Матвій минув передні окопи, які вже встигли викопати
солдати, й направився до щита, що
куполом закривав сили союзникі від безперервних обстрілів іспанської артилерії.
Слабке місячне сяйво освітлювало перелякані обличчя солдатів, що затамувавши
подих очікували розв’язки. Матвія ніхто не бачив. Особливе маскувальне поле
заховало його від сторонніх очей. Та й в разі виявлення, його б ніхто не
впізнав, наніти добре попрацювали.
Радари
іспанців не засікли його, інакше те місце вже б давно накрила артилерія. На цій
стороні лунали постійні спалахи від ударів енергозарядів об щит. «Почнімо!»
Мечі за спиною зникли, а маскувальне поле почало видавати збої: Матвій то
з’являвся, то знову зникав. Це одразу помітили іспанські радари, за хвилину,
над ним вже кружляло три дрони. Один з них звернувся до Матвія.
-
Невідомий об’єкт,
у вас тридцять секунд, щоб назватись!
-
Не стріляйте! Я
володію стратегічними даними й хочу передати їх комусь зі старших офіцерів! – відповів
Матвій.
Ще
до початку операції Матвій завбачливо змінив реліктову броню на офіцерську
форму Кола. Він спеціально не став обирати якусь конкретну країну, щоб не
допустити грубого прорахунку. У світлі змін, що принесла ця форма, її носіїв
високо цінували навіть вороги.
Зараз
приготування дали перші плоди. У супроводі п’ятьох солдатів в ЕЗК (екзокостюм)
він направився до одного з наметів, в центрі табору. Віддавши честь, солдати
поспішили покинути намет, а він залишився під пильним наглядом бойових дронів і
чоловіка років сорока. Той спокійно покурював дорогу сигару й пильно вдивлявся
в Матвієві очі, вочевидь намагаючись прочитати його приховані наміри.
-
Хто ви, як пройшли
через щит? – зробивши чергову затяжку, запитав офіцер.
-
Я не можу назвати
свого імені…
-
Чудовий початок! –
перебив Матвія офіцер.
-
Це була
обов’язкова умова, в разі непередбачуваних ситуацій, – вдав переляканий вигляд Матвій.
-
В яких ще
«непередбачуваних ситуаціях», і з ким ви домовлялись? – терпець Матвієвого
співрозмовника танув на очах.
-
Перш ніж дати
вичерпну відповідь хочу запитати з ким маю честь розмовляти?
-
Полковник
Кузьмиченко, – відрекомендувався той.
-
Росіянин значить,
дуже добре! – вдав радість Матвій. – Не доведеться довго пояснювати хто такі
Леонов і Кентавр! – Як і очікував Матвій, при одній лише згадці цих людей, його
співрозмовник ледь не підстрибнув з місця, щоб віддати честь. – Не думаю, що
вас посвятили в деталі мого завдання, – стараючись не видати свого багатого
армійського минулого й не ляпнути зайвого, мовив Матвій.
-
Ну, до мене
доходили чутки про нашу людину в рядах супротивника, але я думав, що це всього
лише дезінформація, для супротивників, – невпевнено мовив той.
-
Смію завірити, що
це ніяка не дезінформація, а цілком правдиві дані.
-
Але як ви змогли
пройти щит? – до Кузьмиченка поверталась колишня холоднокровність.
-
Це одна з причин
мого перебування тут, – вдавши занепокоєння, мовив Матвій, а глибоко в душі
сміявся з наївності Кузьмиченка, і того, як той швидко заковтнув наживку. – В
щиті, який захищає союзників, є слабке місце, якщо зробите все в точності, як я
скажу, то вже зранку святкуватимете перемогу.
-
А з цього місця
детальніше? – Кузьмиченко ввійшов в кураж і ловив кожне Матвієве слово,
можливість вислужитись перед Леоном перемогла здоровий глузд.
-
Перш ніж розповім
хочу, щоб ви пообіцяли мені повну анонімність, після розгрому цих військ, я
планую, з групою вцілілих, буцімто врятуватись, а потім розвідати плани
наступних дій союзників.
-
Безумовно, я зараз
же накажу стерти усі дані про вашу появу, для більшої надійності ви
працюватимете безпосередньо зі мною! – загорівся рішучістю Кузмиченко, і одразу
поспішив віддати накази своїм ад’ютантам.
-
Ну що ж, а тепер
можна і про справи поговорити, раз всі формальності залагоджені, – підсумував
Матвій. – Як ви вже знаєте, їхній щит живлять орбітальні супутники. Цей маневр
був спонтанним і не до кінця продуманим, через що виникла певна нестабільність. Вона проявляється з
певним інтервалом. Тут потрібні частоти, – і він простягнув невелику чорну
пластину, яку завбачливо заховав в потаємних кишенях форми.
Очі
полковника блищали від радості, жадібно хапаючи повітря, він крикнув в
мікрофон, викликаючи одного зі своїх помічників. Коли переляканий офіцер забіг
в намет, той простягнув йому карту пам’яті й наказав негайно передати вченим,
щоб ті до ранку завершили роботу. Розгублений помічник не одразу виконав наказ,
тому Кузьменко гаркнув, щоб той поспішив і не напружував зайвий раз
звивини.
-
А тепер не
завадило би трохи розслабитись, – посміхнувся зловтішно Кузьменко.
Матвій
відповів скупою посмішкою, і в супроводі нового друга попрямував до
виходу.
*****************
До пізнього вечора Матвій святкував в компанії
Кузьмиченка. Лише ближче до ранку йому вдалося трохи поспати. Захмелій від
випивки й постійних недосипань, Матвій встав з гамака й попрямував повз
охорону, до виходу. Солдати давно вже спали, вона виконувала чисто символічну
роль, засвідчуючи прихильність полковника новому другу. Раптовий спалах світла,
після темного намету, дезорієнтував очі, та за декілька секунд вони звикли
й Матвій зміг роздивитись навкруги. Його
намет знаходився недалеко від намету полковника, тому він зміг повною мірою
оцінити переваги такого подарунку. Звідси було добре видно всю велич куполу, що
захищав союзників, як іспанці метушились, мов мурахи, стараючись пробити його.
Десятки команд, що лунали повсюди. В небі патрулювала авіація. Постійний скрип
НЗЕК, що не полишали бойових порядків і час від часу відпрацьовували можливі
маневри. «Слід віддати належне Леону, за короткий час той зміг перетворити
переляканих солдатів на досвідчених воїнів». Немов на замовлення перед Матвієм
з’явився Кузьмиченко.
-
Радий,
що ви вже прокинулись! – радісно скрикнув він, від чого Матвій скривився. Наслідки вчорашнього свята
давались взнаки. – Схоже, вам не завадить ще трохи поспати, – помітив його
реакцію той.
-
Пройде,
як справи з розшифруванням?
-
Все
за планом, скоро закінчимо. У мене чудова новина.
-
Новина?
– здивовано поглянув на нього Матвій.
-
До
нас прибуло підкріплення з Москви.
-
Вчора
ви згадували про радіомовчання? – кинув на того косий погляд Матвій.
-
Скажемо
так, для цієї групи правила відрізняються…
-
Ви
мене зацікавили, – вдав радість Матвій, хоча насправді в його серці зараз була
далеко не радісно.
-
Прошу
за мною, – жестом руки запросив він Матвія.
Гості розмістились в одному з наметів на околиці табору.
Їх було п’ятеро: три дівчини років двадцяти п’яти, і два хлопці – приблизно
того ж віку.
-
То це і є той
самий герой, що стільки часу водив за носа війська союзу? Рада знайомству,
полковник не перестає розхвалювати вас, – звернулась до Матвія одна з дівчат.
«І коли цей кнур встиг!» – ледь не вирвалось в Матвія.
-
Я
також радий знайомству. З ким маю честь розмовляти? – звернувся до тих Матвій.
-
Елітний
розвідувальний підрозділ збройних сил Російської Імперії, – з притаманною
російським військовим пихатістю, відповіла дівчина, що вітала його до того.
«Ого, а не круто ви взяли?!» – про себе подумав Матвій.
- Полковник розповів про виявлену нестабільність. Як вам
вдалося роздобути подібні дані? Така інформація ретельно охороняється.
-
Скажемо
так, я перебуваю на хороших позиціях у союзників, – віджартувався Матвій.
-
Дивно,
що ми нічого не знаємо про вас… – звернулась до Матвія інша дівчина.
-
Моя
місія передбачала цілковиту секретність, в таких справах краще зайвий раз
перестрахуватись.
-
То
ви з наших? – недовірливо поглянув на нього один з хлопців.
-
Чого докопались,
вам сказано, що людина перебуває на таємному завданні й не може розголошувати
деталей, – до намету зайшов середнього зросту брюнет. За віком не набагато
старший інших членів групи, проте манери й допитливий погляд, видавали в ньому
вченого.
-
Денис…
-
Командир
Денис! – виправив він дівчину. – Вибачте, пане посол, їм ще попрацювати й працювати над
манерами.
-
Розумію, –
схвально кивнув Матвій.
-
Прошу за
мною. Я хочу особисто почути про все, що діється на тій стороні, – звернувся до
Матвія Денис.
-
Змушений
відмовитись. Час мого візиту добіг кінця…
За декілька хвилин спокій іспанського табору порушило дійство в небі.
Особа, в реліктовій броні, тримала в руках дивний меч з роздвоєним лезом, по останніх пробігали слабкі
електричні розряди. Одним помахом невідомий створив ударну хвилю, що «змітала»
все на своєму шляху. Щільність і сила вивільненої енергії вмить виводила з ладу
щити й техніку, залишаючи при цьому неушкодженими людей.
Тваринний страх скував іспанців, покидавши позиції, вони
стали бігти хто куди. Товариші, обов’язок, домовленості… ніщо вже не мало такої
цінності, як бажання врятуватись.
Поки розвідка союзників намагалась розібратись з ситуацією ззовні щита, Матвій приготувати для них розгорнуту доповідь, й залишив в наметі Кузьмиченка. Половина справи була зроблена, залишився фінал.