Після Хмільника становищу Матвія було не позаздрити. В обидва табори
просочилась інформація, що це він став причиною атаки на Землю. Роль злочинця
номер один радувала його, як ніколи. До пошуків додався ще й фронт. Можна було його
поки проігнорувати, та відгомін Перекопу ще залишався в пам’яті.
Першою ластівкою став Кременець, до якого саме підійшли козаки. Разом зі
шведами, вони планували захопити місто й розбити основні польські сили. Однак
щит дріад над містом, нівелював усі шанси союзників на успіх, щоб ті не зазнали
фатальної поразки, Матвій вирішив діяти.
Вони з Шедоу зависли в повітрі над містом, очікуючи завершення формування
бойових порядків. Випередити атаку союзників означало спровокувати ворога на
кроки у відповідь, а цього не можна було допустити, невідомо які ще козирі
приберегли поляки. Тому Матвій нервово очікував, прораховуючи свої наступні дії.
За хвилину почався шалений обстріл міста. Це був знак діяти для Матвія.
Перемістившись до щита, він став помалу проходити крізь нього. Робота важка і
неприємна. Сотні відчуттів зливались в голові, а тіло немов проколювали тисячі
голок, та він не втрачав зосередженості. Благо обстріли злегка послабили його.
Ось і та сторона. Створивши енргопістолет, він декілька разів вистрелив в
міську браму. Це помітили поляки й направили двох солдатів перевірити периметр.
Прошмигнувши всередину, Матвій швидко попрацював вулицями, в пошуках генератора
щита або того, що могло його відключити.
Місто не вирізнялось особливо на фоні інших українських міст, але Матвію
подобався навколишній краєвид. До нього ще не дійшли зміни й цим воно чарувало.
Стільки подій пов’язано з його історією, стільки людей тут виростало, жило й
помирало, скільки спогадів… Мимоволі згадалась дівчина з рудим волоссям. З
кожним днем спогади про неї губились в часовому тумані. Він знав, що хтось
важливий послав його сюди, дав інструкції як діяти, проте хто це був, він не
міг згадати. Тим ще тягарем було тотальне переслідування його особи. Весь світ
немов з’їхав з глузду, а він єдиний здатен зупинити це божевілля, та чи
потрібно – Матвій не знав.
Розмірковуючи, його погляд натрапив на вежу в центрі міста. «Ось де ти!» –
переможно виголосив Матвій і направився до неї. По периметру літали сотні
дронів, а численні додаткові щити ускладнювали й без того важке завдання.
Довелося придумати відволікаючий маневр у вигляді створення власних дронів.
Центр міста став справжнім полем бою. Солдати, що зреагували на шум, стали
жертвами перехресного вогню. Врешті їхнє командування прийняло рішення
відкликати їх, поклавшись на сталь, втрати якої було легше списати. Ослабивши
щити дронами камікадзе, Матвію нарешті вдалося потрапити в кімнату управління.
Після пересування декількох кристалів, над головною панеллю з’явилась голограма
з зображенням міста і щита навкруг нього. Збоку знаходилась шкала з відсотками.
Матвій включив таймер по закінченні якого щит мав зникнути. «Все, слід
забиратись, залишилось десять хвилин. Хоча… Потрібно перестрахуватись». Він
натиснув ще декілька команд, після чого запустився ще один таймер –
самознищення.
Закінчивши, він чимдуж побіг до виходу з міста. Цього разу сам непомітно
відчинив браму. Знову щит, другий раз було легше.
«Десять, дев’ять, вісім, сім, шість, п’ять, чотири, три, два…» Поляки з роззявленим ротом спостерігали за зникненням щита. Артилерія союзників на мить завмерла, а потім з подвійним завзяттям взялась за місто. Вже відлітаючи Матвій побачив вогняну заграву, що метр за метром поглинала переможене місто.