-
Ще не
загинув?!
-
І тобі
привіт. Не набридло нишпорити в моїй кімнати?
-
Ні, ти ж
тепер одна з головних персон тут.
-
Ха-ха, як
смішно.
-
Чому ж
смішно? Я цілком серйозно. Після Портсмута тільки про вас й говорять.
-
Я думав
подібні операції засекречені.
-
Може тут і
так, але там, – натякнула вона на Коло і його союзників, – не особливо щось
приховують.
-
Байдуже,
головне результат.
-
Це Матвій
говорив? – Оленка спідлоба подивилася на нього.
-
Матвій? –
здивувався Денис.
-
Ага… –
притишено мовила вона.
Денис закашляв з несподіванки.
-
Причому тут Матвій?
Відсутність свіжого повітря погано впливає на тебе, – Денис перевів все на
жарт.
-
Не впевнена,
що саме мені потрібно освіжити голову, – в голосі Оленки почулися сердиті
нотки.
-
З моменту,
як я зайшов в кімнату, в мене таке враження, що перебуваю в паралельній
реальності.
-
Я теж так
думала, коли все згадала…
Денис нічого не відповів, лише підійшов до дверей і натиснувши декілька
команд, заблокував їх на спеціальний код.
-
А тепер
розповідай, – сівши навпроти Оленки, мовив Денис.
-
Невже сприйняв мої
слова серйозно? – грайливо мовила дівчина.
-
Не хочеться,
щоб ти постраждала через довгий язик, а це неодмінно станеться, якщо подібне
хтось почує, – суворо мовив Денис.
-
Які ми
турботливі стали...
-
Будь така
ласкава розповісти звідки дізналася про все?
-
Давай краще
покажу, розслабся і ні про що не думай. Довірся мені, – бачачи розгублений
погляд, поспішила вона заспокоїти його.
Бажання дізнатись правду перевершило усі побоювання. Денис заплющив очі.
Оленка торкнулася руками його голови після чого світ немов провалився в
безодню. Коли розплющив очі, то виявив, що знаходиться в білосніжній кімнаті. В
ній не було ні меблів, ні вікон, лише він і порожнеча. Несподівано поряд
з’явилась жінка в білій сукні. Поглянувши на неї Денис згадав випадок у
Варшаві.
-
А ви не з лякливих.
Зберегли холодний розум в подібній ситуації! – звернулась до нього жінка.
-
Дякую за
комплімент, та все ж хочеться дізнатися хто ви, й що це все означає? – холодно
мовив Денис.
-
Хто я вам
поки рано знати… – та Денис поспішив її перебити.
-
Складне у вас
поняття довіри.
-
Якби не довіряла,
то не погодились би на цей маленький експеримент.
-
Я довірився
не вам… Добре, поставлю питання по-іншому: навіщо все це?
-
Вас втягнули
в гру, правила якої ви поки не розумієте.
-
І ви їх
поясните?
-
Даремно
іронізуєте.
-
Давайте я
полегшу вам справу й розповім яких висновків дійшов. Ви знаходитеся на цій базі. Це очевидно з двох
причин: ми тут, і щоб ми потрапили сюди вам потрібні були руки, тобто
виконавці. Саме такими являються Леонов і його команда. Тільки от постає питання,
якщо ви працюєте на них, або ж вони на вас, то методи у вас однакові, а значить
за подіями тут хоч не напряму, та все ж ви стоїте.
-
Ви праві тільки
наполовину. Я справді координую дії авангарду Легіону на Землі, однак роблю це
не по своїй волі.
-
Я зараз
розплачусь. Терпіли, терпіли й вирішили підняти повстання проти гнобителів.
Скільки знищених світів вже встигло вас проклясти?
-
Мене попереджали
про ваш імпульсивний характер…
-
Ближче до суті, –
перебив її Денис. – Розповіді про гірку долю залиште для інших. Як же бісять
такі, як ви. Нікчемні скиглії, яким забракло духу боротися.
-
Куди вже нам до
могутніх марсіан, – скривилась жінка. – Однієї з наймогутніших рас галактики,
яка втекла піджавши хвоста. Ви багато захистили?
-
Більше, ніж ви. Ми
допомогли виникнути силі, яка поставить на коліна Легіон. І я життя не
пошкодую, щоб це відбулося! Якщо є щось конкретне – готовий вислухати, а як ні
– щасливо залишатись у своїх норах!
-
Дріади
знають про ваш план. Спроба перепрограмування маяків закінчиться знищенням
половини планети. Твоя сестра залишила надто багато підказок… Генний ключ цієї
дівчини не допоможе, – натякнула вона на Оленку.
-
І у вас
звичайно ж є рішення? – з кожним почутим словом всередині Дениса все більше
закипала лють. Непросто прийняти, що після всього пережитого, хтось випереджає
тебе на крок. – Хоча стоп, духовна матриця… Це не забаганка Леонова.
-
В десятку, –
посміхнулась жінка. – В дріад є два плани: перший стосується поточних
перспектив, а другий охоплює ширшу хронологію, з залученням до здачі планети
самих людей.
-
Аси і морфи
стануть шакалами, що розірвуть зранене тіло.
-
Саме так.
-
І?
-
За
початкового плану ти мав втертись в довіру до Леонова, а потім, за допомогою
генетичного коду пращура Оленки, того, хто розробив технологію маяків,
перепрограмувати їх. Вірніше видобути з її коду інформацію, яку він передав
своїм нащадкам, в надії, що наступні покоління виправлять його помилку. Дівчина
була ключем і прикриттям одночасно, оскільки знаходилась в списку Матвія. Без
Оленки його план нібито не втілиться в життя, саме тому її утримують тут. Ми
пропонуємо пришвидшити все, показавши твою цінність. В Мадриді буде проведений
черговий збір енергії. Нехай Матвій поглине всі душі за допомогою сили
безликих. Провал асів швидко просуне тебе кар’єрними сходинками. А далі Оленці
потрібно зникнути, щоб аси зосередились на її пошуках й не заважали тобі
вивчати маяки.
-
Думка, що
Матвій отримав останній ключ, заставить асів піти на ризиковані кроки, –
задумливо підсумував Денис.
-
Підставившись
при цьому під удар союзників. Дріади не ризикуватимуть створеним плацдармом, а
тому швидко змінять пріоритети й накажуть форсувати задум з маяками.
-
Можуть
просто скасувати, хоча відступ означатиме поразку, – розмірковував Денис.
-
Правильно.
Вони надто марнославні, щоб відступити перед настільки незначною перешкодою.
-
План втечі
беру на себе.
-
Ми
допоможемо з іншим, – мовила жінка.
Останні слова він вже ледь розчув. Зв'язок обірвався і до Дениса
повернулося нормальне сприйняття навколишнього світу.
-
І коли вона
встигла з тобою зв’язатися? – звернувся він до Оленки.
-
Одразу після
твого відправлення в Портсмут.
-
Ти їй віриш?
-
Після
побаченого… сумнівів майже не залишилося.
-
Побаченого,
тобто, ще щось було? – насторожився Денис.
-
Зустрінешся
з Матвієм і він тобі все пояснить.
-
Зустрітися,
ніби це так просто, – Дениса все більше проймало роздратування.
-
Чого це тебе
так злить? Хто і має сердитись, так це я…
-
Робіть, що
хочете, дістали! – і не дочекавшись відповіді, Денис, ввівши код, вийшов з
кімнати.
*****************
Денис стояв на балконі головної вежі й розмірковував над почутим і
побаченим. В його серці боролися роздратування з безсиллям. З моменту початку
втілення задуму багато переосмислилось, ще більше безповоротно змінилось. Від
колишнього Дениса залишилися хіба що спогади, й справа тут не в його теперішній
місії, чи взагалі у ланцюгу подій, що вони розв’язали. Змінилося саме
сприйняття світу, і його ролі в ньому. Хтось би назвав це дорослішанням, та
Денис надав перевагу слову – досвід. Він навчився краще розуміти людей і їхні
мотиви. Навчися ставити перед собою цілі й досягати їх. Навчився миритися з
недосяжними... Він дивився на зірки й згадував все, що відбулося з ним за
останні місяці.
-
Моя нянька
казала, коли падає зірка, слід загадати бажання, – почувся голос позаду нього.
Денис нічого не відповів, а лише мовчки продовжив своє заняття. – Хотіла
вибачитись, іноді буваю просто нестерпна, наслідки аристократичного минулого, –
спробувала пожартував Оленка.
-
Так
нечесно... – тихо мовив Денис. – Тільки все налагодилось і…
-
Знаю… – так
само тихо відповіла вона.
-
Пора розставити
все на свої місця, і я знаю де шукати відповіді!
*****************
Цього разу Денис здійснив стрибок без координат, просто в глуху місцевості.
Натиснувши потрібні команди на наручному комп’ютері, він викликав Матвія.
-
Вибач, що не
попередив, все відбулося спонтанно, та й останні події...
-
Що за події?
– занепокоївся Матвій.
-
Можете мене
перемістити, а то довго пояснювати?
-
Почекай
секунду, Шедоу зараз націлиться. – За мить Дениса огорнуло синє світло й він
перемістився. – Розповідай, – звернувся до нього Матвій, потиснувши руку.
-
Дріади
проковтнули наживку. В Оленку й справді помістили духовну матрицю.
-
Вони вже
виходили на зв'язок?
-
Так. В
матриці перебуває тільки одна свідомість.
-
Зустріч
пропонували?
-
Не прямо.
Хочуть просунути мене кар’єрними сходинками, а потім організувати Оленчине
зникнення.
-
Щоб аси
зосередились на її пошуках… І куди ж вона попрямує? Звичайно ж, до мене. Хитрі
тварюки, – роздумував Матвій вголос.
-
Оленка
говорить, що та дріада показала їй ще щось, проте мовчить що саме. Типу ти
знаєш.
-
Це
стосується основного плану твоєї сестри.
-
Зміна
налаштувань – фікція, – зітхнув Денис. – Не могло все йти так гладко.
-
Ми зробимо
все, як пропонує ця дріада, проте фінал здивує усіх.
-
А можна
трохи конкретики? – сердито мовив Денис. Перспектива пішака, в розіграній
партії, його не сильно радувала.
-
Щоб уникнути
ризиків, Еліні зробила ставку на планетарного духа.
-
Егрегор
значить… – Денис одразу здогадався до чого хилив Матвій. – Пожертвувати одним
життям, заради мільйонів, – зіронізував Денис.
-
Набридати
високою мораллю не стану, адже сам не в кращому становищі. Все, що нам
залишається, це зробити їхні жертви недаремними. Ми знали на що йшли, тому
пізно відступати.
-
Знаю, проте
від цього не легше...
*****************
Наступного дня доля посміхнулася Денису, його викликав Леонов і
запропонував відправитися до іспанців проконтролювати все. Після Портсмута ставлення до нього збоку росіян, і
Леонова зокрема, кардинально змінилося. Якщо раніше в когось ще були сумніви,
то після останньої місії вони остаточно зникли й тепер навіть Леонов не
наказував йому, а просто висловлювався у вигляді прохань чи пропозицій. Подібне
ставлення було як ніколи доречним. Денис з радістю погодився, і на чолі
чергової групи молодих офіцерів, вирушив в табір іспанців. Прибувши на місце,
він невимовно здивувався, почувши від Кузьмиченка про шпигуна, що прибув з
ворожого табору, та побачивши Матвія швидко зметикував, що потрібно робити.
Апогеєм стали здібності безликого. Очоливши відступаючих, він направився в
Мадрид, а потім роздобувши літак, повернувся в головний штаб. Його одразу
викликав до себе Леонов.
-
Радий, що з
тобою все добре, – мовив Леон, ледь Денис переступив поріг кабінету.
-
Чого не
можна сказати про іспанців, – зіронізував Денис.
-
Вони знали на
що йдуть, – байдуже відповів Леонов.
-
І вас не
турбує, що вони зазнали поразки? – вдав здивування Денис.
-
Війну без
поразок не виграти, нехай вчаться, ніхто не говорив, що буде легко. Це тільки
частина їхніх сил, скоро перегрупуються і дадуть гідний бій. Про це потім, я
викликав тебе з іншої причини. Ти щось чув про події в Англії?
-
Монархію
скинули й тепер всім керує Олівер Кромвель.
-
Вірно, однак
– це вершина айсберга. Не усі з цим змирилися, є певні люди, я б навіть сказав
цілі країни, які прагнуть змінити ситуацію, змістивши Кромвеля.
-
І ми,
звичайно ж, не залишимось осторонь.
-
Мені завжди
подобалася твоя проникливість, – посміхнувся Леонов.
-
І кого
підтримаємо?
-
Повстанців
на чолі з Карлом II.
-
Стоп, тепер
згадав, його ж французи підтримують, навіть переховують у себе.
-
І знову
вірно. Переховували до недавнього часу. Зараз він в Шотландії готує армію, не
без нашої підтримки, звичайно. Я хочу, щоб ти відправився в Шотландію й допоміг
повстанцям з однією технологією. По-твоєму погляді бачу, що ти вже здогадався
про що йдеться. Деталі через декілька днів.
*****************
Після розмови з Леоном Дениса переповнювало збудження, нарешті його робота
увінчалася успіхом й він вирішив, що прийшла пора поговорити з Оленкою. Її він
знайшов в штабі медіа служб, вона активно обговорювала наступний сюжет за її
участю. Побачивши Дениса головний редактор одразу схопився з місця, щоб
привітатися. Хоч формально він й не був військовим, та все на цій базі
підпорядковувалося Леонову, а проігнорувати одного з його довірених людей
означало виказати неповагу самому Леонову, і він це прекрасно розумів.
-
Вибачте, я
хотів поговорити з Оленкою, але тепер бачу, що вона зайнята.
-
Ми вже
закінчили, вона цілком у вашому розпорядженні, – улесливо мовив той.
Оленка попрощалася з редактором і попрямувала за Денисом, який вже встиг
вийти в коридор.
-
Як ти? – її
голос помітно тремтів.
-
Давай
пройдемо в спокійніше місце, а то у твоїх нових знайомих виробилась звичка
підслуховувати.... – Скориставшись телепортом, вони перемістилися в кімнату Дениса.
-
Що ти робила
в цих… як би делікатніше виразитись, – почав здалека Денис.
-
Вони хочуть
створити декілька роликів з моєю участю, також залучити до ще одного проєкту,
деталі якого поки не розголошують, але по всій видимості буде щось масштабне.
-
Пропаганда,
– іронічно мовив Денис.
-
Куди ж без
неї, – стиснула плечима дівчина.
-
Я хотів…
-
Я вже все
вирішила… – перебила його Оленка. – У нас немає іншого вибору…
-
Вибір є
завжди, – заперечив Денис.
-
Не цього
разу, і ти це знаєш краще за мене. Годі суперечок, – і вона взяла його під
руку. – Пропоную з більшою користю провести відведений час.
*****************
Денис вивчав технічну документацію по маяках, як до його кабінету забігла
Оленка. Вона ледве дихала і не могла нормально говорити, більш-менш
заспокоївшись, вона вигукнула, що було сил:
-
Новини…
швидше! – Денис перемкнув на пряму трансляцію з Іспанії.
-
Оце так!
Нарешті почалося.
-
Ти далі
дивися.
Відео дійшло до моменту, коли наніти
почали вбивати людей.
-
А він точно
до такого готовий, – засумнівався Денис.
-
Це послужить
поштовхом для початку процесу, – пояснила Оленка.
-
Якби в нього
після такого дах не поїхав.
-
Спочатку
буде певний дискомфорт, але потім йому стане… як би це правильніше сказати…
-
Байдуже, –
допоміг їй Денис.
-
Можна й так
сказати. З однієї сторони це навіть добре, допоможе в майбутній зустрічі, щоб
вони нічого не запідозрили… Ось і вони, – на відео роздався спалах і Матвій
зник. – Нам залишається чекати.
Почувся стук у двері.
-
Заходьте, –
мовив Денис.
-
Ти когось
чекаєш? – здивувалась Оленка.
-
Ні, але здогадуюсь,
що зараз відбудеться.
В кабінет зайшов особистий помічник Леонова і звернувся до Дениса.
-
Вас викликає
головнокомандувач.
-
Скажіть, що
зараз буду.
Той віддав честь, крутнувся на місці й вийшов.
-
Може
поділишся? – запитально поглянула на нього Оленка.
-
Мова піде
про ту технологію, і швидше за все, Леонов посвятить мене в план по захоплені
Землі. Під час останньої нашої розмови він на це натякав. Тільки тоді ще чогось
очікував, тепер ясно чого.
- Цікавий, проте очікуваний поворот.