Попереду показалась
цитадель. Ален зменшив швидкість, щоб ще трохи побути на самоті й обдумати
ситуацію, що склалась. Холод і сніг, що невпинно падав з неба, чудово
стимулювали роздуми. Терра Ноль стала точкою відліку в його голові. Те, що він
там побачив, остаточно перевернуло все з ніг на голову. Здавалось, що до того
моменту все більш-менш прояснилось, та як він помилявся. Навіть розмова з
джерелами не так вплинула на нього. А скільки сюрпризів ще чекало
попереду…
Минувши кам’яний
мур, опустився на землю, крила за спиною одразу ж зникли й він попрямував до
чималих металевих дверей. Легенько натиснувши, відчини їх. Всередині було
доволі темно й навіть трохи моторошно. Власники мали специфічні смаки з приводу
дизайну. Черепи замість світильників, різноманітна зброя на стінах, гаргульї і
лицарські обладунки, що, немов живі стежили за кожним твоїм кроком. Чимало
опудал тварин тривожили й без того неспокійну свідомість гостей. Хоча,
враховуючи власників, то їхній гостей можна було перерахувати на пальцях однієї
руки.
Повернувши ліворуч
Ален потрапив у щось на зразок вітальні. Біля каміну сиділи й щось обговорювали
чотири особи. Навіть без їхніх образів, під якими вони маскували свою справжню
сутність, Ален зміг точно визначити хто є хто.
- Нарешті можемо
привітати тебе в наших рядах, – мовила брюнетка в чорній довгій сукні. ЇЇ
погляд був холодний як лід, а рухи й мова аристократично витончені. Довге чорне
волосся елегантно спадало на плечі й додавало цій холодності певного шарму.
Звертаючись до Алена вона привітно посміхалась, та було видно, якою штучною
являлась ця посмішка. Не те, щоб вона не хотіла вкласти в неї загальнолюдські
емоції, це зумовлювалось природою її сили, та й роки брали своє, вона забула
значення того, що раніше було її невід’ємною частиною. У всякому разі Ален
сприйняв це як звичну річ й відповів легким кивком голови.
- Сподіваюсь, ти не
ображаєшся на мене через Ієрихон і Іронін? – звернувся до нього чоловік років
тридцяти, за земними мірками.
Коротко підстрижене
чорне волосся. Трохи незвичний, як для такої особи одяг. На ньому була біла
сорочка, білі штани й туфлі. В вухах сережки у формі півмісяців. Без обладунків
він виглядав не таким кремезним. Хоча, їхні зустрічі відбувалися за вельми
незвичайних обставин і підсвідомість Алена могла скласти хибний образ, та у
всякому випадку він очікував чогось старовинного, аристократичного, а Війна
виглядав як простий мешканець Землі, ну, майже простий.
- Не скажу, що
схвалюю вибрані методи, однак і заперечити їхньої ефективності не можу. Кожна
ситуація по-своєму унікальна.
- Ти балансував на
межі, ми не могли допустити, щоб терези схилились не на тут сторону, – мовив
Війна.
- Говори за себе,
особисто я з самого початку вважав це поганою ідеєю, – мовив чоловік в білій
мантії. Його довге біле волосся й гострі вуха дечим нагадували ельфів. Це був
Голод.
- Марно сперечатися,
хто більше винен, відповідальність лежить на усіх нас, – заговорив Хаос. По
реакції Смерті Ален зрозумів, що Хаос, він же Чума, завжди виступав нейтральною
стороною в суперечках Війни і Голоду. Хаос єдиний виправдав надії Алена. Він
був одягнений в білий камзол, поверх сірого жилета, білі штани, очевидно з
дорогого шовку, на ногах красувались білі туфлі. Як і його товариші – мав
приємні риси обличчя, спокійний і розсудливий. З першого погляду неможливо
уявити, що саме він покликаний сіяти хаос.
- Не забувайте про
нашого гостя, – втрутилась Смерть, чим остудила наростаючий запал трійці. –
Вибач їх, за роки перебування тут манери деградували разом з ними.
- Хто б говорив,
сама-то… – спробував пожартувати Війна, та в результаті замовк, відчувши
сердитий погляд Смерті.
- Прошу, сідай, –
звернулась вона до Алена. – Неввічливо тримати гостя на порозі.
- Як мені до вас
звертатись? – запитав Ален сівши в крісло.
Вершники
переглянулись.
- Ми вже звикли до
теперішніх імен, – відповів Війна.
- Без проблем, після
Терри Ноль це виглядає більш ніж нормально.
- Натяк зрозуміли,
одразу до справ, – мовила Смерть. – З чого почнемо?
- На Террі Ноль я
побачив дуже багато, але не зрозумів всього. До мене вас було четверо, чотири
спроби, чому вони провалились?
- Не провалились,
кожен вершник – це певний етап для людей, під час якого вони навчаються і
вдосконалюються, – відповіла Смерть.
- Тільки який сенс в
цьому навчанні, якщо кожен раз все починається з початку? Чотири епохи були
знищені.
- Пам’ятаєш, що тобі
говорив Магнус? – звернулась Смерть до Алена.
- Про накопичення
знань?
- Так.
- Все одно не
розумію. Якщо й припустити збір всього в єдине ціле, то хіба після смерті… –
Ален на секунду замовк.
- Схоже, ти зрозумів.
Адам і Єва були непросто першими людьми. Це точка початку цього етапу, –
пояснила Смерть.
- Якщо так, то чому
ви тут, хочете сказати, що також померли, враховуючи наші здібності – це майже
неможливо?
- Ми – це Ацилут, щит
і меч людей, їхня невід’ємна частина. Зникають вони, зникаємо і ми,
перероджуються вони – перероджуємось і ми. На відміну від простих людей для
нас, як і для ангелів – змінюються тільки декорації.
- Простіше кажучи, ми
керуємо переродженнями? – уточнив Ален.
- Можна й так
сказати, – ствердно кивнула Смерть. – Свого роду стражі.
- Виходить, що я
все-таки маю знищити цей світ?
- Не обов’язково,
роль п’ятого вершника відрізняється від нашої. Наші методи являлись
відображенням тих епох. Тоді люди не готові були до того, що мають зараз.
- Тобто переродження
на Землі – це такий собі спосіб отримати сила закладену на попередніх чотирьох?
– запитав Ален.
- Можна й так
сказати, це моя ідея, як Смерті, четвертого вершника, – пояснила Смерть.
- Стоп, тепер до мене
дійшло, на цьому етапі ви розділились, кожен виконує свою роль, тільки вже без
по черговості.
- Саме так. В цьому і
полягає особливість цього етапу, раніше ми могли лише спостерігати один за
одним, спілкуючись винятково у внутрішньому вимірі. Тепер же ти можеш
використовувати нашу силу і досвід, як побажаєш, – мовила Смерть.
- Даріус якось
причетний до подій раніше? – раптом видав Ален, чим привів в розгублення
вершників.
- Думаю, йому пора
дізнатися, – звернувся Війна до інших, ті схвально кивнули. – На кожному етапі,
до цього, Даріус представляв силу, що протиставлялась нам. Ми вели безперервні
війни з його демонами. Тоді – це виглядало не більше, ніж махання палкою перед
драконом. Сказати, що ми перемагали, означає невдало пожартувати. Уяви один на
один людей Землі і темні легіони. Тоді ми перебували десь на такому рівні.
- Яким же чином вам
вдавалося перемагати й запечатувати Даріуса?
- Ми не перемагали,
кожен знищення було зумовлене його діяльністю, ми лише використовували свою
силу, щоб переродження відбувалося і зусилля попередників не пропали марно. А
щодо самого Даріуса, то єдиною особою, яка могла з ним справитись – була Рін.
- Я трохи виправлю
Війну, – поспішив доповнити Хаос. – Один на один ми могли перемогти, але тоді
він би захопив внутрішні виміри. Ми не могли одночасно захищатись і нападати.
- Давай, задавай
найголовніше запитання, жіноче око не проведеш? – посміхнулась Смерть.
- Чому Рін виступила
на ваші… нашій стороні й пішла проти брата?
- А ти ще не
зрозумів? Я думала розмова з джерела допомогла тобі, – посміхнулась Смерть.
- Ну так, але… –
розгубився Ален.
- Скоро сам все
побачиш, – мовив Голод. – Ми вже давно відчули, що ти маєш намір зробити в
якості п’ятого вершника, але для завершення мозаїки тобі не вистачає останньої
деталі, ми допоможемо в цьому. Ми б хотіли зараз розвіяти усі сумніви, і
відповісти на усі твої запитання, але тоді, навіть, якщо ти втілиш свій задум,
наступні етапи можуть зазнати поразки, через цю головоломку, яку ти так прагнеш
зараз розгадати…
- Щоб ти краще
зрозумів наші мотиви, я розповім тобі дещо зараз, а то ці, – вказала Смерть на
інших вершників, – остаточно заплутають. Річ у тім, що жоден з нас немає
зв’язку з Гелактіоном. Ми знаємо про нього лише з Терри Ноль, з даних, що ти
нам залишив…
- Значить те, що я
там бачив, і слова джерел…
- Не є абсурдом, –
доповнила його Смерть. – Розвиток людей, наш розвиток, досяг тієї стадії, що
зараз ми здатні поєднувати неможливо. Цим неможливим і являєшся ти й твоя сила.
Поступово етапи підходять до прямого зіткнення з Гелактіоном. Щоб виграти цю війну
люди мали пройти подібний шлях. П’ятий, тобто ти, має створити плацдарм для
наступних вершників. Хоча, що я тобі пояснюю, ти й сам уже все знаєш.
- Якщо я правильно
вас зрозумів, то ви хочете відправити мене в минуле? Така собі розвід-місія.
Але чому б зараз не пройти на ту сторону й не зібрати інформацію про них?
- Вони нічого не
знають про наше існування, змінимо це, і наслідки будуть непередбачуваними.
Даріус лише кронпринц, але аж ніяк не головний, – навела Смерт останні
аргументи.
- Хід думок вловлюю,
та це якось абсурдно звучить. Тоді вони дізнаються про нас ще на початку
зародження людства.
- Вагоме зауваження
якби не одне «але», ти прекрасно знаєш, що цього не відбудеться… Просто повір,
ми вже це пережили…
- Все одно якось
надто ризиковано, та й Даріус тут, хіба за моєї відсутності він не зможе
втілити свої плани в життя?
- За це не турбуйся,
як я вже говорила раніше: тепер ми усі разом тут. Та й твоя подорож носитиме
суто пізнавальний характер, ти приймеш образ якогось тодішнього жителя й
проживеш його життя без змоги щось змінювати чи кудись втручатися. Це буде
виглядати як Іеціра. Ніби все реальне, та водночас – ні.
- Я, звичайно, за, та
все таки мене не покидає внутрішнє відчуття, що щось піде не за планом… Терра
Ноль тому зайвий доказ… Якщо я не втручався, то чому вона з’явилась, та ще й в
такій формі?
- Можливо – це
зумовлено особою з якою ти взаємодіятимеш? – припустила Смерть.
- Або ви щось
недоговорюєте… Хоча, байдуже, нам так чи інакше потрібна ця інформація. Коли
почнемо?
- Коли будеш готовий,
– відповів Війна.
- Враховуючи
обставини – зволікати не варто, тому давайте покінчимо з цим ще сьогодні.
- Ми врахували
подібну можливість, тому заздалегідь підготувались. Для встановлення порталу
нам знадобиться три години, можеш відпочити й зібратись з думками за цей час, –
Смерть тонко натякала на розмову з Рін.
- Не зараз… Краще
скажіть де Теа, Рей і Еллі?
- Піднімись в східну
вежу, вони там.
- Чекатиму на сигнал від вас, – і Ален поспішив переміститись.