Наступні дні вони провели порізно. Еліні терміново викликали додому, не
усім членам Зоряної Палати сподобалась самовільність марсіан, тому повстанців
Матвій розшукував самотужки. На четвертий день його зусилля увінчалися успіхом
і план почав втілюватись в життя.
Шедоу завис над островом, а за мить в небі роздався спалах і величезний
промінь влучив в нього. Куполоподібний щит поступово закривав сушу. Перелякані
шотландці не знали що робити, їхні війська поспіхом займали оборону, готуючись
відбити напад невідомого ворога. Сили альянсу зайняли позицію очікування.
Матвій, у свою чергу, використав силу безликих й почав передачу енергії
нанітам. В інформації, наданій Нечаю, не було нічого про бастіони, лише
загальні деталі про маяки й події в Мадриді. Таким чином він пояснив їм правила
гри й утримав від дій, що могли вплинути на втілення його плану. Промінь, що
влучив в Шедоу, був ще одним аргументом стримування для союзників, оскільки ту
енергію направили замасковані орбітальні супутники Кола, які наніти Матвія
завбачливо виявили й взяли під контроль.
Закінчивши зі щитом, Матвій перемістився в головний штаб повстанців,
королівську резиденцію Голірудгауз, де в той момент зібралися ватажки
повстанців, на чолі з королем Карлом II, і російські дипломати.
Матвій спокійно ввійшов в просторий зал, де саме засідали вищезгадані
особи. Схоже, їм щойно повідомили останні новини й вони активно обговорювали
план дій. Погляди усіх повернулись в напрямку несподіваного гостя.
-
Моє
шанування, – галантно вклонився Матвій.
-
Хто ви й, що
вам потрібно?! Охорона, заарештувати його! – скрикнув Карл II.
-
Не пищіть
так, а то голова болить, як дівчисько, чесне слово, – кепкував з того Матвій.
-
Як ти
смієш?! – вигукнув обурено Карл II.
Охорона поспішила до Матвія, та він легким порухом руки відправив їх в
політ через усю залу.
-
Якщо з
вітаннями покінчено, пропоную перейти до суті, – звернувся Матвій до присутніх.
-
Нам немає про що з
вами говорити! – звернулася до нього Оленка, глава російської дипломатичної
місії. Вона була дочкою польського шляхтича з українськими коренями, який
покинув Польщу, після поразки поляків під Кременцем. Зараз вони з батьком
активно освоювались на новому місці.
-
Невже таких
тендітних дівчат посилають на такі важливі завдання? – глузливо мовив Матвій.
-
Роль блазня
тобі не сильно личить, – мовила вона презирливо.
-
Чому ж? Ах,
точно, потрібно звернутися до вас. Вбивць ви вмієте робити, то може й з
блазнями допоможете? З Мадридом гарно вийшло, – поплескав він в долоні.
-
Прошу
звернути увагу присутніх на неадекватність Хмельницького, це явний доказ його
колишніх подвигів! – звернулась Оленка до присутніх.
-
Звичайно,
дорогенька. Я знищую міста й оком не моргнувши. Зараз прийшов час Шотландії, –
присутні перелякано переглянулися. – Вам не почулося. Щит, що наразі закриває
Шотландію, моїх рук справа. Тільки між моїм щитом, і тим, що був в Мадриді, є
невелика відмінність, той створив не я, а ваші дорогі союзники, – Матвій
демонстративно вказав пальцем на російську делегацію.
-
Як це
розуміти?! – звернувся Карл до Оленки.
-
Ви ж бачите
в якому він стані. Це марення хворої людини.
-
Вибачте за
втручання, але не забудь повідомити, що ви прагнете встановити подібний тут, а
я вам заважаю.
-
Ти або
п’яний, або остаточно втратив здоровий глузд. Загублені життя не дають спокою?
– натиснула вона на болюче місце, а потім кивнула до одного зі своїх
підопічних, щоб той активував дрона.
-
Чудово,
значить це побачать усі! Потім додам до домашнього архіву! – урочисто виголосив
Матвій, а потім звернувся до присутніх. – Хочу запитати вас, шановні повстанці,
ви бажаєте скинути Кромвеля?
-
Ви точно
божевільний, раз ставите такі питання перед камерою, – мовив Карл II.
-
Чому ж? –
вдав здивування Матвій. – Заради цього я
прибув сюди. Давайте поглянемо на подарунок, який я приготував для вас, – і він
поклав на стіл невеликого павука, над яким, за секунду з’явилась чимала
голограма.
На ній було показано, як почали формуватися сталеві вежі-близнюки з
напівпрозорого металу. Таких веж налічувалось чотири, на кожну сторону світу.
За формою схожі на переплетені спіралеподібні кристали. Кожна вежа була
автономною бойовою одиницею з чотирма ядрами Онтаріона всередині. Генеруючи
сферичний заряд чистої енергії, вони могли вражати цілі в радіусі до п’ятсот
кілометрів. Захищені спеціальним щитом, який діяв за принципом тих же зарядів,
розсіюючи будь-яку загрозу. Це була одна з заборонених технологій Сфери, яку
Матвій отримав завдяки Еліні з майбутнього. Суть заборони полягала у
вищезгаданому заряді. Вражаючи ціль, він знищував все: від щитів, до техніки й
органічного життя. Така зброя вмить перетворювала квітучі міста на величезні
пустелі, не заливши при цьому жодного доказу їх існування.
-
Ти з глузду
з’їхав?! Навіть ми не використовуємо подібного! – скрикнула Оленка.
-
А вам хтось
заважає? – вдав здивування Матвій, а потім підморгнув, чим ще більше розлютив
дівчину.
-
Що це? –
розгублено дивився на них Карл II.
-
Зброя, яка
втілить вашу мрію про незалежність! – урочисто виголосив Матвій.
-
І ви готові
її надати нам? – з недовірою поглянув на нього Карл II.
-
Вона вже
ваша, – посміхнувся Матвій.
-
Не слухайте
його, він божевільний! Та зброя знищить планету!
-
Що ви маєте
від цього жалюгідного союзу? Техніка, яку раз за разом знищують, тисячі трупів
земляків. Вони, – театрально вказав Матвій на російську делегацію, – ніколи не
виконають своїх обіцянок. До того ж прагнуть використати вас, як сировину, у
своїх планах. Прагнете повторити долю Мадрида?
Після останніх слів повстанці схопилися на ноги й взяли в руки зброю.
-
Збожеволіли?!
Вірите йому?! Забули хто вам допомагав стільки часу?! – старалась урозумити
повстанців Оленка.
-
Згоден, тут
потрібні вагоміші докази, – мовив Матвій і поставив диск пам’яті на павука, що
продовжував перебувати на столі.
Голограма почала показувати спогади Матвія про Мадрид.
-
Це абсурд,
цього не могло бути, він це спеціально змонтував! – з останніх сил старалась
виправдатись Оленка, прекрасно розуміючи що буде, якщо він їх переконає.
-
Я – не ви, –
заперечно похитав пальцем Матвій. – Мені непотрібно нічого підробляти. Самі
подумайте, – звернувся від Карла і його підданих, – я прийшов сюди володіючи
силою стерти цей острів одним клацанням пальців, але не роблю цього, а пропоную
свою допомогу.
-
Маєте рацію,
– задумливо потерши бороду, мовив Карл, а потім вже впевненіше додав. – Ми
згодні прийняти ваше покровительство.
-
Покровительство?
– істерично засміялась Оленка. – Ви такі ж бовдури, як і він!
-
Не скажіть,
гріх відмовлятися від сили, здатної самотужки перемагати армії, – страх минув і
Карл знову перетворився на холоднокровного політика, який в будь-якій ситуації
шукав вигоду.
-
Ну і
подихайте разом зі своїм новим лідером! – і вона вже хотіла було, разом з
російською делегацією покинути королівський палац, та не судилося.
-
Ні-ні-ні, не
так швидко, – заперечно похитав пальцем Матвій, а потім кивком голови наказав
повстанцям зупинити їх.
-
Ми
дипломатична місія, ви не маєте права зупиняти нас! – вигукнула обурена Оленка.
-
А як же
передати привіт Леонову й Легіону? Ви зробили мене зіркою місцевого телебачення
і я маю якось віддячити, – Матвій кивнув повстанцям.
За мить спалахи енергозброї заполонили кімнату. В живих залишилась тільки
одна людина. Матвій вирішив особисто виконати вирок. Холодна сталь пронизила її
серце, забарвившись в червоні тони. Бездиханне тіло повільно опустилось на
землю.
-
Не думайте,
що я про вас забув, Легіон, я йду за вами й переб’ю, як тварин, якими ви
являєтесь, тебе, Леонов, це стосується в першу чергу! Тепер я диктую правила!