Ален Д. Волкер Авторський Блог (PC): Імітація душі. Посол. Глава 39

Наступна місія не заставила себе довго чекати. Через день після розмови з Матвієм, Леонов викликав його до свого кабінету і розповів деталі завдання. Цього разу їх відправляли в саме серце ворожого табору, місто Портсмут. Разом з Кентавром вони мали зустрітися з важливим високопосадовцем і завербувати його. Єдине чого не сказав Леонов, було ім’я тієї особи. Відсутню інформацію мали отримати від групи, що вже перебувала в Портсмуті. Завантаживши необхідне спорядження, вони з Кентавром сіли в літак й відправилися в Британію. Цього разу довелося стрибати. Після приземлення їх одразу зустріли. На чолі зустрічаючих був майор Ковальський. Попри чутки серед солдатів, він нічим особливим не вирізнявся. Сухорлява статура, зростом під метр дев’яносто. Років тридцяти п’яти. В його групі було п’ять осіб, три хлопці й дві дівчини. Приблизно того ж віку, що й Денис.

- Вітаю на ворожій території, – звернувся до них Ковальський.

Інші поспішили віддати честь. Кентавр жестом руки наказав, щоб вони розслабились.

- Я вже думав ми з Деном знову будемо в гордій самотності. Старий вирішив зробити приємний подарунок, – радісно виголосив Кентавр, побачивши дівчат.

- Дякуємо за комплімент, для нас велика честь працювати з вами, – відповіла одна з дівчат.

- Познайомитеся потім, а зараз до справ, часу обмаль, сьогодні маємо закінчити, – поспішив остудити запала Кентавра Ковальський.

- Стоп, почекайте, як сьогодні? Старий нічого про це не казав, – розгубився Кентавр.

- Він говорив, що всі деталі на місці? – звернувся до нього Ковальський.

- Ну, так… – невпевнено відповів Кентавр.

- От тобі й деталі, а зараз давайте відправлятись, я все поясню на місці.

*****************

- То це і є ваше лігво? – насмішкувато мовив Кентавр.

Вони знаходилися на невеликому острові, який служив пристановищем для рибаків. Єдиною будівлею на ньому була невелика хатина, збудована з дерев’яних колод. Всередині все просмерділо рибою. А запах цвілі й гнилі закликав якнайшвидше покинути це місце. Взагалі незрозуміло було, як тут міг хтось працювати, не те щоб жити. Денис хотів було сісти на одну з лавок, та потім зрозумів, що це невдалий задум.

- Вигляд не дуже, проте це бездоганне прикриття. Ніхто в здоровому глузді сюди не сунеться, – стримано відповів Ковальський на підколи Кентавра.

- А як же колишні власники? – запитав Кентавр. – Чи ви їх того...

- Ми їх злегка налякали… та й враховуючи суєту в місті, про це місце давно забули, – відповів Ковальський.

- Суєту? – здивовано поглянув на нього Кентавр.

- Англійські війська готуються вирушити до Мадрида.

- Ого, і звідки така інформація? Тільки недавно Париж звільнили! – виголосив здивоваваний Кентавр.

- Скажемо так, у нас свої джерела… – хитро посміхнувся Ковальський.

- Наше завдання якось з цим пов’язане, а то старий так темнив, що я ні чорта не зрозумів?

- Цілком і повністю. Це пряма підготовка до проєкту маяків…

- Що ще за «проєкт маяків»? – вперше заговорив Денис.

Кентавр з Ковальським переглянулись.

- Якщо все пройде гладко, то тобі розкажуть, – відповів Ковальський.

- Старий любить театральність, ні, щоб зробити все як прості смертні, – підбадьорив Дениса Кентавр.

- А зараз зосередьмося на завданні, – Ковальський натиснув на планшеті декілька команд, після чого над ним з’явилася голограма. Поставивши планшет на стіл, він почав пояснювати. – Це – Вільям Вебстер. Англійський посол і довірена людина Олівера Кромвеля. Він наділений повноваженнями вести справи від імені Кромвеля. В Парижі Вебстер займався узгодженням деталей, щодо вступу Англії в альянс проти нас. І як вам вже відомо, ці переговори увінчалися успіхом. Зараз англійські війська, разом з французькими, готуються до переправлення в навчальний табір, який мають створити й обладнати Богун з Нечаєм. Перш ніж перейти до суті місії, хочу розповісти про деякі деталі облоги Парижа. Саме завдяки Вебстеру нам вдалося здійснити подібне. Він азартна людина і ми зіграли на цьому… Картковий борг, як ви знаєте, справа свята.

- Хочеш сказати, що… – припустив Денис.

- Саме так, в обмін на списання боргу, ми отримали від нього певну інформацію, але спішу повідомити, що це була всього лише репетиція перед генеральною виставою, – гордо мовив Ковальський.

- Якщо я правильно зрозумів, то наша місія полягає у черговому вербуванні посла? – мовив Денис.

- Так то воно так, але не зовсім так. Вербування початкова частина плану, фіналом буде вручення йому маяка, який перенаправить переміщення військ союзників в трохи інше місце, – після останніх слів Ковальський посміхнувся, очевидно був невимовно радий, що зміг взяти участь в подібній операції.

- Ого, – аж присвиснув Кентавр. – А місія стає все цікавішою.

- Я тут заради технічного аспекту? – звернувся Денис до Ковальського.

- Сприймай це як акт безмежної довіри.

- Маяк відкалібрований? – запитав Денис.

- Так, але потрібно ввести послідовність…

- Послідовність підпросторових частот, я знаю про що йде мова, – закінчив за Ковальського Денис.

- Чудово, значить з першою частиною плану розібралися, переходимо до наступної. Ми обдумували, як краще відвернути увагу, й хотіли би дізнатися твою думку.

- Диверсія, – не вагаючись відповів Денис.

- Вибачте, що втручаюся, – мовила одна з дівчат, – та хіба це не буде надто очевидно.

- Можливо, якби не одне але. Візьмемо за приклад цей будинок, якщо я підірву його, а ви будете в протилежному таборі, й почнете розслідування, які у вас виникнуть думки? – звернувся до неї Денис.

- Чому така неоднозначна ціль? – невпевнено відповіла дівчина.

- Я б краще сказав помийна яма, – зареготав Кентавр.

- Ви обоє праві. Найпершим питанням буде навіщо комусь «це» підривати? І поки ви будете роздумувати, це дасть мені час на наступні кроки. Потрібно заставити противника думати, але думати в тому напрямку, який вам потрібний, – пояснив Денис.

- Дозвольте ще одне запитання, а як же прикриття для основної цілі, диверсії виграють час, але що потім?

- Для цього ми залучимо інші цілі. Підтвердимо сумніви тих, хто веде розслідування показавши, що це було просте відволікання, заради чогось масштабнішого, – мовив Денис.

- Декілька офіцерів, для вказівки: «ми шукаємо важливу фігуру, але ще не знайшли її»? – припустила дівчина.

- Саме так, – ствердно кивнув Денис.

- Браво! – заплескав в долоні Кентавр. – Задроти в зборі!

Дівчата хіхікнули, та потім одразу вибачились.

*****************

Тим часом Вільям Вебстер сидів на протилежному кінці міста й попивав холодне пиво в товаристві декількох старших офіцерів. Вони не чули вибухів, оскільки були далеко від епіцентру. За розмовами не помітили як до паба зайшло четверо людей в ЕЗК, поверх якого була надягнена чорна накидка з капюшоном. Вони сіли за сусідній столик, замовили декілька пив й стали про щось пошепки розмовляти, іноді роззираючись навкруги. Найбільше вони дивились в сторону столика, де сидів посол. Той вже помітно сп’янів і цього не помічав.

Раптом невідомі витягнули невелику сферу і кинули на землю, вона засвітилась синім світлом і роздався ледь чутний свист.

- Візьміть посла, а я простежу, щоб ніхто не завадив! – звернувся Денис до інших.

Ті слухняно виконали наказ й попрямували до запасного виходу, а він вийшов через головні двері. Минаючи одну вулицю за іншою, вони нарешті дійшли до напівзруйнованого будинку на околиці міста.

- Заносіть в підвал, там і поговоримо, – скомандував Денис.

В підвалі було сиро й відчувався нестерпний сморід, немов кішка здохла, або щось гірше.

- Ден, а кращого місця не можна було вибрати? – закриваючи ніс, мовив Кентавр.

- Тут нас не будуть шукати.

- Я вже не радий, що погодився на це завдання, – скривився від запаху Кентавр.

- Годі скаржитись, Леонов ясно сказав: діяти обережно й не дати розкрити себе, – тепер вже заговорив Ковальський.

Діалог перервав посол, що помалу приходив до тями.

- О, спляча красуня прокинулась! – радісно виголосив Кентавр.

- Хто ви, де я?

- Ласкаво просимо до нашої барлоги, пане посол, вибачайте, що не зустрічаємо в розкішних апартаментах, часи складні, – звернувся до нього Кентавр.

- Хто ви такі?

- Ми – ваш квиток в краще життя.

- Мені й так непогано живеться.

- А буде ще краще, коли працюватимете на нас.

- Що вам від мене потрібно?! – вигукнув роздратовано Вебстер.

- Ми знаємо, що ви азартна людина, і свого часу піднімали чималі капітали за цим ділом, – присівши, звернувся до того Кентавр. – Та фортуна річ капризна. Щоб відігратись ви ставите брудні таємниці корони, а іноді й військові… Мені продовжувати?

- У вас немає доказів! – скрикнув Вебстер.

- От, будь ласка, маленький папірець, в якому такий собі містер Х, з Австрії, розповів про такого собі містера У, з Англії, в якого виграв відомості, про майбутню зустріч в Парижі, і за допомогою яких нам вдалося взяти Париж в кільце. Як думаєте, що буде, коли цей папірець потрапить не в ті руки? – демонстративно помахав папірцем Кентавр.

- Ви не посмієте, це випадково вийшло, ніхто не знав!

- Я зараз розплачусь, – Вебстер хижо поглянув спочатку на папірець, а потім на Кентавра, що його тримав, здавалось ще секунда й він вчепиться тому в горло. – Мені аж страшно робиться, коли бачу такі погляди, – засміявся Кентавр.

- Що вам потрібно?! – закричав Вільям.

- Всього лише невелика допомога, і цей папірець чудесним чином зникне.

- Говоріть вже, а то набридло сидіти в цій канаві!

- Нам стало відомо, що командування Кола хоче перемістити дві групи військ під Мадрид, де вони пройдуть навчання, нам би не хотілось, щоб це трапилось. Наші союзники мають свої плани на сусідні території.

- Але що я можу? Я не вчений і не інженер, – розгубився посол.

- Нічого особливого, ми вживемо вам невеличкий маячок, його не засіче жодний радар, а невелика програма злегка змінить координати, – пояснив Кентавр.

- Ви розумієте про що просите?!

- Так: ваше життя, в обмін на невелику послугу, не думаю, що французи зрадіють, коли дізнаються, що ви їх програли в карти.

Вебстер замислився, він зважував всі за і проти.

- Добре, я згоден, – зітхнув він.

- Я знав, що пропозиція вас зацікавить. Ваша допомога буде винагороджена. Ми не забуваємо тих, хто нам допоміг. По закінченні вас чекатиме будинок на березі моря й чималий капітал.

Очі Вебстера заблищали від радості. Слова про капітал переконали його куди краще, ніж папірець.

- А зараз ми вживимо вам цей маячок й повернемо в паб. Потім скажете, що перебрали з випивкою. По закінченні вам не складе проблем позбутися від нього, – закінчив лекцію Кентавр.

- Дайте секунду, я підготуюсь.

Та Кентавр проігнорував його слова, легким порухом руки прописавши послу кількагодинну анестезію.

- Ковальський, перевір пульс, не хочеться його передчасної зустрічі з безликими, – звернувся до того Кентавр.

- Живий, цього щура так просто не вб’єш, – повідомив Ковальський.

- Хто нестиме? – звернувся Ковальський до присутніх.

- Пас. Я цього кнура сюди волік, тепер ваша черга.

- Не ний, ти йому вже віддячив.

- Так вже й віддячив, легенько по плечі поплескав на прощання, – посміхнувся Кентавр.

- Добре хоч не в останню дорогу, – пожартував Денис. – Ковальський, беремо його, а то я спину потягну, поки донесу цю тушу.

Рад не рад, та Ковальський підкорився проханню Дениса.

- Скільки ж він важить?! – доходячи до паба, мовив Денис.

- Жив би ти так, як він, також би стільки важив, – відповів Ковальський.