Ален і Рін
перемістились на галявину звідки він потрапив на берег моря. Повідомивши Михаїлу,
що в нього є важливі новини і їм потрібно зустрітись подалі від сторонніх очей,
Ален став очікувати на їх прибуття. Рін помітно нервувала, признатись чесно й
сам Ален відчував певний дискомфорт, непросто пояснити, що особа яка донедавна
була запеклим ворогом, раптово перейшла на їхню сторону.
За хвилин десять
з’явилися й гості. Сказати, що вони були здивовані – це нічого не сказати.
Майже на рефлекторному рівні в їхніх руках з’явилася зброя.
- Або я сплю, або –
це чергові витівки Вести і її звірят! – першим заговорив Михаїл. По йогу тону
було видно, що він ледь стримувався, щоб не вигукнути те, що насправді думав.
- Так, так, а я думав
сюрпризи на сьогодні закінчились, – мовив Серафіель з презирством.
- Ален, може поясниш,
що тут, заради Творців, відбувається?! – вигукнув Люцифер.
- Почну з того, що
ваші очі вам не зраджують, і це не аномалія, викликана діями Вести.
- Хочеш сказати, що
ти добровільно знаходишся поруч з «істотою», яка стільки часу катувала тебе й
через яку ми ледь голів не позбулись?! – вигукнув роздратований Серафіель. Рін
прикусила з досади губу, згадавши через що довелося пройти Алену після їхньої
втечі з табору Захарія. – Що, правда очі коле, принцеско, – бачачи її реакцію,
вирішив не послаблювати натиску Серафіель.
- Давайте зменшимо
запал і поглянемо на ситуацію по-іншому, – мовив Ален.
- А тут і дивитись
немає на що, тільки даремно час витратив, краще займуся захистом наших людей, а
то невідомо, що там відбулося за час нашої відсутності, – і Серафіель скоса
поглянув на Рін. – Демони могли вже каменя на камені не залишити від міста,
вона добре вміє відволікати увагу, – після останніх слів Серафіель поспішив
переміститись.
- Як би мені хотілось
побачити позитивні сторони від цього дійства, та в голову приходить тільки одна
думка… – і Михаїл ще міцніше стиснув свого списа. – Ален, ми хоч недовго
знайомі, та я вже встиг проникнутись до тебе певною симпатією і повагою за
допомогу нам, та доки поряд з тобою… ця особа, наші дороги розходяться, – і
Михаїл також зник, залишивши після себе відчутний осадок.
- Не буду
затримувати, – байдуже мовив Ален до Люцифера, що єдиний ще не покинув
галявину.
- А я б волів
залишитись, – мовив той без тіні сарказму. Ален здивовано подивився на
нього.
- Командир попередив
про такий розвиток і наказав допомагати. Хоча, я й сам не проти. За ці дні я
зрозумів одну просту річ, ти непросто так з’явився тоді на нашій дорозі. Тому,
якщо можу бути корисним, до ваших послуг. З вами куди безпечніше, – постарався
пожартувати він під кінець.
- А як же Серафіель і
Михаїл? – запитально поглянув на нього Ален.
- Не маленькі, дадуть
собі раду. Та й сумніваюсь, що ми покинемо їх, тому хай поки перетравлять
побачене. То який план? Не думаю, що ви викликали нас сюди, щоб з’ясувати
стосунки.
- Завтра має прибути
частина Армади на чолі з Азаріасом і знаттю Ріосар, до цього часу ми маємо
покинути це місце, – повідомив Ален.
- Обнадійливий
початок. Але ти говорив, що не можеш створити міст Творення.
- Це й непотрібно, –
Рін і Люцифер здивовано поглянули на Алена. – Довіртеся мені, а зараз слід придумати,
як затримати Армаду.
- Думаю, найпростішим
рішенням буде захопити Весту, – запропонував Люцифер. – Якщо, звичайно, ніхто
не заперечує? – і він кинув косий погляд на Рін. Та помітила це й поспішила
відповісти.
- Я підтримаю
будь-яке ваше рішення.
- Просто і зі смаком,
– потер бороду Ален. – Тільки залишається питання, щодо розриву Буття. Я можу
наказати їм підтримувати його, та це відволіче мою увагу від головного
завдання.
- Візьму це на себе.
Одна з причин, чому командир відправив мене тоді з Михаїлом – це особливості
моєї реліквії.
- Особливості? –
запитально поглянув на нього Ален.
- Виправ, якщо
помиляюсь, але це стосується третьої стадії
вивільнення? – мовила Рін.
- Так, – посміхнувся
Люцифер. – Ви добре нас вивчили.
- Це лише теорія, я
бачила роботи брата з цього питання, він розібрався тільки в двох стадіях, а
щодо третьої висував теорії, але мені вони видалися цікавими.
- Третя розділяється
на два етапи. Перший – це контрольоване поглинання темної енергії і
перетворення в мою власну, а другий – можливість знищувати Іскри Темних.
Рін впала в легкий
ступор, схожі емоції зараз відчував і Ален.
- Якщо ти володієш
настільки грізною зброєю, то чому ви ще не скористались нею? – мовила Рін
збуджено.
- У кожної зброї є
свої сильні і слабкі сторони… – посміхнувся Люцифер.
- Це все добре, та не
бачу яким чином це нам допоможе, – опанувавши емоції запитала Рін. – У нас же
не стоїть завдання їх вбити.
- Скажемо так,
вбивство Іскри не зовсім звичний процес. Довіртеся мені, про інше я потурбуюсь.
- Добре, тоді зробимо
наступне: після прибуття на міст я займуся альфами, а на вас залишаю Весту, –
мовив Ален.
- Впевнений, що тобі
непотрібна допомога, ти ще не зустрічався з таким ворогом? – звернулась Рін до
Алена.
- От і познайомлюсь,
– пожартував Ален, а потім звернувся до Люцифера. – Тобі потрібен час на
підготовку?
- Ні, все
відбуватиметься на місці, – відповів той.
- Тоді вирушаємо, –
виголосив Ален.
*****************
Міст Творення являв
собою безкрайній космічний простір, який розсікала дорога викладена з каменю.
Вона не мала початку чи кінця, а описувала величезне коло, свого роду символ
замкнутості процесу. На одному з її відрізків виднілася білосніжна арка з
чистої енергії, а всередині неї знаходилась в’язка, як смола, речовина. З
хаотичною періодичністю з неї хтось виходив. Весь процес контролювали три
особи, невиразні силуети яких освітлювала арка. Як тільки Ален ступив крок,
його одразу перемістило в штучно створений вимір. Схоже – це були заходи
безпеки від непроханих гостей. Роззирнувшись він зрозумів, що Рін і Люцифера
немає поряд, по всій видимості їх перемістило в схожі місця. Раптом, нізвідки,
з’явилося близько сотні Гекатонхейнерів. Оточивши Алена, вона проготувались до
атаки.
- Не жаль втрачати
стільки звіряток?! – вигукнув Ален.
- У нас їх достатньо,
– пролунало у відповідь. Здавалося, що цей голос злився з даним виміром.
- Тоді я злегка
проріджу їхні ряди, – і Ален клацнув пальцями, після чого велетнів оповив
темний ефір і вони зникли.
- Непогано, –
похвалив його невідомий голос, а за мить з’явився його власник. На превеликий
подив він майже нічим не відрізнявся від середньостатистичної людини Землі чи
Едему. Шістдесяти років. Коротка біла борода, яка підкреслювала гострий погляд
й чорні очі. Сиве довге волосся, що сягало плечей. На руках металеві наруччі з
зображенням вовка. З одягу легкі чорні штани зі шкури дракона, кіраса з того ж
матеріалу, на плечах чорна накидка з капюшоном. Жодної зброї чи натяку на неї.
- Припускаю, що
переді мною альфа.
- Ви не помилились,
містере Ален. Мене звати Барбатос.
- Так це ви вмієте передбачати
майбутнє?
- Ваша обізнаність
гідна похвали, – посміхнувся Барбатос.
- А ваші товариші не
приєднаються до нас? – мовив Ален жартома.
- На жаль – зайняті.
- Прикро, хотілось і
з ними познайомитись.
- У вас ще буде
можливість. Та спершу ми завершимо свою місію, королева не любить чекати.
- Тенебріс? – Після
згадуванні її імені було помітно, що по тілі Барбатоса пробіг легенький
холодок. – Вона не порадує нас своєю присутністю? – Ален розумів, що грається з
вогнем, та гнів – найкраща емоція, щоб вивести противника з рівноваги й
підштовхнути до необдуманих кроків чи слів.
- Її величність й так
проявила великодушність, зберігши поки що ваші нікчемні життя. Імператор
Азаріас ще в Дрейксі хотів розправитись з вами, та вона заборонила. Ви самі
того не знаючи, грали за нашими правилами.
- Як цікаво, – Ален
старався зберігати самовладання. – І чим же я міг зацікавити вашу королеву?
- Скоро дізнаєшся, а
зараз насолоджуйся виставою, у тебе почесне місце, – і Барбатос поспішив
зникнути.
Алена переповнювало
легке роздратування, та він вирішив поки не давати волю емоціями, а
переміститись на міст. Після декількох невдалих спроб прийшло розуміння
неможливості цієї дії. Ален з подивом констатував, що комусь вдалося ув’язнити
його в цьому вимірі. Як на замовлення перед ним виникло щось на зразок
трансляції. В ній відображались наступні події.
Люцифер і Рін,
попри припущення Алена, потрапили в один вимір. Проти них виступили Ахерон і
Бальтазар. На початку бій розвивався при повному домінуванні Рін і Люцифера, та
з прибуттям Барбатоса все змінилося. Хоча змінилося – було надто м’яко сказано.
Рін раптово
опустилась на коліна, а Люцифер ні з того ні з сього, також завмер на місці.
Ален, з досади, стиснув руку в кулак. Барбатос наблизився до Рін, вона не
чинили жодного супротиву. Поставивши руку їй на плече, він почав огортати її
тіло чорної аурою, вона нагадувала ту в’язку рідину, з якої виходили монстри.
За декілька хвилин вона огорнула все її тіло, утворивши щось на зразок кокона,
який за мить безслідно зник разом зі вмістом. Після Рін прийшла черга Люцифера.
В його випадку Барбатос лише легенько доторкнувся чола. Цього виявилось
достатньо, щоб вивести Люцифера зі ступору. Та наступні його дії були ще тим
шоком. Він не схопився за зброю, а
опустився перед альфами на коліно й щось промовив. Останні схвально кивнули й
вчотирьох поспішили зникнути. На цьому трансляція припинилась і настала гробова
тишина. Заспокоївши частково емоції, які бушували мов ураган, Ален вмостився
зручніше на землі й поринув в медитацію. Таки чином він прагнув знайти вразливе
місце своєї в’язниці.
Кількагодинні пошуки не увінчались успіхом, як і спроби зв’язатися з Серафіелем і Михаїлом. Ситуація приймала куди складніші обриси. Врешті-решт Ален вирішив вдатися до останнього козиру…