Сонце було в зеніті, як на горизонті показились обриси
міста. Сказати, що хлопець був здивований – це нічого не сказати. В його
спогадах Прип’ять була молодим квітучим містом, в якому буяло життя. Зараз же
перед очима постала кам’яна пустеля з десятками механічних й людських
цвинтарів. На пам’ятних табличках останніх чомусь не було написів. Немов чиясь
невидима рука стерла всі спогади про катастрофу що відбулась. В голові хлопця
лунало одне єдине запитання: «Що могло призвести до настільки масштабних
наслідків?» Бродячи вулицями він все намагався знайти якусь підказку. Його
погляд нагадував загнаного звіра, що всіма силами намагався вибратись з пастки.
«В місті ж не було жодних військових чи стратегічно важливих об’єктів. Куди
взагалі дивиться партія?» Згадка про останню чомусь викликала двоякі відчуття.
З одного боку ностальгію, оскільки прожив тут чималий час і по всій видимості
не раз допомагав місцевим, а з іншого ця ностальгія була якоюсь штучною, немов
записана поверх чогось важливішого. В той момент свідомість і підсвідомість
немов боролись одна з одною, відстоюючи свою правду.
Перебігши через ще досить пристойну дорогу, на іншу
сторону вулиці, хлопець вирішив піднятись на дах однієї з висоток й згори все
детально вивчити. Обережно прочинивши дерев’яні двері, що ледь тримались на
завісах, він попрямував сходами нагору. Кожен крок доводилось робити з
максимальною обережність, не торкаючись перил і стін, з яких сипалась
штукатурка й піднімались хмари пилу. На поверсі, приблизно четвертому, його
слух вловив шум, підкравшись ближче він почув голоси. Чоловік і жінка років
тридцяти п’яти про щось активно сперечалися. Кожен мав своє бачення, як
зустріти якогось грема, а тому не хотів поступатись іншому. Хлопець відчув, як
у нього прискорився пульс від передчуття майбутньої зустрічі, проте голос
логіки й інстинкт самозбереження говорили, що не слід поспішати. Не виняток, що
вони були причетні до його амнезії або й того гірше – були її безпосередньою
причиною.
Пара не помітила гостя, а тому він вирішив заховатись й
простежити за їх діями. Благо місць, для цього, було достатньо. Піднявшись
поверхом вище він обрав квартиру акурат над ними, й став очікувати розв’язки,
яка настала з сутінками.
Попри теплі літні дні, вечори в кам’яних джунглях були
доволі прохолодними, тому пара вирішила розвести вогонь прямо у квартирі. В хід
пішли шафи, стіл, сервант і декілька крісел. Завдяки чудовій вентиляції вогонь
розгорівся доволі швидко. Пара більше не сварилась, а обравши окремі ліжка –
лягли на них й стали вдивлятись в стелю бездумними поглядами. В той момент,
гість поверхом вище, старався навіть дихати не так часто. Вони не помітили
його, проте важко зберігати самоконтроль, коли «на тебе дивиться стільки очей».
Благо шпарина в стелі була невелика й виявити його було важко, та пара й не
старалась. У них була своя мета. Можливість чітко бачити в темряві йому стала
як ніколи у пригоді, хоча вона не рятувала від холоду, та з цим фактором він
просто змирився. Це не мороз мінус тридцять, тому потерпіти можна було. З
настанням темряви біля пари з’явились невідомі темні силуети. Чоловік з жінкою
жодним чином не зреагували, з чого хлопець зробив висновок, що ті їх не бачать,
або вдають, що не бачать. Хоча «вдавали» вони напрочуд добре, тому цю версію
він відкинув. В голові почав лунати шепіт. Він нагадував дзижчання набридливого
комара, якого хотілось якнайшвидше прибити. Схоже, що цей шум почула й та пара,
проте на них він подіяв по-своєму, спричинивши спалах неконтрольованої агресії.
В пориві безумства вони схопили перше, що потрапило під руку й почали щосили
гамселити одне одного. Перед хлопцем постала складна дилема: ризикнути життям
чи залишити все як є й дочекатись розв’язки. Окрім пари там були ще й ті тіні,
невідомо як вони поводитимуться побачивши його, а може й вже побачили… Він
думав, що його голова зараз вибухне від прорахування можливих варіантів.
Врешті, наплювавши на обережність, він вирішив допомогти парі. Можливо, в знак
подяки, вони розкажуть що тут відбулося.
Стараючись не створювати шуму, він почав спускатись вниз.
Дорога зайняла хвилину, проте ситуація на полі бою змінилась кардинально.
Попередні фігури замінили дві істоти, які лише завдяки порваному одягу
прирівнювались до людей. З неприродно широких пащек виступали два ряди гострих
кілька сантиметрових зубів, якими можна було запросто подрібнювати найміцніші
кістки. Волосся на голові майже не було. Пальці рук стали набагато довшими й
закінчувалися чималими кігтями. Переміщувались не на прямих, а напівзігнутих
ногах, які нагадували козлячі. Блідувата шкіра і скляний погляд тонко натякали,
що ці істоти ближчі до царства мертвих, а серед живих їх утримують лише
інстинкти.
Побачивши у дверях гостя, вони вже хотіли було пройтися
своїм манікюром по його горлянці, та на заваді став раптовий спалах світла.
Його джерелом були матраци, на яких спала пара. Одна з істот, по необережності,
зачепила розпалений раніше вогонь. Палаючи дощечки розлетілись по кімнаті в
пошуках «поживи». Істот це неабияк розізлило, та згодом злість змінилась
страхом. Очевидно вогонь був їхньою «Ахіллесовою п’ятою», бо вони поспішили
вистрибнути у вікно.
В цей час хлопець стояв мов вкопаний і спостерігав за цим
дійством. Прийшов до тями коли вогонь не на жарт розійшовся. Зрозумівши, що це
його єдиний шанс побачити світанок, він постарався локалізувати масштаби
пожежі, при цьому зберігши речі парочки. В них він сподівався знайти бодай
якісь пояснення.
Хвилин двадцять невтомної праці й вогонь знову повернувся
на старе місце, попутно обзавівшись додатковою сировиною, яку йому підкинув
новий хазяїн, швидко обшукавши сусідні кімнати. Переконавшись що істот і тіней
немає поблизу, він заходився вивчати зміст двох невеликих рюкзаків. В першому
були незначні продовольчі запаси, змінна одежа, ключі від машини, а також карта
і невідомий пристрій з екраном. Знайомство з останнім відклав на потім, а
точніше заховав від гріха подальше в отвір в стіні. Куди більшу значущість
представляла книга і декілька газет з обведеними заголовками. В більшості
йшлося про новини з фронту, а також місця появи тіней яких називали гремами.
Пройшовшись побіжним поглядом по зведеннях з фронту він зрозумів, що зараз
воювали дві організації іменовані: Колом і Ковеном. Коло виступало за незалежну
Україну, а Ковен за Російську імперію. Бої велися на півночі і сході, також в
статтях було, що Україні вдалося прорвати південний фронт і розгромити
російські війська, що базувались на Кримському півострові. Далі
перераховувались імена й з’єднання, що найбільше відзначились. Цю частину
хлопець пропустив, оскільки прагнув дізнатись більше деталей про саму війну й
вищезгадані організації. Проте бажаного так і не вдалося знайти. Тоді його
погляд впав на книгу з яскравою назвою «Історія після затемнення». Залишена попередніми
власниками закладка дала ясно зрозуміти, що їх цікавило. «Так от хто такі
греми!» Цього разу він уважно вчитався в кожну букву. В цьому розділі
описувались методи як стати контрактником – особою в яку вселялись побачені
раніше тіні. Однак плата була ще тою. В обмін на силу вони поглинали душу. «Що
за маячня! – обурився подумки хлопець. – Це якісь окультисти? Хто в здоровому
глузді погодиться на подібне! Хоча… – і він задумливо поглянув на вікно у яке
вистрибнули ті монстри. – Невже вони були одержимі цими гремами?» – сам у себе
запитував він. Відповіді вирішив шукати на інших сторінках, яких було чимало.
За цим заняттям незчувся, як настав світанок. Інформації
було стільки, що паморочилось в голові. Затемнення, повернення магії, втрачені
технології… Світ перевернувся з ніг на голову. Як виявилося, його перебування в
тому склепі, затягнулось на добрих чотири десятки років.
Кожного дня люди помирали або перетворювались на істот, яких і в страшному сні годі уявити. Не дивно, що та пара не побоялась заплатити таку високу ціну за силу для «виживання». Мимоволі й сам задумався над їх планом, та потім швидко взяв себе в руки. На тому світі він вже побув, пора трохи пожити. З такими думками підійшов до вікна й став розглядати навколишню територію. Вурдалаків не було – істот, на які перетворилась та пара, після смерті. Живі мерці, гнані нестримним голодом. Вони боялись виходити на денне світло, тому він мав достатньо часу, щоб забратись звідси. І старенький жигуль мав у цьому допомогти. Саме на ньому пара планувала перетнути українсько-російський кордон. Чому, для здійснення задуму, обрали саме Прип’ять, він не знав, та й на це було байдуже. Вони зробили свій вибір, а йому ще належало зробити свій...