Денис повернувся через три дні. Протягом цього часу
Матвій лікував рани й займався планом подальших дій. Ситуація з Тимошівкою й
справді зіграла їм на руку, дозволивши майже без перешкод потрапити за стіни
міста й розчинитись серед сотень переляканих людей. Вже з вікна орендованої
квартири вони спостерігали за дивним явищем. Сліпучий промінь розрізав небеса
й, врізавшись в землю, створив ударну хвилю сліпучого світла. Все тривало
лічені секунди, проте з того моменту в серці Матвія поселилась настороженість.
Це не було простим збігом, не в зоні появи безликого. А значить хтось, чи щось,
стояло за цим явищем. Все зводилося до забутих технологій, проте чи такими
забутими вони були? Незрима рука керувала маріонетками на Землі…
Коли пролунав дверний дзвінок Матвій саме
ознайомлювався з останніми новинами на кухні, тому першою гостя зустріла
Віолета, яка, вийшовши з душу, вже хотіла навести бойовий марафет. Навіть
ставши егрегором вона не зрадила старим звичкам. На порозі стояв Денис, а в
його руках красувалась чорна папка. Хмикнувши невдоволено під ніс через
перервані плани, вона жестом руки запросила його всередину.
- Матвій на кухні, – мовила вона на півдорозі від дверей
до ванної, а потім почулось голосне клацання замка.
Денис не зволікаючи направився на кухню. Побачивши
його Матвій відвів задумливий погляд він газети й звернувся до Дениса.
- Вдалося, чи були проблеми?
- Я б не назвав це проблемою, швидше приємним сюрпризом…
– і загадково посміхнувшись він поклав перед Матвієм папку, а потім сів на одне
з крісел.
- Без цього ніяк? – вивчаючи документи запитав Матвій.
- Доведеться виконати невелике завдання, щоб не виникло
зайвих питань. Воно послужить чудовим прикриттям для основного завдання.
- Моїх сил поки недостатньо для благословення реліквії,
а без неї ми не вистоїмо проти контрактника, – задумливо мовив Матвій, а потім
ознайомившись з новими документами додав. – Це і є той сюрприз? – взявши в руки
паспорт з фотографією незнайомця, запитав Матвій.
- Невелике поповнення нам не завадить, – загадково
посміхнувся Денис і, підвівшись, поспішив до вхідних дверей, за якими терпляче
очікував ще один гість. – Думаю, вас непотрібно знайомити, – засміявся Денис
після дружнього поплескування по плечу гостя.
Перед Матвієм стояв високий широкоплечий блондин років
двадцяти п’яти, зі злегка блідуватою шкірою. В пам’яті Матвія ще були свіжими
спогади про навички хлопця і його останній бій. Підвівшись з крісла він
привітав Макса, як старого друга: міцно потиснувши руку й поплескавши по плечу.
Останній поділяв схожу радість.
- Не думав, що зустрінемось так швидко, – мовив Матвій,
усміхаючись.
- Хтось нагорі вирішив, що тут мені буде краще, – і собі
усміхнувся Макс.
- Я розповів йому про все, – повідомив Денис.
- Допоможу в міру сил! – випрямившись, немов перед
командиром, мовив Макс.
- Офіційність облиш, я не командир, а ви не підлеглі, –
злегка остудив його запал Матвій. – Зі мною вас чекає не найперспективніше
майбутнє. Якщо ми взагалі побачимо майбутнє…
- Ви… – проте, вловивши суворий Матвіїв погляд, Макс
поспішив виправити помилку. – Ти ж діяв заради блага нашої країни, а тому не
мені судити чи дорікати за зроблене. Йде війна, а ми солдати, обов’язок яких
принести перемогу своєму народу. Греми й егрегори були до цього, тому вихід з
тіні нічого не змінив. Зараз шанси на перемогу як ніколи високі і я зроблю усе
можливе щоб вони не зменшились!
- Тихіше, герою, а то надірвешся, – мовила Віолета,
зайшовши на кухню. – Ти не міг по дорозі купити щось краще за цей смердючий
камуфляж? – дорікнула вона Денису.
- Ти на показ мод зібралась? – у схожому тоні відповів
Денис. – На каблуках далеко не втечеш, – останнє прозвучало, як відверта
насмішка.
Віолета нічого не відповіла, лише скривила обличчя в
невдоволеній гримасі.
- Коли вирушаємо? – звернувся Матвій до Дениса.
- Сьогодні ввечері. В цю пору патрулі не так ретельно
перевіряють документи.
- Так і знала, що ця липа нічого не варта, –
насмішкувато мовила Віолета, взявши в руки свій паспорт.
- Ця «липа» коштує більше, ніж ти собі можеш уявити,
тому не хочу викинути гроші на вітер, коли ти докопаєшся до когось! – Денис не
пропускав жодного моменту, щоб не зачепити Віолету.
- Мені що кожного слинтяя тепер приголублювати й шептати
на вухо, який він великий воїн? Як вас ще не схопили, – похитала вона головою.
- Просто проти нас воюють твої копії, які прагнуть
тільки «приголублювати», – Денис особливо наголосив на останньому слові.
- Видно, тебе ласкою обійшли, – посміхнулась вона
в’їдливо.
Матвію набридло це слухати і він тактично вказав на
вітальню, як нове поле битви. Парочка не стала сперечатись й разом з Максом
направилась по вказаному маршруту, залишивши Матвія наодинці з думками.