви тут робите? –
без зайвих церемоній запитав Ален, чим ввів в ступор не тільки Темних, а й
Люцифера.
- Ми… – хотів було
насмішкувато відповісти один з Темних, та щось не дало йому й слова промовити.
- Правду, –
скомандував Ален.
Інші Темні, мов
перелякані собаки, стали задкувати назад.
- Ми… відволікаємо
увагу… – відповів солад затинаючись.
- Від чого?
- Основних сил, які
готуються завдати удару по столиці королівства Астеріас. Більше… нам невідомо…
- Хто командує? –
тепер вже заговорив Люцифер.
Ступор минув і
тепер він був непорушним, як скеля, схожий на того, хто був при першій їхній
зустрічі. Ален не помилився, коли взяв його з собою. Якби тут були ті двоє,
йому б довелося відволікатись на стеження за ними, щоб вони не натворили
дурниць, а Люцифер був іншої породи. Його холодний розум і сила були приємним
бонусом, в даній ситуації.
- Кронпринц Даааріус…
– видавив з себе Темний.
- Ого! – аж
присвиснув Люцифер. – З чого стільки честі? – презирливо мовив він.
- Таким чином
імператор і кронпринц, хочуть показати усім силу імперії Ріосар, після ритуалу
пробудження.
- Стратеги, щоб їх… –
вилаявся про себе Люцифер.
- Ви знаєте вимір, де
зосереджені ці сили? – запитав тепер вже Ален.
- Нам відомо, що їх
декілька…
- У тебе ще є
запитання? – звернувся Ален до Люцифера.
- Ні.
- Тоді на цьому
завершимо, – Ален створив навколо себе декілька куль з блакитного ефіру, а
потім помістив їх в переляканих Темних. – Відправляйтесь в ті виміри й
попросіть аудієнції Даріуса, скажіть, що у вас є важлива інформація, кому
відмовлять – проникніть на кораблі Архітекторів, або вбийте якомога більше
офіцерів. Про нашу розмову забудьте, – віддав Ален останній наказ і Темні
зникли.
- Ти монстр, –
жартівливо мовив Люцифер, а в самого було волосся диба від побаченого. – Не
боявся, що може не спрацювати, або підкріплення прибуде? – стараючись здалека
вивідати природу цих здібностей, мовив Люцифер.
- Хотів би я на це
подивитись, – і Ален загадково посміхнувся.
- Не боїшся стати
особистим ворогом Даріуса, він такого не вибачить?
- Хай лусне від
злості, – байдуже мовив Ален, а сам подумки виголосив: «Один нуль – на мою
користь».
- Раз такі справи, то
слід негайно відправлятись в Астеріас.
- З цим чудово
справляться ті двоє, а нам слід придумати, як виграти трохи часу й
перенаправити запал Армади в інше русло. Нав’язувати бій в столиці, означає
поставити хрест на вашому королівстві.
Люцифер задумався,
аргументи Алена були логічними, але діяти тільки вдвох…
- Щоб добратись до
столиці їм потрібно пройти декілька вимірів, так побудована наша оборона, тому
час у нас буде.
- Натякаєш, що ми
зайвий раз ризикуємо своїми життями? В іншій ситуації я би з тобою погодився,
та Захарія скаже тобі те саме. Основна ціль від цього не зміниться, якщо буде
потрібно, він і так зможе надіслати нам підкріплення.
- Воля твоя, але яким
чином ми зможемо відволікти їх?
- В спогадах одного
Темного я знайшов дуже цікаву інформацію, про особу королівської крові, яку
йому доручили супроводжувати.
- І хто ж це, не
думаю, що хтось аж надто важливий? Враховуючи майбутній наступ, ніхто з дворян
не ризикуватиме без нагальної потреби.
- Ім’я Веста Аенеас
тобі про щось говорить?
По спині Люцифера
пробігли мурашки.
- Жартуєш?
- Аж ніяк.
- Це племінниця
Азаріаса, вона не могла так просто покинути Гелактіон, хіба що… – Люцифер
задумався. – Хіба що готує ритуал пробудження для Даріуса. Але – це нонсенс,
події такого масштабу проходять в столиці, це грандіозне свято, на яке
з’їжджається ледь не половина імперії. А куди її супроводжували ті солдати?
- Наскільки я
зрозумів з туманних спогадів, то це один зі світів Світлих. Його жителів
принесуть в жертву, вірніше, не так висловився, використають, як енергію, для
відкриття якогось особливого порталу в Порожнечі. Для обширніших даних потрібна
потрібна фігура по крупніше.
- Розумію, – схвально
кивнув Люцифер. – Але тепер твій план звучить ще божевільніше, таке місце
охоронятимуть як мінімум декілька Альф, не кажучи вже про саму Армаду.
- А тут починається
найцікавіше: жодних військ там немає. Її охорона й справді складається з трьох
Альф, але це все.
- Маячня якась, –
мовив Люцифер про себе.
- Враховуючи їхні
здібності, то більших сил там і непотрібно.
- Поділишся, а то не
хотілось би всі сюрпризи відкривати на місці?
- Ахерон, Барбатос і
Бальтазар.
- Ого! – аж
присвиснув Люцифер. – Гарна охорона. Підкріплення явно не буде зайвим.
- Це вже хай Захарія вирішує, коли закінчимо… – і не дочекавшись відповіді, Ален перемістив їх в Альмаріс. Саме так називався вимір, де мали відбутися майбутні події.