Дамір
прокинувся від звуку дзвонів. Їхня мелодія не затихала ні на секунду. Швидко
вдягнувшись, він попрямував вниз, де його зустріла Еріка. Її матері не було,
очевидно прокинулась перша й пішла дізнатись причину тривоги.
-
Що трапилось? –
звернувся він до дівчини.
-
Не знаю, та дзвони
рідко коли повідомляли хороші новини, – стривожено відповіла та.
-
Добромир не
повертався?
-
Ні.
-
І що робитимемо? У
вас є якісь правила на цей випадок?
-
Мати наказала поки
не покидати будинок, – невпевнено мовила Еріка.
-
Вийдемо, хоч
глянемо у чому справа. Якщо нічого серйозного, то повернемось, – дівчина
схвально кивнул і вони попрямували до дверей.
Ззовні
бушував справжній ураган. Ясне, до того небо, затягнули чорні хмари, серед яких
роздавалася розряди блискавок неймовірної сили. Музику дзвонів поступово
заглушував гуркіт землі, яку, немов розривали зсередини.
-
Мені потрібно
знайти матір! – перекрикуючи бурю мовила Еріка.
-
Виключено!
Добромир не пробачить мені, якщо з тобою щось станеться!
-
Вибач, але я не
збираюсь сидіти склавши руки! Якщо хочеш допомогти, візьми мене за руку.
Дамір
здивовано поглянув на неї, та врахувавши місце, де перебував, вирішив не
сперечатись. Рішення виявилось виправданим. Як тільки він відчув дотик м’якої
долоні Еріки, вона вмить перемістила їх на подвір’я вежі, де кипів бій. На
одній стороні були хранителі Хронік, на іншій істоти з білими крилами за
спиною. Побачивши появу Еріки хранителі немов отримала друге дихання, й почали
відтісняти невідомих. Один з хранителів гукнув, щоб вони направлялися
всередину. Еріка схвально кивнула, і скориставшись тим, що Дамір перебуваючи в
легкій розгубленості, не встиг відпустити її руку, перемістила їх в головну
залу. Бій тут підходив до завершення. Десятки закривавлених тіл валялись
повсюди, а вцілілих, і тих, що ще продовжували битву, було троє. Особи двох
перших Даміру були невідомі, а от щодо третього, не було сумнівів.
Розгубленість викликали дії саме цього третього. Замість того, щоб боротися на
стороні хранителів, він був їх чи не найактивнішим супротивником. Та це були
квіточки, в порівнянні з тим, що Дамір помітив у нього на поясі. З невеликого
шкіряного футляру виглядала книга. Щоб скласти два плюс два непотрібно було
великих зусиль.
Коли
Еріка побачила брата стоячого над тілами батьків, в неї стався шок, від якого
вона одразу втратила свідомість. Дамір поспішив підхопити її падаюче тіло.
-
О, Дамір, вирішив
завітати в гості? – мовив Добромир насмішкувато.
-
Ага, на криваве
свято, – процідив Дамір крізь зуби. – Ти геть…
-
Не можеш підібрати
слів? – перебив його Добромир. – Може це тобі допоможе, – і за спиною Добромира
з’явилось шість білих крил. – Я би затримався, та є справи, які не терплять
зволікань, – після цього невідомі й Добромиром поспішили зникнути.
***********************************
Після
нічних подій ніхто в поселенні вже не міг заснути. Вціліли ховали загиблих і з
острахом дивилися в майбутнє, яке невпинно наступало з променями сонця. Дамір
відніс Еріку на віллу. До ранку вона так і не прийшла до тями. Про сон годі
було думати, тому хлопець поринув в роздуми. Проаналізувавши події від
навчального табору, він дійшов висновку, що під час переміщення з підземелля з
Добромиром відбулися зміни, які привели до теперішніх подій. Залишилось
дізнатися, що це зміни, і як Дана пов’язана з ними. Так пройшла ніч, а ближче
до світанку на віллу завітав дядько Еріки й Добромира Каспар.
-
Як там Еріка? –
звернувся він до Даміра, перевівши подих від ходьби.
-
Без змін, –
опустив голову Дамір.
-
Ясно.
Прогуляємось? – запропонував той.
-
Можна, а то
відчуваю, що скоро збожеволію.
-
То це правда, що ти
власник альтер Nova? – ненав’язливо запитав чоловік.
-
Так! – хотів Дамір
відповісти стримано та вийшло напрочуд сердито. – Вибачте, схоже враження ще не
пройшли.
-
Розумію тебе як
ніхто на цьому півострові, – зітхнув Каспар. – За одну ніч я втратив все, що цінував
в цьому житті.
-
У вас ще
залишились племі… – Дамір затнувся в останню секунду.
-
Добромир не
загинув, але те, що з ним відбулося, і відбувається, важко пояснити, – Каспар
ретельно добирав кожне слово.
-
А вірніше: єдина
річ, яка могла це зробити, зараз в руках… Навіть не знаю як їх назвати.
-
Їхнє ім’я сейрі.
Вони прибули в наш світ з Праотцями.
-
То вони за нас чи
проти? – роздратовано мовив Дамір, згадавши нічні події.
Каспар
глибоко вдихнув, готуючись відповісти.
-
Відповідь на це
питання вам доведеться дізнатись самим… – Дамір здивовано поглянув на чоловіка.
Каспар очікував подібної реакції, а тому поспішив пояснити деталі майбутнього
плану. – Сейрі не єдині чия сила і знання залишаються загадкою, яку ми
намагаємося розгадати не перший рік. Серед прибулих є особи які іменуються в
Хроніках сітрі. Саме вони допомагали Бреннусу відновлювати планету. Після його
зникнення вони розірвали усі контакти з жителями планети, а тому ми можемо лише
висловлювати припущення, про їх подальшу долю.
-
Але спроби зв’язатися
з ними не припинялись? – з надією в голосі запитав Дамір.
-
У нас готовий до
відправлення черговий експедиційний корабель. Він спроектований по технологіях
з Хронік, так що ви з Ерікою зможете самотужки ним керувати.
-
Залишилась тільки
Еріка… – зітхнув Дамір.
-
Я готова! –
почувся голос у них за спинами. Дамір і Каспар різко обернулись.
Перед
ними стояла Еріка. Розкуйовджене волосся і ще вологі від сліз очі свідчили, що
вона щойно прокинулась і, очевидно, шукала з ким поговорити.
-
Еріка… – слова так
і застрягли в горлі Каспара.
-
Хотіла б я
сказати, що все добре, та це далеко не так, – з її очей знову полились сльози.
– Брат ще живий, і якщо я можу, то зроблю все можливе й неможливе, щоб його
врятувати.
-
Ох, дитино, – і
Каспар обійняв дівчину. Вона пригорнулась до нього і здається вперше, за
останній час, відчула короткочасний спокій.
-
Каспар! – почулися
вигуки. На подвір’я вілли вбіг чоловік років сорока. – З узбережжя повідомляють
про наближення імперського флоту!
-
Цього тільки
бракувало, – стиснув зуби Каспар. – Якщо вони виявлять корабель, то нашому
плану кінець.
-
Їх багато? –
звернулась Еріка до посланця.
-
Три Бригантини.
Поки що перебувають в порту слободи. Ми підслухали розмови солдат, сумнівів
немає, що вони пропливуть біля наших берегів, якщо не висадяться.
-
Тоді не будемо
гаяти часу, – мовила Еріка. – Дядьку, як бути з нашими людьми?
-
За це не турбуйся,
я проведу їх підземними тунелями до сховку. Зараз важливішим є успішне
відплиття Мановара.
-
Ви праві, –
схвально кивнула дівчина. – Думаю, найкраще буде одразу переміститись на пірс?
- Слушне рішення, – схвально кивнув Каспар.