Рад не рад, Рін
змушена була погодитись. Тільки з Аленом вона могла почуватися у відносній
безпеці. Дорога до Темних закрита для неї й слід було пристосовуватись до
нового середовища і його правил. Під час розмови певні «ноти» протесту все ж
були озвучені та в цілому вони зуміли досягти порозуміння й по прибутті
Серафіеля, одразу ж відправились на перші переговори.
На початку їхнього списку виявилися дракнести.
Наполовину дракони, наполовину Світлі. В подобі Світлих візуально нічим не відрізнялися
від людей. Однак з використанням магії драконів їхнє тіло могло зазнавати
кардинальних змін, впритул до часткового покриття лускою, появою крил чи
повного перетворення на драконів. Основною стихією дракнестів був вогонь. Вони
використовували найрізноманітніші його види, а найкращі серед них, досягали
повного злиття, по типу командирів легіонів Едему.
Головним виміром
дракнестів являвся Дракайнест. Вони проживали й в інших, але цей був столицею.
Одним з семи королів, що загинув в минулій війні, був король дракнестів –
Атрей. Як би цинічно це не звучало, та в результаті племена дракнестів
об’єдналися під керівництвом його дружини Зейнел. До цього налічувалось сім
племен, як розділились на два клани очолювані їхніми батьками. Не сказати, що
між ними була якась ворожнеча та враховуючи традиції й особливості кожного
клану, то вони, скажемо так, не могли досягти компромісу з приводу одного
лідера. Все змінилося з початком війни проти Темних і смерті батька Атрея. Не
поділяючи консервативних поглядів батька і його прибічників, новий король
вирішив змінити старий лад і запропонував тодішньому королю й батьку Зейнел
об’єднатися і виступити єдиним фронтом. Щоб ні в кого не виникало сумнівів в
правдивості його намірів, він запропонував Зейнел вийти за нього заміж. Та без
вагань погодилась. Даний шлюб укріпив укладений раніше союз і ознаменував
утворення одного великого королівства дракнестів. Такий хід дозволив
обезголовити королівство одного з регіусів і переломити хід боїв на певних
ділянках фронтів. Щоб подібне не повторилося, перша трійка регіусів
скоординувавши свої дії зуміла організувати відповідь, в результаті якої
загинув Атрей. Це породило хвилю незадоволення серед його клану. Вони
звинуватили протилежну сторону у змові з Темними для захоплення повної влади.
Результатом подібних дій стала битва батька Зейнел з повсталими у якій він
виграв, та внаслідок отриманих ран помер. Зейнел не стала мстити, вона
закликала обидві сторони до переговорів й пошуку мирних шляхів. Можливо все й
закінчилось би безрезультатно, якби не новина про її вагітність. Піти проти
дочки Атрея, означало покрити свої племена вічною ганьбою, тому запал
повстанців стих і вони погодились продовжити справу по об’єднанню. До
повноліття Лайли керувати королівством призначили Зейнел, з чим вона успішно
справлялась до цього часу.
************************
Дракайнест являв
собою вимір, основу якого становила суша з десятками діючих вулканів, океан
займав лише тридцять відсотків від усієї території. Хтось запитає, як можна
жити в подібному місці? А відповідь проста. Жили дракнести не внизу, на суші, а
на летючих островах, які від сторонніх очей приховували хмари диму й попелу, що
постійно викидали у повітря вулкани. Дракнестам вони не шкодили, це було
частиною їх життя і головним захисним бар’єром. Подібна концентрація сірки,
газів і попелу, була смертельна майже для усіх, хто наважився потурбувати
дракнестів в їх домі. Однак, не все було настільки химерно, як могло здатись на
перший погляд. Острови, незважаючи на все, були справжніми райськими місцями, з
величезною кількістю зелені. Останню захищали спеціально створені куполоподібні
бар’єри, не були виключенням й острови рослинність яких пристосувалась до
подібних умов. На таких жили переважно шибайголови й шукачі пригод. Під час
війни ці острови являлись плацдармами для блискавичних атак на загони Темних,
які все ж знаходили способи вижити у цьому пеклі. Через особливості Дракайнеста
усі битви переносились в інші виміри, які сповна розплачувались за
неприступність столиці. Тисячі біженців кожного дня приймала столиця, але це ні
на хвилину не похитнуло рішучості дракнестів, які продовжували й надалі бути
нічними жахіттями Темних.
Також слід
зауважити, що непотрібно плутати дракнестів і простих драконів. Це як
звіроподібні й прості звірі. Ззовні ніби й подібні, але вміст відмінний. Не
можна сказати, що дракнести – це результат еволюцію драконів, скоріше навпаки.
Дракони стали результатом вже знайомої хвороби, та про все по черзі.
Всього декілька
хвилин перебування в Дракайнесті вистачило Серафіелю, щоб встигнути проклясти
цей вимір. Якщо в Ален і Рін не виникло особливих проблем з місцевою природою
через високу регенерацію і просто силу, що нейтралізувала усі шкідливі чинники,
то Серафіелю ж доводилось створити навколо себе своєрідний бар’єр з біоаури,
щоб не відправитись до Творців.
Сповна
насолодившись краєвидами вони вже хотіли було відправитись на пошуки одного з
островів, та хрипкі звуки, що роздалися з-за однієї з брил застиглої магми,
заставили їх змінити плани. Підійшовши ближче вони виявили молодого дракона з
перебитим крилом. Не знаючи нічого про особливість Світлих, до яких їх направив
на переговори Захарія, Ален згадавши свій нетривалий досвід спілкування з
драконами, став заспокоювати її гладячи по обличчю. Рін і Серафіель ледь стримували
сміх, передчуваючи незручну ситуацію, яка слідуватиме, коли він дізнається
правду. Дракнеста, що це була дівчина сумнівів не було, до того ж ще зовсім
юна; перелякано й трохи зніяковіло дивилась на несподіваних гостей.
- Може покажешся? –
звернулась Рін до тої. Перед подорожжю вона завбачливо змінила свій вигляд,
тому необдуманих дій збоку Світлих поки що можна було не боятись.
Було видно, як
дракнеста вагалась, та потім зваживши на своє становище, вирішила все-таки
прислухатись до слів Рін і перетворитись. Букет емоцій на обличчі Алена було
важно описати. Рін і Серафіель лише силою волі подавляли істеричний сміх.
Дракнеста виявилась дівчиною років вісімнадцяти з вигляду. Через перетворення
вона постала перед незнайомцями у повністю оголеному вигляді, що одразу
поспішила виправити Рін скориставшись форменими рунами. По закінченню перед
ними стояла невимовної краси брюнетка з довгим розпущеним волоссям. Створений
одяг підкреслив струнку й водночас тендітну фігуру дівчини. Дивлячись на неї у
хлопців мимоволі виникали думки про щось недосяжне, але водночас таке близьке.
- Ну, я, цей… як би
це сказати… – почухав потилицю Ален. – Вибачаюсь.
- Вперше бачиш
дракнестів? – стримано запитала дівчина. Зніяковіння пройшло і тепер в її
погляді читалась пересторога. Не кожен день тут бували гості, та ще й здатні
без проблем переносити особливості Дракайнеста.
- Скажемо так:
особисте знайомство відбулось щойно, – постарався Ален приховати своє
зніяковіння. – Твоя рана, – вказав він на білу блузку з-під якої виступила
кров.
- Дрібниці, –
спробувала зобразити байдужість та, однак біль заставив скорчити зовсім іншу
гримасу. Щоб притупити біль, дівчина натиснула на рану рукою.
- Враховуючи
відсутність поблизу лікаря пропоную свою скромну допомогу. Що скажеш? – постарався
Ален мовити якомога привітніше.
- Хотілось би для
початку знати, хто ви, і з якою метою прибули до нас?
- Посольство від
Захарії, – випередив Алена з відповіддю Серафіель. Було трохи дивно бачити
подібне рвіння останнього.
Та схоже, що його
ентузіазму не поділяла дівчина. Почувши ім’я Захарія, вона ледь не скрикнула
від обурення, та вчасно опанувала емоції.
- Ви даремно прибули!
Мати не стане з вами розмовляти! – відрізала дівчина.
Трійця
переглянулась. Початок був обнадійливим.
- Ви чули про нову
хворобу, яка вражає Світлих? – звернувся до дівчини Серафіель.
- Більше, чим хтось
може уявити. Наш народ потерпає від неї вже другий місяць.
- І ви все ще
вважаєте, що зможете впоратись самотужки? – заговорив Ален.
- А що може
запропонувати Захарія?! – обурливо вигукнула дівчина. – Він вже допоміг моєму
батьку.
- Знову за своє? –
процідив крізь зуби Серафіель. – Ми тисячу разів пояснювали, що до нас ніхто не
звертався по допомогу. Та битва була трагічною випадковістю.
- У вас все
«випадковість»! Що: Темні трохи пір’я вискубли й ви прибігли з промовами, що
Світлим загрожує знищення? Чули вже, – буркнула дівчина під ніс.
- Тобто ходу з
хворобою вам не достатньо? – запитав Ален стримано. – Чи
вона забрала останні краплі здорового глузду?
- Вона забрала
набагато більше… Дракнести більше не можуть народжувати. Наша раса вимирає.
- Що не день, то
свято, – зіронізував Ален склавши руки за потилицею і поглянув в затягнуте
сірою пеленою небо. – А ти що тут робила? – і він мимоволі поглянув на рану.
- Не турбуйся, я не
страждаю суїцидальними думками. Я учасниця останнього ритуалу посвячення в
дракнести.
- Данина предкам? –
перевів Ален погляд з неба на дівчину.
- Можна й так
сказати, – вже тепліше відповіла дівчина. – Я мала виконати тут останню волю
одного зі старійшин, який захворів і в результаті більше не зміг
перетворюватись.
- Та, як бачу, все
пішло не по плану?
- Даремно іронізуєш.
Хоча – це вже неважливо, – зітхнула вона.
- А чому не заражені
не покинуть Дракайнест? – звернувся до неї Серафіель.
- Бо безпечного місця
більше немає. Ми спілкувалися з іншими Світлими у них схожа ситуація. Наслідки
для кожної раси різні, але одне спільне – це спосіб зараження. Темні навчилися
передавати зворотний геном, так ми назвали ту хворобу, через зв'язок між
джерелами. Тепер регіусам непотрібно заражати Світлих Порожнечею чи чимось
подібним. Вони отримали ідеальну зброю, для якої неважливі відстані.
Після останніх слів
Серафіель спантеличено присів на одну з брил і обійняв голову руками.
- Рано ж ви опустили
руки, – мовив Ален.
- А більше немає за
що боротись. Все, що нам залишається – це дочекатись кінця. Темні зупинили
наступ по усіх фронтах і просто святкують. Так що ваша місія ще на початку була
приречена. Немає більше Світлих, а ті, хто хоче продовжувати битву, просто
бажають самостійно обрати спосіб смерті.
- Ти думаєш ми б
прибули сюди не знаючи усього цього?
Серафіель, Лайла і
Рін різко повернули голови в його сторону.
- Хочеш сказати, що у
вас є план? – Лайла хотіла промовити це насмішкувато, та в результаті емоції
все ж взяли гору й вийшло ледь не благально.
- Я хочу обговорити
це з твоєю матір’ю, – твердо мовив Ален.
Лайла зітхнула й
задумливо поглянула в небо.
- Добре, я влаштую
вам зустріч, та спершу закінчу ритуал, – не встигла вона договорити, як
декілька вогняних куль розрізавши хмари попелу направились в їхню сторону.
Ален не подав і
тіні занепокоєння, огорнувши їх напівпрозорою енергією, він перемістив ті
подалі. Протилежні емоції читались на обличчі Лайли. Небагато осіб наважилось
би на подібний напад. Власники куль не заставили себе довго чекати. Ними
виявились три чорних дракони. Зробивши два кола над своїми супротивниками й
обдарувавши їх ще одним залпом з куль, вони нарешті наважились приземлитися.
Змінивши подобу невідомі поспішили створити собі одяг за допомогою рун.
Нападниками виявились троє молодих хлопців років двадцяти. Відмінною їх рисою
являлись чорні очі.
- Це наша справа,
тому шісткам Захарія ми дамо піти, – мовив один з хлопців.
- Як великодушно з
вашої сторони, – мовила Рін з презирством. – А якщо відмовимось?
- То розділите долю
королеви і її дочки.
- Мама, що з нею?! –
вигукнула Лайла.
- Відправилась до
Творців… – процідив крізь зуби один з нападників. – Пора змінювати застарілу
систему, яка привела нас до загибелі.
- Гарне ж у вас
рішення – стати Темними, – іронічно мовив Ален.
- Краще, ніж повністю
вимерти. Темні пропонують нам життя взамін на вірність.
- Вірність – відносне
поняття. Вона непередбачувана, як і вітер. Сьогодні дує в одну сторону, завтра
в іншу, – мовила Рін.
- Це наш вибір, ви
можете подихати разом зі своїм великим лідером, нам до того байдуже.
- Корабель почав
тонути й щурі перші покидають його, – презирливо мовив Серафіель. – Не жаль
вбивати своїх?
- Ці «свої» привели
наш народ до знищення, так чому я маю співчувати їм? – байдуже мовив хлопець.
- Тобто, стільки
років процівітання, ви просто відкинули? – запитально поглянув на того
Серафіель.
- Мені байдуже на
вашу думку, свій вибір ми вже зробили, – твердо відповів той.
- І хто ж лідер
всього цього руху? – запитала Лайла крізь сльози, що лились струмками.
- Актеон, – спокійно
відповів хлопець.
Алену навіть
здалося, що на секунду, на обличчі того промайнула тінь урочистості, немов він
знав щось таке, що було куди важливіше озвученої раніше інформації.
- Дядько? –
прошепотіла Лайла і ледь не втратила свідомість, та Серафіель вчасно її
підтримав за талію.
- Бачу ви вже встигли
подружитись, – презирливо мовив хлопець, побачивши жест Серафіеля. – Що ж – це
буде ще одним стимулом для нас.
- Дістали, – і Рін,
клацнувши пальцями, відправила трійцю в забуття.
- Випередила, –
посміхнувся Ален.
- Для вас це гра?! –
не стрималась Лайла. – Та й це полум’я… – прикрила вонарота рукою.
- Прокололась, –
зітхнула Рін.
- Хто ви, Порожнеча
вас забери, такі?! – з останніх сил вигукнула Лайла.
- Яка різниця, –
відрізала Рін. – Все одно подохнемо скоро. А я ще думала, що ви кращі нас, а
насправді все куди печальніше.
- Годі цих істерик, –
звернувся Ален до дівчат. – План є і доволі дієвий, все що нам потрібно – це
зібрати нараду семи королів.
- Поправочка – шести,
– мовила Рін.
- Семи, – перебив її
Серафіель. – Формально саме Лайла вважається правителькою дракнестів, Зейнел
займала цей пост до її повноліття.
- Вже можеш
відпустити її, – глузливо мовила Рін, натякнувши Серафіелю, що той продовжував
тримати дівчину за талію. Остання, після її слів почервоніла і відвела погляд
вбік. Серафіель поспішив вийти з незручного становища відпустивши Лайлу. – От в
цьому ваша головна проблема, – вже серйозніше заговорила Рін. – Я просто
піддала сумніву певну вашу дію і ви замість того, щоб висловити власну думку з
цього питання, відстояти свою позицію, ховаєте очі й стараєтесь уникнути
наслідків. Цього немає у Темних. Їм байдуже на це. Сила, ось що головне у них.
Сила духу, сила лідерських якостей, сила повести народ за собою. А ви, як
перелякані вівці: вічно шукаєте кращого пастуха, забуваючи, що не виходили за
межі стада.
- І звідки ти стільки
знаєш про Темних, – огризнулась Лайла.
- Бо сама являюсь
нею, – і Рін зняла маскування.
- Не знаю: радіти
мені чи плакати? – безсило мовила Лайла. – Що ти взагалі робиш серед Світлих?
- Сама не знаю, –
стиснула плечима Рін. – У житті кожного наступають моменти, коли доля видає
круті повороти. Скажемо так, у мене стався
такий… – і вона кинула косий погляд на Алена. – Дороги назад немає і
тепер я змушена брати участь в подібній комедії. Хоча, в цьому є і позитивна
сторона, я побачила чому ви програєте нам. Ви не бачите щастя перед собою,
вічно прагнете кращого там, де його й в природі немає.
- Раз така розумна,
то скажи як вилікуватись від зворотного геному?
- Ліків немає, – не
роздумуючи відповіла Рін. – Це сила Тенебріс, королеви усіх Темних,
первозданної Порожнечі. Таким чином вона перевіряє вас. Докажіть, що варті
називатись Світлими й хвороба вас не зачепить.
- Доказати? Це як?
Прокричати три рази! – вигукнула роздратована Лайла.
- Для початку – взяти
себе в руки й зайняти призначене при народженні місце. І непотрібно говорити:
за мене вибрали, я цього не хочу. Твій батько об’єднав ваш народ, а тобі
належить завершити почату ним справу.
- Мене там не сильно
чекають, якщо дядько підняв повстання, то у нього знайдуться послідовники, –
мовила Лайла вже спокійніше.
- Погоджуюсь, так
просто ніхто не поступиться владою, та і для Дракнестів це можливість вижити, –
заговорив Серафіель.
- Рада, що ви почали
думати, – похвалила їх Рін.
- Ситуація і справді
ще та, – задумливо мовив Ален. – Може звернутись до народу, показати, що
спадкоємиця жива?
- На такі випадки є
свої правила, але питання, чи народ прийме мене, як свого лідера? – заговорила
Лайла. – Бунти виникають не від кращого життя, – натякнула вона на зворотний
геном.
- А, якщо об’єднати
нашу місію і ті ваші правила? – запропонував Серафіель.
- Правила полягають у
відкритому виклику вождю повсталих. Переможець доказує, що саме він достойний вести
народ далі, – пояснила Лайла.
- Просто, але дієво,
– потер Ален бороду. – Однак не думаю, що вони не продумали заходів на подібний
випадок.
- А навіщо? – мовила
Рін. – Ти стараєшся зазирнути надто далеко, а тут все куди прагматичніше. Що
може зробити одинока дівчина, проти більшості? Знищивши останню опору старому
ладу, вони кинули відкритий виклик, щоб остаточно утвердитись і показати
наскільки слабкі колишні правителі.
- І якщо ми переб’ємо
лідерів, то це нічого не дасть, потрібно створити шоу, щоб народ і на хвилину
не засумнівався, що вона дійсно та, хто їх спасе, – розмірковував Ален вголос.
- Ау, я ще тут, –
звернулась до них Лайла. – Я ще сама не вирішила, як діяти, а ви тут планів
озвучили на декілька років вперед.
- А в тебе й вибору
немає, – привітно посміхнулась Рін, хоча в очах були помітні підступні вогники.
- А чому б не вдарити
в лоб? – запропонував Серафіель. – Ніхто ж не очікує нашої появи. Замаскуємось
під тих хлопців і типу приведемо Лайлу. Вона кидає виклик, а далі по ситуації,
щось не так – втрутимось.
- Геніально, а якщо
вони захочуть прикінчити мене одразу? Що, як ці хлопці мали це зробити? –
обурилась Лайла.
- На місці й
дізнаємось, – байдуже мовила Рін. – Та спершу закінчимо ритуал, це послужить
додатковим аргументом, і усіх формальностей дотримаємось.
- Отже вирішено, – підсумував Ален.