Ален і Рін
з’явилися на головному острові Астеріаса, акурат біля резиденції Захарія.
Захисний бар’єр, що закривав острів, був підданий постійним бомбардуванням з
дирижаблів зірками обсидіану й простими гарматами. З моря їх підтримували сотні
кораблів з тисячними загонами на борту, готовими за першого наказу ринутись в
бій. Щодо самого острова, то на ньому панував небачений хаос. Світлі залишали
нажите за роки добро й поспішали до порталів. В кілометрових тиснявах ледь
вдавалось втриматися на ногах. Трохи урозумити натовп вдалося солдатами, що
прибули з резиденції Захарія. Вони нагадали Світлим про наявність крил і почали
створювати портали у повітрі, щоб розвантажити наземні. Згодом це принесло
потрібний ефект і продуктивність евакуації зросла. Усі нервово поглядали на
купол, що ледь тримався. Інші острови спіткала не настільки радісна участь,
половину з них вже поглинали полум’яні язики.
Ален тільки завдяки
титанічним зусиллям ще перебував при тямі. Стиснувши зуби, він витягнув
реліквію Рін з грудей і почав активну регенерацію. Для Рін же пережите
виявилося справжнім шоком. Вона дивилась на події навколо бездумним поглядом,
немов нічого й не відбувалося. Ален хотів заговорити до неї, та вибухи, що
роздалися в метрах від них, заставили змінити рішення. Купол пробили й тепер
весь удар приходився безпосередньо на острів. Число жертв за мить виросло з
десятків до сотень. Однак, це був тільки початок сюрпризів. Далі слідували не
менш курйозні події. На одному з дирижаблів роздався спалах сліпучого світла й
на грудях захисників острова, немов залізом, хтось випалив зображення трьох
променевої зірки.
Алена пройняла
легка досада. Один з найвідданіших захисників Астеріаса став його кошмаром.
Швидко оцінивши ситуацію, Ален вирішив діяти.
- Захарія, ти мене
чуєш? – звернувся Ален до того через Іскру.
- Ален? – тон
співрозмовника свідчив, що той явно не очікував почути його голос.
- Немає часу на
пояснення, передай своїм людям, щоб не зволікали після побачено й кинули усі
сили на порятунок жителів.
- Зрозумів. Де ти, я
надішлю до тебе солдатів… – а потім Захарія на мить замовк, зважаючи становище.
– Або краще сам прибуду, – в світлі подій, що відбувалася, Ален був надто
цінним для Світлих. Його загибиль перекреслила би усе, над чим стільки років
працював Захарія й інші командири, тому він миттєво змінив пріоритети,
поставивши його захист трохи вище інше потреб.
- На площі перед
резиденцією. Поспіши повідомити своїм, мене вистачить на удар в пів сили…
- Вже роблю.
На цьому розмова
перервалась і Ален почав втілювати задумане. «Покров Судного дня», – виголосив
він подумки. Враховуючи, що кожен вимір був окремою планетою , то Астеріас, мов
кокон, огорнула темна енергія, а на орбіті почали формуватися зірки з енергії
Ацилуту, іменовані піонами. Поступово розкриваючись, вони фокусували
неймовірної сили заряди, покликані стирати все на що їх націлював творець. Вони
являлися однією з, якщо не найсмертоноснішою зброєю Алена. Закінчення
приготувань ознаменувалося появою біля них з Рін Захарія в супроводі невеликого
ескорту солдатів. Останні були не на жарт налякані темрявою, що раптово
настала. Їхню думку, схоже, поділяли й супротивники, оскільки вогонь з їхньої
сторони, став не таким інтенсивним. Та ті ще емоції читалися на обличчях
Світлих, коли вони побачили поряд з Аленом принцесу Ріосар. Захарія поспішив
вгамувати сплеск їхніх емоцій, наказавши зайняти оборону по периметру.
- У мене все готово,
– звернувся Ален до Захарія. – Вам слід поспішити, а то від цього виміру каменя
на камені не залишиться.
- Ти впевнений, що
зараз це не буде зайвим? – натякнув Захарія на його рану.
- В тебе є інший
варіант?
Захарія нічого не
відповів, вираз його обличчя був красномовнішим за слова. Він і сам прекрасно
розумів, що в даній ситуації будь-яке рішення, здатне врятувати хоч одне життя,
було неоціненним скарбом, яким не слід розкидатися.
- Я можу чимось
допомогти? – врешті твердо мовив Захарія.
- Потрібен захист, а
то я недовго зможу прицільно стріляти.
Захарія схвально
кивнув, і витягнувши вперед праву руку, сформував в ній свою реліквію у формі
меча. Зосередившись, він впустив його лезом вниз. Перед зіткненням з землею,
той розчинився в повітрі.
- Не думав, що до
цього дійде так швидко, та схоже, доведеться вдатися до свого козиру раніше.
Вимір Зеро, – виголосив Захарія і в ту ж хвилину час навколо припинив свій
плин. Тільки трьох осіб не торкнулися зміни й вони могли без проблем
взаємодіяти з навколишнім світом. – Це інтерпретація того простору, в якому ти
почав створення моста Творення, – звернувся Захарія до Алена. – Я навчися поєднувати
його створення зі своєю реліквією, в результаті вийшло це. За винятком деяких
правил, порушення яких створить розрив Буття, я можу змінювати цей світ
по-своєму бажанню. Зараз я по усьому острову задам точки відкриття порталів, а
ти приготуйся, коли закінчу – час знову відновить свій плин.
Ален схвально
кивнув і Захарія почав втілювати задумане. Короткочасна пауза пішла на користь
регенерації, Ален констатував майже повне загоєння, проте для цілковитого, ще
бракувало часу, давалося взнаки виснаження після печатей Творення. Рін так і не
оговталась, було помітно, як її кидало то в жар, то в холод, вона вся трусилась
від цього. Він обійняв її, щоб заспокоїти, та це не принесло бажаного
результату. Холодне тіло навіть не зреагувало на його дотик. Схоже, сила
Тенебріс залишила куди більший відпечаток, ніж він притпускав. Підсвідомість не
могла справитись з такою колосальною різницею в силі, хоча не виняток, що не
останню роль у цьому зіграла й сутність Темних в ній. В усякому випадку Ален не
хотів більше затягувати з перебування на Астеріасі.
- Готово, – повідомив
згодом Захарія. – Зробив, що зміг.
- А як бути з
Люцифером?
- Доведеться поки
покинути, – без тіні сумнів відповів Захарія. – Я не стану ризикувати тисячами
– заради одного, та й подібний розвиток ми передбачали, коли він застосовував
свою реліквію. Він сам погодився на це, знаючи про можливі ризики. Коли
перегрупуємо сили, його повернення буде одним з головних завдань.
- Воля твоя.
*****************
Евакуація пройшла
відносно спокійно, вцілілі перемістились в один з вимірів королівства Астеріас
під захистом Архітектора. Свого роду резервна база на випадок війни. Вона
задумувалася як форпост для бойових дій і не була розрахована на цивільних, та
доля внесла свої корективи й тепер Світлі облаштовували новий дім. Був ранок,
до вечора Захарія вирішив не турбувати Алена, давши їм з Рін час прийти до
тямию Ввечері ж планувалась велика нарада за участі усіх командирів.
Алену і Рін
спочатку хотіли виділити один з будинків командирів, та Ален ввічливо відмовився,
пославшись, що у них і так турбот вистачає, а він сам створить усе необхідне.
Вибравши територію якомога далі від очей Світлих, він створив невеликий
двоповерховий будинок з мінімальною кількістю меблів. Через потребу в їжі, йому
довелося ненадовго відлучитись. Рін заснула й це полегшило завдання. Збоку
могло здатись дивним, що Захарія обрав саме таке місце для бази, однак,
враховуючи п’ять величезних материків загальною площею один мільярд кілометрів
квадратних, і купу менших островів, то розвід загонам чи армії, довелось би
попотіти, щоб розшукати когось тут. А час – це припаси, необхідні кожен день.
Також, вже був врахований фактор Люцифера, який допоміг Армаді пройти бар’єри
столиці.
Коли Ален
повернувся, то став свідком нерівного бою меблів з Рін. Остання робила це не зі
злості, а скоріше з відчаю. Побачивши його на порозі, вона не задумуючись
запустила єдине, ще ціле крісло, у його сторону.
- Забирайся!
- Руйнування будинку
не сильно допоможе, – спокійно мовив Ален.
- Хочеш, щоб я
завершила почате там?
- Вперед, зроби
послугу нам обом.
Рін не витримала й
опустившись на коліна, заплакала. Ален мовчки підійшов і обійняв її. Та не
опиралась.
- Хто ти, в ім’я
Творців, такий? – тихо прошепотіла вона. – Чому я стала зрадницею для власної
родини?
В Алена слова так і
застрягли в горлі. Непросто було пояснити людині, яка ще декілька днів тому
отримала подарунок з майбутнього, а зараз його позбавили у вельми жорсткій
формі. Заставили прийняти «чужу реальність».
- Вибач…
- Скажи правду, хто
ти такий? – піднявши голову, запитала Рін.
- Ти однаково не
повіриш в історію, що я розповім, – зітхнув Ален. Він почував себе не краще
Рін.
- Я заслужила право
знати хоч щось, – в її голосі почулись благальні нотки.
- Поговорімо про це
ввечері, після наради у Захарія.
Рін не стала сперечатись,
а мовчки погодилась з цим рішенням.
- Тобі б також не
завадило відпочити, – вказала вона на рану, що ще не до кінця загоїлась.
- Дрібниці, –
посміхнувся Ален. – Я тут трохи їжі знайшов, не делікатеси, але підкріпитись
можна.
- Я приготую щось, –
пожвавішала Рін.
- Ти ж не лю… –
затнувся Ален на півслові.
- Що, вибач? –
обернулась вона на півдорозі.
- Та так, нічого, –
тепло посміхнувся Ален, згадавши чим закінчувалися подібні наміри в
майбутньому.
- Не думай раз я
колишня принцеса, то у мене руки не з того місця ростуть, готування одне з моїх
улюблених занять, – обурилась та.
- Головне – не спали
будинок… – на автоматі видав Ален, чим тільки підлив масла у вогонь.
- Я заставлю тебе
забрати свої слова, – і на її обличчі з’явилась легка подоба посмішки.
*****************
- Не скажу, що
вражений, проте ще є до чого прагнути, – в жартівливій формі мовив Ален,
пробуючи приготовлені Рін страви.
- І на тому дякую, –
насупила вона губи.
Надворі почувся
шум, який згодом переріс у викрики натовпу. Інформація про них все ж досягла
усіх біженців і зараз найбільш радикальні їх представники вирішили взяти справу
у свої руки.
- Дістали! – процідив
крізь зуби Ален і перемістив будинок у фантомну зону.
- Цього не уникнути…
Тобі б також не завадило триматися якомога
далі… – мовила Рін стримано.
- Маячня все це! –
перебив її Ален. – Вони просто шукають на кому зігнати злість, однак не
задумуються, що всі ці події були вирішені задовго й не питаючи їхньої думки.
Драма, у якій, для кожного відведені свої ролі.
- А як же право вибору?
- На війні є тільки
одне правило: вбий, або помри сам. Для Світлих і Темних вибір полягає тільки у
місці й способі смерті.
- Виходить: ми
живемо, щоб вбивати або бути вбитими?
- Прийнявши сценарій
ми впустили у своє життя і його правила. Тобі чи про це не знати. Хтось грає
свою роль просто прекрасно й досягає успіху, займає перші позиції й обирає
зброю, а комусь набридає і він підставляє голову під зброю першого, однак, на
них чекає один кінець.
- І тобі подобається
подібне? – не зводячи погляду від Алена, запитала Рін.
- Подобається, не
подобається – все це абстрактні поняття, як добро і зло. Ти починаєш розуміти
їх тільки коли зіштовхнешся особисто, тобто, виникне ситуація, яка заставить
поглянути на ту чи іншу ситуацію з різних кутів, а потім схарактеризувати
відповідним поняттям. Це все не більше, чим вдало підібрані слова. Зміниш думку
одних, на їх місце прийдуть інші. Неможливо переконати усіх думати однаково,
вийде сутність, яка вважатиме, що досягла всього й в результаті – це стане
фіналом заданого сценарію.
- Виходить: нам
потрібно продовжувати війну й не думати за об’єднання, єдине рішення?
- Не може бути
єдиного рішення в істот, що ведуть тисячолітню війну на знищення. Кожен
прагнутиме розплати за вбитих родичів, друзів і так далі… Це буде проявлятись
як не відкрито, то таємно, тим самим спонукаючи до чергового конфлікту,
революції, бунту… «Хочеш миру – готуйся до війни! Нікому не вдасться ідеального
світу.
- Але спробувати
ніхто не заважає.
- Пробувати варто
лише у вихованні нового покоління, яке б на своєму прикладі створило щось нове,
зіштовхнула лобами стару й нову систему, похитнуло чинний устій і утворило
прецедент. Збій в системі, щоб Творці змушені були його замінити на щось нове,
щось, щоб заставило механізм запрацювати по-новому. Тільки у такому випадку
можна говорити про зміни, все інше – марна трата сил і часу.
- Важко уявити
подібне в теперішніх умовах, – зітхнула Рін.
- Навпаки. Коли бачиш
смерть поряд з собою, то мимоволі задумуєшся про ціну всього.
- Або ж опускаєш руки
й приймаєш приготовлену для себе участь, – зутхнула вона.
- І є шанс, і немає,
є вибір і немає – це й називається суперечністю. Подібне й створює силу подібну
мо… – Ален затнувся на останньому слові.
- На подобу твоєї, –
закінчила за нього Рін. – Навіть без правди важко уявити подібне ставлення від
Тенебріс, якщо б вона хотіла, то могла в секунду нас знищити…
- Навіщо створювати
прецедент раніше? Гра триває…
- І тебе не розлючує,
що ти фігура у чиїйсь партії? – скоса поглянула вона на Алена.
- А інших не
розлючує, що королі, імператори… вирішують за них? Хтось має бути на вершині, а
хтось внизу, така наша природа, ми самі сформували подібний порядок.
- Як же у тебе все
просто й водночас складно. І яке ж місце у цій грі займаю я?
- Запитай, для
початку, у себе, чи ти справді хочеш знати відповідь на це питання?
- Навіщо тобі
няньчитись зі мною? Ти сам бачиш хто я, і яка реакція на мене у Світлих, –
поставила Рін питання в лоб.
- Одне з питань, на
яке я зараз не можу дати відповідь, – посміхнувся Ален згадавши, як подібні
відмовки постійно використовувала Рін. Зараз вони помінялись місцями.
- І як мені далі
бути? Постійно озиратись?
- Доведеться певний
час, іншого виходу немає, – а потім він поспішив її підбадьорити. – Після
наради буде трохи більше ясності.
- Сумніваюсь, – заперечно похитала головою Рін. – Зараз у вас є два варіанти, і обидва межують на краю провалля…