Ален з’явився на
околиці величезного міста. Тепер він вже не був схожий на самого себе. Перед
відправленням вони з Рін почаклували над його образом. З’явитися ось так просто
після усіх подій, було безрозсудним вчинком, і він це прекрасно розумів. Та й
слова Натаніеля підкреслили необхідність змін. Проста безрукавка, потерті штани
й зношене взуття свідчили про непросту долю особи, що їх носила. Доповнювали образ
невеликий шрам на лівій щоці, коротка стрижка, проте замість білосніжно-білого
волосся тепер було чорне як вугілля, і чорна накидка з капюшоном, що надавала
його персоні ще більшої загадковості. Вік Ален вирішив не змінювати. Хоч тут
він не мав особливого значення, проте своє здивування чи незнання, легше було
пояснити прикрившись молодістю, ніж довго придумувати безглузді виправдання.
Неподалік місця, де
він з’явився, сперечалися хлопець і дівчина. Дівчина була молодою ельфійкою,
одягнена в довгу сукню блакитного кольору з шовковим шарфом накинутим на плечі.
Вона поводила себе досить зверхню, відчувалось
непросте походження. Хлопець був одягнений виключно в усе чорне. Чорна сорочка,
акуратно заправлена в чорні штани. На ногах начищені до блиску туфлі. На плечах
накинутий чорний плащ. Він дечим нагадував плащ хранителів – такий же легкий і
зручний для носіння. Рукав сорочки, на правій руці незнайомця, був закочений і
Ален зміг розгледіти дивні татуювання. Довершував усе незвичайний перстень у
формі кільця з мечем.
Помітивши
незнайомця, вони остудили свій запал, та спокій тривав недовго, десь за хвилину
на землі з’явилася руна, а слідом і велетень закутий в сталеві обладунки з
мечем в руках. Дівчина перелякано застигла на місці, хлопець же навпаки –
приготувався до бою. Щось пробурмотівши під ніс, через значну відстань Ален не
зумів розібрати слів, він витягнув руку з перснем вперед. Перстень оповило
легке червоне світло і за мить перед хлопцем з’явився лицар в сталевих
обладунках. Велетень не роздумуючи кинувся на лицаря. Зав’язався бій, жодна
сторона не хотіла поступатися. Дівчина намагалася зупинити їх, та всі її
зусилля виявилися марними. Велетень, попри свої розміри, був на диво спритним,
і під час чергової атаки зумів пройти оборону лицаря й поранити хлопця.
- Наші дії? –
звернувся до Алена Серафіель.
- Сам не знаю. Мені і
хочеться втрутитись і… – він не договорив його перебила Рін.
- Думаю, краще
втрутитися, вони можуть виявитися цінними джерела інформації.
- Даремно старалися з
маскуванням… – зітхнув Ален подумки Ален. – Хоча байдуже, раз вирішив діяти –
слід використовувати усі можливості, потім
придумаю правдоподібне виправдання.
Ален став поволі
наближатися до місця битви. Хлопець і велетень, побачивши його зупинились.
- Не знаю хто ти, але
тобі краще негайно покинути це місце, – звернувся до Алена велетень.
- А якщо ні? – Ален
спеціально сказав це так, щоб супротивник відчув в його голосі нотки зверхності
й прямого виклику.
- Розділиш долю цього
хлопця, – маневр Алена вдався, велетень без тіні сумнівів переключив усю увагу
на нього, забувши про головну ціль.
- Благаю вас, зробіть
як він просить! – скрикнула ельфійка.
- Можливо – це тобі
краще відступити? – проігнорував прохання ельфійки Ален.
- Зверхності тобі не
бракує, – зміряв велетень Алена вивчаючим поглядом.
- Я не зможу
захистити двох, – втрутився в їхній діалог хлопець. – Тому, будь ласка, не
сперечайтеся.
- Захистити? –
посміхнувся Ален. – Хлопче, це ти, здається, не розумієш, кому тут потрібна
допомога.
- Я впораюсь, це
дрібниці, – і він мимоволі поглянув на свої рани.
- Раз вирішив – не
буду гаяти даремно часу, у мене наказ, – і велетень кинувся на Алена.
Хлопець, за
допомогою лицаря, хотів було перешкодити йому, та той сильним ударом відкинув
лицаря і продовжив атаку. Було очевидно, що якби не поява Алена – бій вже би
підійшов до фіналу. Велетень замахнувся, готовий розсікти Алена своїм
здоровезним мечем, та коли до цілі залишалися лічені сантиметри, Ален без
зайвих емоцій витягнув руку вперед і схопив лезо. Секунда, і пальці стиснулись,
розламавши його на шматки.
- Що за?! – здивовано
й водночас перелякано вигукнули хлопець з дівчиною. Подібні емоції читались на обличчі
велетня.
- А тепер, якщо ти не
заперечуєш, я відправлю тебе подалі звідси, – і Ален не дочекавшись відповіді,
створивши під велетнем руну – перемістив його.
*****************
Декілька хвилин
вони збентежено стояли одне навпроти одного не знаючи, що сказати.
- Для початку, думаю,
слід подякувати і представитися. Мене звати Рей, це – Еллі, – наважився хлопець
першим порушити незручне мовчання.
- Я… – Ален
завагався, чи називати справжнє ім’я, та потім все ж вирішив, щоб не плутатись
і запобігти незручним ситуаціям, краще назвати справжнє. – Мене звати Ален.
- Дуже приємно, Ален,
– тепло мовила Еллі. Страх і збентеження проходили. – Що привело тебе на
Нейтральні Землі?
- Я шукаю одну
людину.
- Як його ім’я,
можливо, ми зможемо допомогти в знак подяки? – запитав Рей.
- Магнус, – не
роздумуючи відповів Ален.
В таких ситуаціях
не слід було довго зволікати, адже збентеження могло швидко перерости в
холоднокровність і непотрібну обережність, тому Ален не дав їм часу оговтатись
і обдумати все. Еллі і Рей переглянулися. З їхнього вигляду він зрозумів, що
справи куди складніші, ніж він міг уявити.
- Навіщо він тобі? –
в голосі Рея почулась пересторога.
- Скажемо так,
потрібен для однієї справи…
- Ти не зі Знаті,
інакше би допоміг Теріксу, хто ж ти тоді? Прості люди його не розшукують.
- Хочу про дещо
розпитати, – безтурботно відповів Ален, проте хлопець з дівчиною продовжували з
недовірою на нього дивитись.
- Рей, залишмо
питання, Ален не роздумуючи допоміг, і нам слід зробити так само, – Рей мовчки
кивнув, погоджуючись з її твердженням. – Якщо це той самий Магнус, про якого я
думаю, то усю необхідну інформацію ти зможеш отримати в Ордені Істини. Наші
знання не підкріплені вагомими аргументами, і можуть ввести в оману, –
звернулась Еллі тепер вже до Алена.
- Щось мені здається,
що в твоїх словах є певне «але»? – скоса поглянув на неї Ален.
- Ну… – Еллі
завагалася, чи говорити. – На Нейтральних Землях зараз розгортається певний
конфлікт, вони можуть сприйняти тебе за ворога, й в кращому випадку – нічого не
розповісти.
- А в гіршому?
- Скажемо так, Магнус
добре їх навчив, і прості «фокуси» в критичній ситуації тобі не допоможуть, –
зверхньо мовив Рей – А тепер може розповіси про…
- «Фокуси»? –
посміхнувся Ален. – Іншим разом. Як мені відшукати цей Орден Істини?
- Єдиний спосіб –
через їхніх представників або довірених осіб. В Ієроніні таким являється мій
дядько, але він навряд чи захоче слухати тебе, не кажучи вже про організацію
зустрічі, – відповіла Еллі.
- Ну і головоломку ви
розклали переді мною, – почухав Ален потилицю.
- Я б могла тобі
допомогти, але сам бачиш, що наше становище теж не вельми просте, – мовила
Еллі.
- Тоді послуга за
послугу: я допоможу вам, а ви мені.
- Не ображайся, –
звернувся до нього Рей, – але нам потрібен хтось набагато сильніший і
впливовіший.
- Не суди про книгу
за обкладинкою, – зіронізував Ален.
- І що ж ти за книга?
– скоса поглянув на нього Рей.
- Не все одразу,
майстер не видає таємниць свого ремесла, – пожартував Ален.
- Тоді ти нічим не
можеш допомогти. Не знаючи нічого про тебе, ми не зможемо тобі довіряти, –
байдуже мовив Рей, йому швидко набридали подібні філософські розмови.
- Я думав, що вже
продемонстрував свої здібності.
- Декілька фокусів,
які не мають нічого спільного з реальною битвою, – буркнув Рей під ніс.
- Хто знає… –
задумливо мовив Ален.
- В тебе незвичайна
аура, я ще ніколи не бачила подібної. Це і білий тип, і водночас, якийсь інший,
– перервала їхню дискусію Еллі.
Рей здивовано
поглянув на неї.
- Ти впевнена у
цьому? Людей з подібним типом дуже мало.
- Ти прекрасно знаєш
на чому заснована рунна магія, я, звичайно, не з Вищої Знаті, але побачити
подібне не складає для мене великих зусиль, – розсердилась Еллі у відповідь на
сумніви Рея.
- Хитрий трюк, –
подумки звернулася Рін до Алена.
- Я мав якось
завоювати їхню довіру.
- Щось тут не те. Я
не вірю в подібні збіги, – Рей нервово поглядав то на Алена, то на лицаря,
якого створив, імовірно – готуючись завдати удару, в разі загострення ситуації.
- Заспокойся, я
впевнена, що йому можна довіряти. Просто довірся моїй інтуїції, вона мене ще не
підводила, – навела дівчина останній аргумент. Хлопець рад не рад, погодився з
нею.
- І що далі? –
звернувся до них Ален.
- Давай обговоримо
все в більш зручнішому місці. Ми саме направлялись до моєї подруги, якщо не
передумав, то можеш відправиться з нами.
- Вибору особливого в
мене немає, – стиснув Ален плечима.
- Підійди ближче, я переміщу нас, – мовила Еллі.