Біля будинку священника зібрався чималий натовп. Місцевий лікар, якщо його
можна було так назвати, вже оглядав дівчинку. По закінченні він підійшов до кремезного чоловіка років сорока,
напевно батька дівчинки, щось шепнув йому на вухо, після чого той ледь не
знепритомнів. Матвій байдуже на все це дивився, адже знав, що його наніти вже
займались лікуванням хворої й попутно брали зразки ДНК. До кінця залишилось недовго
й він вирішив відпочити, насолоджуючись спогляданням зірок на небі. Теплий
вітерець хилив на сон, проте він проганяв його. Будь-яка необережність зараз
могла дорого коштувати. Хоча його друга пара очей зводила нанівець усі
сюрпризи, принаймні так він думав. На практиці ж все виявилось куди
прагматичніше. Знаючи про Матвіїв список росіяни, за допомогою Нави, вирішили
провернути трюк з засідкою.
Прибулі були в НЗЕК (невральний захисний екзокостюм) зі включеними щитами й
налаштованою зброєю. Реліктова броня дозволила Матвію пережити перший шквальний
вогонь. Чого не сказати про людей, що замертво падали на землю. Усе село стало
полем бою. Будинки зникали, як картонні. Вози, сараї… все розліталось на
друзки, залишаючи після себе обгорілі рештки. На додачу до усього, пілоти НЗЕК
почали обстрілювати його снарядами з нанітів.
Матвій нервово перебирав варіанти виходу з ситуації, що склалась однак, як на зло,
нічого дієвого не спадало на думку. Врешті, він наказав Шедоу перемістити селян
і дівчинку, в безпечне місце, а на собі сконцентрував вогонь супротивників.
Під час чергової перебіжки, один зі снарядів, влучив в будинок біля нього.
Відволікшись на шквал каміння, Матвій пропустив удар масивної залізної ноги
одного з НЗЕК. Приземлення було не з приємних. Розтрощивши очеретяне
перекриття, Матвій приземлився на дерев’яний стіл. Якби не броня, то цей політ
став би останнім в його житті. Сплюнувши трохи крові, він став поволі
підводитись. У вікні показалось сталева машина з націленими гарматами. Матвій
направив усю доступну енергію на щит. Давався взнаки ще слабкий контроль і
незавершений процес злиття.
Та далі ситуація почала розвиватися по непередбачуваному сценарію. Перед
Матвієм роздався спалах переміщення. Він сильно нагадував його, коли він
використовував силу Шедоу. На особі, що з’явилась, була чорна накидка з
капюшоном, вона повністю закривала її обличчя, та дещо Матвій все ж встиг
запримітити. Особа була жіночого роду, її видали довгі локони темно-рудого
волосся, що виступили з-під капюшона.
Невідома не гаючи часу покрила тіло реліктовою бронею, а в руках сформувала
два мечі. З їхньою допомогою вона без проблем розсікла, мов масло, стіну й
вступила в бій з Матвієвими супротивниками. Хоча слово «бій» було великим
перебільшенням. Щит на НЗЕК не протримався і декількох секунд. Пілот був не з
боязких і швидко прийняв рішення катапультуватись, уникнувши таким чином вірної
смерті. З його відходом зникла і раптова гостя. Зібравшись з силами, Матвій
виглянув назовні. Картина була ще тою. Половина села лежала в руїнах, а та, що
дивом вистояла, ризикувала з хвилини на хвилину відправитись за першою. Десятки
НЗЕК лежали по периметру з мертвими пілотами всередині. Не менше загиблих було
й серед піхотинців. Зі всього виходило, що гостя діяла не сама.
-
Що з
селянами? – звернувся Матвій до Шедоу.
-
Два десятки
вцілілих, включаючи й ту дівчинку.
-
Ефектна
поява, щоб їх… Схоже план почав втілюватись в життя…
-
Я б так не
радів.
-
Здивуй мене,
– мовив Матвій з сарказмом.
-
Планувалось
масштабне переміщення, та в результаті дві армії Кола потрапили в пастку
іспанців, від тотального знищення їх відділяють екстрено запущені орбітальні
супутники, які передають енергію на наземні щити.
- Схоже, прийшла пора погратись в політиків. Поразка іспанці – це автоматичний хаос в колоніях, не виключено, що дійде до революції. Подібне виграє нам трохи часу.