Ален Д. Волкер Авторський Блог (PC): Імітація душі. Несподіваний союз. Глава 36

З першими променями сонця Денис разом з Кентавром, ще однією колоритною персоною з оточення Леонова, Оленкою, яка побажала відвідати батька, а також групою вчених і техніків, вирушив в Польщу. Подорож зайняла близько трьох годин. Все через маскування й надмірні заходи безпеки. Приземлившись, Денис і вчені, одразу поспішили зайнятися роботою, а саме встановленням щита. В обід до них завітав Зарецький з делегацією знаті.

- Моє шанування, – звернувся Зарецький до Дениса.

- Думав ви вже відправились, – байдуже відповів Денис.

- Я хочу цього понад усе, однак є обставини… вищі за мене, – і він скоса поглянув на своїх супутників.

Денис одразу зрозумів натяк і кивнув солдатам, щоб ті провели гостей в літаки, які мали евакуювати тих в Росію.

- Слухаю вас, – мовив Денис, коли сторонні вуха покинули їх.

- Вся справа в Оленці, – тихо мовив Зарецький.

- А що з нею? – вдав байдужість Денис.

- Після повернення в неї наче демон вселився. Вона закрилася в одному з маєтків і попри усі вмовляння не хоче покидати його. Підозрюю, що це справа рук людей Леонова, дізнавшись про список він вжив заходів, – останні слова Зарецький мовив пошепки.

- Чим я можу допомогти? І навіщо це мені? – сухо мовив Денис.

- Поговоріть з нею. Ви ж геніальний вчений. Якщо зміни невідворотні, то хоч не обманюватиму себе ілюзія, – мовив улесливо Зарецький. – Я вас щедро винагороджу.

- Гаразд, погляну чисто з цікавості, – зітхнув невдоволено Денис. – Хоча інтуїція підказує, що ви роздуваєте з мухи слона.

*****************

Денис повільно крокував викладеною з бруківки стежкою. Попереду височів чималий будинок. Він не переставав дивуватися заможності Зарецьких. Їхні маєтки були розкидані по усіх куточках Польщі. В одному з вікон блиснула зброя, а потім декілька енергозарядів направилися в його сторону. «Що за…» – вилаявся подумки Денис, однак продовжив йти далі Після пострілів почувся дзвінкий голос.

- Ще крок, і я вистрелю прицільно!

- Ти геть з глузду з’їхала?! Припини цей цирк, тут немає сторонніх глядачів!

- Ти не обдуриш мене! Матвій все розповів про тебе!

- Якого біса тут відбувається? – про себе вилаявся Денис, а потім вголос додав. – Коли ти встигла його побачити?

- Він завітав до мене й розповів, що ти допоміг Легіону зі вторгненням на нашу планету, а я тобі потрібна задля експериментів!

Денис стояв в ступорі й не міг зрозуміти, хто вирвав сторінки його життя. Зарецький недаремно непокоївся. Згадавши того Денису раптово спала на думку одна ідея, яку він тут же поспішив перевірити. Віддавши команду лінзам почати сканування простору на незвичайні спектри, став очікувати результату. Той не забарився, перевершивши найсміливіші припущення. Біля Оленки стояла жінка в білій сукні. «Причину знайдено, залишилось усунути!» – констатував він подумки. – Подивимось, чи арсенал принцеси не багатий чимось кращим енергорушниці».

- Матвій більше нічого не розповідав? – прямуючи до входу в будинок, запитав Денис.

- Останнє попередження! – і Оленка демонстративно підняла вгору нейронну гранату.

«Молодець, ти полегшила мені роботу!» – тріумфував подумки Денис. А потім віддав наказав нанітам, що покривали його тіло, створити два пістолети. Один мав випустити капсулу з нанітами, для захисту Оленки, а другий енергозаряд, для детонування нейронної гранати. Для втілення задуму Денис використав усю доступну енергію. Промах означав вручити їх життя в руки невідомої особи. Глибоко вдихнувши й перевіривши розрахунки, Денис вистрелив. Обидві жінки не очікували подібного, а тому ефект несподіванки зіграв на користь хлопця. Роздався пронизливий свист і тіло Оленки гепнулось на землю.

Переконавшись, що загрози більше немає, Денис направився до будинку, попутно викликавши підкріплення. Рвучко відчинивши двері, він побіг сходами нагору. Оленка продовжувала лежати на землі, поряд з невеликими купами чорного піску, все, що залишилось від нанітів. Підкріплення не забарилось. За декілька хвилин будинок оточили дрони, а згодом прибули і Зарецький з Кентавром. Останній одразу доповів Леонову, той наказав першим же літаком відправити Дениса з Оленкою на базу.

*****************

Після повернення їх особисто зустрів Леонов, вислухавши доповідь Кентавра, і нашвидкуруч придуману Денисом історію про диверсантів, вони попрямували в кабінет Леонова, де відбувся брифінг. Денису доручили чергову місію, цього разу все було куди серйозніше, ніж встановлення щита.

Ознайомлення з даними по місії, а також робота в лабораторії, тривали до вечора. Закінчивши з усім, Денис відправився у свою кімнату, де на нього чекав невеликий сюрприз у вигляді бадьорої Оленки, що дивилася останні новини. Леонов приділяв особливу увагу створенню медійних структур, оскільки вважав їх невід’ємним підрозділом своєї армії. Одні завойовували території, інші серця і розум. Хоч ця структура поки що активно працювала тільки на головній базі й ще декількох бункерах, де перебувала знать і вищі чини з країн союзників, проте результат виправдовував затрачені зусилля, навіть в такому вузькому колі.

- Як ти сюди проникла? – посміхнувся Денис, а сам поспішив перевірити дані від нанітів, яких таємно помістив в її тіло, під час повернення. Особливих змін не було виявлено, тому списав поведінку Оленки на вплив тієї жінки, чи істоти, він вже сам заплутався з термінологією. Щоб не порушити хиткого емоційного балансу Оленки, Денис вирішив поки підіграти, а за зручної нагоди порадитись з Матвієм.

- Охорона відчинила, коли дізналась, що йду шпигувати за зрадником. Міг би більші апартаменти попросити, – окинула вона оком кімнату.

- Я невибагливий. Знайшла щось цікаве в комп’ютері?

- Крім пропаганди, нічого корисного. До речі, ти знав, що після нашого відбуття війська Польщі зазнали поразки? Ян II Казимир вже підписав договір про капітуляцію й згоду виступити проти Росії.

- Якось байдуже.

- Якийсь ти несхожий на зрадника. Тебе мають обурювати такі новини.

- А ти знайома з багатьма зрадниками? – кепкував він з неї.

- На жаль, чи на щастя – ні. Так куди ви знову відправляєтеся, а то на твоєму обличчі читаються вельми неоднозначні емоції?

- Спочатку в Кримське ханство, а потім в Османську імперію.

- Хочеш здійснити паломництво до руїн Ор-Капу?

- Не виключаю такої можливості, – байдуже мовив Денис.

- То це твоє маленьке розслідування... – скоса поглянула на нього Оленка.

- Скажемо так, мене зацікавила застосована там технологія.

- І все?

- З чого така цікавість?

- Хочу, щоб ти взяв мене з собою, – не вагаючись видала вона.