Розмова тривала декілька секунд за реальним часом,
тому «відсутності» Матвія ніхто не помітив. Натовп продовжував викрикувати
різні гасла, намагаючись прорвати кордон військових. Останні знову зімкнули
ряди й відтіснили зівак, що встигли скористатись невеликим послабленням й
підібрались максимально близько до двометрових тотемів, з допомогою яких
претенденти потрапляли в Нав. Денис був на півдорозі до військового у званні
лейтенанта, що спішив доповісти про останні події, коли повітря розрізав свист.
Триметровий спис полетів повз Дениса і, пробивши груди лейтенанта, відправив
того в політ на десятки метрів. Серед натовпу запанувала мертва тиша, яка за
секунду змінилась вигуками розпачу. Гості з того світу почали на площі свій
кривавий бенкет, і допомагали їм у цього недавні претенденти у характерники.
Їхні очі стали чорними, а рунні формули на тілах почали змінюватись на вже
знайомі Матвію. Одночасно зі змінами рун тріснули й розпались на шматки
тотеми-охоронці на їхніх шиях. Проте лише одна формула набула фінальної версії,
впустивши в цей світ безликого, іншим була приготовлена доля контрактників.
Оцінивши ситуацію Матвій вирішив дослухатись поради
Віолети й забратись з епіцентру катаклізму, що поглинав поселення. Вступати в
пряму конфронтацію з такою кількістю супротивників було дурістю навіть для
вартового. Проте й надіятись, що його так просто відпустять, не доводилось.
Тверезо оцінивши свої можливості Матвій вирішив стабілізувати число
супротивників. Витягнувши руку він заставив гвинтівку одного з мертвих солдат
піднятись в повітря, а потім і підлетіти до нього. Перевіривши магазин він
задоволено видихнув, адже ставка зіграла, і всередині виявилися напалмові
патрони. Недовго думаючи Матвій вистрелив по тотемах, що формували коло в
центрі площі. Спалахнув вогонь, який став швидко поглинати дерев’яну основу.
Такий хід роздратував контрактників і вурдалак, на яких вже встигли
перетворитись вбиті солдати й прості люди. На Матвія відкрилось справжнє
полювання, до якого долучився і безликий, після формування останньої зірки на
лобі. В ближній бій він не вступав, надаючи перевагу витонченішим методам у
вигляді телепатії, яка зводила з розуму простих людей. Голос безликого нагадував
нашіптування гремів, тільки з куди більшим діапазоном охоплення і ментальним
тиском, від якого божевілля сприймалось як спосіб забутись і вирватись з лап
навколишнього світу.
Матвію пощастило більше: для нього цей шум був чітким
голосом, який твердив, що усі його зусилля марні й кінець буде один. Згадавши
пройдений маршрут, Матвій став пробиратись до виходу з Тимошівки. Поодинокі
групи опору ненадовго затримали гостей, дозволивши йому скоротити відстань до
омріяного порятунку.
Ухиляючись від чергових брил та предметів, що невпинно
летіли в його сторону, Матвій зробив прохід в трухлявому паркані й забіг в
недобудовану багатоповерхівку. Задум швидко покинути її через одне з вікон
квартири першого поверху здійснився тільки наполовину. Він справді покинув будинок
через вікно, проте без сторонньої допомоги не обійшлось: легким порухом руки
безликий відправив його в політ. Якби не аура, переломів було б не
уникнути. Струсивши з себе пилюку й уламки цегли Матвій підвівся на ноги.
Супротивник, бою з яким він старався всіма силами уникнути, тепер повільно
наближався до нього, смакуючи кожну мить тріумфу. Його підопічні також не
зволікали, а сформували навколо того місця щільну блокаду.
- Нарешті випала можливість подякувати вам за
звільнення! – піднесено мовив безликий. В його погляді читалась відверта
насмішка, було видно, що він усіма силами намагався стриматись від швидкого
закінчення бою. – Шкода, що залишився тільки один егрегор, вони були такі
кумедні...
- А мені як шкода, що ми не зустрілись раніше! –
презирливо мовив Матвій, і стиснувши в руках шаблю, кинувся в атаку на
безликого.
- Не зустрічались… – відбиваючи його удари голими
руками, здивовано поглянув він на Матвія. – Не думав, що в людей така коротка
пам’ять, – замислено мовив безликий, а потім на його вустах з’явилась широка
посмішка. – Невже вони дали тобі забути?
Останні слова подіяли краще будь-якої зброї, змусивши
Матвія піддатись емоціям і наробити купу помилок. Тихий голос у глибині душі
підказував, що безликий знав набагато більше нього самого, і це злило хлопця.
Він відчував себе маріонеткою в чужих руках. Не в силі розрубати нитки, за які
хтось смикав, Матвій вирішив вимістити все не супротивнику попереду. Оточивши
аурою свою шаблю, він старався раз за разом дістати безликого, проте все, що
вдавалось в результаті, – це хаотичні помахи, які завдали шкоди хіба що
навколишньому середовищу.
- Як же надокучили ці ваші іграшки, – позіхнув безликий.
– З ними стільки мороки на тій стороні. Як же мені хотілось їх розламати! – при
згадуванні реліквій вартових, безликий немов увійшов в кураж. Міміка і жести
змінились, тепер в його погляді читалось ще більше безумство, ніж до цього. –
Розламати! – в пориві злості замість того, щоб заблокувати черговий випад
Матвія, він схопив шаблю і розламав навпіл. – Набридливі комахи і їхні
планетарні духи!
Слабкий бар’єр, який Матвій встиг створити перед
собою, не став для безликого проблемою, і більшу частину його удару прийняло
тіло хлопця. Черговий політ перервав покинутий екскаватор. Благо, зіткнення
відбулося не з гусеницями, а з корпусом, де знаходився мотор. Метал злегка
пом’якшив зіткнення. Довго відпочивати Матвію не довелося, адже в його сторону
направились прогнилі піддони, шматки цегли та арматура. Стиснувши зуби Матвій
силою волі заставив тіло підвестись і переповзти через кабіну на протилежну
сторону. Слідом за тріском роздалися глухі удари цегли об бляху, а в сантиметрі
від його голови з бляхи показались металеві прути. Через біль в грудях було
важко дихати, а свідомість так і хотіла провалитись у сон. Матвій не втримався
і звалився на землю. Перевернувшись на спину він з відчаєм спостерігав за
ковшем, який, мов титан, навис над його зраненим тілом. Почувся скрип і
металевий монстр ожив. Покрутившись в сторони, він немов розминався після
довгої сплячки. Матвій приречено очікував розв’язки. Навіть якби й вдалося
втекти від безликого, в окрузі було повно контрактників, вурдалак і гремів.
Через останні будь-який зустрічний міг всадити ніж в спину. А ще – зламана
реліквія…
Матвій глибоко вдихнув, насолоджуючись останніми хвилинами життя. Не вистачало сил навіть на прощання з Олею. Тим часом ківш піднявся максимально високо, а потім, прицілившись, почав стрімкий спуск до землі. Сила безликого мертвою хваткою скувала його тіло. «Двічі не вмирати…» – пожартував Матвій наостанок, й посміхнувшись, заплющив очі.