Останнім поверненим спогадом стало видіння про події чотирнадцятого року.
Все було настільки реальним, що склалось враження, ніби відбувалось в даний
момент. Почалося все з наради вартових на якій обговорили вторгнення східного
сусіда. Присутні засудили Ковен, який керував процесом з тіні, проте втручатись
не мали наміру, пославшись на кодекс.
Матвій спочатку стримано висловився, що це вже давно не конфлікт простих
смертних, а потім перейшов на підвищені тони, звинувативши вартових у
боягузтві. Прикриваючись кодексом вони забули основне завдання вартових:
захищати свою країну. Вони прожили не одну сотню років, ходили не в один
десяток походів, а зараз, коли незалежність опинилась під загрозою, вони
заховали голову в пісок.
Голова братства не став продовжувати суперечку, а порадив, якщо він так
хоче захистити простих людей, то хай робить це як вони – без реліквії. На що
Матвій не роздумуючи жбурнув тому срібну сережку у формі півмісяця.
Далі події перенеслись на схід, де йшла активна фаза бойових дій. Матвій
став добровольцем й у складі таких же відчайдухів, як і він сам, став боронити
рідну землю. Через характер йому дали позивний Самурай. Група завжди була там
де гаряче, тому майже завжди хтось отримував легкі поранення й травми. Через це
вони постійно отримували на горіхи від медсестри з позивним Афіна. Вона стала
їм сестрою, з якою вони мріяли про майбутнє без війни. Здавалось, що миті щастя
триватимуть вічність, проте все змінила рутинна місія. Їх здали своїх же. За
невловимих привидів призначили нагороду, яку поспішили покласти в кишеню вищі
чини. Матвій єдиний вижив в тій м’ясорубці. Товаришів, вірніше те, що від них
залишилось, хоронили в закритих трунах. Їхня мрія тепер стала примарним
спогадом, який захоронили того дня під землею.
Афіна, вона ж Оля, стала домагатись розслідування: куди тільки не писала,
проте все було марно. Вони з Матвієм все рідше спілкувались. Оля не
звинувачувала його, проте і з його бездіяльністю не могла змиритись. В
результаті одного літнього дня в штабі прогримів вибух, який став поштовхом до
подій, які змінили історію людства…
Оля вирішила стати Фемідою й одноосібно засудити зрадників. І вирок її був
безжальним. Ніхто зі сторонніх не постраждав, проте в той день «обірвалось» ще
одне життя…
Матвій вирішив більше не слідувати жодним правилам і вчинити так, як веліла
душа. Проникнувши в таємне сховище вартових, він викрадає «Лемеґетон» – гримуар
і давню святиню відьом. Саме його всіма силами намагався отримати Ковен. Цей
гримуар був особливий, оскільки не вимагав клятви крові, а тому всі охочі могли
скористатись його силою. Вірніше, майже всі. За свою силу він вимагав ціну, яка
для кожного була різна. Останнє мало хвилювало Матвія. Тодішній він твердо
вирішив йти до кінця, чиїм би він не був…
За допомогою «Лемеґетона» він перервав дорогу своїх друзів, перетворивши їх
на егрегорів – благословенні душі або духи охоронці, які повертались у світ
живих для направлення людей. Завдяки гримуару він зумів переступити через
ліміти вартових й контролювати більше одного егрегора. Сила, потенціал… Влада
п’янила й заставляла себе відчути богом. Вершителем доль. Схожі відчуття були і
в товаришів, які все ще не могли повірити, що повернулись. А Оля була тим самим
єдиним запобіжником, який стримував і направляв цю колосальну силу.
Проте вартові й інші члени Кола не стали миритись зі свавіллям колишнього
товариша. Уклавши угоду з Ковеном, вони вирішили їхніми руками розібратись зі
зрадником. Ціною за співпрацю мав стати «Лемеґетон». Звичайно ж ніхто не думав
виконувати свої обов’язки після. Все це була продумана політична гра. Проте
сторони прорахувались думаючи, що він хоче перервати війну. Амбіції Матвія
сягали куди далі… Усі дії являлись підготовкою до куди масштабнішого плану зі
зміни балансу сил. Разом з друзями він вирішив, що неправильно, коли певні
особи й таємні організації володіли монополією на знання і силу. Своєю жертвою
вони прагнули змінити хід історії…
Останнім спогадом стала зустріч з давньою знайомою, яка володіла
старовинним гримуаром «Артіель». Саме вона мала стати каральним інструментом
двох організацій. Проте битва так і не відбулася. З посмішкою на обличчі Матвій
відправився на найважливішу у своєму житті зустріч. Ту, результатом якої стало
затемнення…
Далі спогади обірвались і Матвій «повернувся» в холодний склеп.