В залі проходили останні налаштування
апаратури й перевірки спецслужб. За декілька хвилин мала розпочатись нарада за
участі президента і губернаторів. Домінік, як і належало особі його рівня,
віддавав розпорядження помічникам, а також вивчав статистичні дані, щоб потім
прозвітувати з приводу зробленої роботи. Рутинна справа, призначена виключно
для галочки, оскільки половина з тих цифр не відповідала дійсності, та це мало
кого хвилювало, головне створити красиву картинку. Вся процедура відбувалась в
коридорі й нагадувала швидке вивчення домашнього завдання перед тим, як зайти в
клас. Нарешті очікування закінчилося і їх запросили всередину. Розсаджували
суворо по системі: від ярих прибічників системи, до менш лояльних, і відносно
нейтральних. Саме до останньої касти відносився Домінік. Йому випала честь
сидіти посередині, між двох вогнів, так сказати. Кожна групу намагалася
переманити його на свою сторону, щоб отримати більший вплив, адже усі розуміли,
що їхня влада не вічна, і подібно Магадану – може в будь-який момент змінитись.
Не винятком були й прості чвари за зони впливу. Хтось хотів віджати в
конкурентів ще один завод, хтось прагнув посилили вплив на правоохоронні
органи. Домінік поки приглядався й оцінював можливості. Багато залежало від
цієї наради. По чутках, що ширились у вищих кругах, президент мав озвучити
важливу інформацію, яка стосувалась Омег. Подібне Домінік не міг пропустити. І
ось, в зал зайшов винуватець свята. Коротка вступна промова, а далі нудне
зачитування домашніх завдань. Найочікуваніше, так і не оголошувалось. В хлопця
вже почали закрадатись сумніви, схожі думки крутились в головах половини
присутніх. Таймер показав нулі, а детонатор так і не спрацював. Домініка не
встиг усвідомити, як разом з усіма,
машинально підвівся зі свого місця. Зустріч підійшла до завершення, далі мало
відбутись спілкування з пресою. Відчуття досади всередині хлопця поширювалось.
Врешті-решт він пішов у ва-банк. Все, або нічого. Наздогнавши президента, що
саме щось обговорював з міністром оборони, він попросив про термінову зустріч.
Причину придумав на ходу, і для більшої драматичності озвучив її на вухо главі
держави. «Я обрав сторону, і готовий повідомити про підготовку замаху на вашу
персону». Кожне слово прозвучало як бомба уповільненої дії. Проявивши стійкість
дипломата, той негайно ж запросив Домініка у свій кабінет, попутно віддавши
наказ охороні нікого не впускати.
Домінік подумки святкував перемогу,
однак поставало логічне питання, що далі? І тут йому спав на думку
найбожевільніший за останній час план. Він вирішив одним пострілом вбити двох
зайців. Відключивши президента, він став один за одним проходити ментальні
блоки. Враховуючи не вельми приємні відчуття, які тепер виникали при кожному
використанні сили, то процес був не з приємних. Довелось витирати раптову
кровотечу, що пішла носом, а також приймати таблетки від головного болю. У
Домініка мимоволі виникла думка про програшність задуму, та на щастя, вона
швидко зникла, оскільки він нарешті пробився. Виснажений, він опустився на
стіл. Витрачені зусилля були того варті. Інформація про вірус підтвердилась,
однак – це були лише загальні деталі, для більш детальних потрібно було зустрітись
з джерелом, тобто Міа – принцесою атлантів. Здавалося сама доля сприяла їхній
зустрічі.
Перевівши подих, Домінік окинув
поглядом спочатку кімнату, а потім і непритомного главу. Мети він досяг, та
потрібно рухатись далі. Той не сильно зрадіє прийшовши до тями.
Холоднокровність хлопця балансувала з відвертим розпачем. «Була не була», –
подумки виголосив Домінік і почав замітати сліди, одночасно переписуючи минулі
здобутки. Ризикуючи втратити свідомість, він змінив вигляд президента на свій,
а потім прийняв його. Після цього поблизу кабінету роздався вибух. Охорона тут
же кинулась евакуювати главу держави. Як тільки вони вийшли з кабінету,
роздався ще один вибух. Ризикуючи життями, охороні все ж вдалося провести його
в підземний бункер, де чекала бригада лікарів. Окрім незначних поранень, і
легкого струсу, у нього нічого не виявили. Вистава пройшла на ура. Губернатор
посмертно став героєм, який врятував президента, а новообраний президент
отримав повний доступ до державної таємниці й розв’язані руки в плані зачистки
незадоволених. Останній козир Домінік вирішив приберегти на випадок, якщо, все
ж вирішить залишитись. Плюс до усього, вищезгадана ситуація послужила чудовим
прикриттям перед Алісою, яка залишилась виконувати його обов’язки губернатора.
Більше не доведеться придумувати дурні виправдання.
Резонанс від теракту, а саме так
називали подію усі кишенькові ЗМІ країни, прирівнювався ледь не до початку
Третьої світової. Навіть найбільші скептики, які до того м’яко кажучи
недолюблювали чинну владу, тепер готові були голими руками рвати гусениці
ворожих танків, а на питання чиї танки –
всім було байдуже.
Кожен використовував ситуацію
по-своєму: Домінік для самоутвердження, атланти для тестування нових ідеологій,
оскільки опір супутникам ослаб. Одна з таких ідеологій полягала у знайденні
людей зі сатанинськими здібностями, простіше кажучи – Омег. Робилось все це,
звичайно ж, під патронатом церкви. Абсурднішу
ситуацію годі придумати. Люди стали знищувати самих себе, через свої ж
особливості. Домінік весь цей час провів у бункері, а у всіх заходах, замість
нього, брали участь відповідно загримовані спецагенти. Практика не нова, й
використовувалась у більшості країн. Відпочинок тривав недовго, одну зустріч
йому все ж довелося провести особисто. Пройшла вона з елітою тогочасної Росії –
олігархами. На ній нарешті зачепили тему вірусу, й відношення до цього вищих
кругів. Виявилося, що ті не дуже радісно сприйняли новину. Попри заборону
атлантів, код альтер чудово прижився серед них. Вони не цуралися його, а вважали
за дар обраних, й активно використовували. По правді сказати, Домінік перебував
в легкому шоці, коли за дискусіями, граючись, визначив їхні здібності. Подібне
кидало промінь світла на істинне трактування тої величі, про яку без упину
тарахкотіли пропагандисти. Тепер ставало зрозуміло, чому ці особи виокремлювали
себе серед решти світу, де правила щодо Омег були в рази суворішими.
Розмірковуючи над картиною, що йому відкрилась, хлопець дійшов висновку, що не
слід затягувати зі втіленням початкового плану, а то можна потрапити під
масштабну чистку. Для досягнення успіху він вирішив в останній раз розіграти
карту Аліси, та для цього потрібна була особиста зустріч.
***************************
Попри брак часу, Домінік не забував про
обережність. Заявитись в офіс чи до неї додому, й оголосити про своє
воскресіння, означало пустити псу під хвіст усі зусилля до цього. Ні, він не
міг собі дозволити таку халатність. Все мало пройти крок за кроком. Прийнявши
вигляд місцевого алкоголіка, він долучився до компанії однодумців в непримітній
забігайлівці, поблизу квартири Аліси. Звичайно ж, без простави не обійшлося.
Задобрені гуру прийняли його за свого після першої пляшки. Хлопець не хотів
вислуховувати їхні життєві історії, тому заходився розповідати свою, про дочку,
що вигнала батька з квартири. Почуття справедливості у його друзів неабияк
розігралося. Після чергового стакана вони вже готові були вершити праведний
суд. Домінік на це й очікував. Пустивши скупу чоловічу сльозу він попросив
одного з чоловіків передати їй усне прохання про зустріч. Звичайно ж, прохання
було не таким простим, а містило прихований підтекст. В разі непередбачуваних
ситуацій, ментальні бар’єри, що він встиг встановити в ході розмови, мали
стерти найменші згадки про ці посиденьки. Окрім цього Домінік заклав в пам’яті
посланця візуальні картини місця зустрічі. Вони також мали передатись Алісі,
проте в інший спосіб. Для чого такі складнощі? А жодних складнощів, навпаки,
він доклав мінімум зусиль, щоб все це провернути. Свідомість подібних осіб нагадувала
чернетку, в якій можна було писати, і при необхідності виривати сторінки, без
шкоди для неї. Все одно сторінки зникали після подібних свят.
Очікувати на відповідь довелось
недовго. Десь за годину, після доставлення, адресат вже стояв під його дверима.
Очевидно Аліса сьогодні взяла вихідний і перебувала вдома, інакше кур’єру
прийшлось би не солодко, пробиваючись через губернаторську охорону. Прокрутивши
в голові цей момент, Домінік посміхнувся. З таким настроєм він і відчинив
двері. Реакція Аліси була не менш емоційною, ніж його. На радощах вона кинулась
йому на шию. Домінік не знав радіти цьому, чи прийшла пора загадувати останнє
бажання. Плюнувши на обережність, він, напевно, в перший, і останній раз,
піддався пориву пристрасті.
***************************
Господарі квартири ще довго сушитимуть
голову над питанням, що за епічна битва відбулась в їхній квартирі. Складалось
враження, що це не хлопець наймав квартиру, а циганський табір, який поспіхом
погасив вогнище й забрав нав’ючених коней.
Домінік прокинувся першим і гордо
окинув поле бою. Його внутрішнє его було задоволене. Вперше за довгий час, йому
вдалося випустити пар. Поруч лежала гола Аліса й щось бурмотіла під ніс.
Домінік пожартував подумки, що вона ще не відійшла від бурхливої ночі. Розсунувши
по кутах розтрощені меблі, він направився до холодильника, який наповнив
завчасно, передбачаючи довгі очікування, які не справдились.
-
Пити, – пробурмотіла Аліса сонно.
Домінік взяв пакет соку з холодильника
і ввічливо підніс їй. Та підвелась і жадібно випила половину картонної коробки.
-
Таке враження, що це ти проводила інструктаж для того
посильного.
-
Робота важка, – перевівши подих, відповіла вона жартома.
-
Розумію, – посміхнувся він.
-
Розумієш?! – скрикнула Аліса обурено. – Де ти, трясця
тобі, пропав? Я місця собі не знаходила.
-
Конспірація партизана в підпіллі.
-
Якого ще в біса партизана? – відрізала вона. – Що там
взагалі відбулося?
-
Моє провінційне мислення виявилось неготовим до суворих
реалій столиці, – пожартував він.
-
А конкретніше можна? – насупила губи Аліса.
-
Ти довше тут, тому краще знаєш які політичні баталії
розгортаються за створеною завісою. Одні хочуть змістити інших, дехто прагне
незалежності. Коротше – зоопарк ще той.
-
І?
-
І мені запропонували приєднатись до однієї зі сторін,
тієї, що прагнула не знищувати код, а на правах обраних, ним користуватись.
-
Революція?
-
Швидше тиха зміна влади…
-
Дуже тихо, – зіронізувала Аліса.
-
Це вже я імпровізував, інакше би й справді похоронили під
тими уламками.
-
Весело. І що тепер?
-
А тепер я став героєм і довіреною людиною президента,
повний доступ в найпотаємніші місця, – гордо мовив Домінік.
-
Почекай. Яке ще знищення коду? – раптом загадала вона
його слова. Домінік тільки цього й очікував, спеціально не акцентував увагу,
щоб побачити чи клюне вона на простеньку приманку.
-
Розробка атлантів. Так вони хочуть позбавити людей їхніх
здібностей. По чутках, вони значно просунулись в дослідженнях, навіть перші
піддослідні є, – Домінік спеціально відвернувся від неї, й попиваючи холодне
пиво, роздивлявся краєвиди за вікном. Його задум полягав у спостереженні за
емоційною складовою на ментальному рівні, такий детектор брехні важко обманути.
-
Хочеш зрозуміти мою роль у всьому цьому?
Мисливець перетворився на жертву.
-
Видно ще доведеться трохи повчитись, – зітхнув Домінік.
-
Скільки разів відбувалась подібна розмова? – жартома
запитала Аліса.
-
Дай подумати, здається, другий, – вдав, що розмірковує, а
сам прораховував варіанти, як викрутитись з незручного становища.
-
Каїн чи Єва?
-
Останні секунди я гублюсь, хто тут на допиті? – перейшов
Домінік в контрнаступ, його жалюгідні потуги швидко зрівняла з землею
«артилерія» супротивника.
-
Вибач, вибач, я тебе уважно слухаю, – і вона постаралась
зобразити максимально серйозне обличчя, що в результаті додало ще більшої
комічності ситуації.
-
Ти вирішила мене остаточно добити? – сердито мовив він.
-
Краще штани надінь, а то відсвічуєш хазяйством у вікні, –
засміялась Аліса.
Домінік, як зробив черговий ковток, так
і повернув його на новенькі фіранки.
-
Видно сутність ніфіліма в тобі ще дрімає, – вже
серйозніше мовила вона.
-
Знаєш, от зараз ні хріна не стало ясніше, ти можеш
говорити не загадками?
-
І зіпсувати весь кайф від вашої зустрічі? Ні, це потрібно
пережити з повним спектром емоцій.
-
Красно дякую.
-
Завжди будь ласка, – зобразила вона невинну посмішку. – Я
поясню все після вашої зустрічі.
-
А це після настане?
-
Не сумнівайся, ти надто важливий для неї.
Попри усе бажання, Домінік не став
випитувати деталі, якщо подібне сплило тільки зараз, значить вона навчилась
приховувати інформацію навіть від нього. Дізнатись все можливо було тільки
одним способом.
***************************
Домінік йшов коридором орбітальної
станції в супроводі доброго десятка атлантів. До найважливішої в його житті
зустрічі залишались лічені секунди. Відчуття загострились до максимум, а
свідомість старалась запам’ятати найменші деталі, щоб в разі чого скласти план
і врятувати його непосидючу п’яту точку. Поки що він перебував у якості
Президента Росії, офіційної особи, яка мала узгодити деталі, щодо
розповсюдження вірусу. Нарешті прийшли. Охоронець приклав руку до панелі й
двері відчинились. Кімната була доволі простора, нагадувала більше оранжерею.
Багато зелені, яка гармонійно доповнювала краєвиди за ілюмінаторами. Мимоволі
здавалося, що знаходишся не на орбітальній станції, а на планеті, й дивлячись
крізь крони дерев, бачиш зірки. Охорона провела його до центру кімнати й
запропонувала присісти на білий диван. Зробивши це Домінік буквально провалився
в нього. Настільки м’яким і еластичним був матеріал. Тіло відчуло неймовірне розслаблення
і задоволення. Принцеса знала, як зустрічати гостей. Десь за хвилину з’явилась
і сама винуватиця свята.
-
Вітаю і одразу хочу вибачитись за затримку, за всім
потрібно стежити особисто, – привітно посміхнулась дівчина і простягнула руку в
знак вітання.
-
Розумію, – відповів схвальним кивком Домінік, і потиснув
її руку.
Він очікував побачити кого завгодно,
проте не особу молодшу за себе. На вигляд їй було років дев’ятнадцять –
двадцять. Середнього зросту, зі спортивною фігурою, видно, окрім підкорення
людської раси, у неї були ще й інші захоплення. Довгі локони білого, як молоко
волосся, спадали по плечах, гармонійно зливаючись з такого ж кольору сукнею, що
опускалась трохи нижче колін. На плачах накидка з гербом королівської сім’ї,
обов’язковий атрибут на офіційних зустрічах. Не надто яскрава, проте чітко
підкреслююча тонкі губи помада кольору стиглої вишні. Вивчаючи її персону
Домінік ненароком зустрівся поглядом з її блакитними очима, вона це помітила й
жартуючи звернулась до нього.
-
Кажуть, вони дістались мені від бабусі, – порушила вона
мовчання першою.
-
Вибачте, – зніяковіло мовив Домінік.
-
Нічого, я вже звикла.
Домінік вилаяв себе подумки, неможна
було більше допускати дилетантських помилок.
-
Пропоную перейти до головного, – запропонував він взявши себе
в руки.
-
Не заперечую. До речі, як ваше самопочуття після недавніх
подій? – кинула вона на нього косий погляд.
-
Дякую, ситуація під контролем.
-
Батько сильно занепокоєний, – ненав’язливо натякнула
вона, що слід щось вирішувати.
-
Найкращий вихід, в таких ситуаціях, це позбавити
радикально налаштованих осіб опори під ногами.
-
Все ж таки борці за код, – констатувала Міа.
-
Війна перетворюється на фарс, коли починаєш розуміти, що
те, проти чого боровся, являється невід’ємною частиною твого життя.
-
Гарно сказано, – посміхнулась Міа. – Думаєте вірус їх
зупинить?
-
Якщо не зупинить, то принаймні покаже з ким боремось.
-
Мудро.
-
Хотілось би дізнатися, що собою являє цей вірус?
-
Без проблем, – і Міа різко підвівшись, направилась до
столу з голографічним комп’ютером. Натиснувши декілька команд на панелі, що
нагадувала клавіатуру, вона стала чекати, коли на невеликій підставці з’явилась
потрібна річ. Нею виявилась капсула зі вже знайомою Домініку речовиною. Важко
описати, які емоції крутились в голові хлопця на той момент. Перші слова подяки
дісталися Алісі. Тієї миті він готовий був задушити змію голими руками.
Наступна хвиля радості адресувалась вже Міа, залишалось тільки обрати вид
подяки: розщепити на атоми чи закинути в жерло вулкана. Дилему вирішила сама
дівчина.
-
Я б обрала вулкан.
-
Стер… – не встиг договорити Домінік, як тут же скорчився
від болю.
-
Не раджу чинити опір, зробиш собі тільки гірше! Охорона!
Домініка потягнули в невідомому напрямку. Деталей не пам’ятав, оскільки одразу ж втратив свідомість.