-
Схоже у нас
гості, – почувся голос в голові Матвія, чим привів до тями. – Знаю, що тобі
потрібно перетравити все це, та відведена фора закінчилась.
-
Знаю… –
навіть не телепатичному рівні його голос прозвучав хрипко і тихо.
-
Швидше за
все Коло відстежило мій запит, щодо тебе. Так вони перестрахувались на випадок
твоєї появи. Ще цей цирк з датою смерті, конспіратори, – в’їдливо мовила Оля.
– Їх не змінив навіть цей світ! – додала
вона роздратовано.
-
Їх вже ніщо
не змінить… – з тугою мовив Матвій. Зараз він відчував сильне пригнічення через
майбутню сутичку. Хоч вони й вважали його ворогом, проте він не хотів з ними
битись. Та зустріч, зі спогадів, мала все змінити, проте задум чомусь здійснився наполовину.
-
Про це
поговоримо в іншому місці, а зараз раджу надягнути перстень, – тепер голос Олі
був як ніколи холоднокровним. Вона розуміла, якщо Матвій оступиться, то вони
його не пошкодують. Ціна за зраду – смерть.
Матвій дослухався поради Олі й надягнув перстень. За секунду в його руці
вже красувалась шабля. Йому хотілось зустрітись зі супротивниками в ближньому
бою. Та й новий світ цьому сприяв. Стрілецька зброя була не така ефективна,
тому в подібних операціях солдати покладались більше на зброю ближнього бою.
От і почалось. Підлога почала перетворюватись на сипучий пісок, поволі
засмоктуючи у свої надра все, що не могло чинити опору. Характерники одразу
почали з козирів, намагаючись виманити його назовні, де вже чекали десятки дул.
За роки після затемнення вони вивели свою майстерність на новий рівень. Матвій навіть
відчув радість, що доведеться менше стримуватись. Сильні супротивники були для
нього свого роду «наркотиком», який змушував використовувати більше потенціалу
свого егрегора.
Окинувши оком кімнату, він швидко розставив пріоритети. Книги не можна було
залишати, і забрати їх з собою він не міг, тому залишався тільки один вихід –
знищити. Каністра з бензином залишилась ззовні, значить слід швидко пробитись
нагору. «На тривалий бій сил поки не вистачить, тому кількість ходів треба
мінімізувати». Використавши телекінез Матвій порухом руки відправив книжки в
політ, точкою приземлення стала сусідня кімната з саркофагом. Використавши
табурет за точку опори, хлопець в один стрибок опинився біля книжок.
Почувши шум всередині солдати вирішили діяти активніше. В склеп направився авангард з тіней у формі вурдалак. Копії були настільки реальними, що здавалось їм передалась і надприродна сила оригіналів. Вони з легкістю розтрощили саркофаг, а потім взялися за Матвія. Прийнявши бойову стійку, він з легкістю парирував їх випади. Дійство нагадувало балет. Темрява склепу немов додавала йому сил. Щоб трохи послабити натиск, він відправив характерникам подарунок у вигляді решток саркофага. Кам’яні брили зі свистом пролетіли через вихід й з гуркотом приземлились на землю. Це порушило концентрацію деяких характерників й тіней стало наполовину менше. Ризикувати обвалом хлопець не став, невідомо які накази отримали солдати, а тому ухилившись від чергового випаду – помахом руки відкинув тіні, що були найближче до виходу й направився назовні. Зміна освітлення на долі секунди дезорієнтувала зір, чим і скористались солдати, випустивши в нього град стріл. Цього разу довелось обирати між зброєю в руках і цілісністю рюкзака з каністрою бензину всередині. Він обрав друге. Для підтримки зброї і одночасного відбиття стріл, потрібні були набагато більші запаси сил, а тому довелось пожертвувати шаблею. Шабля одразу відреагувала на бажання хазяїна, знову перетворившись на перстень. Останній не розділяв силу егрегора, а дозволяв використати максимально можливу її кількість. Перед Матвієм миттєво сформувався напівпрозорий щит, який перервав політ стріл. Не зволікаючи, хлопець схопив рюкзак, жбурнув його всередину склепу, попутно додавши прискорення за допомогою телекінезу. За останній маневр довелось поплатитись черговими шрамами на спині. Не всі ілюзії були перервані. Від подальших атак з тилу захистив вибух каністри. Тепер вже з усіма ілюзіями було покінчено й Матвій отримав змогу зосередитись на супротивниках попереду. А вірніше – закінчити бій. Стріли, що мирно лежали біля його ніг, піднялись в повітря й за мить вразили супротивників, що старались скорегувати подальшу тактику бою. Матвій не прагнув марних смертей, накази не обговорювалися, а тому стріли тільки виводили зі строю, не завдаючи смертельних ран. Попутно розібравшись зі стрілецькою зброєю, він пошкутильгав до залишеного солдатами транспорту. В Прип’яті була одна незакінчена справа, з якою він хотів розібратись перед тим як покине околиці столиці.