- Ось вона, подяка
великої принцеси, – посміхнувся Ален, після чого, майже миттєво, кинджал Рін
пройшов крізь долонь його лівої руки.
- Наступною буде твоя
голова.
Такого повороту
Ален не очікував. Розгублення – це слово описувало лише один відсоток від тодішніх
емоцій. Помалу приходило розуміння головного секрету Рін…
Солдати вже хотіли
викинути його назовні, та на перешкоді стали двоє, що спокійно собі йшли,
розвіюючи темряву навколо себе. Одного Ален одразу впізнав, хоч їхня зустріч в минулому й була
короткою, та все ж закарбувалась в пам’яті. До них прямував не хто інший, як
Михаїл, в супроводі ще одного ангела, і по всій видимості – не такого слабкого,
раз вони відправилися тільки вдвох.
- Зайняти оборону,
очей не зводити з них, – вказала Рін на жінку і двох дітей з ескорту.
- А як же ви? – мовив
солдат.
- За мене не
турбуйтесь, я дам собі раду, не дайте повстанцям добратися до них.
Солдати нехотя
підкорилися наказу.
- Даремно метушитесь,
– мовив Махаїл підійшовши до бар’єру. – Нас мало цікавлять вони.
- Прийшли за своїм? –
мовила Рін зверхньо, думаючи, що володіє ситуацією.
- Своїм? – здивувався
Михаїл.
Рін приставила до
горла Алена меч.
- Змушений
розчарувати тебе двічі, я поняття не маю хто він. Хоча те, як ти знешкодив
нашого дракона, варте уваги.
- Так я вам й
повірила, – злегка розгубилась Рін.
- Можеш вбити його
прямо тут, – мовив інший ангел.
- Вибач, хлопче, ти
опинився не в той час, не в тому місці, твоя жертва не буде марною, – холодно і
без тіні жалю заговорив Михаїл.
- А як же невинні? –
посміхнувся Ален.
- Іноді слід
пожертвувати чимось одним задля порятунку мільйонів, –мовив Михаїл повчально.
- Ви прямо два
оптиміста, – пожартував Ален.
- Годі, – вдарила Рін
Алена в спину. – Не заговорюйте мені зуби, знову ваші штучки, хочете обмінятися
таємними сигналами.
- Можна одне
прохання? – звернувся Ален до Михаїла.
- Без проблем, ти
заслужив це.
- Вбийте мене швидко,
щоб я більше не чув маразму цієї принцеси.
- Та як ти смієш! –
Рін не розрахувала сили і прикусила губу.
- Прохання – достойне
героя, – відповів Михаїл розуміючою посмішкою.
- Полегше, принцесо,
ти нам потрібна живою, – заговорив інший ангел.
- Не будьте такими
зарозумілими, знищивши тільки декілька моїх солдат! – вигукнула Рін.
- Згоден на всі сто,
якби не одне але, ти зараз не у формі. Ми розраховували на тривалу битву, а
вийшло якесь посміховисько. Починаю жаліти, що Захарія послав мене на цю місію.
- Хочеш перевірити
мою силу, Люцифер, то підходь ближче!
Алена пройняв
холодний піт. Невже перед ним був майбутній імператор Проклятих Земель.
- Я чую в твоєму
голосі нотки страху. Велика принцеса боїться? Правда неприємно відчувати себе в
ролі жертви, – продовжував насміхатися Люцифер.
- Ви сміття, нижча
форма, так було, є і буде, й жодне повстання цього не змінить!
- От зараз й
перевіримо, – в руках Люцифера з’явився спис з чистої енергії, його сяйво
розвіювало темряву на кілька десятків метрів навкруги, достатню для поля бою.
- Зброя Перших, або
як його ще називають – спис імператора, а ви підготувались. Вперше бачу його
настільки близько.
- Насолоджуйся поки
можеш, – огризнувся Люцифер.
В руках Михаїла
також з’явився спис.
- Трохи нечесно, вам
не здається? – мовила Рін міцно стиснувши в руках свого меча.
- Можеш взяти в
напарники свого нового друга, – глузливо мовив Люцифер.
- Ні, я краще спостерігатиму,
– байдуже мовив Ален.
- Сміття, вроді
нього, тільки заважатиме! – і вона перша кинулась в атаку, змістивши купол
таким чином, щоб він захищав тільки ескорт.
Навіть за такого
розкладу Рін не поступалась цим двом, хоча й силу перших не слід було
недооцінювати, зараз це більше нагадувало битву титанів, що на голову
перевершували інших. Атаки й контратаки проходили з блискавичною швидкістю. Рін
то відтісняли, то вона знову брала ініціативу в свої руки.
В ході чергової атаки Люцифер і Михаїл
обмінялися поглядами, після чого Михаїл сконцентрував на собі увагу Рін, а
Люцифер почав до чогось готуватися. Під час чергового зіткнення Рін і Михаїл
відлетіли в різні сторони. Підвівшись, Рін оточила своє тіло темним ефіром, та
цього разу щось в ньому відрізнялося. Михаїл же створив в повітрі списи з
біоаури. Алену було незвично спостерігати за тим, як ангели б’ються в фізичній
оболонці. Після появи хранителів їх використовували в якості зброї, а тут відбувався
повноцінний бій особистостей. Не такі вони вже й різні, в плані структури й
сили, врешті констатував він.
Михаїл майстерно
використовував всі чотири типи біоаури. Та було помітно, як щось висмоктувало
його сили. «Так це все-таки можливо…» – подумки виголосив Ален. Натомість сили
Рін помітно зростали, і це незважаючи на слова, що вона не могла битись в повну
силу.
- Тобі краще
поквапитись, – звернувся Михаїл до Люцифера. – Надовго мене не вистачить.
- Знаю, – зціпив зуби
Люцифер. – Роблю все можливе.
- Тоді іншого виходу
не бачу, покров, – легка кіраса Михаїла змінилась на вже знайомі Алену
білосніжні обладунки. – Як це прикро не звучить, але зараз мене вистачить тільки на три, –
виголосив Михаїл.
Ален вже
налаштувався на щось неймовірне, та нічого особливого не відбулося. Михаїл один
раз стукнувши списом об землю, він знову нав’язав Рін ближній бій. Так тривало
близько п’яти хвилин, як раптом Рін відчула легке запаморочення в голові й
збільшила дистанцію між ними. Михаїл, схоже, на це й очікував, він одразу
поспішив скоротити відстань, та цього разу правила змінилися. Під час чергового
блоку, за її спиною з’явилась копія Михаїла. Вона відрізнялася від тих, що Ален
вже бачив чи створював. Ця – була жива у всіх сенсах цього слова. Її неможливо
було розвіяти звичайним способом подібне, швидше за все, досягалось завдяки
його обладункам. Він не даремно в майбутньому був командиром ангелів. Ходяча
армія в одній особі. Поява копій ознаменувалась ще однією подією. В небі, над
ними, почала збиратись світла енергія у формі трьохпроменевої зірки, промені
якої мали форму півмісяців.
- Наскільки ж далеко
ви готові зайти? – з глузливими нотами в голосі мовила Рін.
- Зараз і перевіримо,
– біля Михаїла з’явилася ще одна копія.
- Як цікаво, то це
твоя межа, на даний момент? – і не дочекавшись відповіді, Рін сформувала
навколо свого тіла й крил покров Іскри. Він був досконаліший від покрову
Михаїла, оскільки не залишав вразливих місць. – Зараз я покажу вам різницю між
нами. Вивільнення, перша стадія, – лезо меча Рін перетворилося на чорне
полум’я.
Михаїл на мить
опустився на коліно, та потім знову зібравшись з силами – підвівся. Дана дія
була зумовлена тиском, що спричинило це вивільнення.
- Так мені більше
подобається, це ваша природна поза перед нами! –мовила Рін зверхньо.
Тепер її темне
полум’я, немов отримало власну свідомість. Воно діяло синхронно з Рін, але в
той же час на власний розсуд, якщо потрібна була додаткова пара рук. Атакуючи
Михаїла, Рін не забувала і про Люцифера. Під час чергової атаки вона зуміла
обійшовши опіку Михаїла вистрелити згустком темного ефіру по Люциферу. Роздався
вибух, та всю його силу нейтралізував Михаїл, створивши свого роду живий щит з
копій.
- Непогано, схоже, в
такій формі твоє тіло набуває нематеріальної форми, воно, немов розділяється на
частини, неможливо визначити де оригінал, якщо він взагалі є! – вигукнула Рін
переможно, рада, що зуміла розгадати секрет сили супротивника.
Ален зацікавлено
слухав Рін. З її слів він зробив висновок, що зв’язку з джерелами, на подобу
їхнього, у них немає, інакше Михаїл би вже давно скористався ним, що наводило
на ще одну думку... Тепер Ален яскраво бачив наслідки так званої еволюції, про
яку говорили вершники.
Перед чотирма
крилами Рін сформувались чотири сфери, а два останні – почали фокусувати ще
одну, більшу за попередні. Секунда й сфери полетіли в напрямку Люцифера. Копії
хотіли зупинити їх, як і попереднього разу, та, як говорять: блискавка не б’є
два рази в одне місце. Сфери зробили віраж й оминули їх, завдавши прямого удару
Люциферу. Місце вибуху оповила курява. На подив Алена Михаїл не попрямував на
допомогу товаришу, а став з подвійним завзяттям атакувати Рін. Тепер кожна
копія атакувала різними техніками. За декілька хвилин стало ясно, чому він
вчинив саме так. Навколо Люцифера сформувався світловий бар’єр, який і захистив
його. Не довго роздумуючи Михаїл, і його копії, прийняли бойову форму. Рін, в
свою чергу, знову використала покров у формі воїна в обладунках. Від їхніх
зіткнень задрижала земля. Величезні брили зі свистом проносилися повз, одна
навіть врізалася в бар’єр, що захищав рештки ескорту, та той витримав.
- Давай! – звернувся
Михаїл до Люцифера.
Енергія, що
накопичувалась над Люцифером, зменшилась, а потім й зовсім зникла. Рін
закричала від болю, обидва покрови зникли й вона ледь не привіталась на
величезній швидкості з землею, та Ален вчасно підхопив її. На грудях у неї,
немов залізом, хтось випік зображення тієї трьохпроменевої зірки. Люцифер з
Михаїлом стали поволі підходити до них.
- От і все, – радісну
видихнув Люцифер. – Не скажу, що було легко, але воно того варте. Хід війни
нарешті зміниться.
- Хлопче, здається
сьогодні твій щасливий день, – звернувся Михаїл до Алена. – Ми забудемо про той
інцидент, просто дай нам її забрати.
- А якщо відмовлюсь?
– вдав Ален безтурботність, та холодний погляд свідчив про протилежне.
- Ми в будь-якому
випадку заберемо її. Наші сили оточили це місце. Навіщо проливати зайву кров? –
мовив Михаїл.
- Так не проливайте.
Не скажу, що мені байдуже на цю війну, але й віддавати цю особу вам, мені не
дуже хочеться.
- Тоді ми у вельми
складній ситуації, – погляд Михаїла став різким і холодним, в будь-яку секунду
він готовий був напасти.
- Якщо хотів
допомогти, то чому не втрутився раніше? – мовив Люцифер.
- Не вважав за
потрібне…
- Дивне в тебе
бачення: ти не проти нас, але й не за нас. Не думав, що в цьому світі
знайдеться хтось, хто заступиться за неї, – презирливо мовив Люцифер.
- Кожен заслуговує на
другий шанс…
- Скажи це людям,
яких вона вбила! – огризнувся Люцифер.
- Вважаєте себе
святими? Ще декілька хвилин тому ви готові були пожертвувати життям незнайомця.
- Війну без жертв не
виграти, – різко відповів Михаїл.
- Переконуйте себе й
далі, – посміхнувся Ален. – Сьогодні один – завтра десять, після завтра сто…
- Та що ти знаєш! –
не стримався Люцифер. – Вони знищують нас тисячами, бачачи в нас тільки рабів!
- А ви вирішили, що
кращі за господарів й вбиваєте у відповідь.
- Звідки ти взявся,
такий правильний? Тебе не було, коли їхня сила заставляла батьків вбивати своїх
дітей, коли спалахували міста за однієї лише підозри в повстанні!
- Годі, – заспокоїв
його Михаїл. – Ми запропонували йому вихід, він бачить іншу дорогу, нехай буде
так.
- І що ж ви зробите?
– в очах Алена прочитався відкритий виклик.
- Знищимо чергову
перешкоду, – спокійно відповів Михаїл, в його погляді не було й тіні вагань.
Погляд особи, що пройшла через саме пекло. Вони з Люцифером вже готові були
кинутися в атаку, та Ален вказав на небо, де закінчували формуватися чотири
прориви нульової грані.
- Я можу зупинитися,
а як щодо вас? – на його зіницях сформувався візерунок гексаграми.
Михаїл і Люцифер
завмерли на місці. Вони були не новачками й одразу відчули, яка сила
концентрувалася вгорі. Такого було достатньо, щоб стерти все навкруги, в
буквальному сенсі цього слова.
- Ми знали на що
йшли! – вигукнув Люцифер. Хоч він й хотів здатися непохитним, та голос видавав
страх.
- Що пропонуєш? –
витримці Михаїла можна було позаздрити, він і на секунду не завагався. – Ти не
хочеш відступати, ми не хочемо відступати.
Ален не встиг
відповісти, як навколо роздалася просто «ангельська» пісня, як би це пафосно не
звучало. Спочатку вона лунала десь далеко, та поступово відстань скорочувалась.
Вона заспокоювала й підбадьорювала одночасно, заставляла свідомість поринути
кудись далеко. Як міраж, в пекучій пустелі: свідомість наказує прямувати до
нього, а тіло говорить протилежне.
На ескорт Рін це
справило миттєвий ефект, усі вони втратили свідомість. А тим часом крізь
темряву, що все ще не розвіялась до кінця, прямувала істота з шістьма крилами.
Та їхній колір здивував навіть Алена. Вони були білі, як і в інших ангелів, з
тою лише відмінністю, що поверх білого кольору їх, немов язики полум’я, огорнув
ще й темно-червоний, цей колір нагадував кров, що повільно розтеклася. Ален не
міг повірити власним очам. За земними мірками йому було не більше тридцяти.
Блакитні очі, дивлячись в які, немов поринаєш в безкрайнє небесне море. Біле,
як молоко волосся, зібралося в стрижку, що нагадувала їжака. Одягнений в легку
броню зі шкури дракона, з цього ж матеріалу були зроблені й штани. На руках
металеві браслети. Він нагадував скорпіона, якщо не зачіпати, то й не
вжалить.
- Командире, –
розгубився Люцифер. – Вам не слід тут бути. Ми й самі справимось.
- Боюся, що цей
супротивник вам не по зубам.
- Але ж… – хотів було
заперечити Люцифер, та Михаїл одразу його зупинив суворим поглядом.
- Хто ти? – звернувся
незнайомець до Алена.
- Може, для початку,
сам представишся? – відрізав Ален.
- Та як ти сміє… – не
встиг промовити Люцифер, як тут же отримав легкого стусана від Михаїла й
замовк.
- Мене звати Захарія,
командир першого повстанського легіону, – його погляд і на секунду не
відводився від Алена, він вивчав його, розраховуючи імовірні варіанти розвитку
подій.
- Ален.
- Так що, Ален, як
вчинимо? Не схоже, щоб ти являвся великим прихильником Темних, інакше б захищав
й тих, – вказав Захарія на осіб під куполом, що ще тримався. – Все зводиться до
принцеси… Пропоную наступне: вона відправиться з нами, але під твоїм наглядом,
що скажеш?
- Але, командире… –
Захарія жестом руки наказав Люциферу не втручатися.
- Битва з вами не входить
в мої плани, тому змушений погодитись.
- От і чудово, – посміхнувся Захарія.