Літак приземлився в Сибіру. Вийшовши назовні Денис і Оленка не побачили
нічого, щоб свідчило про наявність бази, чи взагалі людей. «Перевірка?» –
промайнула думка в голові Дениса. Однак раптове спостереження спростувало цю
думку. Не відчувалось холоду. Температура
тут не відрізнялася від регіонів з теплішим кліматом.
-
Ви не спите
й це не марення, – почувся голос попереду. – Зніміть маскування, – скомандував
той.
-
Що за? –
вихопилося у Дениса. Перед ним поступово вимальовувались обриси гігантського
міста. Десятки гостроверхих веж возвеличувались над сніговими заметами, які
постійно додавали роботи дронам. Чувся постійний гул від зльотів і приземлень
літаків з вантажами, а також десантними підрозділами. Захищав і маскував все це
величезний куполоподібний щит. – Невже дріади настільки розщедрились? – звернувся
Денис до чоловіка років п’ятдесяти, що підійшов до них у супроводі охорони з
п’яти солдатів. Гладко вибрите обличчя з декількома шрамами на лівій щоці,
напастовані до блиску армійські черевики, коротка стрижка напівбокс й чорний камуфляж, в купі з манерами, видавали в ньому
кадрового військового. Напруживши пам'ять Денис згадав де бачив чоловік.
Полковник Леонов, він же Леон. Справжнє його ім’я, як і початкова форма, давно
загубилися в павутині історії знищених ним світів. Саме під його командування на
Землю проникли експедиційні корпуси асів, які й заразили частину росіян
морфами. Леонов був однією найвпливовіших фігур серед верхівки асів.
-
Давайте
пройдемо у мою резиденцію і там я постараюся відповісти на деякі ваші
запитання, – Леонов кивнув солдатам, щоб ті провели Оленку. Денис хотів
заперечити, та вчасно усвідомив суть такого кроку. В майбутній розмові не мали
брати участі сторонні.
Кабінет Леонова знаходився на самій вершині центральної вежі міста. Звідти
він насолоджувався спогляданням своїх володінь і водночас підкреслював високий
статус. Вони не використали телепорт, а піднялися простим ліфтом. В кімнаті
переважав мінімалізм. Величезний круглий стіл в центрі. Позаду крісла глави
розміщувався чималий екран з даними, які час від часу оновлювалися. Декілька
картин і невеликий стелаж з книгами. Сівши в крісло на чолі столу, Леонов
кивнув солдатам, щоб ті почекали ззовні, а потім жестом руки запросив Дениса
сідати.
-
Вітаю в
нашому скромному лігві.
-
Чого-чого, а
скромності йому явно не бракує, – посміхнувся Денис.
-
Доволі
приємно чути похвалу від одного з найвидатніших марсіанських вчених, –
посміхнувся у відповідь Леонов, його погляд ні на секунду не відводився від
Дениса.
-
З побаченого
можу зробити висновок, що Легіон зробив колосальний технологічний стрибок.
-
Ну що ти,
наші знання далекі від ідеалу, хоча тепер ми швидко надолужимо пропущене... –
хитро примруживши очі, мовив Леонов. – Однак, не це тебе цікавить. Тебе більше
дивує чому ми так швидко повірили тобі.
-
Враховуючи
наше минуле, це виглядає трохи незвично, – сухо відповів Денис.
-
Можливо, але
за роки війни я навчився, як би це дивно не звучало, довіряти людям, особливо,
якщо в них є причини чинити так, а не інакше.
-
І які ж
причини ви побачили в мені? – скоса поглянув на Леонова Денис.
-
У твоєму випадку
причини неважливі. Важливий потенціал… – загадково посміхнувся Леонов.
-
Потенціал? –
перепитав Денис.
-
Мені
подобається залучати у свою команду перспективні кадри, а ти саме такий. Ми в
повній мірі розвинемо твій талант.
-
Щось слабо
віриться в просту благодійність.
-
Благодійність?
– засміявся Леонов. – Благодійністю займається хіба що Творець, вдихаючи життя
в плоть, а я прагматик. Все в цьому світі має свою місію, і свою ціну. Якщо
відкинути високі ідеали, то ти б вже давно був тут. Захоплення Хрестовим
походом проти нас, заставляло тебе придушувати справжні бажання.
-
Все це
лірика, а на практиці все куди сумніше…
-
Якщо ти про
події минулого, то це пройдений етап. Назвемо їх другорядною роллю, репетицією
перед головним спектаклем.
-
Ролі
роздані, тільки артисти ще не бачили сценарію, – зіронізував Денис.
-
Сценарій
будуть формувати головні герої, – з гордістю мовив Леонов.
-
І в чому
полягає моя роль?
-
Для початку,
вирушиш в Варшаву, всі деталі розповість Кентавр, а зараз відпочивай.
На цьому, вельми коротка, й у всіх аспектах дивна розмова, закінчилась. Дениса провели в його кімнату, яка знаходилася поверхом нижче. Лігши на ліжко, він поринув в думки. Він був радий, що план почав втілюватися в життя, проте це втілення проходило по вельми дивних правилах, і з кожною хвилиною породжувало все більше запитань, ніж відповідей.