Перший відрізок проїхали на машині, а от другий
довелось долати по гірських схилах. Настя добре знала місцевість, а тому змогла
провести їх максимально безпечними і короткими стежками. До самої Чорногори
вони не зустріли й натяку на супротивників. Дівчина тримала слово, проте група
не знала радіти цьому, чи ще більше непокоїтись. Коли на горизонті показалась
Чорногора і обсерваторія на її вершині, дівчина вирішила порушити мовчання й
повідомити останні фрагменти головоломки. Сталося це акурат біля підніжжя гори.
- Думаю, зараз найкращий момент щоб розповісти останні
деталі, – звернулась Настя до групи.
- Слава Богу, а то вже думала в лоб атакуватимемо, –
роззираючись зіронізувала Віолета. – Тут і сліпий побачить наближення чужинців!
- Ви обіцяли! – насупивши губи мовила Настя.
- Обіцяли дати поговорити, проте не підписувались на
самогубство, – відрізала Віолета. – Я не збираюсь гинути через якусь шмаркачку
та її нерозділене кохання, чи що там у тебе засвербіло.
- Там мій брат, – ледь не схлипуючи мовила Настя. – В
окрузі суворо заборонені ритуали характерників, проте він не послухався… – вона
на мить замовкла збираючись з думками.
Матвій, Віолета і Денис переглянулись. Пахло смаженим.
Зараз в цей світ швидше за все намагався прорватись безликий, якщо вже не
прорвався, і саме в цю мить вони прямували просто в його лапи.
- Як давно ти бачилась з братом? – звернувся Матвій до
Насті.
- Два дні тому. Коли я почула про вас, то вирішила не
ризикувати з відвідинами, – а потім поспішила додати. – Він бореться… Якщо
вбити грема я зможу його вилікувати своєю силою, – благальним тоном мовила
Настя.
- Боюся що цей процес вже невідворотній, – немов вирок
виголосив Денис.
- Я не вірю в це! – і дівчина кинулась бігти до
обсерваторії.
- Ми точно ризикуватимемо всім заради цієї ідіотки?! –
звернулась Віолета до Матвія. – На кін поставлено набагато більше, ніж життя
дівчиська.
Денис і Макс мовчки очікували на рішення Матвія.
- Нам потрібен мольфар, який не ставитиме зайвих
запитань, – Матвій і сам ще не до кінця вірив у цінність дівчини, проте й
відступати не хотів. Якщо всередині й справді безликий, то шанс появи того
променя був дуже великий, і значить слід було залишитись. Шанс отримати зброю
проти безликих переважував усі ризики.
- Чорт, і треба ж було так вляпатись! – з досади Віолета
копнула камінець під ногами. – Ти тоді ледве вижив, – навела вона
контраргумент. – А зараз хочеш кинутись в бій без реліквії. Це відверте
самогубство.
- Нагадую, що поки ми тут теревенимо, вона все ближче до
входу, – втрутився Денис в їх розмову.
- Не знаю, наскільки сильна та тварюка, та пробудившись
вона точно шукатиме тебе, Матвію, тому треба діяти на випередження, – слова
Макса остудили запал трійці й стали холодним душем для їх свідомості.
- І не посперечаєшся, – прикусила нижню губу Віолета.
- Ми з Денисом станемо авангардом, Віолето, прикриєш тил
і допоможеш мольфарці в разі чого, Макс…
- Моя основна спеціалізація – снайпер, – і він скинув з
плеча футляр в якому була пневматична гвинтівка з оптикою.
- Наше першочергове завдання – Настя. Її брата не
врятувати, тому нікому не геройствувати, – підсумував Матвій. – Буде можливість
– пристрелити його без вагань, – звернувся він до Макса, той схвально кивнув у
відповідь. – А тепер вперед!
Тим часом Настя встигла забігти всередину, зменшивши й
без того мізерні шанси союзників. Фори не було й Матвію з Денисом довелось
наплювати на безпеку та почати максимально швидко наближатись до обсерваторії.
Військові провели невеликий ремонт, тому ризик отримати по голові трухлявою
балкою був мінімальним. Оновлення не оминули й підлогу. Тепер під ногами
красувалась новенька плитка, а від вітру захищали пластикові вікна. Доповідь
Насті врятувала життя десяткам солдатів, що вочевидь мали поселитись в
господарських приміщеннях обсерваторії.
Обережно прочинивши двері Матвій зайшов першим, Денис
– другим. Попри день всередині панувала напівтемрява. Для Матвія це не склало
проблем, а от Денис почувався не у своїй тарілці й старався не втрачати Матвія
з поля зору. Приміщення зустріли їх могильною тишею і холодом, що пробирав до
кісток. Кожен крок робився з максимальною обережністю, щоб не створити зайвого
шуму й не видати себе. Оглянувши перший поверх вони направились в західне
крило, щоб перевірити інші поверхи, з яких доносився стійкий запах свіжої
фарби. В кімнатах побільшало ящиків з будматеріалами. Матвію довелось час від
часу забирати руку зі спускового гачка. Секундна перерва дозволяла перервати
легке тремтіння. Минулу зустріч було непросто забути навіть йому.
Піднявшись поверхом вище вони виявили розтрощені
дерев’яні ящики і тіло непритомної дівчини. Наблизившись Матвій впізнав Настю.
Тьмяне світло, що всіма силами намагалось пробитись через скляну призму,
освітило бліде обличчя дівчини й тонкий струмок крові, який повільно стікав від
голови на груди. Матвій присів щоб перевірити пульс, а Денис став вглядатись в
порожні коридори попереду, щоб першим виявити супротивника. Однак той немов
грався з ними і не спішив показуватись.
- Я затримаю його, а ти забирай дівчину, – звернувся
Денис холодним, як метал, голосом до Матвія. – Супутник скоро вистрелить, а
вона може не пережити цього, і тоді все буде марно… – натякнув він на Настю.
Матвій в ступорі слухав кожне слово Дениса. Вони, мов
незримий молот, забивали цвяхи нерозуміння й розгублення в його свідомість. Ще
трохи й він би нагадував Олю, коли в неї сталась панічна атака. Останнім ударом
молоту стала броня невідомого зразку, що за мить окутала тіло Дениса. Її поява
нагадувала морський прилив, який поступово поглинав сушу.
- Швидше! – підвищив тон Денис, чим привів Матвія до
тями.
Схопивши Настю на руки Матвій побіг до виходу. Позаду
почувся гуркіт і зловтішний сміх. Мисливець вирішив нарешті показатись й добити
загнану дичину. Спускаючись вниз Матвій перечепився через ящики, проте вчасно
збалансував і уникнув падіння. Після такого маневру його очам раптом відкрилась
незвичайна деталь. На шиї дівчини він помітив ланцюжок, на якому висів срібний
півмісяць. Це був не медальйон, а швидше сережка. В пам’яті зринули спогади про
чотирнадцятий рік, коли він віддав свою тодішню реліквію. «Їх же мало бути
шестеро!» – раптом промайнула думка в голові Матвія. Рука сама потягнулась до
раптової знахідки. Як тільки його пальці торкнулися холодного металу, сліпуче світло
огорнуло все навколо. Воно було настільки яскравим, що Матвію довелося
примружити очі. Інстинкт підказував бігти, проте ноги налились свинцем.
- Біжи, – пролунав голос в його голові. – Шедоу не зможе
довго стримувати їх.
Тільки зараз Матвій зрозумів, що Настя безслідно зникла, а світло ненадовго відступило. «Бігти до Дениса, чи дослухатись невідомого голосу?» – два простих варіанти влаштували справжню битву в його голові, і поки жоден не хотів поступатись іншому. Дилему вирішили Віолета з Максом, які забігли всередину й не роздумуючи підхопили Матвія під руки, щоб вивести з зони удару. Та з обсерваторії не судилось усім вибратись. Будівля не бажала так просто відпускати свого головного гостя. Як тільки вони перетнули поріг, світ навколо змінився, надавши йому довгоочікувані відповіді…