Часове вікно закрилось і Матвій опинився в
непроглядній темряві. Він вже хотів було скористатися наручним комп’ютером для
освітлення, та немов на замовлення попереду замиготіло світло. В печері було
досить темно й сліпуче світло дезорієнтувало зір, декілька секунд знадобилося,
щоб очі призвичаїлись. Перед ним була панель, що трималась на чотирьох
арках. По цих арках проходила енергія, вона й випромінювала світло. Він став
поволі наближатись до панелі. Страх боровся з цікавістю. Та бачачи, що жодної
загрози немає Матвій посмілішав, підійшов до панелі й став її вивчати. Декілька
хвилин пройшли в марних спробах щось розібрати.
«Місце показала, а інструкцію забула залишити...» –
зіронізував він подумки. Роздумуючи над ситуацією він рефлекторно обперся
однією рукою на панель. Енергія на арках пришвидшила свій рух. Заради безпеки
Матвій відійшов назад. Верхня частина панелі розсунулась, догори стала
підніматись невелика платформа, на ній було два мечі – справжні витвори
мистецтва. Широкі довгі леза заточені з одного боку, на них були нанесені
символи невідомою мовою, Матвій припустив, що це письмена Сфери. Вістря лез за
формою нагадувало наконечник стріли. Та найцікавішим елементами були гард,
руків’я і навершя. Гард мав форму скорпіона з клешнями, що відходили вбік. На
його спині містився кристал у формі трикутника, який частково кріпився до леза,
надаючи тому хто ним володів більшу свободу й легкість в діях. Від гарди
відходило щось на зразок хвоста, який окутував кругле руків’я і з’єднувався з
навершям, що також мало форму кристала, проте круглого, як і трикутний кристал
на спині скорпіона: на одному мечі синього кольору, на іншому червоного.
Матвій взяв мечі в руки й став роззиратись в пошуках
виходу. Як на замовлення в скелі неподалік з’явилась невелика панель. Він
попрямував до неї. «Принцип ДНК значить…» Матвій приклав руку до панелі. Його
огорнуло сліпуче світло. Не встиг отямитись, як вже стояв на березі. Попереду
виднівся порт і вже знайоме місто Ор-Капу. Як тільки його ноги торкнулись землі
в небі спалахнуло світло й почав формуватись силует чорного літака. Коли матеріалізація
повністю закінчилась стало видно цю неймовірної сили й витонченості машину.
Трикутної форми. Короткі, піднесені вверх крила, дечим нагадували кажана, на
кінцях вони розділялись утворюючи по три менших, це давало йому неймовірну
маневровість і швидкість в бою. Кабіна знаходилась під невеликим нахилом
спереду літака. Під кожним крилом і зверху було по декілька енергогармат, які
по всій видимості, в мирний час ховались в спеціальні відсіки, тим самим
убезпечуючи себе від несподіваних атак і небажаних пошкоджень. Позаду було два
двигуни, які й приводили в рух цю машину.
З появою літака сюрпризи тільки почалися. Тіло
Матвія стала окутувати реліктова броня. Тепер його було не впізнати. Найбільший
захист знаходився на грудях і плечах, їх покривали додаткові тонкі пластини з
органічного металу. Пластини комплексно поєднувались з основною створюючи
непробивну систему. На ногах захист був слабшим, але їх також покривали
додаткові пластини, хоч і менші за розміром. З якоюсь певною метою, чи просто
для краси, подекуди на броні були червоні лінії у вигляді блискавок й скорпіона
на грудях. Броня була надлегка й по відчуттях нагадувала простий одяг.
Освоюючись зі змінами не помітив наближення двох осіб:
чоловіка років п’ятдесяти, і молодої дівчина в дорогій сукні. Зустрівшись
поглядом з чоловіком, Матвій застиг, мов вкопаний, а в голові почав лунати
невідомий голос, згодом і світ поплив перед очима. Коли вдалося
більш-менш прийти до тями, то ситуація породила ще більше запитань. Він стояв
на злітному майданчику, в небі раз за разом роздавалися спалахи, а навколо
бігали люди в сірій формі й щось говорили на древньому марсіанському, на нього
ніхто не звертав уваги. Матвій спробував заговорити з ними, та особливого
результату це не принесло.
- Це відлуння давно минулих подій, – почувся голос в
нього за спиною.
Матвій обернувся в його напрямку.
- Атака Марсу ще той антураж. Це про вас говорила
Еліні?
- Так. Моє ім’я Бальтазар.
- Побачене пов’язане з метою мого прибуття?
- Щоб ти все краще зрозумів, почну з початку. Що ти
знаєш про Легіон?
- Те вікно забрало більшість знань, залишивши в голові
одні фрагменти й обривки подій…
- Очікувана плата за духовну матрицю, – скупо
посміхнувся Бальтазар. – Сьогодні ти став головною ціллю безликих, і запобіг їх
союзу з дріадами, та про все по черзі. Легіон сформувала раса під назвою
дріади. Дріади позбулися своїх фізичних оболонок тисячі років тому. Замінивши
їх на релікти: броню з органічного металу. За допомогою надрозвинених
технологій вони створили духовні матриці й вживили їх в релікти. Матриці
дозволили перенести в нові тіла душі й свідомості дріад.
- Це нагадує вартових, тільки нам непотрібні технології,
– задумливо мовив Матвій.
- Саме цим ви й зацікавили дріад. Задоволений скрегіт
їхніх металевих рук луною прокотився по Наві. Вони вбачають в вас чудовий
матеріал для досліджень й подальшої асиміляції. Асиміляція нових видів це
головна мета дріад. Спосіб вдосконалитись. Передаючи потрібні дані нанітам,
вони створюють нові доповнення для своїх тіл й раси в цілому. Для завойованих
народів вони стали справжніми богами, заради яких ті гинуть в «праведній»
галактичній війні.
- В чому моя цінність, якщо можна так висловитись?
- Тепер ти не належиш до жодного з народів, і водночас
ти частина їх усіх. В тобі є духовна матриця, благословенна егрегором, що
ставить тебе в один ряд з дріадами. Ти можеш використовувати ауру для створення
нових і синтезу старих технологій. Також матриця дозволила переступити через
природній ліміт вартових у вигляді тільки одного егрегора. Тепер ти можеш стати
вмістилищем для колосальної енергії. Друге – ти все ще вартовий, людина з
особливими здібностями. І третій пункт – мечі. Еліні зуміла позичити в дріад
дві реліквії, в які ті ув’язнили безликих. Подібна зброя дозволяє вбивати тих в
реальному світі. За таким обставин не може бути й мови про якийсь союз між
дріадами й безликими. Останні зроблять усе, щоб флот Легіону не долетів вчасно
до Землі.
- Мінус одна загроза, проте не інша, – зітхнув
Матвій.
- Безликі господарі Нави, мстиві древні духи, які
прагнуть розширити кордони своїх володінь. Зумієш відгородитись від Нави і
вважай переміг.
- Як це зробили планети Сфери?
- Вірно. Сфера – це острівець надії для планет
Чумацького Шляху. Раси, що її населяють, за допомогою технологій зуміли виграти
тисячі мирних років.
- А як же морфи? Хіба вони не проникли з одним з
експедиційних загонів?
- Скажемо так, вони й не покидали Сферу… Морфи – це
витончена зброя Легіону. Паразити, що поклали до ніг господарів не один світ.
Ваша сонячна система зазнавала неодноразових атак з їхньої сторони. Події за
якими ти зараз спостерігаєш являються фінальною битвою за Марс. Саме тоді ця
горда планета пала, а її жителі стали мандрівниками, гнані нестримною жагою
крові морфів. Багато з них оселились на Землі, серед ще примітивної тоді
цивілізації людей. Остання мало цікавила Легіон, тому морфи оминули її й
продовжили свої криваві жнива на інших планетах. Планети подібні тодішній Землі
дріади називали недозрілими плодами.
Інші марсіани, що всім єством прагнули взяти реванш,
попрямували Навою в пошуках нових союзників. І такі знайшлися. Їхні народи
також постраждали від дій Легіону. Разом вони зуміли відтворити реліктову
технологію дріад, створивши особливу броню і озброєння, які заставили Легіон
десять разів задуматися, перш ніж атакувати хоч один світ Сфери. Так
встановився негласний військовий паритет.
- Однак – це не вирішило проблем з морфами?
- Ні, на жаль. Тіла біженців, що тисячами прибували з
інших планет, не могли використати всього потенціалу реліктів. Вони були
фізично слабкі й не витримували тривалої взаємодії з реліктами. Рішенням стали
генні технології. З їхньою допомогою вдалося вивести ген морфа. Цей ген
дозволив керувати реліктами, оскільки підвищував усі фізіологічні дані.
- По суті солдатам стали вживляти видозмінені клітини
морфів, – констатував Матвій.
- Можна й так сказати. Цей ген не приживався у всіх,
була велика смертність, через що кандидатів ретельно відбирали. Особи з геном
стали караючим мечем Сфери.
- Що з іншими зараженими?
- Поки що не існує стовідсоткових ліків від цієї зарази.
На ранніх етапах можна очистити організм, проте ніхто не гарантує захисту від
повторного зараження. Зволікання – асиміляція і підкорення носія. В Сфері є
багато планет де ще збереглась ця зараза, проте для масштабних дій зараженим
бракує сил. Не останню роль в цьому відіграють й сформовані планетарні духи…
- Залишилось питання з порятунком Землі… – спостерігаючи
за бомбардуванням Марсу, мовив Матвій. – Якщо настільки могутні раси не змогли
перемогти Легіон, то що може невелика Земля? – немов сам у себе запитував
Матвій.
- Дії Еліні похитнули баланс, якщо раніше Сфера
відгородилась від землян в найважчий для них момент, то зараз не все так
однозначно.
- Шедоу…
- Вірно, – ствердно кивнув Бальтазар. – Марсіани все
зроблять, щоб зберегти частинку планетарного духа своєї батьківщини…
- Залишилось тільки розвинути успіх, а точніше віднайти
останні підказки Еліні…
- В тебе є список, тому проблем не має виникнути. У свою
чергу я постараюсь максимально заплутати родичів…
- Дякую. Сподіваюсь ще зустрінемось і я зможу, як слід,
віддячити за допомогу.