Наступного дня Матвій прокинувся ближче до обіду. По сонних очах Еліні
зрозумів, що вона не спала цілу ніч.
-
Може
залишишся і відпочинеш? – запропонував Матвій.
-
Дрібниці. Не
хочу пропустити втілення твого геніального плану, – спробувала пожартувати
вона.
-
Тоді
вирушаємо. Потрібно було розбудити мене швидше, – поглянувши на годинник, з
докором мовив Матвій.
-
Ти ще не
здоровий на всі сто.
-
На тому
світі відпочину.
-
Дурень, не
жартуй такими речами, – дорікнула йому Еліні.
-
Шедоу? –
звернувся до того Матвій на телепатичному рівні.
-
На зв’язку.
-
Коли зможете
забрати нас?
-
В будь-який
зручний для вас момент.
-
Зустрінемось
в місці, де ви нас залишили.
-
Прийнято.
-
Ти готова? –
тепер вже Матвій звернувся до Еліні.
-
Ти
зв’язувався з Шедоу?
-
Так.
-
В принципі,
хоч зараз. Тільки потрібно щось зробити з твоїм обличчям.
-
А що з ним?
– здивувався Матвій.
-
Він ще й
питає, – насупила вона сердито губи. – Забув про відео?
-
В мене є
краща ідея, – підступно посміхнувся Матвій. – Диск з тобою?
-
Так, ось, –
і вона показала руку з невеликим сірим диском.
-
Чудово, – і
він поставив свою руку на плече розгубленій Еліні, їх огорнула синя аура й вони
перемістились.
-
Як ти… Тобто…
Коли ти навчився цього? – вигукнула вона, остаточно оговтавшись від
переміщення.
-
Потім
поясню, а зараз в дорогу.
*****************
Внизу тихо котив свої хвилі Атлантичний океан, а вгорі розкинулось безкрая
блакить. Було тихо й спокійно. Сонячні промені приємно зігрівали, заставляючи
іноді примружувати очі, через велику кількість світла. На горизонті все було
спокійно й ніщо не віщувало змін, та враження швидко змінилось після декількох
вибухів, що луною розрізали повітря.
-
Включаємо
маскування, – звернувся по рації Матвій до Еліні.
-
Я все ще не
розумію навіщо ми тут.
-
Не відставай
і скоро все зрозумієш.
-
Це ти не
відставай! – жартома мовила вона.
Їхні літаки досягли такої швидкості, що навіть при бажанні, й без
маскування, їх би навряд збили керовані снаряди. Внизу розгорнулась гаряча
битва, а вірніше справжнє
пекло. Флот альянсу зустрівся з доволі розвиненим флотом повстанців. Спалахи
від енергозарядів не стихали ні на секунду. Чорний дим від палаючих кораблів,
закрив блакитне небо. Битви внизу підтримали повітряні ескадрильї. Час від часу
підбитий літак падав вниз, таранячи щит, або черговий корабель. Командний
флагман альянсу, під прикриттям ударної групи, знаходився трохи осторонь поля
бою, проте його артилерія активно
посипала ворогів вогнем. Та найбільшу загрозу становила цитадель. Плавуче місто
з цілим арсеналом озброєння. Щит живило чотири ядра Онтаріона. Артилерія,
безпілотники, різного роду дрони й бойові ударні кораблі, далеко не весь
перелік закладених в ній можливостей. Дивно було бачити щось подібне в руках
повстанців. Цитадель поступово схиляла терези на бік шотландців.
-
Ти ж
розумієш, що цитадель так просто не пробити, – звернувся Шедоу до Матвія.
-
Знаю… –
процідив крізь зуби Матвій.
-
Залучимо
Еліні? – запропонував Шедоу.
-
Вона наш козир,
тому розберемось власними силами.
-
Залишається
тільки план Б…
-
А ми не
знищимо все тут? Я ще не до кінця освоїв теорію, – завагався Матвій.
-
Рішення за
тобою, та іншого виходу я не бачу.
-
Матвію, в
тебе є план, чи ми прилетіли сюди спостерігати? – пролунав сердитий голос
Еліні.
-
Є, але мені
потрібен час.
-
Я можу
чимось допомогти?
-
Прикриєш
флагман союзу? Тільки не видай себе.
-
Без проблем.
-
Ми зможемо
контролювати силу пострілу? – звернувся Матвій до Шедоу.
-
Теоретично
так, але враховуючи особливість задуму, то важко стверджувати щось напевно.
-
Простіше
кажучи: зараз ми покладаємось на одне везіння.
-
Якщо
використовувати ваші терміни, то так.
-
Почнімо, а
то чим більше розмірковую, тим більше сумнівів.
-
Зосередься і
починай вивільняти другий тип, – скомандував Шедоу.
На лобі та грудях Матвія з’явились дві восьмипроменеві зірки, а тілом
розповзлися рунні символ, зв'язок з Шедоу також зазнав змін. Свідомість
поступово зливалась з його ядром. Тепер Матвій немов отримав ще одні очі. Він
бачив все навкруги: бій, кораблі, небо… під зовсім іншим кутом, немов сам став
Шедоу. Зміни торкнулись і Шедоу. Його крила стали суцільними, без розділення на
кінці. На закінченнях крил почали формуватися сталеві півмісяці. Вони пройшли
від крил, біля кабіни, й зупинилися перед носом, зберігши при цьому невеликий
простір спереду. Навколо самого літака утворилось велике металеве кільце, з
розташованими на відстані близько метра від нього, п’ятьма меншими кільцями.
Збоку могло здатися, що всі кільця тримає в повітрі якась невидима сила.
-
Зірка
Альтеріма завершила формування, – повідомив голос Шедоу.
-
А тепер
випробуємо це в дії… – Матвій спочатку вдихнув на повні груди, а потім повільно
видихнув, готуючись до пострілу.
Сумніви й страх не покидали Матвія ні на секунду, та він старався приглушити
емоції, зосереджуючись на цілі, яка була внизу.
Малі кільця огорнуло
червона світло, поступово ця енергія почала передаватися Шедоу, а також
проходити по півмісяцях, у вигляді червоних розрядів, до передньої частини
літака. Перед Шедоу стали формуватися енергетичні: від найбільшого, до
найменшого на кінці. Це був свого роду приціл, і підсилення водночас.
Вищезгадані кільця додавали більшої сили пострілу. Півмісяці почали формувати
сферичний заряд у вільному просторі перед кабіною. Постріл. Сфера, пройшовши
через енергетичні кільця, перетворилася в промінь, який, під шалений гуркіт,
влучив в щит цитаделі, розрізавши його мов масло. Такого тиску не витримали
одне з ядер Онтаріона, роздався вибух, який затопив частину цитаделі й забрав з
собою декілька кораблів, що перебували поруч. Масштаби вибуху могли бути зовсім
іншими, якби в подібних конструкціях не заклали жорсткі протоколи захисту. Саме
вони зараз перенаправили більшу частину вибуху в штучну чорну діру.
-
Справи
кепські, – виголосив Матвій, проаналізувавши ситуацію внизу.
-
Ми можемо
перемістити людей, але для цього слід зняти маскування, – запропонував Шедоу.
-
Вибору
немає, але питання куди їх переміщати, там ціле плавуче місто?
-
Ми недалеко
суші, так що проблем не буде, питання в іншому, як бути з іншими ядрами? Якщо
не спрацює протокол безпеки…
-
То кораблям
і людям внизу прийдеться несолодко, – закінчив за нього Матвій. – Займись
переміщенням, а я подумаю над іншим.
Без щитів, що блокували націлювання, переміщення зайняло декілька секунд,
сенсори Шедоу швидко знаходили вцілілих. Однак ці секунди дозволили радарам
засікти їх, і декілька десятків кораблів, з обох таборів, направилися в їхню
сторону.
-
Тільки цього
нам бракувало! – мовив роздратовано Матвій.
Декілька пострілів знову змінили ситуацію на користь Матвія. Кораблі
супротивників зависли в повітрі, оточені напівпрозорими бульбашками.
-
Займися
ядрами, – почувся голос Еліні.
-
Дякую, ти
вчасно.
-
Потім
подякуєш. Направ промені до Цитаделі.
-
Направити? –
розгубився Матвій.
-
Потім
запитання, роби що кажу. Зосередься, і просто віддай команду.
Матвій виконав вказівки Еліні. Менші кільця напривилися в напрямку
цитаделі. Тепер, коли повернулося маскування, робити все було куди простіше.
-
Що далі? –
звернувся Матвій до Еліні.
-
Зміни тип
енергії на синій. Тепер встанови щит. Зроби невеликий простір, щоб я могла
вистрелити, – командувала дівчина.
-
Ти
збожеволіла? Вони й так скоро вибухнуть!
-
Довірся
мені, – холодно мовила Еліні.
Матвій нічого не відповів, а зробив, як просила Еліні. Дві капсули з
нанітами, випущені з корабля Еліні, пролетіли крізь залишений для них коридор,
і приземлились в місті.
-
Вони не
поглинуть стільки неконтрольованої енергії, – завагався Матвій, звертаючись до
Еліні.
-
Погано знаєш
мої можливості! – хвалькувато, але водночас з гордістю, що змогла його вразити,
мовила Еліні. – Назвемо це мої внеском в створення бастіонів.
-
Вмієш робити
подарунки, – пожартував Матвій.
-
Хто б
говорив. Ми заради цього сюди прибули, чи в тебе ще є незакінчені справи?
-
Власне, про
це, потрібно якось поговорити з Нечаєм. Щити у його флагмана серйозні, так
просто не пробитись… – однак Еліні поспішила його перебити.
-
Можна
організувати переговори, – натякнула вона на переміщення Нечая в спокійніше
місце.
-
Зможеш
розповсюдити хибні дані про ядра цитаделі?
-
Простіше
простого. Я надішлю флагману союзників повідомлення з цитаделі про переговори.
Хочемо поспілкуватися з командиром особисто, готові здатися… і все в цьому
дусі.
-
Чудово. Я ж,
тим часом, переміщуся на цитадель і очікуватиму гостей.
Далі все пройшло як по маслу. Усвідомивши неминучу поразку повстанці почали
хаотичний відступ, їх ніхто не переслідував, адже вся увага була прикута до
цитаделі.
Як і було задумано, Матвій перемістився в командний центр цитаделі й став
очікувати відповіді командування союзників. Заради більшої правдоподібності,
Еліні наказала нанітам набути форми людей, щоб в десанту флагмана не виникло
зайвих підозр й вони не вжили заходів.
Після двадцяти хвилин роздумів з флагману надійшла відповідь про готовність
вести переговори. Матвій передав координати, куди слід було переміститися, він
не хотів, щоб сторонні очі бачили його. Вже з того місця Матвій планував
перемістити до себе Нечая, саме він командував битвою, про інших мали
потурбуватися наніти.
Далі події розвивалися чітко по пунктах. Гості прибули нічого не підозрюючи
про пастку. Матвій одразу поспішив позбавити їх зброї й перемістити Нечая.
Товариші останнього розгублено спостерігали за усім, не знаючи, що робити, та
їх швидко привели до тями наніти, що наказали пройти в один з відсіків.
-
Тепло
приймаєте гостей. Не думав, що річ йде саме про такі переговори! – вигукнув
обурено Нечай, а потім примружив очі, намагаючись розгледіти особу попереду.
Після виведення з ладу ядер, місто залишилося без енергії й занурилося в часткову темряву. Рятувало хіба що сонце й резервне освітлення, з власними джерелами живлення. Затягувати з вітаннями Матвій не став, а тому створений пістолет швидко випустив заряд, який відправив Нечая поспати. Наблизившись, Матвій нахилився над непритомним тілом, щоб прикріпити до чола диск. «Приємних снів, сподіваюся дослухаєтесь до голосу з того світу», – і Матвій поспішив переміститись.