Ввечері
сили нарешті повернулися і Аріні вдалося вибратись з-під пального нагляду Ріко,
що дрімав під дверима. Прокравшись тихенько повз нього, вона вибралась назовні
й стала шукати винуватця ув’язнення. На превеликий подив той виявився біля
річки, що протікала недалеко будинку. Зібравши всю злість, що накопичилась за
день, вона метровими кроками покрокувала до хлопця. Плану не було, тому
вирішила діяти по ситуації. На півдорозі її сяйнула «геніальна» думка. Якщо не
вдалося перемогти в лобовій атаці, то потрібно діяти хитрістю. Хитрістю, в
розумінні Аріни, являлась спроба зваблення. «На війні всі методи хороші», –
подумала про себе дівчина, й змінила одяг на червоний купальник, що підкреслив
її форми. Перед наближенням до ріки в неї перехопило подих від побаченого.
Радіація, хоч і згубила мільярди життів, проте й вміла творити справжні дива.
Одним з таких стала вищезгадана річка, що вигравала зеленими радіаційними
барвами. Якби не наніти, то тільки перебуваючи біля неї можна було отримати
смертельну дозу опромінення, не кажучи вже про купання чи пиття води. Зараз же
це виглядало, як справжнє чудо природи, на березі якого дрімав Ейден.
-
Вітаю з перемогою
над Ріко, – звернувся він до неї після того, як вона, створивши навпроти
крісло, сіла в нього.
Тільки
силою волі вона зуміла подавити в собі почуття роздратування, й не жбурнути в
нього перше, що попало під руку. Заспокоївши внутрішнє «я», Аріна розпочала втілення
задуму. Слід зауважити, що у цьому їй не було рівних. Кожен рух був відточений
до найменших деталей: жести, міміка, погляд, що ковзнув по Ейдену, так і
говорили, що вечір пройде не на самоті. Коли Аріна вже подумала, що розтопила
цей величезний айсберг холодності, раптом виявилось, що за ним знаходилась
величезна стіна.
-
Не знаю як ти,
проте я вже завівся, а тому, щоб не збавляти оборотів, скажи який розмір
полюбляєш?
Аріна
спочатку впала в легкий ступор, а коли прийшла до тями, то зрозуміла, що все
обличчя червоне, а всередині було таке відчуття, немов об неї витерли ноги.
Різко підвівшись, вона схопила створене раніше крісло й жбурнула в Ейдена. Те,
при підльоті, звичайно ж розпалось на атоми, проте вона була задоволена і цим.
Демонстративно піднявши голову, попрямувала в сторону будинку.
**********************************
Наступний
день почався з несподіваних новин. З передавача, що Аріна створили для
ознайомлення з новинами столиці, вона дізналась про смерть батька і війну за
владу всередині Архангела. Аналітики також не відкидали можливої війни з
Легіоном, який за останній час розгорнув бурхливу діяльність, підкупляючи
ключових людей в Архангелі, а кого не вдалось підкупити, того знаходили мертвим
в якійсь канаві. Ніхто не знав де вона, тому боротися з хаосом було нікому.
Висловивши співчуття, Ейден вже хотів було зайнятись звичною роботою, та
раптова пропозиція Аріни заставила тимчасово відкласти роботу.
-
Стань моїм
охоронцем, – на одному диханні видала дівчина.
-
Цікаві у тебе
методи заводити друзів, – пожартував Ейден. – Спочатку вбити, потім звабити,
тепер стати охоронцем.
-
Проси, що хочеш, –
твердо виголосила дівчина, а потім поспішила уточнити. – В межах розумного,
звичайно. Мої можливості не безмежні.
-
Хочу стати главою
Архангела, – задумливо виголосив Едейн. – Мабуть, круто бути главою величезної
корпорації.
-
Не настільки, як
тобі здається, – Аріна відвела погляд вбік.
-
Вибач, але
змушений відмовитись, не хочу стати причиною нових смертей.
-
А як же… – хотіла
вона натякнути на бійців Легіону, що приходили за нею, та потім згадала хто
розправлявся з ними другий раз, і все стало на свої місця. – Та боягуз. Вічно
не вдасться ховати голову в пісок.
-
Можливо, але я
робитиму це поки є можливість, – стиснув плечима хлопець.
Вперше,
за останній час, їхні погляди зустрілись і вона побачила, що насправді
приховувалось за жартами й безтурботністю. Від цього погляду віяло могильним
холодом, немов сама смерть зараз дивилась на неї. Всередині мимоволі зародився
страх і відчай. Лише силою волі їй вдалося сфокусуватись на чомусь іншому.
Бачачи, що вмовляти його марна справа, вона рвучко підвелась зі свого місця, і
подякувавши за все, створила за спиною крила й направилась в столицю. Затія
ризикована, проте почуті новини позбавили її особливого вибору.
Попрощавшись
з гостею Ейден направився до комори, де зберігав саджанці. Як на зло, ті
закінчились, і йому довелось задуматись над подорожжю в сусіднє поселення, щоб
поповнити запаси. Дорога неблизька, однак, з його здібностями, можна було
подолати за короткий час, та він вирішив не поспішати, а насолодитись
самотністю. Так завжди відбувалось після гостей, хоча цього разу трупів було
менше. Ріко, як завжди супроводжував його, захищати будинок залишились наніти,
з яких, власне, він і був створений, одна суцільна велика пастка для непроханих
гостей.
В
поселенні, до якого він направлявся, жив ботанік, який безмежно любив все
пов’язане з рослинами. Він міг годинами вести лекції на подібні теми, тільки
зачепити. Він то й постачав Ейдена саджанцями. Через можливість нападу збоку
звірів або випадкових подорожніх, він не наважувався самостійно висаджувати
дерева, переклавши цю роботу на Ейдена. А останній і радий цьому. Саме
поселення складалось з декількох сімей без особливих Дарів, тому їх не займали
мисливці за Дарами, а якщо й траплялись винятки, то супротивників брали
кількістю. До Ейдена спочатку ставилися з настороженістю, а згодом деякі навіть
почали запрошувати в гості. Він посміхався у відповідь, а потім старався
придумати правдоподібну відмовку, яка б усіх влаштувала.
Ближче
обіду він добрався на місце. В поселенні було доволі тихо, зазвичай десь
неодмінно чулися поодинокі дитячі голоси, а цього разу його зустріла гробова
тиша. Навіть тварин в сараях не було чути. Ейден мовчки попрямував до будинку
свого знайомого, який розміщувався в центрі, якраз біля місцевого старости.
Ейден не особливо переймався долею місцевих, як і їм було байдуже до його. Він
не виключав можливості, що саме вони направляли до нього чергових шукачів
рідкісних Дарів. Свого роду плата за мирне небо. Кожен виживав як міг, і
засуджувати чи виправдовувати людей за це було безглуздим заняттям.
Ближче
до будинку старости припущення, що мимоволі виникали в голові хлопця, поступово
справджувались. На порогах будинків лежали бездиханні тіла. Пози деяких
свідчили про благання помилувати. Частішали трупи дітей, яких батьки намагалися
закрити своїми тілами. Ріко насторожено підняв вуха, немов відчув щось знайоме.
Використавши радар, Ейден виявив причину його занепокоєння. Зітхнувши й
вилаявшись подумки, хлопець направився до джерела. Воно знаходилось в будинку
старости. Чергова двадцятка роззяв, що його охороняла, не встигла й слова
промовити, павши ниць перед силою, яку вони й уявити не могли. Ейден пройшов як
тінь, залишивши за собою падаючі тіла. Не пролунало й вигуку болю.
Минувши
невеликий коридор він повернув праворуч і зайшов в кімнату, де до стіни,
стержнями з нанітів, була прибита Аріна. Бійці Легіону постарались на славу,
звівши нанівець її регенерацію. Вона не померла, але й життям це не назвати. Два
стержні встромили їй в стопи, два в коліна, два в передпліччя – роздробивши
кістки, а ще два в долоні. Якби не наніти, що заблокували больові імпульси,
вона б померла від одного тільки больового шоку. Ейден не став церемонитись і
одразу витягнув стержні. Взявши акуратно її на руки, у супроводі Ріко, він
направився до свого дому.
**********************************
Аріна
прийшла до тями, коли вечоріло. Ейден прибрав усі джерела світла, тому в
кімнаті панувала цілковита темрява. Через це дівчина подумала, що все ще
знаходиться в тому поселенні, і коли він зайшов в кімнату, щоб перевірити її
стан, тут же створила списа й кинула в нього. Той, звичайно ж, розлетівся на
пил, не долетівши до цілі. Аріна нагадувала загнаного звіра, що керувався
одними інстинктами.
-
У тебе манія на
кидання речей в мене, – пожартував він, і подумки наказав будинкові повернути
світло в кімнату.
За
мить люстра на стелі засвітилась спочатку тьмяним світлом, щоб дати очам
звикнути, а потім яскраво. Тільки після цього Аріна зрозуміла хто перед нею.
Вперше на обличчі Ейдена промайнула тінь збентеження. Така реакція відрізнялась
від прогнозованої ним.
-
Дякую, – тихо
прошепотіла вона.
-
Щось ти не схожа
на дочку глави корпорації, – коли Ейден це говорив, в його голосі й міміці, не
відчувались колишніх жартівливих ноток. Зараз, мабуть, вперше він був
по-справжньому серйозним.
-
Вибач, хвилинна
слабкість.
-
З таким настроєм
ти не проживеш і дня, я вже не кажу про перемогу в гонці за престол.
-
І нехай, хоч
спробую, – і вона почала підніматись з ліжка.
-
Цікаво наскільки
далеко ти доберешся цього разу? – зіронізував Ейден.
-
Так допоміг би! –
сердито вигукнула Аріна. – Не усі люди володіють Дарами подібним твоїм, – як
Аріна не старалась, проте емоції все ж брали верх.
-
Снігова королева
швидко розтанула, – продовжував кепкувати з неї хлопець.
-
Я одного не
розумію, що могло трапитись, що ти став такою бездушною мерзотою? Невже тобі
байдужі усі, крім самого себе?
-
Ну, якби, тебе
врятував, – зніяковіло почухав потилицю хлопець. – І зауваж – не вперше.
-
Красно дякую, та
це тимчасово, – відрізала вона. – Ти вже й так зрозумів у чому мій Дар?
-
Абсолютна
мімікрія, ти копіюєш чужі Дари. Однак, в цієї топової здібності є суттєві
обмеження, чим і скористалися ті люди. Вони добре знали твої сильні й слабкі
сторони.
-
Хтось з моїх
напевно злив, – зітхнула Аріна. – Ти все правильно сказав, я володію абсолютною
мімікрією, тільки в моєму випадку тіло не може розкрити її повного потенціалу.
Я можу скопіювати хоч сотню Дарів, проте різке переключання між ними на полі
бою – рівноцінне смертному вироку. А якщо сюди додати ще й слабкості Дарів, то
отримуємо цілий букет болячок.
-
Не боїшся бути
такою відвертою? – посміхнувся Ейден.
-
Все що могла, уже
втратила. Якби хотів, то давно б прикінчив, і не прикривайся сексуальними вподобаннями.
Біля ріки ти мав чудову можливість, – і вона схилила голову.
-
Тоді було
нецікаво, – знову віджартувався Ейден.
-
Тобі ніщо
нецікаво, я взагалі не розумію заради чого ти живеш?
-
Живу, щоб жити,
так найкраще. А то, як придумувати високі ідеали, то швидко в них
розчаровуєшся, і як наслідок – в собі.
-
Були прецеденти? –
мовила вона зацікавлено.
-
Все моє життя –
один суцільний прецедент. Хоча, про що це я, ти й сама живеш в цьому світі. Ми
прагнули безсмертя, а коли отримали, то цього виявилось мало, потрібно далі
вбивати, піднятись на сходинку вище. Не маючи того, що маємо зараз, ми були
людьми, а зараз – лише жалюгідна копія, стадо вбивць, що прагне вибратись по
головах з загону, щоб стати пастухами, – Аріна вперше чула таку відвертість від
Ейдена. І поки що, його слова і на міліметр не схибили від цілі. – Хоча не
зважай, все це лірика.
-
Схоже, і в тобі є
щось людське, – пожартувала вона.
-
Навряд, – в
подібному тоні відповів він. – Вже вечір, тому на вулицю виганяти не стану,
можеш виспатись перед дорогою.
Аріна
завагалась, було видно, як в ній боровся обов’язок і прагнення залишитись. Та
незвична відвертість Ейдена перехилив ваги терезів в бік залишитись.
-
Раз проявляєш таку
великодушність, то гріх не скористатись, – посміхнувшись, вона грайливо йому
підморгнула.
- Радий, що вмієш вчитись на помилках. На світанку вирушаємо...