Оленка посиділа ще близько години й залишила його кімнату. Денис думав, що
не дочекається цього моменту. Швидко підвівшись, він попрямував до комп’ютера,
щоб відкрити закодований файл. Він знав код, адже відправником був не хто
інший, як Матвій. В повідомленні містились координати зустрічі. Видаливши
повідомлення, він поспішив до дверей. Пролетівши декілька коридорів, опинився
на посадкових майданчиках, там саме вантажили на літаки чергову партію
озброєння. Дізнавшись пункт їхнього призначення, він повідомив екіпажу, що
полетить з ними. За інших обставин це би може й викликало запитання, але тепер
він був повноцінним членом команди Леонова, а суперечити їм ніхто не
наважувався, якщо вони щось робили, то значить так треба. Та й сам Леонов не
приховував своєї симпатії до Дениса, наділяючи його більшими, ніж в інших,
повноваженнями. Вище по статусу були хіба що Кентавр і Ковальський – старший
офіцерів, що командував однією з перших груп вторгнення. Не останню роль у
свободі Дениса відіграли й проєкти над якими він працював.
Коли вони пролітали поблизу українського кордону, Денис вистрибнув з
літака, чим привів екіпаж в легкий ступор, та потім вони лише засміялися з
такого вчинку, списавши на черговий приступ дивацтв вчених. До місця
призначення добирався вже самотужки. Це зайняло годину. Ще раз перевіривши
координати, став очікувати. Незабаром роздався спалах переміщення і перед ним
з’явився Матвій в реліктовій броні.
-
Хочу й собі
таку силу, – посміхнувся Денис.
-
Проблем не
виникло?
-
Я став
найкращим другом Леонова, хоча ні, в нашому «гаремі» ще є двоє конкурентів, –
пожартував Денис. – А у тебе, як справи?
-
Насолоджуюсь
славою, – скупо посміхнувся Матвій. – Міг би трохи прикрасити мою роль.
-
З цього
приводу у них свої джерела, – розвів руками Денис.
-
Цікавий
поворот.
-
Не те слово.
Твої інформатори впустили багато деталей…
-
Ти дізнався
про їхні подальші плани?
-
Наблизився
до розгадки, але любов Леонова ще не настільки сильна, щоб довірити мені
подібні таємниці. Скажу лише, що вони до чогось готуються, і ця технологія
ключова в їхньому плані. Вона нагадує втрачені марсіанські, це все, що можу
додати.
-
В Бахчисараї
ти провернув ювелірну операцію, – посміхнувся Матвій.
-
Стараюсь,
хоч і не був до кінця впевнений в результаті, – і Денис зобразив скупу
посмішку.
-
Результат
перевершив усі сподівання. Хоча вбивство хана...
-
Медаль йому
дати? – саркастично мовив Денис.
-
Не медаль…
та нехай, проїхали, може й правильно. Їм доведеться пошукати нові кандидатури,
для втілення другого Перекопу.
-
Мені одне
продовжує непокоїти…
-
Чому тебе
так швидко прийняла? – закінчив за Дениса Матвій. – Я вже й сам над цим
роздумував. Складається враження, що ти невід’ємна частина їхнього плану.
-
Як і та
технологія? – припустив Денис.
-
Типу того.
Тільки питання в чому полягає така потреба.
-
В Бахчисараї
Кентавр проговорився, що це була тестова версія, а значить вони й надалі
випробовуватимуть її, а можливо вже й не випробовувати, а запускати на повну
потужність.
-
Що наводить
на думку про передову, – мовив Матвій.
-
Зараз
найгарячіше біля Парижа, – повідомив Денис.
-
Не думаю, що
там щось відбудеться, облога, як би це правильніше виразитись, була спонтанним
рішенням. Вони не встигнуть встановити, чи залучити ту технологію. Що підводить
до думки про наступну ціль.
-
Почекаємо. З
бази, де ми перебуваємо, ведеться активне постачання зброї союзникам, але що це
за союзники, я не знаю.
-
Значить
зараз твоїм головним завданням буде дізнатися якомога більше про ці постачання,
ну і про подальші плани, звичайно.
-
Сказати
легше, ніж зробити, – зітхнув Денис. – Та гра того варта…
-
Як там твоя
друга половина? – перевів тему Матвій.
-
Якщо не
враховувати гостю, яка ледь не прикінчила мене, то все норм, – зіронізував
Денис.
-
А з цього
місця детальніше, – зацікавився Матвій.
-
У Варшаві, я
став учасником дивної, за усіма мірками, ситуації, – і не гаючи часу Денис
показав записане лінзами відео.
-
Схоже, в її
тіло помістили щось на зразок духовної матриці. Та особа нагадує егрегора.
-
Дріади? –
припустив Денис.
-
Не
виключено, – задумливо мовив Матвій. – Можливо це їх спосіб перестрахуватись.
Вони знають про список, проте не уявляють, що за дані розшифровують генетичні
ключі. Зробивши вищезгаданий хід, вони одним пострілом вбили двох зайців.
-
Останній
ключ став грамотною пасткою, а також, вони виграли час для пошуків відповідей,
– підсумував Денис.
-
Ситуація…
Навіть не знаю що тобі порадити.
-
Поки що
підіграю, а далі треба думати.
-
А виправити
все, за допомогою нанітів, не варіант? – запитально поглянув на нього Матвій.
-
Не знаючи
природи змін можна тільки погіршити ситуацію.
-
Час є,
можливо щось і проясниться, – вибрав Матвій оптимальну відповідь.
-
Головне, щоб
не було запізно, – зітхнув Денис.
-
Невже
сподобалась? – підколов Матвій друга.
-
Руку й серце
готовий запропонувати хоч сьогодні, – жартома відповів Денис. – Розкажи краще
про подальші плани, а то мене ненадовго відпустили.
-
Війна
переходить в активну фазу, тому постарайся взяти участь в наступних, після
Парижа, операціях. Збережи частоту на якій зможеш зі мною зв’язатися, – і
витягнувши вперед праву руку Матвій створив в ній невеликий дископодібний
передавач, над яким за мить з’явилася голограма з даними.
-
Зрозумів, а
тепер, з твого дозволу, відкланяюсь. Перемістіть мене ближче до російських сил,
далі я дам собі раду.
-
Добре, –
ствердно кивнув Матвій. – Удачі вам, – додав він на кінець.
- Дякую, вона нам знадобиться…