Обсерваторія, гори… Все зникло, а він перемістився в
дивну конструкцію на орбіти Землі. Через ілюмінатори Матвій зміг спостерігати
за смарагдовим щитом, що окутав Землю своєю незримою силою, а також другим
щитом попереду конструкції, що приховував від землян гігантську порожнечу, в
центрі сонячної системи, під назвою чорна діра.
- Де я?! – вигукнув
Матвій, звертаючись до імовірних винуватців свого переміщення. Відлучення з реального світу входили в неприємну
звичку.
І порожнеча відповіла. Перед ним з’явилась дівчина
років двадцяти шести у броні невідомого зразка, що підкреслювала її фізично
розвинене тіло. Схожу броню він вже бачив на Денисові. Овальне обличчя та
блакитні очі поєднуючись з темно-рудим волоссям, заплетеним в дреди, створювали
вбивче поєднання. Кожен чоловік, що зустрічався з поглядом цих очей, розчинявся
в їх базкрайньо-блакитному просторі.
- Мене звати Еліні.
- Хотів би я сказати «дуже приємно», проте обставини
викликають у мене двозначні відчуття.
- А ви грубіян, – і вона надула губи.
- Ну вибачте, що не зустрічаю з оркестром і букетом
квітів! – Матвія проймало чимраз сильніше роздратування. Там відбувалась битва,
яка могла вирішити долю планети, а йому доводилось протирати штани невідомо де.
- З тими силами вам було не перемогти, – немов
прочитавши його думки, мовила Еліні.
- А тут я за раз вирішу всі проблеми людства! –
зіронізував він.
- Не виключено, – посміхнулась вона проігнорувавши його
докори. – Все залежить від обраного шляху. Хоча я сподівалась, що роки зроблять
тебе менш імпульсивним, – дівчина говорила так, ніби знала його не одну сотню
років.
- Можна ближче до суті? – відрізав Матвій. – Там…
- Там лише одна з доріг, – його перебила незнайомка. –
Один з фрагментів мозаїки… – і вона загадково посміхнулась. – Твої рішення
привели до цього моменту, хоча я б воліла, щоб все вирішилось тоді…
- Можна без натяків? – вже стриманіше мовив Матвій. – Це
пов’язано з тією сережкою? Вірніше, з шостим егрегором? Тобі щось відомо про
це?
- Як багато запитань, проте чи справді ти хочеш почути відповідь? Чи приймеш почуте? Давай влаштуємо невелику екскурсію минулим, а потім ти сам вирішиш яку правду обрати. Це не забере багато часу й ти ще встигнеш врятувати нових друзів, – і Еліні простягнула руку, тонко натякаючи, щоб він взявся за неї. Матвій з недовірою погодився на її жест. Бажання дізнатись правду про втрачене, чи приховане минуле було сильнішим за інші відчуття і бажання. – Зустрінемось в кінці... – додала вона наостанок.