Солдатів очевидно попередили, бо їх поведінка слабо нагадувала виконання
рутинних процедур. Вони використали доступні ресурси з максимальною користю. На
найвищих висотках були організовані спостережні пункти в яких розмістились
снайпери з оптикою нічного бачення. По периметру розставлені пастки й датчики
руху. Вишнею на торті стали бочки з напалмом, закладені в непримітних місцях.
Подібними можна було стримати наступ армії, не те щоб зупинити одну людину, яка
в той момент кралась вулицями. Солдатам швидше за все повідомили легенду про
диверсантів, які хочуть прорватись до своїх, а тому з ним не церемонитимуться.
Цього разу без жертв не вдасться обійтись.
Матвій наблизився на максимально допустиму відстань. Далі його могли
засікти датчики. Прокравшись в під’їзд найближчої багатоповерхівки він став
вивчати територію. Солдатів налічувався добрий десяток. Як вони не старались
створювати менше шуму, проте його загострений слух вловлював «найменші шерехи»,
а нечасті доповіді дали інформацію про приблизну структуру оборони. Без
невеликої диверсії обійти дорогі іграшки й добратись до їх господарів не
представлялось можливим. На додачу до усього, все мало викликати мінімум підозр
в корветів, що пропливали по річці.
Роздумуючи й дослухаючись до звуків Матвій вирішив розіграти карту з
приманкою. Без підтвердження ліквідації цілі вони навряд наважаться доповісти в
штаб, що давало йому простір для маневрів. Перевіривши гвинтівку, він приклав
ту до плеча і став цілитись в напрямку першого снайпера. Відсутність оптики
було важко компенсувати, тому він постарався максимально поєднати слух і зір,
які стали для нього прицілом. Напівпрозора енергія направилась в дуло й
огорнула своїм покровом стрілу. Приготування завершились і Матвій натиснув на
спусковий гачок. Пролунав легкий свист і стріла вразила ціль. Схожа історія
повторилась з другим снайпером. До третього було важче добратись, тому він
залишився на десерт. А точніше: став головним героєм майбутньої вистави.
Кожен снайпер контролював певний сектор, який не перетинався з сектором
товариша. Цю особливість Матвій використав на свою користь. Давши виявити себе,
він дочекався коли третій зафіксує ціль і після доповіді розпочне процес
ліквідації. Свинцева куля влучила точно в голову. Будь на місці Матвія хтось
інший, супротивники вже б могли відкорковувати шампанське. Однак цього разу
фортуна була не на їх стороні. Завдяки утвореному перед собою бар’єру він зумів
уповільнити кулю, а потім розіграти виставу з попаданням. Здалека картина була
цілісною і навіть найгостріший зір не міг вловити підміни. Звичайно, будь його
супротивником вартовий, йому б прийшлось не солодко, та зараз за це не
доводилось переживати.
Як тільки тіло опустилось на землю снайпер тут же поспішив повідомити
товаришів про успішне знешкодження. У відповідь почув наказ підстрахувати
групу, що мала прибути за тілом. Іншим снайперам наказали посилити контроль за
своїми секторами, не виключено, що супротивників більше одного.
По закінченні переговорів Матвій «воскрес» і знешкодив останнього снайпера.
Потім видобув з магазину гвинтівки стріли й став очікувати направленого в його
сторону загону з чотирьох осіб. Їхня ходьба нагадувала котів, що крались до
своєї здобичі. Без шуму, легкими плавними кроками, постійно озираючись по
сторонах. Вони добре знали місцевість, а тому майже не використовували пристрої
для освітлення дороги. У вказаній точці вони розосередились по периметру,
перевіряючи місцевість на предмет засідки. Переконавшись що загрози немає один
зі солдатів наблизився до лежачого тіла, щоб перевірити пульс. Далі зволікати
не можна було й декілька стріл миттєво піднявшись в повітря, вразили відведені
їм цілі. Швидко підвівшись на ноги Матвій використав телекінез й у «супроводі»
двох бійців попрямував до трійці, що залишилась. Попереду була завершальна фаза
плану, а саме зв'язок з найближчим корветом. Роль зв’язківця хлопець відвів
командиру патруля. Тільки він, швидше за все, знав секретну частоту для зв’язку
з кораблями. Мали ж вони якось попереджати тих про небезпеку. А якщо й ні, то
їх тіла послужать для запасного плану.
Штаб патруля знаходився в непримітній, на перший погляд, п’ятиповерхівці,
оточеній тополями й густими чагарниками. Останні зіграли злий жарт з Матвієм.
Контроль за маріонетками вимагав значної концентрації, а тому, коли один з його
підопічних зачепив натягнуту в кущах тятиву, встиг лише прикритись тим. На
арбалетах миттєво спрацювали ще одні датчики, які повідомили рештки патруля про
загрозу. Свої знали про пастку, а тому даремно б не ризикували, активуючи її,
значить поблизу були чужинці, а точніше саме зараз підходили до парадного
входу. Боячись можливого перехоплення командир не став зв’язуватись зі штабом
чи найближчим кораблем, а вирішив привітати гостей максимально тепло,
влаштувавши засідку.
Матвій не зміг в той час відчути пожвавлення серед супротивників, а тому продовжив йти до входу, в надії використати фактор несподіванки. І останній справді спрацював, тільки вже проти нього. Як тільки за останнім прибулим зачинились двері, біля голови він відчув холодний метал, а з протилежної кімнати показалось двоє солдатів з ліхтарями на гвинтівках. Думаючи, що Матвій взяв товаришів в заручники, вони, схопивши тих за плечі, рвучко потягнули до себе, змістивши тим самим свою точку опори. Падіння під натиском ваги трупів вдалося уникнути, проте секунди відволікання зіграли на руку Матвію, який встиг позбутися не тільки сюрпризу біля голови, але і його власника. Проте піррової перемоги не вийшло. В передчутті неминучого кінця ті двоє вирішили забрати Матвія з собою. Зарядивши напалмові патрони, вони вистрілили ними в бочку, що стояла в кімнаті позаду них. Роздався вибух.