Ален Д. Волкер Авторський Блог (PC): Ігри королів. Глава 31

Поява була ще тою. Ален з розгону зустрівся з водою, а Рін, заходячись від сміху, залишилась стояти на ледь помітній скляній платформі. Навколо був один неосяжний океан. Жодних ознак суші чи живих організмів. Накупавшись досхочу, Ален піднявся вгору за допомогою стихії повітря.

- Вибач, зовсім забула, де край платформи, – прикриваючи рота рукою, мовила вона.

- Раджу тепер мати очі на потилиці, – в такій же манері відповів Ален. – І де ж твій хвалений дирижабль?

- Зараз побачиш, – і Рін зосередилась.

Вода, під ними, стала розступатись, демонструючи гостроверхі скелясті вершини, десятки видів коралів й різноманітну морську флору. Серед усього водяного царства найбільшу увагу привертала еліпсоїдної форми машина, що мирно спочивала в найглибшій точці. На відміну від земних дирижаблів, в цього не було гондоли, а корпус зроблений з легких, але дуже міцних матеріалів. Дивлячись на нього Ален не міг зрозуміти, як на ньому можна кудись відправитись.

- Прошу на борт, – урочисто виголосила Рін. – Чи ти злякався?

- Мене більше непокоїть, чи його не затопить, як тільки ступимо на борт.

- Не каркай, нам ще межі Сфери потрібно покинути.

Спустившись вниз, Рін торкнулась невеликої панелі на корпусі, та, просканувавши відбитки її пальців, зняла захист і в корпусі показався вхід. Пройшовши трапом вони опинились всередині. По невеликих трубопроводах з прозорого металу, що розміщувалися під самою стелею, курсували невеликі фіолетові частинки. По обидві сторони коридору розміщувались каюти з сенсорними панелями. Вони пройшли трохи далі, повернули за ріг й опинилися перед сходами, що вели на верхній ярус. Тут були всього дві великі каюти. Одна являлась центром управління, а інша – технічною. В останній знаходився головний кристал, який збирав природну енергію, якщо дирижабль злітав зі внутрішнього простору Сфери, а якщо політ проходив вже безпосередньо в Етері, то ефірні частинки.

До вищезгаданого кристала й вели усі трубопроводи. Він розподіляв зібрану енергію на двигуни, а також приводив механізми у дію. Самі двигуни знаходились у спеціальних відсіках, які при необхідності відкривалися, випускаючи необхідну кількість енергії для тієї чи іншої операції. Це було дечим схоже на принцип дії двигунів земних ракет, тільки тут процес приходив не так бурхливо. Тобто, в момент зльоту, біля дирижабля міг знаходитися будь-хто, і його б не спопелило.

Всього двигунів було п’ять. Чотири менших знизу, вони розміщувалися по принципу: два спереду, два позаду. І один великий позаду, за допомогою нього дирижабль рухався в Етері. Ще однією особливістю кристала був поміщений в нього штучний інтелект, підключившись до якого, за допомогою спеціального передавача, у вигляді навушника, будь-яка особа могла самотужки керувати всіма процесами всередині. На випадок екстрених ситуацій, було передбачене керування за допомогою сенсорних панелей, в каюті управління, але до них зверталися крайні рідко.

Після короткої інструкції, Ален наслідувавши приклад Рін, засунув передавач у вухо. Дирижабль одразу ж ожив. Енергія по трубопроводах прискорила рух, а панелі засвітилися яскравим світлом і на них з’явилася різноманітна інформація: від геолокації, до стану систем. Після діагностики, дирижабль легенько трусонуло й він почав підніматись вгору. Ален не повірив власним очам, коли усвідомив куди вони направлялися. Тепер стало зрозуміло, що мала на увазі Рін під поняттям Сфери й Етеру. Сфера (атмосфера) – внутрішній простір планети (виміру), включаючи й саму планету, а Етер – назва космічного простору. Та найбільший сюрприз був попереду.

Покинувши останні рубежі Сфери дирижабль почав рух в Етері. І тут почалося найцікавіше. Ален буквально завмер на місці, спостерігаючи за видом, що відкрився за ілюмінаторами, які завчасно відкрила Рін. Етер був далекий від звичного розуміння жителів тієї сторони Воріт Істини. Опис слід розпочати з того, що самі виміри (планети) немов зависла над безкраїм океаном, що котив свої води у неосяжному просторі Етеру. В ньому аж кишіло життя. Однак, його жителі відрізнялися своєрідною будовою і розмірами. Спостерігаючи за одним з них Алену згадався скандинавський міф про Йормунгара. А он проплила величезна черепаха, на спині якої розміщувався острів, тобто на ньому цілком можна було жити. Ще один острів розміщувався на трьох слонах. І над всім цим феноменальним світом розташовувалися планети, сузір’я, туманності й літало сотні комет і астероїдів по менше.

- Все, що ти бачиш, відноситься до Етеру, – стала пояснювати Рін. – Ми називаємо його жителів Ефірними. Як і у Сфері, тут є тварини й розумні форми. Саме розумні форми й керують природними процесами у цьому світі. Разом з ельфами й гномами, вони формують Анторіуський Союз. Ельфи керують процесами в Сферах, Ефірні в Етері, а гноми – зв'язок між цими двома силами. Вони стежать за гробницями обох рас. Щодо гробниць поясню в безпосередній близькості. Нам потрібно на одну зі станцій гномів, інакше самотужки не зможемо розшукати гробницю. Бортові комп’ютери дирижабля, на жаль, не володіють подібною інформацію. Його, швидше за все, використовували для перевезення добутих мінералів.

- Вщипніть мене, – захоплено мовив Ален, все ще не наважуючись відірвати погляду від краєвидів за ілюмінатором. Рін, недовго думаючи, виконала його прохання. – Ти хочеш навчитися плавати? – пожартував Ален.

- Ха-ха.

- До речі, а в цьому океані реально плавати? Як взагалі тут хтось може жити, тут же немає атмосфери?

- Весь Етер насичений ефірними частинками, взаємодіючи з якими Ефірні й живуть у цьому світі. Їхнє тіло має своєрідну будову, яка відрізняється від нашої, тобто жителів Сфери. Гноми навчилися створювати машини на основі поглинання ефіру. Так з’явилися дирижаблі. Для покидання Сфери вони використовують природну енергію, а в цьому просторі працюють на ефірі. Вогонь, що видають двигуни – наслідок залишкової енергії, від якої треба позбавитись, щоб не було дестабілізації.

- Звідки ти стільки знаєш?

- Бо Армада отримала свою назву не просто так. Певна її частина здатна здійснювати схожі подорожі, однак, їхні кораблі володіють таким запасом озброєння, що бар’єри цього судна не протримаються і декілька секунд. Плюс – куди міцніша і краще продумана конструкція.

- Ви що полонили расу гномів? – скептично поглянув на неї Ален.

- На жаль чи на щастя, все куди прагматичніше. Половина їхньої раси сама перейшла на нашу сторону, після піднятого повстання в одному з королівств. Світлі не надто люблять про це говорити, але ті сім королів, що типу загинули, під час першої великої війни, не зовсім загинули, як ти вже міг переконатись. Світлі самі знищують собі подібних. І якщо з ангелами, дракнестами, звіроподібними й велетнями ще більш-менш все просто, то чвари між ельфами, гномами й ефірними – загрожують усім.

- Хочеш сказати, що ви утримуєте баланс?

- Не ми, нам байдуже до цього, деякі Світлі самі так вирішили бачачи, що їхні одноплемінники загралися в богів.

- Дивний спосіб врозумити. Надавши зброю колишньому ворогу, вони думають, що він не використає її? Це, як посадити дитину біля вогню й надіятись, що вона не обпечеться в процесі гри.

- Ти сам все бачив. Ми не страждаємо високоморальними муками у вигляді добра і зла. Неможливо бути білим й пухнастим, і при цьому хотіти перейти заборонений кордон. Ти або живеш по створених правилах, або відкидаєш їх і будуєш власну історію. Повертатися до високих переконань тільки коли тобі вигідно – не вийде.

- Гарно сказано, а як щодо вас, маю на увазі: чому ви ще не контролюєте цей простір, це ж, формально, ваша територія?

- Як тобі сказати… – Рін на мить задумалась. – Скажемо так регіуси поки не наважуються нав’язувати війну істотами, які контролюють Сфери й Етер. Зворотний геном покликаний стати універсальною зброєю й змінити негласний баланс.

- Тобто, заражаючи Світлих через джерела, ви захоплюєте й самі джерела, тим самим віддаючи їх під контроль темним ельфам?

- В десятку. Формально – це не відкритий виклик, вони можуть без проблем протидіяти, якщо побачать, що це необхідно. Скажемо так, у них свої особливі правила, які прямо протилежні ідеології Захарія й інших Світлих.

- Тепер зрозуміло, чому він відправив нас.

- Точніше – тебе, ми як приємний бонус.

- Якщо підсумувати, то виходить, що переманивши на свою сторону ельфів і гномів, Темні зуміли переломити хід війни за Сфери, але Ефірні можуть звести весь успіх нанівець?

- Так. Непросто воювати, коли знаєш, що за лічені секунди хтось може занурити планету у бездонні води Тартарусу, так ми називаємо океан, що ти бачиш. Внутрішні війни ніщо у порівнянні з цим.

- А як щодо інших Світлих, що втратили своїх королів?

- Про дракнестів ти знаєш, розділення ельфів і гномів – це три, ангели – ще мінус три, ну і Нейторі. Формально, вони Світлі, однак їхня історія окутана завісою таємниці. Навіть самі Світлі нічого про них не пам’ятають.

- Дивно якось, тобі не здається?

- Якщо чесно, то якось байдуже. Кожного дня зникають і народжуються нові світи, а переживати через те, що десь зникли вороги – не дуже хочеться.

- А як щодо мого питання про плавання?

- Без геному Перших – це самогубство. Зазвичай, якщо ззовні щось ламається, то, щоб це усунути, використовують спеціальні костюми з накладеними рунами. Якщо ж говорити про сам Тартарус, то він, як і будь-яка планета, володіє певним гравітаційним полем. Зістрибнувши зараз з дирижабля ти будеш здійснювати хаотичний політ, однак, з наближенням до океану, все зміниться. Це саме поле служить і додатковою гарантією безпеки для планет, інакше, монстри внизу, давно б залишили від них, в кращому випадку, купи каміння.

- Та все ж – це реально?

- Реально, але залежить від індивідуальних якостей. А ти що скупатись вирішив? – пожартувала Рін.

- Знання на майбутнє.

- Краще викинь ці дурниці з голови й проживеш довше!

- Невже турбуєшся?

- Нічого подібного... – зніяковіла Рін. – Ще потім скажуть, що я тебе прикінчила.

- Оце міс позитивність, дякую за відвертість.

- Завжди рада, – повеселішала Рін.

- І де нам шукати цю станцію?

- Бортовий журнал говорить, що найближча знаходиться в дні льоту.

- А можна якось прискорити політ?

- Можна, якби це корито могло прокладати тунелі, а так доведеться потерпіти.