Пошуки старійшини
зайняли небагато часу. Побачивши Лайлу у нього спрацювали рефлекси й він одразу
кинувся в атаку. Підсвідомість говорила йому, що вона загроза й він повинен
знищити її. Відчайдушність, яку він проявив тоді, рідко коли можна було
побачити. Всупереч бажанню Алена допомогти, Лайла категорично заперечила,
аргументуючи це тим, що це її бій. Бачачи впертість її характеру, він вирішив
вдатись до невеликої хитрості. Дракнести не використовували біоауру й не могли
її бачити, їхньою зброєю була вогняна стихія. Фаза єднання з вогнем була
створена ними саме для битв зі супротивниками, що використовували вищезгаданий
тип аури.
Покривши її тіло
зеленим типом Ален, таким чином, отримав змогу майже миттєво лікувати її рани.
Коли ж бій знаходився в самому розпалі, використав
блакитний тип і надав підсилення її вогню. Захоплена боєм Лайла, звичайно,
цього не помітила, а коли все було закінчено, то подібний нюанс вже не був
важливим. Ще раз вдихнувши на повні груди, старійшина відійшов до Творців, а
Лайла попросила Алена занурити його тіло в одну з річок магми. Остання дань
шани, щоб ніхто не потурбував його спокій. Закінчивши з усім Ален, Рін і
Серафіель прийняли вигляд тих хлопців і за порадою Лайли, оточили її бар’єрами
з простеньких рун. Потім, створивши руну на землі, перемістились з її допомогою
на один з островів, місцеперебування якого вказала полонянка.
Площа острова
становила приблизно сто кілометрів квадратних. Тут не було поселень, а єдиною
спорудою являвся колізей розрахований на сто тисяч глядачів. На момент прибуття
третина місць вже була зайнята особами, що ще вагались кого підтримати. Саме
для них планувалось майбутнє шоу.
Побачивши прибулих,
серед глядачів прокотилась хвиля бурхливих обговорень. Очевидно, не усі вірили
в ідею Актеона, однак враховуючи близькість кінця, відкинули високі ідеали й
вирішили на власні очі переконатись в доцільності запропонованого ним шляху.
Винуватець свята не заставив себе довго чекати. За декілька хвилин по прибутті
Лайли і її ескорту, він з’явився в супроводі ще десяти тисяч своїх прибічників.
Останні спішно займали місця на трибунах, а він приземлився посередині арени.
Швидко змінивши облік, Актеон направився до племінниці. Ален очікував, що це
буде якийсь старий дідуган з чималим пузом, та його сподівання не справдились.
Глава повстанців був високим, широкоплечим чоловіком років сорока з довгим
чорним волоссям. Доволі гарні риси обличчя, які підкреслював суворий погляд.
Невеликі закручені вуса і чорна борідка надавали йому вигляду такого собі
конкістадора. Попри приналежність до дракнестів, які славилися своєю фізичною
силою, Акетеон вирізнявся навіть серед одноплемінників. Ходили слухи, що одного
разу він зумів самотужки розрубати материк і заживо поховати близько тисячі
демонів. У формі Світлого, його основною зброєю являвся дворучний трьох
метровий меч, яким він фехтував, немов шпагою. Захищали його масивні обладунки,
викувані в жерлі вулкана. Ніхто не наважувався вступити з ним в ближній бій.
Єдиною тактикою, якою користувались супротивники в сутичках з Актеоном – це
атака з відстані. Хоча й проти цього у нього були свої засоби у вигляді форми
дракона. Саме Актеону пророкували велике майбутнє й посаду лідера клану, та
смерть батька похитнула його позиції і ідею Атрея з об’єднання кланів, визнали
доцільнішою, ніж продовження ворожнечі між побратимами. Тоді він змирився і
підтримав брата, однак – це поклало початок катаклізму, що зараз вивільнив свою
силу. Реванш відбувся у вельми своєрідний спосіб, та це вже мало хвилювало
його. Те, що забрали у нього роки назад, тепер було перед ним, слід тільки
простягнути руку й він не збирався впускати свій шанс.
Висловивши коротку
подяку трійці, що полонила Лайлу, Актеон запросив їх приєднатися до товаришів
на арені. Ті схвально кивнули й відправились займати місця. Натовп вже не
стримував емоцій. Його голос, мов грім, розносився над ареною. Обернувшись до
глядачів, Актеон з майстерністю справжнього оратора, жестами рук заспокоїв публіку
й почав свою промову.
- Всі ви знаєте хто
я, – у відповідь дехто з натовпу крикнув зрадник, та цього немов очікував
Актеон. – Хтось вважає мене зрадником, та чи так це і? Погляньте на цю юну
особу, – вказав він на Лайлу. – Кого ви бачите в ній? Майбутню королеву? Та
питання королеву: кого чи чого? Наш народ вимирає, і це наслідок правління її
матері, і тих, хто її підтримував на протязі стількох років, – після останніх
слів натовп вибухнув обуренням. – Ви думаєте, що вони обрали для вас краще
майбутнє? – не зважав він на викрики дракнестів. – Роззирніться навколо, такого
майбутнього ви прагнули?
- А що пропонуєш ти?
Союз з Темними, які і є причиною цієї хвороби?! – змінивши вигляд, вигукнув
Ален.
- Я пропоную отримати
те, що належить нам по праву. Світлі пережиток минулого. Чим ми гірші темних
ельфів і гномів? Вони давно визначились зі своїм шляхом і тепер процвітають. А
що отримали ми, крім гоніння і підступів збоку Світлих? Навіть наша майбутня
королева не являється чистокровною. – Серафіель, Рін і Ален переглянулись.
Подібний поворот ставив під сумнів весь їхній план. Тим часом Актеон підігрівав
запал глядачів. – Зараз проведемо невеликий допит й ви самі про все дізнаєтесь.
Як по команді біля
нього з’явилось четверо демонів. Три Мотолу й особа в чорній мантії, її обличчя
закривав капюшон і лише кістлява рука, що виглядала з рукава, вказувала на
імовірну приналежністю до класу жреців. По трибунах прокотилось найгучніше, за
весь час обурення. Натовп готовий був будь-якої хвилини кинутись на арену й
розірвати демонів. Ситуацію під контроль знову взяв Актеон, кивнувши свої
прибічникам, він віддав наказ тим розосередитись між незадоволеними й створити
фальшивий образ бажання вислухати гостей. Не одразу, але нашіптування дало
результат.
- Гості прибули лише
щоб відкрити завісу таємниці, що окутувала королівську родину з моменту зачаття
принцеси Лайли, – звернувся Актеон до натовпу, коли викрики стихли. – Зараз ви
почуєте те, що від вас приховувала ваша королева, – після цього він кивнув
демонам, щоб ті починали шоу.
В центрі арени
з’явилась руна з якої за мить показалась королева Зейнел закута в ланцюги. Лише
порвана біла сукня закривала її тіло. Чорні очі свідчили про повну відсутність
життя в них. Хриплим голосом жрець повідомив, що їхня королева Тенебріс повернула
Зейнел зі свого царства, щоб та постала перед народним судом дракнестів і
нарешті розповіла правду про походження своєї дочки й смерть чоловіка. В
колізеї запанувала гробова тиша. Народ затамувавши подих слухав кожне слово
жреця, а потім з острахом перевів погляд на колишню королеву, що опустивши
голову чекала свого часу.
Лайла не стала
миритись з подібним і перетворившись на дракона, зруйнувала бар’єри навколо
себе. Величний білий дракон направився в сторону тої, що подарувала життя і
стільки років оточувала любов’ю і турботою. Та возз’єднанню не судилось
відбутись. Мотолу одразу ж перегородили їй дорогу, а за мить до них долучилось
ще з десяток повстанців. Задавивши супротивника кількістю, вони встромили в її
крила чотири металеві стрижні з мінералів, що подавляли здатність
використовувати силу стихій, а коли вона перетворилась, то на руки одразу ж
надягнули браслети-скорпіони. Довершило знущання Актеона те, що їй після
перетворення не дали одягу, вона так і залишилась лежати оголена.
Це стало останньою
краплею для Серафіеля. Перемістившись на арену він, спочатку накинув на Лайлу
плащ, а потім сформував в руках свій меч-реліквію, яку одразу ж окутав вогонь.
Рін тільки головою похитала на таку безрозсудність Ален лише мовчки кивнув, щоб
та залишалась на місці. Таємниця королеви Зейнел зацікавила його й він вирішив
почути її, а потім вже діяти, можливо в цьому й полягав ключ до успіху їхньої
місії.
Актеон не бажав
вступати у битву зі Серафіелем, він скористався старим і давно перевіреним
методом шантажу. Пригрозивши тому зараженням Лайли зворотним геномом, він
заставив останнього здатись. Не зволікаючи на нього тут же надягнули браслети й
декількома ударами списів відправили ковтати пилюку арени.
- Це Світлий, якого
відправив Захарія, щоб врятувати свою дорогу донечку, – урочисто мовив Актеон,
звертаючись до натовпу. – Вони думали, що я не дізнаюсь, та наші союзники
ласкаво поділились цією інформацією. Залишилось зловити решту, та думаю, це не
складе проблем, – Актеон відверто блефував, та дракнестам було байдуже. Вони
ввійшли в кураж.. Темні, звичайно, ж нічого не знали про послів, а весь його
успіх був зумовлений почуттями Серафіеля до Лайли. Як вмілий маніпулятор,
Актеон зумів миттєво поєднати дані речі й повернути на свою користь. Однак
найцікавіше все ще було попереду. Наступною отримала слово Зейнел.
- Ви усі мене добре
знаєте, – промовила вона хриплим голосом, що аж мурашки пробігали по тілу, а на
чолі виступав холодний піт. – Та не знаєте який тяжкий гріх я вчинила стосовно
вас і свого покійного чоловіка. Спочатку я справді його любила, та в одній з
битв, де нашими союзником виступив Астеріас, я зустріла молодого й хороброго
короля Захарія. Він полонив моє серце з перших хвилин знайомства й з того часу
я більше не могла викинути його з голови. Я старалася якомога частіше
навідуватись в столицю Астеріас, щоб хоч на хвилину зустрітись з ним поглядом.
В результаті чергових відвідин я не стрималась і призналась йому у своїх
почуттях. Він не задумуючись відповів взаємністю, з того часу наші зустрічі
носили зовсім інший характер. Дізнавшись про намір Атрея об’єднати клани після
смерті батька й згоду мого на це, я не могла знайти місця. Я розповіла про все
Захарію, той придумав план, як нам бути разом і при цьому не заплямувати
репутації мого клану... – Зейнел на мить замовкла, немов готуючись винести
вирок. – В ту ніч ми започаткували нове життя, дитя, покликане стати на чолі
дракнестів. Після досягнення
вісімнадцятиліття, ми планували вбити Атрея і посадити на трон нашу дитину,
а згодом і об’єднати два народи. Таким чином Захарія хотів збільшити своє
королівство, а я б стала його дружиною і вірною супутницею. Та на перешкоді цим
планам став Атрея, який дізнався, що Лайла не його дочка. Захарія не став
очікувати дій Атрея, влаштувавши все
так, ніби його вбили Темні. Я, спочатку, була проти, та він переконав мене, що
це на благо нашої дитини. Засліплена коханням я погодилась й стала чекати
повноліття Лайли, щоб завершити задум. Ось тепер вам відомий мій гріх і, як
розплату за нього, я передаю своїй дочці зворотний геном. Нехай вона спокутує
наші гріхи, – і Зейнел простягнула руку у напрямку Лайли. Навколо тіла дівчини
з’явилась чорна аура, яка за мить увійшла в нього, а очі стали чорними. Лайла
не встигла й слова промовити, як тут же втратила свідомість.
Серед гробової тиші
почувся одинокий звук аплодисментів. Він все наближався до арени. Дракнеси
здивовано повертали голови у напрямку джерела. Це тривало недовго, за хвилину
світ забарвився в сірі тони, а час зупинив свій плин. Тільки п’ятьох осіб не
торкнулись зміни. Ален повільно наблизився до місця, де стояв жнець і Мотолу,
ті застигли нерухомо, а їхні погляди продовжували дивитись в точку на трибуні,
де він був до того.
- Думаю, вам пора
повертатись, в гостях добре, а вдома краще, – і їх миттєво огорнув темний ефір.
– Тепер, щодо тебе, – звернувся Ален до Актеона. – Я оцінив твоє шоу і тепер пропоную
заглянути на моє, воно відбудеться через три дні й пройде у вигляді бою між
спадкоємицею престолу й ватажком повстанців, що прагне захопити владу. І краще
б тобі з’явитись на нього вчасно, а то не люблю чекати. Сподіваюсь – доступно
пояснюю? – запитально поглянув він на до смерті переляканого Актеона. –
Мовчання – знак згоди, – підсумував Ален. – А зараз я заберу їх, – кивнув Ален
на Серафіеля і Лайлу. – Не раджу робити дурниць після нашого зникнення, інакше
– можу передумати й тоді від цього виміру каменя на камені не залишиться.
******************
Опираючись на
зібрані, під час перебування на арені дані, й власні спостереження Ален
перемістив їх на один з безлюдних летючих островів. Знявши кайдани з Серафіеля
і Лайли, він залікував рани останньої і залишивши їх удвох, заходився разом з
Рін проектувати житло на наступні дні. По закінченню на них чекав неприємний
сюрприз. Серафіель і Лайла безслідно зникли. Спроби пошуків, за допомогою
стихій і Волі Творця, не увінчалися успіхом. З досади Ален декілька разів
знищував і відновлював створений ними будинок. Врешті-решт Рін це набридло і
вона вирішила взяти ситуацію під контроль.
- Тобі ще не
набридло? – звернулась вона до нього.
- У тебе є кращі
ідеї? –відповів Ален роздратовано.
- Для початку –
заспокойся і тверезо оціни ситуацію, а то нагадуєш істеричку. Спостерігаючи за
вами я дивуюсь, як ви змогли стільки часу протистояти нам.
- Радий, що когось
забавляє ця ситуація!
- А чого ти очікував?
Що він довірить її долю колишньому ворогу й незрозуміло звідки виниклому
Світлому? Його рішення на арені було обдуманим і переслідувало тільки одну
мету, як і зараз.
- Тоді – згоден, а
зараз що? Від цієї хвороби немає порятунку, хіба що… Стоп… А це ж геніально…
- Поділишся?
- Якщо припустити, що
слова Зейнел правдиві і Лайла дочка Захарія, то цілком імовірно, що всередині
неї дрімає геном Перших. Якщо пробудити його, то ми зможемо врятувати її.
- І як ти це зробиш?
– скептично поглянула на нього Рін.
- Є один спосіб, до
якого я не хотів вдаватись на цій стороні, щоб не порушувати балансу, але схоже
– доведеться зробити виняток.
- Згораю від
нетерпіння.
- Залишається знайти
їх! – проігнорував він іронію Рін.
- Можу підказати один
варіант.
- І?
- Ти обіцяв дещо
розповісти…
- Зараз трохи не до
того, – перебив її Ален.
- Як сказати, –
насупили губи Рін. – Кому що цікаво.
- О Боже, жінко,
знайшла час для цього.
- Тоді шукай їх
самотужки, – фиркнула Рін і демонстративно відвернула голову.
- Як же ви мене всі
дістали, коли я просив розповісти, то отримував одні відмовки…
- Ти сірки надихався?
– здивована поглянула на нього Рін. – Зруйнував моє життя і тепер верзеш
нісенітниці.
- Починається! Хтось
же має бути винен! У вас, що загострення якесь з Серафіелем? Погодилась
допомагати, так допомагай.
- Чудово... Удачі у
пошуках, – і Рін, що аж палала від люті, хотіла було переміститись, та Ален
продублював її хід в Альмаресі.
- Ти… – спробувала
заперечити Рін, та в результаті спонукала Алена до більшої рішучості.
- Задоволена? – в
напівсердитому тоні мовив Ален після.
- При інших
обставинах… за таку зухвалість… тобі б відрубали голову! – з притаманною їй
королівською пихатістю, мовила Рін. Хоча в душі була на сьомому небі від щастя.
- Вже намагалися, –
натякнув він на події в Дрейксі. – Тепер може поділишся інформацією?
- Егоїст
самозакоханий, думаєш цим зміг відкупитись!
- На більше поки
немає часу.
Рін почервоніла, як
помідор, після цих слів, а отямившись – відвісила смачного запотиличника.
- Тепер розумію
звідки у тебе ця звичка.
- Хамло!
- Істеричка, –
продовжував кепкувати з неї Ален. Йому це приносило певне задоволення. – Може
перейдемо від обміну компліментами до справ, а то, якщо ти ще не забула, я тут
вимір пообіцяв рознести.
- Хотіла б на це
подивитись, – хіхікнула Рін. – Перша дипломатична місія і таке ФІАСКО.
- Я ж не винен, що
твоїм родичам мало місця… – бовкнув зопалу Ален, а потім усвідомивши, що
перейшов межу, поспішив виправити становище. – Вибач, це було занадто.
- Проїхали, – також
зменшивши запал мовила Рін. – Серафіель, швидше за все, відправився до Ефірних,
це одна з рас Світлих. Вони знайшли спосіб, як уникнути війни з Темними, тепер
подібним, по всій видимості, прагне скористатись наш друг.
- Як їх знайти?
- А тут починається
найцікавіше: без технологій гномів зробити це майже нереально. Тільки вони
можуть переміщатися в Етері. Ти що взагалі нічого не знаєш про цей світ? –
скептично мовила Рін, бачачи його реакцію. – Звідки ти, чорт забирай, прибув?
- Пояснення…
- Добре, добре, але
це так просто не пояснити, ти маєш побачити на власні очі. Не дивись на мене
так. Я припасла на чорний день один дирижабль. З його допомогою зможемо вийти
за межі Сфери.
- Чого чекаємо? Хоча
стоп, а як же… – натякнув Ален на подорож Серафіеля і Лайли.
- Скористаються ресурсами Астеріаса, – Рін одразу зрозуміла його натяк. – А тепер – вашу руку, а то поодинокі переміщення можуть викликати певний дискомфорт по прибутті, – підморгнувши, вона галантно подала йому руку.