Створений попереду бар’єр зумів захистити від вогняних язиків, що прагнули
вирватись назовні, проте двері все ж довелось відкрити власним тілом. Додати до
всього ще й ударну хвилю, то було чудом, що він не зламав ребра. Піднятись
вдалося не одразу. Гул в голові нагадував бій церковних дзвонів. Боліла спина,
а ліву руку відчував через раз. Обпираючись на ліву руку Матвій став поволі
підводитись.
-
Втрачаю
хватку, – сплюнувши кров спробував пожартувати він.
-
З яким
задоволенням зараз би дала тобі гарненького копняка! – сердито мовила Оля.
-
Це можна
влаштувати, – засміявся Матвій натякаючи на снайперів, що не брали участі в
його задумі.
-
Якщо хочеш
піти – знайди кращий спосіб, – Оля як ніхто розуміла що творилось в його серці
тієї миті. В такі моменти вартові ставали самими собою. Емоції відходили на
другий план, а в голові залишався холодний розрахунок. Тривалий сон міг змінити
баланс, проте з пробудженням він швидко відновлювався.
-
Потрібна
рація, хтось напевно захоче дізнатись причину.
-
Снайпери, –
нагадала про тих Оля. – Враховуючи специфіку роботи позиції вони покидають чи
змінюють не так часто, а значить можна знайти набагато більше, ніж просто
рацію.
-
Щоб я робив
без тебе, – віджартувався Матвій.
-
Спав довго і
щасливо, – в схожій манері відповіла Оля. – Дорога кожна секунда, тому
поквапся.
*****************************
Вогняна заграва освітила нічну темряву й ненадовго порушила спокій сірих
багатоповерхівок Прип’яті. Матвій дошкутильгав до найближчого снайпера й
вилаявшись про себе, за кількість поверхів, став підніматись сходами нагору.
Ледь не на кожному прогоні доводилось перебиратись через купи сміття й рештки
меблів. Подекуди це нагадувало справжні барикади. З однієї сторони це був плюс
для снайпера, адже подібне давало час покинути позицію, але з іншої – служило
фактором затримки. В темряві бачили тільки вартові, а тому шанси вижити у нього
були невисокі. Їх би підвищили пастки, однак, це знову ж таки, палка з двома
кінцями.
Нарешті муки закінчились і сходи вивели його на горище, де серед купи
сміття стояв дерев’яний столик і ледь живий табурет на якому зручно вмостився
зелений військовий рюкзак. Хазяїн лежав за декілька метрів попереду, міцно
стиснувши в руках пневматичну гвинтівку. Поряд стояла бочка де ще тліли
порубані частини якоїсь шафи. Звідси відкривався чудовий вид міста. «Вони
недаремно обрали цю позицію, – про себе подумав Матвій. – Хоча віддати свої
життя в «руки» датчиків руху безрозсудно, – дорікнув він їм».
Докинувши в бочку дров, які завбачливо підготував попередній постоялець
цього місця, він заходився перевіряти вміст рюкзака. Декілька сухих пайків,
невеликий набір предметів особистої гігієни, медикаменти, комплект змінною
одежі, а також запасні магазини й балончики для пневматичних гвинтівок. Все
було акуратно складено і розділено по своїх кишенях. «А вони непогано оснащені,
– констатував подумки Матвій». Дивлячись на вміст рюкзака йому згадався початок
служби в добровольчих батальйонах, нестачу предметів першої необхідності й
озброєння. Понишпоривши в кишенях він знайшов те, заради чого власне і
піднімався. Блокнот з графіком проходження човнів, а також частоти для зв’язку.
Навпроти останньої були записи з часом, це був тонкий натяк на її зміну. Судячи
з приміток, попередню частоту вони отримали не так давно, тому за її
актуальність не доводилось переживати. Вивчивши дані, Матвій всівся на табурет,
розклав перед собою набір особистої гігієни й почав наводити марафет, попутно
обробляючи рани.
*****************************
Перший контакт відбувся за годину після бою. Корвет саме направлявся на
передову. Запитавши як в них з припасами, капітан корабля повідомив нову
частоту й побажав тихого патрулювання. Матвій полегшено видихнув й почав
готуватись до майбутньої вистави. Завдяки знеболюючим вдалося приглушити біль,
тому справа просувалась швидко. Перенісши й замаскувавши тіла снайперів на
пристані, він замів сліди біля будинку, де знешкодив чотирьох солдат. Тіло
четвертого він тоді так і не використав як маріонетку, а тому, щоб не з’явилось
неточностей в майбутній легенді, довелось підчистити сліди. Наступним пунктом
стали бочки з напалмом. Вибухи мали стати ефектним доповненням і найголовнішим
прикриттям. Після побаченого навряд хтось стане перевіряти документи, та на
всякий випадок Матвій запам’ятав декілька прізвищ і позивних.
На світанку шоу розпочалось. Схід небесного світила злегка зіпсував атмосферу, та Матвій компенсував її перестрілкою і вибухами бочок. Вогняну заграву було видно за кілометри до Прип’яті. Останній штрих було нанесено з наближенням корабля. Вдаючи самопожертву, хлопець вистрілив в останню напалмову бочку. Ударна хвиля була настільки сильна, що на річці утворився невеликий шторм, який змусив матросів понервувати. Винуватець дійства, пролетівши декілька десятків метрів, зіштовхнувся з водяною поверхнею й вдав, що втрачає свідомість. Рятувальна група не забарилась і підняла героя на борт.